П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2018 р.

м. Київ

Справа № 653/2245/15-к

Провадження № 51-689 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді Марчук Н.О.,

суддів: Макаровець А.М., Маринича В.К.,

за участю:

секретаря судового засідання Міщанінцева О.В.,

прокурора Саіяна С.Г.,

захисника БолтушенкаД.В. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Болтушенка Д.В. на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 29 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року щодо

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 29 квітня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року, ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 24 червня 2015 року близько 11.00 год., перебуваючи в кімнаті для відпочинку їдальні військової частини - польова пошта В2262 смт Новоолексіївка Генічеського району Херсонської області, будучи тимчасово призначеним начальником їдальні (кухні) польового табору цієї ж частини, в умовах особливого періоду, з причин незадовільного виконання обов'язків кухаря, умисно застосував насильство до підлеглого військовослужбовця ОСОБА_3, а саме наніс декілька ударів кулаком в обличчя останнього, заподіявши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Болтушенко Д.В., не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_2 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що: дії його підзахисного кваліфіковано неправильно, оскільки ОСОБА_2 не був службовою особою та не виконував організаційно-розпорядчих функцій; суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про витребування документів на підтвердження призначення ОСОБА_2 на посаду начальника їдальні та всупереч вимогам закону при ухваленні вироку продовжив строк запобіжного заходу на невизначений термін; в порушення вимог ст. 412 КПК України апеляційний розгляд скарги захисника Бондаря В.Б. відбувся без участі останнього та захисника Токарєвої І.В., які не були належним чином повідомлені та від послуг яких ОСОБА_2 не відмовлявся; суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України, що призвело до погіршення становища обвинуваченого.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав подану касаційну скаргу.

Прокурор заперечив проти задоволення скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання захисник, перегляду в касаційному порядку не підлягає, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Той факт, що ОСОБА_2 в умовах особливого періоду застосував насильство щодо підлеглого, що спричинило тяжкі наслідки, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, експерта ОСОБА_11, даними, що містяться у протоколі медичного огляду, висновках експерта.

Крім того, суд з достатньою повнотою обґрунтував свій висновок про те, що ОСОБА_2 на час вчинення інкримінованого злочину був військовою службовою особою в розумінні положень Розділу ХІХ КК України та статей 31-34 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а отже, був суб'єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх належність і допустимість.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 426-1 КК України, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність обставин, що обтяжують чи пом'якшують покарання, а також дані про його особу, тобто суд дотримався вимог статей 65-67 КК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду підтвердив правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 та висновки суду першої інстанції про доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину.

Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження, доводи захисника про порушення судом апеляційної інстанції ч. 5 ст. 72 КК України, оскільки жодного рішення, пов'язаного із зарахуванням строку попереднього ув'язнення, він не приймав.

Крім того, Суд зважає на те, що за вироком суду першої інстанції у строк покарання ОСОБА_2 зараховано строк його попереднього ув'язнення з 25 червня 2015 року до набрання вироком законної сили з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням позбавлення волі.

Проте Суд погоджується з доводами касаційної скарги захисника Болтушенка Д.В. про неналежне повідомлення захисників Бондаря В.Б. і Токарєвої І.В. про дати судових засідань в апеляційному суді.

Пропри це Суд уважає, що допущене судом апеляційної інстанції порушення кримінального процесуального закону в даному кримінальному провадженні не є тим істотним порушенням, яке відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Оскільки, як встановлено з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу саме захисника Бондаря В.Б., у судовому засіданні захист ОСОБА_2 був забезпечений захисником БолтушенкомД.В., ні обвинувачений, ні його захисник не робили заяв у судовому засіданні щодо необхідності участі захисників Бондаря В.Б. і Токарєвої І.В.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку в цілому здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на викладене Суд не знаходить обґрунтованих підстав для задоволення касаційної скарги захисника Болтушенка Д.В.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника Болтушенка Д.В. залишити без задоволення, а вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 29 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 липня 2017 рокущодо ОСОБА_2 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

Н.О. Марчук А.М. Макаровець В.К. Маринич