Постанова

Іменем України

17 травня 2018 року

м. Київ

справа № 657/692/15-к

провадження № 51-3781 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Білик Н. В., Кишакевича Л. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Кириленка М. О.,

прокурора Єременко М. В.,

представника потерпілої

ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 07 вересня 2016 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015230270000016, за обвинуваченням

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Рівне, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 270, ч. 2 ст. 412 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2016 року ОСОБА_9 засуджено: за ч. 1 ст. 129 КК України на 2 роки обмеження волі; за ч.2 ст. 412 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

За ч. 2 ст. 270 КК України ОСОБА_9 виправдано.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_9 в строк відбутого покарання строк його попереднього ув'язнення.

Вирішено цивільний позов військової частини - польова пошта В0122 та питання процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 07 вересня 2016 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_9 в строк відбутого покарання строк його попереднього ув'язнення.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, наказом командира військової частини А0409 (військова частина - польова пошта В2731) № 48 від 04 березня 2014 року призначеним на посаду сержанта з матеріального забезпечення 1 танкової роти танкового батальйону військової частини - польова пошта В2731 та маючи військове звання «сержант», 01 лютого 2015 року, близько 01.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння в одному з наметів військової частини, розташованої в господарському приміщенні колишнього фермерського господарства поблизу с. Ставки Каланчацького району Херсонської області, після отримання повідомлення про важке поранення товариша у районі проведення антитерористичної операції (далі - АТО), повідомив присутнім, у тому числі солдату ОСОБА_10 про те, що він боїться та не бажає їхати до АТО, з чим останній не погодився та висловив іншу думку. Будучи невдоволеним відповіддю ОСОБА_10, ОСОБА_9, шляхом демонстрації автомату АКС-74, в якому запобіжник вже був приведений у бойове положення, а патрон знаходився в патроннику, вчинив погрозу вбивством ОСОБА_10, направивши в бік останнього зброю та здійснивши два постріли вгору, таким чином створивши реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. В подальшому, присутніми при цьому військовослужбовцями військової частини ОСОБА_9 було роззброєно.

Після цього, ОСОБА_9, порушуючи вимоги ч. 2 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України, п. 5.2.12 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року № 126 (які діяли станом на 01 лютого 2015 року) та вимоги статей 11, 13, 16, 121, 122, 187 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України і п. 2 додатку 19 цього Статуту, близько 01.10 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, в наметі свого підрозділу на території зазначеного польового табору, залишивши поряд з опалювальною піччю пластмасову ємність із 20 л легкозаймистої речовини, плеснув у топковий отвір пічки цю речовину, що зумовило її різке займання та потрапляння на зазначену пластмасову ємність і її спалаху, а у подальшому - до пожежі у всьому наметі, під час якої, полум'я поширилось на чотири сусідні намети військової частини польова пошта В0122, внаслідок чого загинули військовослужбовці вказаної частини: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, спричинено інші тяжкі наслідки у вигляді заподіяння військовослужбовцям військових частин тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_17,тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_20, легких тілесних ушкоджень ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26

Також під час пожежі знищено зброю, бойові припаси та інше військове майно військових частин - польова пошта В0122 та В2731, яке детально перераховане у вироку суду першої інстанції на загальну суму 142 3,48, 58 грн. та таким чином спричинено тяжкі наслідки.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілі ставлять питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у вказаному суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого. Вважають, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не перевірив належним чином доводів апеляційних скарг про безпідставність виправдання ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 270 КК України. Стверджують, що останній є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 270 КК України та, з огляду на його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 412 КК України, рішення про виправдання останнього за вказані дії є неправильним. Визнання ОСОБА_9 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 270 КК України, на думку потерпілих, призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі останнього.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілої ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 підтримав подану потерпілими касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор вважав, що підстав задоволення касаційної скарги потерпілих немає, а тому просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Відповідно до ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Таким чином закон вимагає від суду проаналізувати усі доводи апеляційної скарги та дати на них мотивовані відповіді.

З огляду на ухвалу суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9, ці вимоги закону належним чином не виконані при перевірці доводів апеляційних скарг потерпілого.

Як убачається зі справи, ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за погрозу вбивства, а також за необережне знищення та пошкодження зброї, бойових припасів та іншого військового майна, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки.

Водночас, ОСОБА_9 виправдано за раніше пред'явленим йому обвинуваченням за ч. 2 ст. 270 КК України, яке під час судового розгляду було змінено прокурором, однак, відповідно до положень ч. 3 ст. 338 КПК України, підтримане потерпілими в раніше пред'явленому обсязі.

Приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 270 КК України, суд виходив з того, що основним безпосереднім об'єктом цього злочину є пожежна безпека, тобто частина громадської безпеки, яка стосується попередження виникнення і поширення пожеж, а суб'єктом злочину є особа, на яку покладено обов'язки з дотримання відповідних правил. В зв'язку з тим, що на ОСОБА_9 такі обов'язки покладені не були, суд прийняв рішення про відсутність в діях останнього складу зазначеного правопорушення.

Однак, з наведеним висновком суду першої інстанції колегія суддів погодиться не може.

Диспозиція ч. 2 ст. 270 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду в особливо великому розмірі або інші тяжкі наслідки.

Згідно з встановленими під час розгляду даного кримінального провадження обставинами, ОСОБА_9 в наметі свого підрозділу на території зазначеного польового табору, залишивши поряд з опалювальною піччю пластмасову ємність із 20 л легкозаймистої речовини, плеснув у топковий отвір пічки цю речовину, що зумовило її різке займання та потрапляння на зазначену пластмасову ємність і її спалаху, а у подальшому - до пожежі у всьому наметі.

Статтею 187 Закону України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548 - XIV встановлено, що пожежна безпека в Збройних Силах України забезпечується здійсненням комплексу організаційних і технічних заходів, спрямованих на запобігання виникненню пожежі та системою пожежного захисту. Усі військовослужбовці повинні знати й виконувати вимоги пожежної безпеки (додаток 19 до цього Статуту) і вміти користуватися засобами пожежогасіння.

Відповідно до п. 2 Вимог пожежної безпеки Додатку 19 до Статуту внутрішньої служби з метою пожежної безпеки заборонено користуватися несправними печами, застосовувати для розпалення вогню запалювальні рідини, залишати матеріали, що можуть горіти, й майно поблизу печей та самі печі без нагляду.

Згідно з рекомендаціями п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки» № 4 від 02 липня 1976 року, суб'єктом порушення правил пожежної безпеки можуть бути як посадові особи, так і громадяни, винні в порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України зобов'язані виконувати правила пожежної безпеки.

Враховуючи зазначене, висновок суду про те, що ОСОБА_9 не є суб'єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 270 КК України, так як на нього не покладено обов'язків по дотриманню правил пожежної безпеки, є неправильним.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційними скаргами потерпілих, зазначене неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, залишив поза своєю увагою та відповідей, які б ґрунтувалися на положеннях чинного законодавства в сфері дотримання правил пожежної безпеки, на доводи апеляцій не дав, прийнявши необґрунтоване рішення про залишення вироку суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 270 КК України без зміни.

Враховуючи зазначене, ухвалу суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому, на підставах п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, вона підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції, суду необхідно врахувати все наведене в постанові, ретельно перевірити викладені в апеляційних скаргах потерпілих доводи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам та постановити законне, обґрунтоване і умотивоване рішення.

Висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах

При вирішенні питання щодо кваліфікації дій за ст. 270 КК України слід мати на увазі, що суб'єктом зазначеного злочину є будь-яка фізична особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 07 вересня 2016 року щодо ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук Н.В. Білик Л. Ю. Кишакевич