Постанова

Іменем України

08 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 361/2704/16-к

провадження № 51-358км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Іванової Г.В.,

прокурора Вергізової Л.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110130000566, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 19 лютого 2016 року о 18:10, керуючи технічно справним автомобілем марки ЗАЗ-110217, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить йому на праві власності, рухаючись по регульованому перехрестю вулиць Гагаріна та Незалежності у м. Броварах Київської області зі швидкістю 40-50 км/год., всупереч вимогам п. 2.3 «б» Правил дорожнього руху був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відволікся від керування транспортним засобом, наближаючись до регульованого пішохідного переходу, всупереч вимогам п. 18.2 вищевказаних Правил не дав дорогу пішоходу ОСОБА_2, яка закінчувала перехід проїзної частини, і допустив наїзд на останню. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання змінено та призначено останньому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік. В іншій частині вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості й правильності кваліфікації діяння засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, оскільки вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є занадто м'яким. При цьому посилається на те, що апеляційний суд безпідставно не застосував до засудженого додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами. Також стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу не підтримала.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за обставин, зазначених у вироку, кваліфікація його дій та призначення покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Водночас доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі щодо незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є необґрунтованими.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов'язковим для суду.

Як убачається з вироку місцевого суду, при призначені засудженому основного покарання та вирішенні питання щодо непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд врахував, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся. Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зробив правильний висновок про можливість не призначати засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Доводи прокурора з приводу безпідставного незастосування до ОСОБА_1 такого додаткового покарання ретельно перевірив апеляційний суд і в межах своїх повноважень у порядку, визначеному ст. 404 КПК України, для спростування цих доводів навів у своїй ухвалі відповідні аргументи з дотриманням вимог ст. 419 КПК України. Зокрема, суд зазначив, що ОСОБА_1 проживає в сільській місцевості, віддаленій від міста, займається сільським господарством та потребує постійного користування транспортним засобом; у ході апеляційного розгляду справи представник потерпілого зазначив, що ОСОБА_1 повністю відшкодував потерпілій завдані збитки, і вважав за недоцільне позбавити останнього права керування транспортними засобами. З урахуванням указаних обставин, даних про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, поведінки після вчинення злочину суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначення ОСОБА_1 покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами - відповідає його особі та обставинам вчиненого ним злочину. З указаними висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Отже, переконливих доводів про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції з касаційної скарги прокурора не вбачається.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П.Могильний В.В. Наставний