ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/1721/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. - головуючий, Баранець О. М., Вронська Г. О.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,

позивача - Ананійчука О. А.,

відповідача - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021 (головуючий суддя - Кощеєв І. М., судді: Кузнецов І. Л., Подобєд І. М. )

у справі №904/1721/20

за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон"

про внесення змін у договір про переведення боргу від 17.11.2014 у зв'язку з істотною зміною обставин,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1.Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ " Приватбанк") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон") про внесення змін до договору про переведення боргу від 17.11.2014 шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 10.01.2020 у зв'язку з істотною зміною обставин.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, який після укладення сторонами договору від 17.11.2014 про переведення боргу набув статусу боржника за зобов'язаннями позивача щодо сплати кредиторам (вкладникам та власникам банківських поточних рахунків) грошових коштів, розміщених ними на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, які були укладені структурними підрозділами банку на території АР Крим, не належно виконав свої зобов'язання за вказаним договором, внаслідок чого частиною вкладників, починаючи з 2014 року, були ініційовані судові провадження щодо стягнення з АТ
"КБ "Приватбанк" коштів за відповідними договорами банківських вкладів та договорами банківського обслуговування, зобов'язання за якими вже були переведені на відповідача. Звідси позивач вважає, що виникла об'єктивна необхідність внести зміни до договору про переведення боргу шляхом виключення відповідних зобов'язань по частині договорів зі складу переведеного на ТОВ "ФК " Фінілон" загального обсягу зобов'язань та повернення відповідачем грошових коштів банку в розмірі цих виключених зобов'язань за відповідною додатковою угодою.

1.3.Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що пропозиція АТ "КБ "Приватбанк" про підписання додаткової угоди до договору про переведення боргу від 17.11.2014 не підкріплювалася ніякими доказами, тому не підлягала задоволенню з боку ТОВ "ФК "Фінілон ", а АТ "КБ "Приватбанк" не мав на меті підписання додаткової угоди за згодою сторін, а з самого початку мав намір зобов'язати ТОВ "ФК "Фінілон" підписати додаткову угоду через суд. Відповідач також вважає, що відсутня вся сукупність умов, які відповідно до пункту 2, 4 статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), можуть бути підставою для зміни умов договору за рішенням суду.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.17.11.2014 між АТ "КБ "Приватбанк" (банк, первісний боржник) та ТОВ "ФК " Фінілон" (новий боржник) укладено "Договор о переводе долга б/н от 17.11.14г" (далі - договір про переведення боргу), згідно якого позивач перевів, а відповідач прийняв на себе виконання зобов'язань щодо сплати вкладникам та власникам банківських поточних рахунків (кредитори) грошових коштів, розміщених ними на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, які були укладені структурними підрозділами банку на території Автономної Республіки Крим (АР Крим), згідно переліку кредиторів та договорів, зазначеному в електронному додатку до договору - "Приложение №1 (Реєстр Кредиторов) к договору перевода долга № б. н. от 17.11.2014г".

2.2.Пунктом 3 договору переведення боргу встановлено обов'язок банку перерахувати ТОВ "ФК "Фінілон" грошові кошти, розміщені кредиторами на підставі договорів в розмірі згідно додатку №1.

2.3.18.11.2014 між АТ "КБ "Приватбанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" укладено додаткову угоду - "Дополнительное соглашение к договору перевода долга б/н от 17.11.14г", якою змінено пункт 3 договору про переведення боргу та викладено його у новій редакції, відповідно до якої АТ КБ "Приватбанк" зобов'язався перерахувати на користь ТОВ "ФК "Фінілон" протягом двадцяти днів з моменту укладання договору про переведення боргу грошові кошти, розміщені кредиторами на підставі договорів, в обсягах, зазначених в електронному додатку №1, переведення таких коштів могло бути здійснено кількома платежами в гривні по курсу іноземної валюти до гривні, встановленому НБУ на дату такого переведення.

2.4.На виконання умов договору про переведення боргу, позивачем переведено на відповідача грошові зобов'язання банку перед вкладниками та власниками банківських рахунків на суму 8237824415,02 грн та, відповідно, АТ "КБ " Приватбанк" перерахував відповідачу вказану суму грошових коштів.

2.5.Згідно з пунктами 4,5 договору про переведення боргу з моменту його підписання сторонами ТОВ "ФК "Фінілон" набувало статусу боржника за договорами, вказаним в додатку №1 до договору про переведення боргу.

2.6.Після переведення на ТОВ "ФК "Фінілон" зобов'язань банку з виплати коштів вкладникам по депозитним договорам та власникам рахунків за договорами банківського обслуговування, новий боржник свої обов'язки належним чином не виконав, у зв'язку з чим частиною кредиторів, починаючи з кінця 2014 року, були ініційовані судові провадження щодо стягнення з АТ "КБ "Приватбанк" коштів за відповідними договорами банківських вкладів та договорами банківського обслуговування, зобов'язання за якими та кошти кредиторів були вже переведені банком на той час на ТОВ "ФК "Фінілон".

2.7.За результатами розгляду судами України позовних заяв кредиторів до АТ "КБ " Приватбанк" ухвалювалися судові рішення про стягнення з банку коштів на користь таких кредиторів та їх правонаступників, які набрали законної сили та які виконані АТ "КБ "Приватбанк".

2.8.Зазначаючи про істотну зміну обставин, якими позивач та відповідач керувалися під час укладення договору про переведення боргу (його сторони вважали що в результаті укладення договору про переведення боргу виконання грошових зобов'язань в повній мірі стає обов'язком нового боржника - ТОВ "ФК " Фінілон "), 11.01.2020 АТ "КБ "Приватбанк" було надіслано на адресу ТОВ "ФК " Фінілон" лист від 11.01.2020 вих. №20.1.0.0.017-6037 з пропозицією щодо укладення додаткової угоди до договору про переведення боргу, якою пропонувалось виключити з загального складу зобов'язань, переведених на ТОВ "ФК "Фінілон" за договором про переведення боргу, зобов'язання за 110-ма депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, сторонами по яких є 74 кредитори, на користь яких судами України були ухвалені рішення щодо стягнення коштів з АТ "КБ " ПриватБанк", а банком сплачені такі кошти за судовими рішеннями.

2.9.За доводами позивача, аналогічні додаткові угоди, з тих самих підстав, неодноразово укладались між сторонами протягом 2014-2016 років, внаслідок чого відповідач зобов'язувався повернути банку грошові кошти в розмірі виключених з договору зобов'язань.

2.10.Відповідачем вказане вище повідомлення позивача про укладення додаткової угоди залишено без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим, зазначаючи про те, що такі дії ТОВ "ФК "Фінілон" свідчать про ухилення від необхідності приведення взаємовідносин сторін у відповідність до обставин, які змінились, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 12.11.2020 позов задовольнив у повному обсязі, вніс зміни до договору про переведення боргу, укладеного між АТ "КБ "Приватбанк" та ТОВ "ФК "Фінілон", шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору в редакції, викладеній в тексті судового рішення.

3.2.Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що невнесення запропонованих банком змін до договору про переведення боргу призведе до суттєвого порушення співвідношення майнових інтересів сторін цього зобов'язання та позбавить банк як заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд першої інстанції зазначив, що внесення змін до договору про переведення боргу жодним чином не порушить права чи інтереси ТОВ "ФК " Фінілон", а приведе взаємовідносини сторін за договором про переведення боргу у відповідність до обставин, які змінились, адже у такому різі будуть враховані дійсні наміри, якими вони керувались під час укладення договору про переведення боргу.

3.3.Центральний апеляційний господарський суд постановою від 01.06.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2020 у справі №904/1721/20 скасував; прийняв нове рішення про відмову в позові; стягнув з АТ
"КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "ФК "Фінілон" 3153,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

3.4.Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що оскільки позовні вимоги щодо внесення змін до договору про переведення боргу заявлено позивачем, з метою повернення ТОВ "ФК "Фінілон" грошових коштів банку, отриманих відповідачем на підставі укладеного договору про переведення боргу, по тих депозитних договорах та договорах банківського обслуговування, по яких судами України постановлені судові рішення про стягнення коштів з АТ "КБ "Приватбанк", належним способом захисту прав позивача, який узгоджувався б з принципом процесуальної економії, буде звернення до суду з вимогами про стягнення з ТОВ
"ФК "Фінілон" зазначених сум грошових коштів. Водночас, задоволення позовних вимог щодо внесення змін в договір про переведення боргу шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 10.01.2020, умови якої, за твердженням апеляційного суду, не містять зобов'язання для ТОВ "ФК "Фінілон" щодо повернення означеної суми грошових коштів банку, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення його фінансового стану, а, отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1. АТ "КБ "Приватбанк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі №904/1721/20, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2020 у справі №904/1721/20 - залишити без змін.

4.2.АТ "КБ "Приватбанк" у якості підстави касаційного оскарження зазначило пункти 1 та 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від
02.07.2019 у справі №910/15484/17 щодо застосування статті 652 ЦК України; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ефективності або неефективності способу захисту при реалізації положень частини 2 статті 652 ЦК України стосовно внесення змін до договору про переведення боргу. Скаржник вказує, що запропоновані ним зміни до договору про переведення боргу містять умову про зобов'язання відповідача щодо повернення грошових коштів, у зв'язку з чим вказує, що обраний ним спосіб захисту порушених, на його думку, прав забезпечує їх поновлення та гарантує позивачу можливість отримати відповідне відшкодування.

4.3.Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.

5. Позиція Верховного Суду

5.1.Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.2.Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

5.3.При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

5.4.Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

5.5.Суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

5.6.Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

5.7.Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.8.Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

5.9.Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен "відштовхуватись" від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

5.10.Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

5.11.Виходячи з приписів статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

5.12.При визначенні способу захисту слід ураховувати положення частини 1 статті 14, пункт 4 частини 3 статті 162 ГПК України, згідно з якими спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, тому суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати.

5.13.За загальним правилом (частина 1 статті 5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором. При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може обирати між кількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (частина 2 статті 5 ГПК України).

5.14.Наведене, з урахуванням положень частини 1 статті 2 ГПК України, означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.

5.15.Матеріали справи свідчать, що запропоновані позивачем зміни до договору про переведення боргу містять умову про зобов'язання ТОВ "ФК "Фінілон" повернути кошти по тих депозитних договорах та договорах банківського обслуговування, по яким судами України постановлені судові рішення про стягнення коштів з банку.

Так, пункт 2 запропонованої банком редакції додаткової угоди передбачає таке:

"2. Сторона-2 обязуется в течении 10 дней с момента заключения настоящего Дополнительного соглашения перечислить (вернуть) Стороне-1 денежные средства, ранее перечисленные Стороной-1 Стороне-2 в соответствии с Договором о переводе долга, в размере согласно Приложению № 1 к данному Дополнительному соглашению.

Денежные средства подлежат перечислению (возврату) Стороне 1 на счета, указанные в Приложении № 1.

Общая сумма денежных средств, что подлежит перечислению (возврату) Стороне-1 согласно данному Дополнительному соглашению составляет 39516049,62 грн."

5.16.При цьому, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту порушених, на його думку, прав, є таким, що безпосередньо визначений положеннями статті 16 ЦК України (пункт 6 частини другої цієї статті).

5.17.Відповідно, у разі задоволення позову у позивача виникатиме правова підстава вимагати 39516049,62 грн за додатковою угодою, а у відповідача виникатиме обов'язок сплатити таку суму коштів. При цьому до внесення змін до договору у позивача відсутня правова підстава вимагати стягнення коштів з відповідача, і апеляційний суд її (правову підставу) також не наводить в мотивувальній частині постанови. В свою чергу, зміна правовідносин сторін, з урахуванням такого стандарту поведінки учасників цивільного обігу як добросовісність, який за звичайних обставин очікується від них у будь-яких діях і презюмується, призведе до відновлення порушеного, на думку позивача, права.

5.18.Отже, реалізуючи надані процесуальним законодавством права, позивач обрав спосіб захисту, що визначений статтею 16 ЦК України, який здатен ефективно поновити порушені права у разі задоволення позову.

5.19.Водночас, висновки апеляційного суду про неефективність обраного позивачем способу захисту прав з посиланням на те, що задоволення вимог у цій справі не призведе до повернення відповідачем коштів банку, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ці висновки ставляться в залежність від припущення суду про неналежну поведінку відповідача щодо виконання умов додаткової угоди в разі задоволення позову. Втім, судове рішення, за змістом положень процесуального законодавства, не може ґрунтуватися на припущеннях та залежати від настання або ненастання певних обставин. У зв'язку з викладеним, посилання апеляційного суду на невідповідність цього способу захисту принципу процесуальної економії, колегія суддів вважає недоречним.

5.20.Крім того посилання суду на неефективність способу захисту з підстав відсутності у запропонованих змінах умов, які містять зобов'язання для ТОВ "ФК " Фінілон" щодо повернення банку грошових коштів, які були ним виплачені замість нового боржника, є таким, що не відповідає матеріалам справи, адже, як було зазначено у пункті 5.15. цієї постанови, зміст запропонованих позивачем змін до договору про переведення боргу містить таке зобов'язання для ТОВ "ФК "Фінілон".

5.21.Колегія суддів також зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог з посиланням не неефективність обраного позивачем способу захисту його прав, суд, з урахуванням правової природи спірних правовідносин, має безпосередньо вказати або визначити спосіб захисту, який буде ефективним за фактичних обставин, що виникли між сторонами.

5.22.Водночас, саме лише посилання суду апеляційної інстанції, на те, що належним способом захисту прав у спірних правовідносинах буде звернення до суду з вимогами про стягнення з ТОВ "ФК "Фінілон" коштів по тих депозитних договорах та договорах банківського обслуговування, по яким судами України постановлені судові рішення про стягнення коштів з банку, без визначення судом правової природи спірної суми, правової підстави її стягнення (відповідно до положень законодавства, що регулюють: виконання договорів, стягнення збитків, набуття майна без достатньої підстави тощо) та без зазначення конкретного способу захисту порушеного права визначеного законом або судом (примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо), не може свідчити про дотримання апеляційним судом вимог процесуального законодавства щодо встановлення належності обраного позивачем способу захисту.

5.23.Отже, суд апеляційної інстанції безпідставно визначив обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, прав неефективним, у зв'язку з чим, дійшов передчасних висновків про відмову в позові не розглянувши спір по суті його вимог.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

6.1.Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд, у тому числі за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2.Частиною 4 статті 310 ГПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.3.Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неналежність обраного позивачем способу захисту прав, при цьому не розглянув по суті заявлені позовні вимоги щодо наявності або відсутності правових підстав для внесення змін у договір про переведення боргу від 17.11.2014 у зв'язку з істотною зміною обставин, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6.4.Оскільки Суд дійшов висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції у цій справі слід скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то за результатами такого розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі №904/1721/20 скасувати.

3. Справу №904/1721/20 направити на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. М. Баранець

Г. О. Вронська