ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/3171/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

перший заступник прокурора Одеської області

від прокуратури - Томчук М.О.

позивач -Фонд державного майна України

представник позивача - Слуценко Р.П.

відповідачі - (1) 1. Федерації професійних спілок Одеської області, (2) Приватного підприємства "СП Атав", (3) Приватного підприємства "Хвилинка"

представник відповідача - 1 - Казарновський О.Л.

представник відповідача - 2 - не з'явився

представник відповідача - 3 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на постанову Одеського апеляційного господарського суду у складі Мишкіної М.А. - головуючого, Будішевської Л.О., Таран С.В. від 03 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області у складі Літвінова С.В. від 28 березня 2018 року

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. Постановою президії Одеської обласної ради профспілок №11-38 від 03.02.1984 адміністративну будівлю за адресою: площа Жовтневої революції,1 (нова адреса - Куликове поле, 1) було прийнято на баланс обласної ради профспілок та затверджено акт прийому будівлі. Відповідно до акту №01-33 від 03.02.1984р. спірну будівлю було передано Одеським обкомом компартії України Одеській обласній раді профспілок з оплатою балансової вартості у розмірі 1 837 018 рублів. До акту додавався висновок №257 про технічний стан будівлі, відповідно до якого будівля знаходилась у незадовільному технічному стані, пов'язаному із негативним впливом ґрунтових вод та потребувала капітального ремонту.

2. Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 04.12.1992, домоволодіння №1 по площі Жовтневої революції в цілому зареєстроване за Одеською обласною радою профспілок на підставі акту передачі №01-33 від 03.02.1984.

3. 22.12.1995 ХХ-ю Одеською обласною міжспілковою конференцією профспілок затверджено Статут Федерації професійних спілок Одеської області, відповідно до якого Федерація в особі Ради Федерації є правонаступником прав та обов'язків ліквідованої обласної Ради профспілки, володіє, користується та розпоряджається майном і грошовими коштами, які належать їй на праві власності.

4. Згідно з реєстраційним посвідченням від 02.02.2000, виданим Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, будівля №1 за адресою: Куликове поле, 1 м. Одеса, була зареєстрована за Радою Федерації професійних спілок Одеської області на праві власності на підставі акту передачі №01-33 від 03.02.1984.

5. У той же час згідно з Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-ХІІ та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

6. Виходячи зі змісту наведених вище нормативних актів стосовно права власності держави України після розпаду Союзу PCP, право власності на майно, розташоване на території України і передане у віддання профспілковим організаціям, набула держава Україна, оскільки профспілки діяли за загальним статутом профспілок РСР та були загальносоюзною громадською організацією. Після розпаду Союзу PCP правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Короткий зміст позовних вимог

7. У липні 2015 року перший заступник прокурора Одеської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач, ФДМУ) звернувся до (1) Федерації професійних спілок Одеської області (далі - відповідач-1), (2) Приватного підприємства "СП Атав", (3) Приватного підприємства "Хвилинка" з позовом про визнання права власності за державою в особі позивача на адміністративну споруду загальною площею 13 746 кв.м. у м. Одесі, Куликове поле, 1; витребування з незаконного володіння відповідачів відповідних нежитлових приміщень за вказаною адресою та зобов'язання останніх повернути це майно державі в особі позивача.

8. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з прийнятими після розпаду РСР нормативними актами спірне майно є загальнодержавною власністю, функції з управління яким належать позивачу. Отже, реєстрація права власності на це майно за іншими особами здійснена без наявності правових підстав та без згоди органу управління об'єктом державної власності, а тому вибуло з володіння держави без її волі. У зв'язку з чим порушене право власності держави підлягає поновленню шляхом визнання за нею права власності на це майно та його витребування у відповідачів.

9. Стосовно строку позовної давності ФДМУ зазначено, що про факт реєстрації спірного майна за відповідачем-1 йому стало відомо лише у липні 2015 року після отримання позовної заяви прокурора, тому строк позовної давності не пропущено.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Справа розглядалась судами неодноразово.

10.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2018 року, провадження у справі в частині позовних вимог до Приватного підприємства "СП Атав", Приватного підприємства "Хвилинка" закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України за відсутністю предмета спору; у іншій частині позову відмовлено.

11. Приймаючи судові рішення в частині відмови в позові, суди попередніх інстанцій встановили, що спірне майно є державною власністю, а тому, здійснивши державну реєстрацію цього майна за собою, відповідач-1 незаконно заволодів державним майном. Проте прокурором пропущено встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальний строк позовної давності для звернення з позовом про витребування майна, про застосування якого заявлено відповідачем-1. При вирішенні питання позовної давності суди керувались, зокрема судовою практикою Верховного Суду України щодо порядку обчислення строку позовної давності за позовами прокурорів, відповідно до якої у випадку, коли прокурор у справі не є самостійним позивачем, а виступає в інтересах держави в особі конкретного органу, то строк позовної давності необхідно обраховувати з часу, коли саме відповідний орган довідався чи міг довідатися про порушення його права чи особу, яка його порушила. Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

12. Судами встановлено, що держава в особі позивача мала можливість довідатись про порушення її прав з моменту реєстрації спірного майна за Одеською обласною радою профспілок ще в грудні 1992 року. Позивач, безпосереднім обов'язком якого є управління об'єктами державної власності, мав усі можливості, у тому числі шляхом звернення до відповідних органів реєстрації, протягом усього часу з моменту реєстрації майна за відповідачем-1 дізнатися про цей факт. За наслідками встановлених обставин судами констатовано пропуск строку позовної давності для звернення з даним позовом без поважних причин, а тому порушене право держави не підлягає судовому захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

14. Суди помилково вказали про недоведення прокурором моменту виникнення права державної власності на спірне майно. Відповідно до наявних у справі документів держава є власником майна щонайменше з 1991 року, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 392 Цивільного кодексу України, оскільки право власності держави на спірне майно не визнається відповідачем-1.

15. Стосовно застосування строку позовної давності, то в порушення статті 86 ГПК України судами безпідставно не прийнято до уваги, що звернення до суду з цим позовом стало можливим лише в ході підготовки прокурором іншого позову в липні 2015 року за результатами опрацювання звернення народного депутата України, коли і було встановлено факт реєстрації спірної будівлі за відповідачем-1.

16. Судами не враховано висновків Верховного Суду України щодо нерозповсюдження строку позовної давності на вимоги власника про витребування майна за статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

Позиція відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

17. Судами встановлено факт порушення права власності держави 04.12.1992, коли спірне майно було зареєстровано за відповідачем-1, тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

18. До вимоги власника про витребування майна застосовується загальний строк позовної давності, який прокурором та позивачем пропущено без поважних причин.

Заяви учасників справи з процесуальних питань

19. З огляду на наведені нижче правові підстави прийняття постанови суду касаційної інстанції, Верховний Суд залишає без задоволення подане прокурором 30.01.2019 клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав можливого відступу від правових висновків, висловлених у справах №№ 522/2202/15-ц, 369/6892/15-ц.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

20. Верховний Суд вважає доводи прокурора в пункті 14 Постанови безпідставними та такими, що є наслідком довільного тлумачення ним змісту оскаржуваних судових рішень. Так, судами попередніх інстанцій встановлено факт порушення прав держави, так як спірне нерухоме майно з моменту проголошення незалежності України перебувало у загальнодержавній власності держави Україна. За змістом постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" від 04.02.1994 № 3943-XII тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Питання щодо суб'єктів права власності такого майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю. Статус майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP (до яких відносяться і профспілкові організації), як державного, неодноразово підтверджений і правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

21. Оскільки відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а підставою для відмови в позові у даному випадку стало саме застосування судами строку позовної давності, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень та оцінює доводи касаційної скарги в цій частині (пункти 15, 16 Постанови).

22. У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

23. Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

24. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України), що і мало місце у даній справі.

25. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постановах від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

26. За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

27. Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

28. У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірним майном і здійснення контролю за нею не змінює порядку перебігу позовної давності.

29. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

30. При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16.

31. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор. Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

32. Крім того, в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №6-68цс15 зазначено, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

33. Прокурор звернувся з позовом до суду 28.07.2015, як убачається з першого аркуша позовної заяви. Уповноважений орган, в інтересах якого прокурором подано даний позов - Фонд державного майна України.

34. Федерація професійних спілок Одеської області подала до суду першої інстанції заяву про сплив строку позовної давності.

35. Так, як правильно зазначено судами, безпосередньо на позивача покладено обов'язок з управління та обліку державного майна. Отже, позивач, як розпорядник державного майна, зобов'язаний здійснювати постійний контроль та моніторинг за ввіреним йому майном державної власності.

36. Судами встановлено, що державна реєстрація спірного майна за Одеською обласною радою профспілок відбулася 04.12.1992, а отже саме з цього моменту позивач, виконуючи свої функції з управління спірним майном, міг довідатись про його вибуття з власності держави та, відповідно, про порушення прав останньої.

37. При цьому Верховний Суд наголошує, що з моменту реєстрації спірного майна за профспілковою організацією і до моменту звернення прокурора з даним позовом минуло 23 роки, що є дуже тривалим періодом у часі, протягом якого профспілкова організація здійснювала відкрите користування майном та несла тягар із його утримання. При цьому Фонд державного майна України, як орган державної влади, мав достатньо механізмів та засобів для того, щоб з'ясувати факти як належності спірного майна до державній власності, так і проведення реєстрації права власності на нього за профспілкою уповноваженим державою органом. Проте судами не встановлено доказів, які б свідчили про здійснення позивачем відповідних заходів та дій, які б дали підставу для висновку про те, що уповноважений орган управління опікувався долею спірного майна потягом майже чверті століття.

38. У контексті вищенаведеного Верховний Суд, як джерелом права, керується практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) в рішенні від 09.10.2018 у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України", предметом розгляду якого були тотожні правовідносини стосовно державного майна колишнього РСР, яке було зареєстровано за профспілковими організаціями та у подальшому витребувано у приватної особи на підставі судового рішення за позовом прокурора у власність держави. У вказаній справі Судом констатовано порушення Державою Україна статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на мирне володіння майном.

39. Зокрема, Суд вказав на непослідовність дій держави, яка спочатку через свої уповноважені органи здійснювала реєстрацію права власності за профспілками на майно, після чого за спливом тривалого проміжку часу через органи прокуратури заявляла своє право власності на це майно. Суд звернув увагу на те, що однією з причин виникнення такої ситуації є відсутність в Україні закону, який би регулював правовий статус майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Радянського Союзу, розташованого на території України, та передбачав інвентаризацію цього майна. Одночасно Суд наголосив, що прорахунки та помилки державних органів повинні слугувати на користь потерпілих, тобто допущені державою помилки не можна виправляти за рахунок приватних осіб. Суд також зазначив, що не розуміє, чому держава чекала так довго, щоб відновити своє право власності (у цій справі мова йшла про період у 9 років).

40. За таких обставин доводи касаційної скарги у пункті 15 Постанови Верховним Судом відхиляються як безпідставні та такі, що не спростовують обґрунтованих висновків судів про момент, коли позивач міг довідатись про порушення прав держави та, відповідно, не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судами приписів статті 261 ЦК України до спірних правовідносин.

41. Позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

42. Доводи касаційної скарги в пункті 16 Постанови Верховний Суд також відхиляє з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16 щодо розповсюдження на вимоги власника про витребування майна за статтями 387, 388 ЦК України загального строку позовної давності.

43. Ураховуючи викладене та приписи пункту 4 статті 267 ЦК України, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів про те, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском без поважних причин строку позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 28 березня 2018 року у справі № 916/3171/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.