Постанова

Іменем України

13 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 200/15130/15-к

провадження № 51-4157 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Деруна А.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Дніпропетровської області та засудженого ОСОБА_1 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року у кримінальному провадженні №42015040000000022 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.343 КК України.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця смт.Дослідного Дніпропетровськоїобласті, жителя АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бабушкінського районногосуду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.343 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладено на нього обов'язок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Цим же вироком ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст.366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі двохсот п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 4250 грн. з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки.

Вирішено питання про судові витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що підполковник міліції ОСОБА_1, займаючи посаду ІНФОРМАЦІЯ_4, являючись службовою особою - представником державного органу виконавчої влади та будучи наділеним у межах своєї компетенції владними повноваженнями, вчинив злочин за наступних обставин. У період з 04 січня 2014 року по 11 січня 2014 року до УДАІ ГУМВС надійшли рапорти інспекторів УДАІ ГУМВС України в Київській області про фіксацію на території м.Києва, а також на трасі сполученням Київ-Овруч адміністративних правопорушень, вчинених, 29 грудня 2013 року учасниками масових мирних акцій протесту «Автомайдан», а саме щодо невиконання водіями транспортних засобів Сітроен С4 державний номер НОМЕР_1, Міцубіші Спейс Стар д.н.з. НОМЕР_4, Сузукі д.н.з.НОМЕР_2 та Мерседес д.н.з. НОМЕР_3, вимог працівника ДАІ про зупинку, тобто порушення ними п. 2.4 ПДР України.

Отримавши на виконання рапорти, ОСОБА_1 було прийнято рішення направити їх за територіальністю.

ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на здійснення втручання в діяльність працівників правоохоронного органу при виконанні ними своїх службових обов'язків, в період з 04.01.2014 року по 17.01.2014 року у невстановлений час, перебуваючи на своєму робочому місці, по вул. Ширшова, буд.9 в м.Дніпропетровську, використовуючи своє службове становище і владні повноваження, незважаючи на об'єктивну і законну позицію працівників ДАІ ГУМВС щодо неможливості притягнення до адміністративної відповідальності громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 лише як власників автомобілів, неодноразово у категоричній формі, а також шляхом умовлянь та обіцянок залагодити в майбутньому будь-які проблеми по службі та сприяти в уникненні ними відповідальності за свої дії, у телефонних розмовах та під час особистого спілкування здійснював вплив на ОСОБА_8 і ОСОБА_9, наполягаючи прийняти незаконне рішення, а саме складання протоколів про адміністративне правопорушення без належного з'ясування особи правопорушника.

Не погодившись із вказівками ОСОБА_1, ОСОБА_8 від складання протоколів відносно власників транспортних засобів відмовився.

В той же час, ОСОБА_2, займаючи посаду інспектора дорожньо-патрульної служби батальйону дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування адміністративної території м.Дніпропетровська та автомобільної інспекції, підпорядкованого УДАІ ГУМВСУ в Дніпропетровській області, в період з 09 січня 2014 року по 17 січня 2014 року, у невстановлений слідством час, перебуваючи на своєму робочому місці за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Троїцька Площа, 2а, достовірно знаючи про те, що старший інспектор САП ВДАІ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області майор міліції ОСОБА_8 відмовився виконати вказівку ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1, склав від імені ОСОБА_8 п'ять завідомо неправдивих офіційних документів - протоколів про адміністративне правопорушення за ст. 122-2 КУпАП: АВ2№669734 від 09.01.2014 року стосовно ОСОБА_5, АВ2№669735 від 09.01.2014 року стосовно ОСОБА_4, АВ2№669736 від 09.01.2014 року, АВ2№669739 від 11.01.2014 року та АВ2№669844 від 17.01.2014 року стосовно ОСОБА_6, які згодом були направлені до районних судів м. Дніпропетровська.

Разом з цим, у результаті незаконного впливу ОСОБА_1, який виразився у переконанні в уявній законності його дій, обіцянки залагодити будь-які проблеми по службі та створення переконання в існуванні документів на дійсного водія автомобіля і підтвердження його належного виклику до УДАІ, ОСОБА_9, усупереч власній позиції, склав адміністративний протокол серії АБ2 №943986 відносно ОСОБА_7 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить змінити судові рішення стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України, звільнити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від призначених покарань, у зв'язку із закінченням строків давності. Прокурор зазначає, що кримінальні правопорушення за які засуджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є злочинами невеликої тяжкості, тому, станом на 19 квітня 2017 року, на день розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, сплив трьохрічний строк давності.

Засуджений ОСОБА_1 у поданій ним касаційній скарзі порушує питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень, внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, та просить закрити кримінальне провадження за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.343 КК України. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевим судом не надано оцінку: порушення його права на захист під час досудового розслідування, тому, що воно велося лише шість днів; обвинувальний акт двічі скеровувався до суду стороною обвинувачення; показання потерпілого ОСОБА_8 викладені у вироку, не відповідають показанням наданим в суді; стверджує про неправильну кваліфікацію його дій за ч.2 ст.343 КК України, адже потерпілі не перебували у службовій залежності від нього; вважає, що місцевим судом не встановлено мету та мотив вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення. В свою чергу, апеляційний суд всупереч вимогам ч.3 ст.404 КПК повторно не дослідив докази, а зокрема не допитав свідків,потерпілих, а також безпідставно відмовив у дослідженні технічного запису суду першої інстанції в частині допиту потерпілого ОСОБА_8 Крім того, стверджує про невідповідність рішення суду апеляційної інстанції вимогам статей 370,419 КПК, через його необґрунтованість, невмотивованість та відсутність зазначення підстав, з яких його апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав, просив звільнити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від призначених покарань, у зв'язку із закінченням строків давності.

Мотиви суду

Згідно з положеннями ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суді першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Обставини, на які, посилається у касаційній скарзі засуджений були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які не встановили порушень вимог КПК України при проведенні досудового розслідування і розгляді справи в суді. Тому, при розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Цих вимог закону суди дотрималися.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, доводи засудженого щодо порушення його права на захист є безпідставними. Злочин, інкримінований ОСОБА_1 є злочином невеликої тяжкості, тому участь захисника у даному кримінальному провадженні, згідно положень ст. 52 КПК України, не є обов'язковою. ОСОБА_1, 16 липня 2015 року, повідомлено про підозру, він вини не визнав, від дачі пояснень по суті підозри відмовився і одразу, 17 липня 2015 року, уклав договір з захисником, який представляв його інтереси протягом усього провадження, тому відсутні підстави стверджувати про порушення права на захист.

Також, не можна погодитися з доводами засудженого про проведення досудового розслідування за 6 днів. Так, положеннями ч.2 ст. 214 КПК чітко визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до витягу з ЄРДР, дані про скоєння злочину до реєстру внесено 17 січня 2015 року, а обвинувальний акт затверджено лише 24 липня 2015 року.

Необґрунтованими колегія суддів апеляційного суду визнала твердження засудженого з приводу направлення до суду двох обвинувальних актів. Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт затверджено 24 липня 2015 року, саме цей обвинувальний акт отриманий обвинуваченим, про що наявні розписки, він розглядався судами першої та апеляційної інстанцій.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про невідповідність показань потерпілого ОСОБА_8 викладених у вироку, показанням наданим останнім в судовому засіданні, то ці доводи належним чином перевірено апеляційним судом . У вироку зазначені саме ті показання, які потерпілий надавав в судовому засіданні. Крім того, ні у сторони обвинувачення, ні у сторони захисту не було сумнівів щодо їх незмінності.

Щодо твердження засудженого про не встановлення мети та мотиву вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 343 КК України під втручанням слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні працівниками правоохоронних органів службових обов'язків або на досягнення прийняття неправомірного рішення. Вплив може проявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі.

Відповідно злочин вважається закінченим з моменту втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, незалежно від того, чи призвело це до прийняття ним незаконного рішення, чи перешкодило виконанню своїх обов'язків.

Потерпілими від злочину є тільки працівники правоохоронних органів, що необґрунтовано заперечується стороною захисту.

Кваліфікація за ч. 2 ст. 343 КК має місце, якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного органу вчинено службовою особою з використанням свого службового становища.

Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Здійснюючи, з використанням свого службового становища, вплив на працівника правоохоронного органу, службова особа використовує права та повноваження, надані їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю, що правильно встановлено судом у вироку .

Із суб'єктивної сторони, злочин характеризується прямим умислом та метою - перешкодити виконанню потерпілим службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень. Особа, що його вчиняє, усвідомлює неправомірність і суспільну небезпечність впливу на працівника правоохоронного органу і бажає втрутитись у його діяльність з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень.

Мотивами вчинення злочину є збуджуючі приводи (потреби, інтереси, прагнення тощо), що викликали у підозрюваного, обвинуваченого, рішучість вчинити вказане діяння за умови усвідомлювання його протиправного характеру. Мотив і мета органічно взаємопов'язані, оскільки відображаються у суб'єктивній сфері людини.

Так, з урахуванням обставин встановлених судами, у посадові обов'язки ОСОБА_1 входив контроль за діловодством у справах про адміністративні правопорушення у підрозділах ДАІ м. Дніпропетровська та Дніпропетровської області. Під час судових розглядів достовірно встановлено наявність у засудженого ОСОБА_1 умислу на вчинення злочину за який його засуджено. Він, будучи службовою особою, користуючись наданими за посадою повноваженнями, усвідомлюючи противний характер своїх дій безпосередньо впливав на ОСОБА_8 та ОСОБА_9, задля прийняття потерпілими незаконних рішень, що беззаперечно спростовує доводи сторони захисту в цій частині .

Потерпілі чітко вказували, що ОСОБА_1, неодноразово у категоричній формі, а також шляхом умовлянь та обіцянок у телефонних розмовах та при особистому спілкуванні, використовуючи своє становище та авторитет посади, впливав на них з метою добитися прийняття незаконного рішення - складання адміністративних протоколів, за відсутності на те правових підстав. Які в подальшому все ж були складені та направлені в суди для розгляду. Зазначені обставини повністю спростовують доводи засудженого щодо відсутності мети та мотиву вчинення злочину.

Суд, всебічно, повно та об'єктивно дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження докази в сукупності, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 343 КК України. Критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивовано.

Суд дотримався вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК, в частині необхідності повторного дослідження окремих доказів, то вони є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З матеріалів кримінального провадження та звукозапису судового засідання убачається, що стороною захисту було заявлено клопотання про повторне дослідження доказів. Апеляційний суд, розглядаючи вказане клопотання, з'ясував думки учасників процесу та обґрунтовано відмовив в його задоволенні, оскільки захисник підтвердив, що вказані докази досліджувалися судом першої інстанції та не довів, що вказані докази були досліджені судом неповністю або з порушеннями. Всі доводи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неналежної оцінки доказів, які аналогічні доводам апеляції засудженого, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено. Разом із тим, доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є слушними.

Стаття 49 КК України обмежує строками давності повноваження держави щодо кримінального переслідування осіб, які вчинили злочини. Строк давності - це передбачений кримінальним законом певний проміжок часу після вчинення злочину, сплив якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок спливу певного проміжку часу, що суттєво позначається на досягненні мети покарання, виконанні завдань загальної і спеціальної превенції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні ним, у січні 2014 року, кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст. 343 КК України; ОСОБА_2 визнано винуватим за вчинене ним, також у січні 2014 року, кримінального правопорушення передбачене ,ч.1 ст.366 КК України.

Злочини, передбачені ч.1 ст.366 та ч.2 ст.343 КК, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості, санкція яких, зокрема, передбачає найбільш суворий видпокарання у виді обмеження волі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Положеннями ч.5 ст.74 КК передбачено, що особа може бути за вирком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Однак, при розгляді кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що з часу вчинення засудженими злочинів і до дня набрання вироком законної сили (19 квітня 2017 року) сплинули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.

Таким чином, беручи до уваги те, що засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_10 вину не визнавали, згідно з положеннями ч.5 ст.74 КК, вони підлягають звільненню від відбування призначених покарань на підставі ч. 1 ст. 49 КК, у зв'язку із закінченням строків давності.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, а касаційну скаргу прокурора слід задовольнити.

У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України,п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів вважає за необхідне постановлені щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові рішення змінити.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року та вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити.

На підставі п. 5 ст. 74, п.2 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_1 звільнити від покарання призначеного за ч.2 ст.343 КК України та ОСОБА_2 звільнити від покарання призначеного за ч.1 ст.366 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Ємець