Постанова

Іменем України

22 березня 2018 року

м. Київ

справа № 207/5011/14-к

провадження № 51-1985 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О.,

прокурора Кравченко Є. С., в режимі відеоконференції захисника ПіцикаР. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Стариковського Є. В., котрий брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040780001161, за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Красноармійську Донецької області, зареєстрованого у АДРЕСА_1, проживаючого на АДРЕСА_2, раніше судимого, останнього разу 13 березня 2015 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 березня 2015 року, більш суворим покаранням за новим вироком ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 856 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 07 липня 2014 року приблизно о 21 год., знаходячись біля будинку АДРЕСА_3 з метою незаконного заволодінням чужим майном, проник у приміщення комерційного кіоску, де скоїв розбійний напад на реалізатора кіоска ОСОБА_4, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілої, в ході якого, погрожуючи ОСОБА_4 ножем, заволодів її золотим ланцюжком вартістю 1800 грн., а також належними приватному підприємцю ОСОБА_3 грошовими коштами в сумі 856 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без зміни. На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_2 зараховано строк попереднього ув'язнення з 05 жовтня 2014 року по 10 листопада 2016 року включно у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Як убачається зі змісту касаційної скарги, прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Призначене засудженому покарання прокурор вважає невиправдано м'яким. Вказує на безпідставне врахування судом обставин, що пом'якшують покарання та неврахування обставин, що його обтяжують. В порушення вимог ст. 419 КПК вказані доводи не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного розгляду необґрунтовано залишив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кравченко Є. С. не підтримала касаційну скаргу прокурора і просила відмовити у її задоволенні.

Захисник Піцик Р. В. вважав касаційну скаргу прокурора необґрунтованою та просив відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 187 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Що стосується доводів прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_2покарання, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Обираючи ОСОБА_2 покарання, суд зважив на тяжкість вчиненого злочину, що згідно зі ст. 12 КК є особливо тяжким, дані про особу винного, який частково визнав вину, розкаявся у вчиненому, шкоду потерпілим не відшкодував. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Таким чином, повною мірою врахувавши вказані обставини, суд призначив ОСОБА_2 покарання за ч. 3 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, яке засудженому сліду відбувати реально, а також на підставі ч. 4 ст. 70 КК застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження нових злочинів. Підстав вважати його явно несправедливим через м'якість колегія суддів не вбачає.

Перевіривши вирок за апеляцією прокурора, апеляційний суд викладені у ній доводи в частині м'якості призначеного покарання обґрунтовано визнав неспроможними та з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення залишив вирок щодо ОСОБА_2 без зміни.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л. Ю. Кишакевич О. П. Ємець