Постанова

Іменем України

01 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 753/12073/15-к

провадження № 51-2250км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Анзійчук Ю.В.,

прокурора Сингаївської А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12015100020002632, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов'язана з обігом товаро-матеріальних цінностей строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у привласненні чужого майна, яке було ввірене особі та перебувало у його віданні, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 191 КК України, за таких обставин.

ОСОБА_1, згідно з наказом № 01 по особовому складу від 01 лютого 2015 року, призначено на посаду охоронця ТОВ «VIP-Мастер Плюс», що здійснює свою господарську діяльність за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 64.

12 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «VIP-Мастер плюс» в особі ОСОБА_2 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до якого, останній бере на себе повну відповідальність за забезпечення зберігання довірених йому Адміністрацією матеріальних цінностей.

Так, 21 лютого 2015 року ОСОБА_1, в невстановлений досудовим розслідуванням час, знаходячись на робочому місці за адресою:

м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 64, маючи злочинний умисел, направлений на розтрату чужого майна, що було йому ввірене, діючи умисно, з корисливих спонукань, переслідуючи мету наживи та незаконного збагачення, здійснив дзвінок особі, матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження та запропонував їй придбати пиломатеріали, на що вказана особа погодилась.

В подальшому, 21 лютого 2015 року о 23:30 особа, матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження, прибула до цеху, що розташований у м. Києві по вул. Бориспільській, 9, корп. 64, де ОСОБА_1, реалізовуючи свій злочинний умисел, з метою укриття злочину, вимкнув електропостачання до камер відеоспостереження, після чого, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, вчинив розтрату чужого майна, належне ТОВ «VIP-Мастер Плюс» на загальну суму 20 100 грн, продавши його за 1000 грн. особі, матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження. Своїми діями

ОСОБА_1 спричинив TOB «VIP-Мастер Плюс» матеріальну шкоду на загальну суму 20 100 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень в частині призначеного ОСОБА_1 додаткового покарання у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність при призначенні додаткового покарання. Просить вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов'язана з повною матеріальною відповідальністю строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що призначене ОСОБА_1 додаткове покарання є не конкретним та не відповідає характеру повноважень, які останній використав для вчинення злочину. Вважає, що ухвала апеляційного суду належним чином не мотивована та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, вказавши, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій суперечать вимогам кримінального процесуального законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, за обставин, зазначених у вироку, кваліфікація його дій та призначення покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Водночас доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі щодо призначеного ОСОБА_1 додаткового покарання, яке є не конкретним та не відповідає характеру повноважень, які засуджений використав для вчинення злочину є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

З мотивувальної частині вироку місцевого суду слідує, що при призначені ОСОБА_1 основного покарання та вирішенні питання щодо звільнення засудженого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, зокрема, позитивну характеристику за місцем проживання, те, що на обліку у лікаря - психіатра та лікаря - нарколога не перебуває, вчинив злочин вперше, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зробив правильний висновок про можливість виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства з призначеним додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов'язана з обігом товаро-матеріальних цінностей і прийняв законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Доводи прокурора з приводу призначеного ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов'язана з обігом товаро-матеріальних цінностей, є не конкретним та не відповідає характеру повноважень, які засуджений використав для вчинення злочину ретельно перевірив апеляційний суд і в межах своїх повноважень у порядку, визначеному

ст. 404 КПК України, для спростування цих доводів навів у своїй ухвалі відповідні аргументи з дотриманням вимог ст. 419 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Покарання, передбачене у ст. 55 КК України, полягає в позбавленні обвинуваченого його суб'єктивного права на посаду, яку він обіймав, або на службову, професійну чи іншу спеціальну діяльність, якою він займався під час вчинення злочину, а також у тимчасовому обмеженні його правоздатності - можливості обіймати певні посади або займатися певною діяльністю протягом строку, встановленого вироком суду.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю. Призначаючи це покарання, суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою він позбавляється.

Як вбачається з вироку суду першої інстанції, на час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 займав посаду охоронця ТОВ «VIP-Майстер Плюс», яка пов'язана із збереженням переданих йому матеріальних цінностей на підставі договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 12 грудня

2014 року.

З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов'язана з обігом товаро-матеріальних цінностей на певний строк, оскільки вчинений ОСОБА_1 злочин безпосередньо пов'язаний із здійснюваною ним діяльністю на момент вчинення злочину, об'єктом якого були товарно-матеріальні цінності.

При цьому апеляційний суд зазначив, що відсутні підстави для призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов'язані із повною матеріальною відповідальністю, оскільки призначене засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов'язані з обігом товарно-матеріальних цінностей, має на меті недопущення вчинення засудженим злочинів з використанням посад, пов'язаних, у тому числі, з повною матеріальною відповідальністю.

При оцінці доводів касаційної скарги прокурора, колегія суддів крім того враховує, що на момент касаційного розгляду засуджений ОСОБА_1 відбув призначене йому додаткове покарання.

Доводи викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять достатніх даних про порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій

- без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора

- без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П.Могильний В.В.Наставний