Постанова

Іменем України

16 січня 2019 р.

м. Київ

Справа № 444/1418/15-к

Провадження № 51-273км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,

прокурора Пономарьової М. С.,

захисника КуцяВ. В. в режимі відеоконференції,

засудженого ОСОБА_2 в режимі відеоконференції

розглянув в судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та прокурора на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року в межах кримінального провадження № 12015140240000246 про обвинувачення:

ОСОБА_2, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Нова Скварява Жовківського району Львівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини:

Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 03 березня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Цим же вироком вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та про речові докази.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 07 березня 2015 року близько 12 год. 45 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у АДРЕСА_1, умисно, з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині, після суперечки та висловлених на адресу ОСОБА_4 погроз, тримаючи вогнепальну зброю у руках, а саме: мисливську рушницю марки ТОЗ-34Р, серійний номер НОМЕР_2, спрямував її в напрямку автомобіля НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4, та який в той час знаходився за кермом даного автомобіля і поруч якого на передньому сидінні пасажира знаходився ОСОБА_5, після чого вчинив постріл із зазначеної вище зброї в ділянку переднього правого вікна даного автомобіля, в результаті чого спричинив потерпілому ОСОБА_4 вогнепальне поранення шиї, однак свого злочинного наміру до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому ОСОБА_4 своєчасно надано медичну допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року зазначений вирок змінено. Дії ОСОБА_2 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 122 КК та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 122 КК у виді обмеження волі на строк 3 роки. Також змінено вирок суду в частині вирішення цивільного позову.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 07 березня 2015 року близько 12 год. 45 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у АДРЕСА_1, умисно заподіяв ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесне ушкодження за таких обставин: після суперечки та висловлених на адресу ОСОБА_4 погроз, тримаючи вогнепальну зброю у руках, а саме: мисливську рушницю марки ТОЗ-34Р, серійний номер НОМЕР_2, спрямував її в напрямку автомобіля НОМЕР_1. За кермом автомобіля знаходився ОСОБА_4, а поруч з ним на передньому сидінні пасажира знаходився ОСОБА_5 Після цього ОСОБА_2 здійснив постріл із мисливської рушниці в ділянку переднього правого вікна даного автомобіля, в результаті чого умисно заподіяв ОСОБА_4 вогнепальне поранення шиї, яке відноситься до середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, вказуючи на суворість призначеного йому покарання, просить ухвалу апеляційного суду змінити та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував позитивні характеристики, клопотання громадськості, те, що потерпілий просив не позбавляти засудженого волі.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги показання потерпілого щодо фактичних обставин кримінального провадження та безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 122 КК, а також належним чином не мотивував свого висновку, чому дії засудженого слід кваліфікувати саме за ч. 1 ст. 122 КК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Засуджений ОСОБА_2 та його захисник Куць В. В., які взяли участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора. На задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 не наполягали, оскільки останній був звільнений від відбування призначеного покарання на підставі амністії.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник Куць В. В. зазначав, що вказана касаційна скарга прокурора є безпідставною.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції у межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Суд касаційної інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, дійшов висновку, що касаційні скарги прокурора та засудженого задоволенню не підлягають.

Зокрема, доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, щодо невірної кваліфікації апеляційним судом дій ОСОБА_2 за ст. 122 КК та щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які полягали в тому, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував свій висновок щодо кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК є безпідставними.

За змістом положень ч. ч. 1, 2 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Суд першої інстанції, розглянувши матеріали кримінального провадження, визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, та призначив відповідне покарання у виді та розмірі, встановленому законом.

При цьому місцевий суд зазначив, що вина ОСОБА_2 полягає у тому, що він вчинив закінчений замах на вбивство, тобто замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, оскільки обвинувачений вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

Обґрунтовуючи зазначений висновок, місцевий суд вказав, що умисел в обвинуваченого при замаху на вбивство потерпілого (ОСОБА_4.) охоплювався позбавленням життя потерпілого, оскільки він направивши дуло рушниці в ділянку голови потерпілого, знав, що мисливські дробини при пострілі з невеликої відстані і попаданні в потерпілого в ділянку голови, де розміщені життєво важливі органи, призведуть до смерті потерпілого.

У подальшому апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в межах, установлених ст. 404 КПК, та в порядку, визначеному ст. 405 КПК, визнав висновки суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК помилковими.

Обґрунтовуючи свій висновок, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що з доказів, які суд апеляційної інстанції дослідив, вбачається, що ОСОБА_2 здійснив постріл у напрямку автомобіля в ділянку правого вікна, за яким на місці пасажира сидів ОСОБА_5 У цей час ОСОБА_4 перебував за кермом водія та знаходився зліва від ОСОБА_5 і, побачивши ОСОБА_2 з рушницею в руках, відхилив рукою ОСОБА_5, в результаті чого внаслідок пострілу, який здійснив ОСОБА_2, отримав пошкодження шиї.

При цьому, апеляційний суд обґрунтовано вказав, що конкретні обставини кримінального провадження, відсутність будь-яких взаємовідносин між обвинуваченим ОСОБА_2 та потерпілим ОСОБА_4, відстань, з якої був здійснений постріл, його спрямованість, відсутність у обвинуваченого мотиву на вбивство саме потерпілого ОСОБА_4 та відсутність доказів того, що ОСОБА_2 бажав смерті потерпілого, свідчать про відсутність у ОСОБА_2 прямого умислу на вбивство ОСОБА_4

Разом з тим, закінчений замах на умисне вбивство особи може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли винна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

За відсутності доказів, які б свідчили про те, що винна особа передбачала та бажала настання смерті потерпілого від своїх дій, вона повинна нести відповідальність за настання фактичних наслідків цих дій.

За таких обставин, з урахуванням встановлених апеляційним судом фактичних обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновком цього суду щодо відсутності в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, і необхідності кваліфікувати дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.

Виходячи з зазначеного, твердження прокурора, що суд апеляційної інстанції безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 122 КК і належним чином не мотивував своє рішення, не є слушними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК та є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою.

Також Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого і звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року ОСОБА_2 звільнений від відбування призначеного покарання на підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

За таких обставин, керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд вважає, що підстав для скасування або зміни ухвали апеляційного суду не вбачається.

З цих підставСуд постановив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року відносно ОСОБА_2 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

МазурМ. В. Матієк Т. В. ЯковлєваС.В.