ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 159/3357/18

провадження № 51-2570кмо19

Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Григор'євої І. В.,

суддів Анісімова Г. М., Кравченка С. І.,

Луганського Ю. М., Мазура М. В.,

Огурецького В. П., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Батка Є. І.,

засудженої ОСОБА_1,

прокурора Кулаківського К. О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Волинського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1,

засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, оскарженого вироку та встановлені обставини

За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2018 року ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді обмеження волі: за ч. 1 ст. 190 КК - на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 190 КК - на строк 1 рік 6 місяців, за ч. 1 ст. 358 КК - на строк 1 рік, за ч. 3 ст. 358 КК - на строк 2 роки, за ч. 4 ст. 358 КК - на строк 1 рік, а на підставі ч. 4 ст. 358 КК за сукупністю злочинів їй визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі п. "в " ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватою в тому, що вона за викладених у вироку обставин заволоділа чужим майном шляхом обману, підробила документи й використала їх, а також вчинила такі діяння повторно.

Як установив місцевий суд, 22 вересня 2014 року в приміщенні Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області (далі - Управління) на вул. Незалежності, 148 у м. Ковелі під час оформлення державної допомоги малозабезпеченим сім'ям (далі - соціальна допомога) у поданій заяві про призначення всіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг (далі - заява) й у декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням допомоги (далі - декларація) ОСОБА_1 умисно не вказала відомостей про наявність у неї другої квартири. У такий спосіб засуджена незаконно отримала державну соціальну допомогу за період з 1 вересня 2014 року по 28 лютого 2015 року, завдавши державі в особі Управління матеріальної шкоди на загальну суму 2889,37 грн.

Надалі під час оформлення державної допомоги ОСОБА_1 також не зазначала у згаданих документах відомостей про наявність у неї другої квартири й незаконно отримувала соціальну допомогу, завдавши державі матеріальної шкоди, зокрема:

5 березня 2015 року за період з 1 березня по 31 серпня 2015 року - на загальну суму 6777,90 грн;

3 вересня 2015 року за період з 1 вересня 2015 року по 29 лютого 2016 року - на загальну суму 8158,74 грн;

3 березня 2016 року за період з 1 березня по 31 серпня 2016 року - на загальну суму 8229,96 грн;

6 вересня 2016 року за період з 1 вересня 2016 року по 28 лютого 2017 року - на загальну суму 8000,94 грн;

13 березня 2017 року за період з 1 березня по 31 серпня 2017 року - на загальну суму 8462,22 грн.

Крім того, 22 вересня 2014 року в приміщенні Управління засуджена внесла неправдиві відомості до декларації, яка слугувала підставою для призначення соціальної допомоги, і з метою отримання такої допомоги використала підроблений документ, подавши його до вказаної установи разом із заявою, що також містила завідомо неправдиві дані про відсутність у ОСОБА_1 другої квартири.

У період з 5 березня 2015 року по 13 березня 2017 року ОСОБА_1 неодноразово вчиняла аналогічні дії, які полягали у підробці декларації та її використанні для отримання соціальної допомоги.

За апеляційною скаргою прокурора Волинський апеляційний суд 20 березня 2019 року скасував згаданий вирок у частині заходу примусу й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді штрафу: за ч. 1 ст. 190 КК - у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, та за ч. 4 ст. 358 КК - у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн; а також у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 190 КК - на строк 2 роки та за ч. 1 ст. 358 КК - на строк 1 рік, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначив засудженій остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі п. "в " ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 було звільнено від відбування призначеного покарання.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У поданій скарзі з доповненнями до неї засуджена просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження.

Аргументуючи свою позицію, скаржниця зазначає, що попри її заперечення наявності умислу на введення в оману працівників міської ради з метою незаконного отримання соціальної допомоги, місцевий суд не виконав приписи ч. 3 ст. 349 КПК, продовжив розгляд справи за спрощеною процедурою, не забезпечивши ОСОБА_1 ефективного захисту від пред'явленого обвинувачення. На переконання останньої, її було необґрунтовано піддано кримінальному переслідуванню, адже право на допомогу у неї виникло у зв'язку з хворобою дитини, а факт невідображення у декларації та заяві даних про наявність другої квартири суттєво не вплинув на призначення соціальної допомоги. Як наголошує засуджена, у подібних випадках Законом України від 1 червня 2000 року № 1768-III "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" (у редакції від 1 січня 2014 року; далі - ~law61~) передбачено припинення надання допомоги та повернення надміру нарахованих коштів, що тягне цивільно-правову відповідальність. Посилаючись на ці законодавчі положення й на те, що декларація не є офіційним документом, а невнесення всіх відомостей про майновий стан було бездіяльністю, ОСОБА_1 вважає неправильним застосування статей 190 та 358 КК. Окрім того, на думку скаржниці, кваліфікація діянь за ознакою "повторності" не узгоджується з приписами статей 190 та 358 КК. За міркуваннями засудженої, вчинене не є злочином, оскільки не становить суспільної небезпеки та належить до цивільних деліктів, про що також свідчить й ухвалена у цивільній справі постанова від 9 грудня 2019 року, якою було відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 надміру виплачених коштів. За твердженням останньої, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені порушення, у тому числі здійснення судового провадження без участі потерпілої сторони, і всупереч вимогам ч. 3 ст. 404, статей 409, 417, 284 КПК замість прийняття рішення про закриття кримінального провадження ухвалив новий обвинувальний вирок, який не відповідає ч. 3 ст. 404, статей 409, 417, 284 КПК .

Підстави розгляду кримінального провадження об'єднаною палатою Суду (далі - об'єднана палата)

Ухвалою від 28 січня 2020 року колегія суддів Другої судової палати Суду, керуючись ч. 2 ст. 4341 КПК передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на розгляд об'єднаної палати.

Таке рішення колегія суддів прийняла, вважаючи за необхідне відступити від викладених у постановах Суду від 17 вересня та 31 жовтня 2019 року (справи № 236/2520/17,711/5284/18; провадження № 51-473км19,51-1508км19) висновків щодо застосування ст. 190 КК у подібних правовідносинах.

Зокрема, у згаданих постановах Першої та Другої судових палат Суду зазначено наступні позиції:

- відображення особою недостовірних відомостей у документах, на підставі яких установлюється право на отримання соціальної допомоги та її розмір, має прямий причинний зв'язок з отриманою неправомірною вигодою, а тому факт наявності механізму щодо повернення надміру виплачених коштів у цивільно-правовому порядку не свідчить про неможливість застосування до цієї особи належної правової процедури у виді кримінального переслідування та подальшого притягнення до відповідальності згідно з вимогами кримінального закону;

- повідомлення особою завідомо недостовірних відомостей про доходи та майновий стан при встановленні за нею права на отримання державної соціальної допомоги свідчить про наявність у діях такої особи умислу на заволодіння державними коштами шляхом обману, а отже, і складу злочину, передбаченого ст. 190 КК.

Передаючи кримінальне провадження на розгляд об'єднаної палати, в ухвалі від 28 січня 2020 року колегія суддів дійшла протилежного висновку, а саме, що за приховання особою або умисне подання недостовірних даних про доходи та майновий стан, що вплинуло на встановлення права на призначення соціальної допомоги, внаслідок чого було надміру виплачено кошти, настає цивільно-правова, а не кримінальна відповідальність.

З урахуванням наявності різних позицій з питань застосування норми матеріального права у правовідносинах із подібними елементами, виходячи з нормативного розуміння положень ст. 4342 КПК об'єднана палата здійснює розгляд цього кримінального провадження за процедурою, визначеною законом.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджена ОСОБА_1 підтримала подану скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі з доповненнями до неї, об'єднана палата дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 2 КК .

Згідно з положеннями частин 1,3 ст. 3 зазначеного Кодексу законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Конституції України.

Отже, для уніфікації судової практики й вирішення у межах провадження, переданого на розгляд об'єднаної палати, питання щодо правозастосування ст. 190 КК належить з'ясувати, чи є у розумінні ст. 190 КК склад кримінального правопорушення (шахрайства) у діянні особи, котра отримала соціальну допомогу внаслідок подання недостовірних відомостей про доходи та майновий стан, фактично маючи право на таку допомогу на іншій, ніж зазначена в її зверненнях, підставі.

У контексті вказаного питання також є ключовим визначення виду правовідносин (цивільних чи кримінально-правових), пов'язаних із способом отримання допомоги.

У зв'язку з цим з юридичної точки зору необхідно взяти до уваги наступне.

Підставою для виникнення, зміни та припинення правовідносин є один або кілька юридичних фактів, передбачених нормами права. До юридичних фактів належать, зокрема, і діяння особи, які можуть бути як правомірними, так і протиправними.

При цьому з одним юридичним фактом норми права можуть пов'язувати виникнення, зміну та припинення декількох правовідносин, у тому числі різної галузевої належності.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_1, юридичним фактом була її неправомірна поведінка. Останнє полягало у тому, що при зверненні до органу соціального захисту з метою одержання соціальної допомоги засуджена приховала наявність у неї другої квартири, тобто надала недостовірні дані, на підставі яких було прийнято рішення про встановлення за особою права на одержання допомоги та її розмір. Така поведінка могла зумовити припинення існуючого правовідношення щодо виплати призначеної на підставі ~law62~ соціальної допомоги.

Водночас із припиненням указаного правовідношення чинне законодавство України пов'язує із зазначеною неправомірною поведінкою виникнення низки нових правовідносин:

- недоговірного зобов'язання з набуття майна без достатньої правової підстави, в межах якого особа, яка набула таке майно, зобов'язана повернути його потерпілому (ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), п. 28 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 (далі - Порядок);

- цивільного правовідношення, у межах якого реалізується недоговірна цивільна відповідальність, а саме втрата права на призначення державної соціальної допомоги протягом 6 місяців, починаючи з першого числа місяця виявлення порушення (абз. 6 ~law63~);

- кримінального правовідношення, у межах якого реалізується кримінальна відповідальність за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 190 КК.

Кожне з цих правовідношень відрізняється за своїм змістом. Зокрема, недоговірне зобов'язання з набуття майна без достатньої правової підстави має, в першу чергу, компенсаційний характер. Його зміст полягає в обов'язку особи відновити порушене суб'єктивне право іншої особи або компенсувати завдану шкоду (ст. 1213 ЦК).

Натомість у межах правовідносин, у яких реалізується кримінальна відповідальність, виконується каральна функція права. Їхнім змістом є обов'язок особи, яка вчинила правопорушення, зазнати осуду з боку держави та перетерпіти негативні наслідки за вчинені правопорушення.

У цьому разі одночасне притягнення однієї особи до цивільної та кримінальної відповідальності не суперечить передбаченому у ч. 1 ст. 61 Конституції України принципу, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Наведене конституційне положення не виключає можливості настання двох видів юридичної відповідальності, якщо одним діянням особа вчиняє два різні правопорушення, тобто склади яких містять різні елементи та базуються на різних фактах. У таких випадках має місце ідеальна сукупність правопорушень двох видів (наприклад, злочину та цивільно-правового делікту).

Таким чином, відмінності у складі правопорушення слугують підставою для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності.

У цій справі місцевий суд установив, що своїми діями ОСОБА_1 порушила порядок реалізації передбаченого актами цивільного законодавства суб'єктивного права на одержання державної соціальної допомоги (елемент складу цивільно-правового делікту) та неодноразово отримувала державні кошти (тобто заволоділа чужим майном) шляхом подання заяви та декларації, які містять недостовірну інформацію (тобто фактично шляхом введення в оману), заподіявши цим істотної шкоди відносинам власності (елемент складу злочину, передбаченого ст. 190 КК).

За нормативним визначенням шахрайства, якщо особа, звертаючись до органу соціального захисту з метою одержання державної соціальної допомоги, умисно приховала факти, які спричинили наслідки правового характеру й завдали потерпілій стороні матеріальної шкоди, то такі дії є підставою для виникнення як цивільно-правових, так і кримінально-правових відносин. А отже, є підстави для притягнення зазначеної особи до цивільної та кримінальної відповідальності.

Факт установлення законодавцем механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи за вказані умисні дії саме до кримінальної відповідальності, адже згадана процедура має техніко-правовий характер, містить порядок вчинення відповідних цивільно-правових дій і є однією з гарантій мінімізації необґрунтованих звернень за соціальною допомогою. Існуючий у ~law64~ механізм не стосується ознак складу злочину, передбаченого ст. 190 КК (караність якого визначається тільки ст. 190 КК ), а тому не може ставити під сумнів правомірності притягнення до кримінальної відповідальності за шахрайство, за умови доведеності всіх елементів кримінального правопорушення й винуватості особи.

Крім того, установлення законодавцем окремого правового механізму повернення безпідставно виплачених коштів не виключає необхідності та можливості правової оцінки дій, унаслідок яких відбулося заволодіння коштами. Такий механізм не покладає на правопорушника жодних додаткових негативних наслідків, а спрямований на повернення безпідставно набутого майна. Саме з огляду на компенсаційний характер цього механізму він стосується повернення тільки безпідставно набутого майна, тобто лише надміру виплачених коштів.

Щодо відповідних кримінально-правових норм (зокрема, про відповідальність за шахрайство, підроблення документів тощо) та норм у ~law65~ і Порядку, то між ними конкуренції не виникає, адже вони регламентують різну поведінку, стосуються різних суб'єктів. Зазначене також свідчить про те, що наявність згаданої процедури повернення коштів не виключає кримінальної відповідальності за шахрайство в ході протиправного заволодіння чужим майном у випадку, якщо його було набуто за відсутності жодної юридичної підстави.

Таким чином, правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом для цього права, безпосередньо залежить від належного з'ясування наявності елементів складу злочину шахрайства.

Як визначено у ст. 190 КК, шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман як злочинний спосіб може полягати у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (активний обман) та/або приховуванні певних обставин, якщо в особи є обов'язок повідомити про них (пасивний обман). Обман при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Тому умовою визнання обману ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. З суб'єктивної ж сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Відсутність хоча б одного зі складових елементів шахрайства, у тому числі об'єктивної чи суб'єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, можуть перебувати в іншій, ніж кримінальна, юридичній площині й свідчити про наявність цивільного спору.

Неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов'язкової за законом інформації.

Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 22 вересня 2014 року по 13 березня 2017 року неодноразово зверталася до органів соціального захисту за оформленням соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. При цьому в поданих деклараціях та заявах, на підставі яких було прийнято рішення про призначення вказаного виду допомоги, засуджена кожного разу не зазначала відомостей про перебування у її власності другої квартири, наявність якої, за висновками місцевого суду, унеможливлювала призначення соціальної допомоги за зверненнями ОСОБА_1. Тому вказані діяння останньої суд визнав кримінально караними і кваліфікував за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК.

Водночас під час здійснення судового та апеляційного провадження не було враховано особливостей ~law66~ і всупереч пунктам 1, 2 ст. 7 КПК не з'ясовано чи мала ОСОБА_1 право на соціальну допомогу на іншій, ніж зазначеній у її заяві, підставі, хоча від цього, зважаючи на існуючий компенсаційний механізм, залежить правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Між тим, як видно з отриманих на стадії касаційного провадження документів, доводи в касаційній скарзі про наявність у ОСОБА_1 під час звернення до органів соціального захисту права на призначення державної допомоги на іншій підставі, передбаченій ~law67~, є слушними. Указаний факт було встановлено у цивільній справі ( № 159/2606/19) Волинським апеляційним судом, який постановою від 9 грудня 2019 року відмовив у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 надміру виплачених коштів (22 923,91 грн) на користь держави в особі Управління.

У своєму рішенні вказаний суд зазначив, що єдиним доходом родини є соціальні виплати, ОСОБА_1 позбавлена можливості працювати, вона - одинока матір, сама виховує сина з вадами здоров'я, котрий перебуває на диспансерному обліку, потребує постійного лікування та домашнього догляду, а невідображена у деклараціях квартира є житлом довгострокової новобудови, не використовується за цільовим призначенням або ж для здачі в оренду.

Згадана постанова є чинною, адже Касаційний цивільний суд Верховного Суду ухвалою від 30 січня 2020 року відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою Управління.

Отже, зважаючи на факт наявності у ОСОБА_1 підстави для призначення соціальної допомоги, який не спростовано стороною обвинувачення, убачається, що під час звернення до органу соціального захисту населення засудженою не було додержано лише порядку оформлення документів (елемент складу цивільно-правого делікту).

Проте саме собою наведене порушення не може розцінюватися як шахрайство.

У контексті викладеного, ураховуючи, що у діяннях ОСОБА_1 не міститься всіх елементів (ознак) складу злочину шахрайства, її засудження за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК є необґрунтованим.

За матеріалами кримінального провадження, обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК безпосередньо пов'язано з обвинуваченням у шахрайстві й вирішальною мірою базується на тій тезі, що незазначення в деклараціях достовірних відомостей про майновий стан спричинило негативні наслідки у вигляді безпідставного нарахування особі соціальної допомоги. Однак такий висновок органів досудового розслідування, з яким погодилися суди нижчих інстанцій, є помилковим, оскільки суперечить установленому факту про наявність у засудженої права на отримання допомоги з боку держави з інших підстав.

З огляду на це, виходячи з приписів ст. 17 КПК, змісту примітки до ст. 358 КК щодо обов'язковості наслідків правового характеру як елементу складу цього злочину, засудження ОСОБА_1 за підроблення документів, їх використання та вчинення таких діянь повторно також є необґрунтованим.

Таким чином, у цій справі закон України про кримінальну відповідальність було застосовано неправильно. Тому оскаржений вирок й у порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок суду першої інстанції підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 433 КПК , а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 - закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку зі встановленням відсутності в діяннях складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК.

Оскільки заявлена касаційна вимога полягала у проханні закрити кримінальне провадження, подану скаргу слід задовольнити.

Враховуючи прийняте рішення, інші аргументи скаржниці про незаконність її кримінального переслідування вже не мають процесуального значення.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об'єднана палата дійшла наступного висновку про те, як саме має бути застосовано норму права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд палати.

Висновок:

З огляду на положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 2, частин 1, 3 ст. 3 КК, саме собою встановлення в ~law68~ механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ч. 1 ст. 2, частин 1, 3 ст. 3 КК) за умови, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення і під час звернення за державною соціальною допомогою не було жодних правових підстав для її призначення цій особі.

Керуючись статтями 433, 434, 4342, 436, 441, 442 КПК, об'єднана палата

ухвалила:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Волинського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, а також у порядку ст. 433 КПК вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діяннях складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Григор'єва Г. М. Анісімов С. І. Кравченко

Ю. М. Луганський М. В. Мазур

В. П. Огурецький В. В. Щепоткіна