ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 922/3439/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у порядку письмового касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартехінвест"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 (судді:

Пушай В. І., Барбашова С. В., Попков Д. О.) у справі

за позовом Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартехінвест"

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 59
759,11 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Фабула справи

1.1. У жовтні 2019 року Харківська місцева прокуратура № 2 (прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартехінвест" (далі - ТОВ "Хартехінвест") про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 59 759,11 грн.

1.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.06.2020 (суддя Новікова Н. А.) у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 921,00 грн покладено на прокуратуру Харківської області, аргументуючи судове рішення необґрунтованістю позовних вимог у зв'язку із ненаданням доказів того, що у спірний період земельна ділянка була сформована як об'єкт права оренди, що унеможливлює встановлення площі земельної ділянки, а також відсутністю доказів щодо проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, необхідної для визначення розміру заявлених до стягнення сум.

1.3.26.06.2020 ТОВ "Хартехінвест" подало до суду заяву, в якій просило стягнути з Харківської місцевої прокуратури № 2 на користь товариства судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у сумі 20 000,00 грн, посилаючись на положення статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень у справі

2.1. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 22.07.2020 стягнуто з Харківської місцевої прокуратури № 2 на користь ТОВ "Хартехінвест" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 11 000,00 грн.

Суд першої інстанції установив, що відповідачеві надавалася професійна правнича допомога, що підтверджується здійсненням представництва відповідача у судових засіданнях у справі, ознайомленням представника відповідача з матеріалами справи, а також наявними в матеріалах справи відзиву та іншими процесуальними документами, поданими в інтересах відповідача, однак з урахуванням положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги малозначність справи, виходячи з принципів співмірності, розумності та обґрунтованості, суд дійшов висновку про зменшити розміру витрат, які підлягають відшкодуванню.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 22.07.2020 у справі скасовано, у задоволенні заяви ТОВ "Хартехінвест" про стягнення з Харківської місцевої прокуратури № 2 судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, у сумі 20 000,00 грн відмовлено, стягнуто з ТОВ "Хартехінвест" на користь прокуратури Харківської області судовий збір за апеляційною скаргою у сумі 2 881,50 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позовна заява подана прокурором в інтересах держави в особі Харківської міської ради, то позивачем у справі є саме Харківська міська рада. Отже, у розумінні вимог частини 2 статті 126 та пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем у зв'язку з розглядом Господарським судом Харківської області справи № 922/3439/19, мають покладатися на Харківську міську раду, а не на Харківську місцеву прокуратуру №
2. У той же час ТОВ "Хартехінвест" просило стягнути витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою саме з прокуратури, а не позивача у справі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від
02.11.2020, ТОВ "Хартехінвест" у касаційній скарзі просить її скасувати, а додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 22.07.2020 - залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а також частину 3 зазначеної норми, вважаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові в частині стягнення судового збору за подання апеляційної скарги з відповідача застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від
20.12.2019 у справі № 240/6150/18, постанові від 24.07.2020 у справі № 911/4241/15, у постанові від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19.

Так, заявник касаційної скарги наголошує на помилковості висновку суду апеляційної інстанції про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення місцевого суду та, відповідно, покладення витрат зі сплати судового збору на відповідача, оскільки згідно з пунктом 5 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" та висновків Верховного Суду судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат.

ТОВ "Хартехінвест" у касаційній скарзі також акцентує увагу на необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 10.12.2019 у справі № 922/377/19, від 05.02.2020 у справі № 905/998/18, які по суті були застосовані судом апеляційної інстанції.

Скаржник зазначає, що як у справі, яка розглядається, так і в інших справах, в яких позов подано прокурором в інтересах інших осіб, незважаючи на однакове регулювання процесуальним законодавством (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України) порядку стягнення судових витрат, існує різний протилежний судовий підхід при визначенні учасника процесу (прокурор, який подав позов чи орган, в інтересах якого подано позов), з якого мають стягуватися судові витрати, у випадку відмови у задоволенні позову, поданого прокурором, а саме витрати зі сплати судового збору завжди стягуються з прокурора, а витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, стягуються з органу, в інтересах якого було подано позов.

ТОВ "Хартехінвест" зазначило, що покладення судових витрат на особу, в інтересах якої подано позов, є непослідовним і несправедливим, оскільки така особа до суду з позовною заявою не зверталася, проте внаслідок дій прокуратури, які в непоодиноких випадках (як і в справі, яка розглядається) мають завідомо безпідставний характер, особа, в інтересах якої подано позовну заяву, набуває обов'язків щодо сплати судових витрат.

Заявник касаційної скарги зазначає, що згідно із частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У справі, що розглядається, прокуратура подала завідомо безпідставний позов про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, оскільки Верховний Суд при розгляді подібних справ неодноразово формулював правову позицію щодо безпідставності та необґрунтованості подібних позовних вимог прокуратури. Отже, оскільки витрати, пов'язані з професійною допомогою адвоката, зумовлені діями саме прокуратури, то з урахуванням статті 129 Господарського процесуального кодексу України такі витрати підлягають стягненню саме з прокуратури, а не Харківської міської ради.

3.2. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржувану у справі постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права та підтвердження підстав для касаційного оскарження судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.3. Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідністю відступлення у цій справі від висновку застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 10.12.2019 у справі № 922/377/19, від 05.02.2020 у справі № 905/998/18, який по суті був застосований судом апеляційної інстанції незважаючи на те, що у постанові не міститься посилань на зазначені постанови Верховного Суду щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката не з прокурора, а з органу, в особі якого подано позов (у цьому випадку Харківської міської ради).

У справі № 922/377/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.04.2019, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2019, провадження у справі за позовом прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури № 6 в особі Покотилівської селищної ради, закрито. Стягнуто з прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури № 6, а також з Покотилівської селищної ради пропорційно по 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Повернуто прокуратурі Харківської області судовий збір, сплачений за платіжним дорученням від 23.01.2019 № 73 у сумі 1 921,00 грн.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2019, скасовуючи ухвалу та постанову у справі № 922/377/19 та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з посиланням, зокрема, на положення статей 45, 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, зазначили, що суди, стягуючи витрати на професійну правничу допомогу адвоката з прокуратури Харківської області в особі Харківської місцевої прокуратури № 6 та Покотилівської селищної ради, не визначились щодо можливості такого стягнення з урахуванням норм процесуального законодавства, а також того, що позов заявлено прокуратурою Харківської області в інтересах держави в особі Покотилівської селищної ради і стороною (позивачем) у справі є саме Покотилівська селищна рада.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не з'ясували питання щодо надання відповідачем належних доказів на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу, а саме доказів на підтвердження виконання послуг, перелік складових наданих послуг, вартість складових наданих відповідних послуг.

У постанові від 05.02.2020 у справі № 905/998/18 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції по суті позовних вимог, у тому числі зазначив, що, виходячи з положень статей 45, 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, суди не мотивували чому за наявності позивача у справі, а саме Добропільської міської ради, саме з прокуратури Донецької області стягнуто витрати на проведення експертизи.

У постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, на яку також посилався скаржник у касаційній скарзі, частково задовольняючи заяву відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції та стягуючи з Гірської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу адвоката, суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статей 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що у цьому спорі заступник прокурора Київської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Гірської сільської ради та Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, тобто позивачем є не прокурор, а тому і відповідний розподіл витрат на професійну правничу допомогу відповідно до положень частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України повинен здійснюватися з урахуванням належного позивача/позивачів.

4.4. За змістом статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно із частинами 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як свідчать матеріали справи, що розглядається, Харківська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Хартехінвест" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

За змістом частин 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому частин 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно зі статтями 4, 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статтями 4, 45 Господарського процесуального кодексу України, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами - особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

За змістом наведених норм сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Як свідчать матеріали справи, що розглядається, Харківська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Хартехінвест" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, розпорядження якою здійснює Харківська міська рада, яка, у свою чергу, є самостійною юридичною особою.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина статті 53 зазначеного Кодексу).

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1,2 статті 126 зазначеного Кодексу витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правовий аналіз зазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, відмови у задоволенні позову, покладаються на позивача.

У справі, що розглядається, за позовом прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради статусу позивача набула саме Харківська міська рада.

Матеріали справи не містять заперечень Харківської міської ради щодо подачі цього позову.

Навпаки, Харківська міська рада направила прокурору лист від 10.07.2019 № 10637/0/226-19 (том 1, а. с. 22) з повідомленням про неможливість самостійного звернення до суду з метою правового реагування щодо законності використання ТОВ "Хартехінвест" земельної ділянки та передачу матеріалів до прокуратури з метою вжиття заходів представницького характеру щодо звернення до суду із позовною заявою про стягнення з товариства коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що у розумінні вимог частини 2 статті 126 та пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу, понесені ТОВ "Хартехінвест" у зв'язку з розглядом Господарським судом Харківської області справи № 922/3439/19 мають покладатися на Харківську міську раду, а не на Харківську місцеву прокуратуру № 2.

4.5. З огляду на зміст вимог процесуального закону, а саме частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Проте зміст касаційної скарги ТОВ "Хартехінвест" в частині оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 922/3439/19 на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить про незгоду скаржника із висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ "Хартехінвест", з Харківської місцевої прокуратури № 2 без наведення обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду, наведених скаржником, отже, підстави, наведені заявником касаційної скарги, не підтвердилися.

Таким чином, касаційну скаргу ТОВ "Хартехінвест" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 922/3439/19 в частині оскарження постанови з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

4.6. ТОВ "Хартехінвест" у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 922/3439/19 також посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на застосуванні норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, від 24.07.2020 у справі № 911/4241/15, від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19 в частині стягнення судового збору за подання апеляційної скарги з ТОВ "Хартехінвест".

Як убачається зі змісту постанови Східного апеляційного господарського суду від
02.11.2020 у справі № 922/3439/19, суд апеляційної інстанції, скасувавши додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 22.07.2020 та відмовивши у задоволенні заяви ТОВ "Хартехінвест", стягнув з товариства на користь прокуратури Харківської області судовий збір за подання прокуратурою апеляційної скарги у сумі 2 881,50 грн.

Колегія суддів зазначає, що у пунктах 6.1-6.3 постанови Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.07.2020 у справі № 911/4241/15 зазначено, що з урахуванням приписів статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується, виходячи з принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Водночас право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

За змістом статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно із статті 237 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статті 237 Господарського процесуального кодексу України (стаття 221 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина 5 статті 244 зазначеного Кодексу).

За змістом пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази про сплату судового збору.

Згідно із пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Закон України "Про судовий збір". Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону).

Стаття 3 Закону України "Про судовий збір" визначає як загальний перелік об'єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується.

Відповідно до Стаття 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18 дійшов висновку, що у наведеному у статті 3 Закону України "Про судовий збір" переліку прямо не визначено, що судовий збір не сплачується і за подання апеляційної чи касаційної скарги на додаткове судове рішення. Однак зазначено, що, аналізуючи вказані норми, суд дійшов висновку, що такий підхід законодавця обумовлений тим, що ухваленню судового рішення за позовною заявою або заявою процесуального характеру передує стадія відкриття відповідного провадження, на якій суд зобов'язаний перевірити повноту сплати судового збору відповідно до вимог закону залежно від обсягу та характеру вимог та/або ціни позову.

Верховний Суд у справі № 240/6150/18 (постанова від 20.12.2019) дійшов висновку, що судовий збір не слід сплачувати при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов'язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.

У постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, зазначено, що Законом України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення (Законом України "Про судовий збір"), розмір ставки судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на додаткове рішення Законом не визначено. Тому, касаційна скарга на постанову апеляційного суду, прийняту за результатами апеляційного перегляду додаткового рішення місцевого суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не є об'єктом справляння судового збору, і такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18.

Проте суд апеляційної інстанції у постанові від 02.11.2020 у справі № 922/3439/19, стягуючи з ТОВ "Хартехінвест" на користь прокуратури Харківської області судовий збір за подання прокуратурою апеляційної скарги у сумі 2 881,50
грн, зазначеного не врахував, що свідчить про обґрунтованість доводів товариства, викладених у касаційній скарзі щодо неврахування Східним апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду щодо застосування положень Закону України "Про судовий збір", викладених у постановах від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18 та від 01.10.202020 у справі № 910/15191/19, на які посилався скаржник, а також у постановах, зокрема, від 26.10.2020 у справі № 914/508/17, від 14.09.2020 у справі № 920/39/20.

Разом з цим посилання ТОВ "Хартехінвест" на постанову Верховного Суду від
24.07.2020 у справі № 911/4241/15 не беруться колегією суддів до уваги, оскільки предметом апеляційного оскарження у зазначеній справі була ухвала суду першої інстанції, а не додаткове рішення. У справі № 911/4241/15 зазначено, що згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від
29.05.2018 у справі № 915/955/15, відповідно до підпункту 7 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб за подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статтею 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ "Хартехінвест" в частині оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 з підстав, визначених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування апеляційним судом норми права без урахування висновків Верховного Суду стосовно питання сплати судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення у справі, яким вирішено питання про судові витрати, містить обґрунтування, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ТОВ "Хартехінвест" на користь прокуратури Харківської області судовий збір за подання прокуратурою апеляційної скарги у сумі 2 881,50 грн таким, що зроблений без урахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19 та від
20.12.2019 у справі № 240/6150/18, тому постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 922/3439/19 належить скасувати, а справу в цій частині - передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартехінвест" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 922/3439/19 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартехінвест" на користь прокуратури Харківської області судовий збір за апеляційною скаргою в сумі 2 881,50 грн скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

3. У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 922/3439/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак