ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1689/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,

за участю представників:

ОСОБА_1 - не з`явився,

ОСОБА_2 - Нестеренко С.О., Бородін Т.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореола» Компанія з управління активами» - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022

у складі колегії суддів: Н.О. Мартюхіна- головуючий, Л.І. Бородіна, О.В. Плахов

за позовом фізичної особи ОСОБА_1

до фізичної особи ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ореола» Компанія з управління активами»;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія»

про стягнення 4 755 901, 65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач) про стягнення з відповідача 4 329 125,00 грн основного боргу, 3% річних у розмірі 82 426,42грн та збитки від інфляції в розмірі 344 350,23 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання за договором купівлі-продажу від 27.07.2020 з оплати переданої йому у власність частки в статутному капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами».

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Судове рішення мотивоване тим, що зобов`язання сторін за договором купівлі-продажу частки від 27.07.2020 припинилися шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 скасовано рішення місцевого господарського суду, позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 4 329 125,00 грн, 3% річних в сумі 82 426,42 грн, інфляційні втрати в розмірі 344 350,23 грн, здійснено розподіл судового збору.

6. Постанова мотивована тим, що правовідносини, які склались між учасниками судового процесу свідчать про наявність між ними спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язання (зокрема щодо строку повернення позивачем суми позики), у зв`язку з чим такі вимоги не можуть вважатись безспірними, що свідчить про відсутність правових підстав для проведення зарахування вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

7. ОСОБА_2 , не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21 залишити в силі.

8. Касаційна скарга подається на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

9. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував ст. 601 Цивільного кодексу України без врахування висновків щодо застосування цієї норми, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, від 08.07.2021 у справі № 911/618/20, від 09.02.2021 у справі № 917/258/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц, від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

11. У додаткових поясненнях відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 у справі №638/16545/20 відмовився від зустрічного позову про визнання недійсним договору позики від 30.08.2017, а постановою Харківського апеляційного суду від 25.01.2022 у зазначеній справі залишено в сили рішення Дзержинського районного суду м. Харкова в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 10 000 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

12. 27 липня 2020 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореола» Компанія з управління активами» (договір), відповідно до якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореола» Компанія з управління активами» в розмірі 29,5%, номінальна вартість якої складає 4 329 125,00 грн.

13. Пунктом 4 договору сторони погодили порядок здійснення оплати, а саме: покупець зобов`язався провести повний розрахунок з продавцем протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору.

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на виконання умов укладеного договору передав ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами».

15. ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконав, грошові кошти за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами» у передбачений договором строк не сплатив.

16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики (договір позики), відповідно до якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 27 820 000,00 грн, які позичальник зобов`язався повернути позикодавцю не пізніше 31.12.2018.

17. ТОВ «Луцька аграрна компанія» 04.09.2017 передала ОСОБА_1 суму позики у розмірі 27 820 000,00 грн, перерахувавши її в безготівковій формі на банківський рахунок позичальника двома частинами: 16 000 000,00 грн (що підтверджується платіжним дорученням №403 від 04.09.2017) та 11 820 000,00 грн (що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 04.09.2017).

18. 30 листопада 2018 року між ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору позики від 30.08.2017, якою було встановлено строк погашення заборгованості по договору позики, а саме - до 31.12.2020.

19. Судами встановлено, що позичальник свої зобов`язання з повернення суми позики виконав частково, а саме в розмірі 2 445 721,02 грн.

20. 28 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-2 (договір цесії), відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право часткової вимоги грошових коштів на суму 5 000 000,00 грн, належне первісному кредитору, і стає частковим кредитором за договором позики б/н від 30.08.2017 (основний договір), укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 (боржник).

21. Відповідно до п. 1.3 договору цесії новий кредитор набув право вимагати від боржника часткового виконання зобов`язань за основним договором, а саме: право грошової вимоги з повернення частини позики в сумі 5 000 000,00 грн.

22. Згідно з п. 1.5. договору цесії новому кредитору перейшли права первісного кредитора за основним договором в обсязі повернення боржником частини отриманої позики в сумі 5 000 000,00 грн, на умовах, що існували на момент підписання основного договору, а також права, які виникатимуть із основного договору в майбутньому пропорційно до зазначеної частини позики.

23. ТОВ «Луцька аграрна компанія» направлено на адресу ОСОБА_1 повідомлення вих. № 419 від 05.05.2021 про відступлення права часткової вимоги, в якому зазначено, що на підставі ст. ст. 512 - 519 Цивільного кодексу України між ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-2 від 28.04.2021.

24. 07 травня 2021 року відповідач надіслав на адресу позивача заяву від 05.05.2021 про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, в якій повідомив про погашення грошової вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про сплату 4 329 125,00 грн, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами» від 27.07.2020, за рахунок частини грошової вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-2 від 28.04.2021.

25. Зазначеною заявою відповідач також повідомив позивача, що в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог:

- заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами» від 27.07.2020 становить 0 грн;

- зобов`язання ОСОБА_2 щодо сплати вартості частки ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами» у сумі 4 329 125,00 грн припинено зарахуванням;

- заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-2 від 28.04.2021 становить 670 875,00 грн;

- зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати (повернення позики) у сумі 4 329 125,00 грн перед ОСОБА_2 припинено зарахуванням.

26. Крім того, ОСОБА_2 вимагав від ОСОБА_1 негайно сплатити заборгованість за договором про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-2 від 28.04.2021, в сумі 670 875,00 гривень.

27. 24 червня 2021 року відповідач надіслав позивачеві заяву від 10.06.2021, в якій повідомив про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: грошової вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про сплату 3 % річних у сумі 82 426,42 грн та 344 350,23 грн інфляційних втрат, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами» від 27.07.2020, за рахунок частини грошової вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-2 від 28.04.2021 та договору позики б/н від 30.08.2017.

28. Зазначеною заявою відповідач повідомив позивача, що в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог:

- заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами» від 27.07.2020 з урахуванням індексу інфляції та 3% річних становить 0 грн;

- зобов`язання ОСОБА_2 щодо сплати вартості частки у сумі 4 329 125,00 грн припинено зарахуванням (за заявою ОСОБА_3 від 05.05.2021);

- зобов`язання ОСОБА_2 щодо сплати 3% річних у сумі 82 426,42 грн та 344 350,23 грн інфляційних втрат припинено зарахуванням;

- заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики б/н від 30.08.2017, відповідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-2 від 28.04.2021 становить 244 098,35 грн.

29. У зв`язку з невиконанням відповідачем договірних зобов`язань за договором купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами» від 27.07.2020 в частині оплати за частку, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Позиція Верховного Суду

30. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

31. За змістом ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

32. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

33. Частиною 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

34. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

35. Господарські суди встановили, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо сплати за частку належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, строк сплати якої настав. Водночас, як встановлено судами, відповідач, посилаючись на заяви від 05.05.2021, від 10.06.2021, вказує на відсутність підстав для стягнення з нього заборгованості з огляду на зарахування зустрічних однорідних вимог.

36. Суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві в стягненні з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу частки, вказав на те, що позивач, у встановленому законом порядку, не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної зі сторін за договором на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою, ніж та, яка зазначена у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.05.2021 та від 10.06.2021, не надав доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості, як і не надав доказів того, що будь-який із спірних правочинів як на дату відповідного зарахування, так і на дату розгляду даної справи, був визнаний недійсним.

37. Судом першої інстанції встановлено, що станом на дати направлення відповідачем позивачу заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог, між сторонами існували зустрічні однорідні вимоги на суми, які були вказані у відповідних заявах: у відповідача існувала заборгованість перед позивачем у розмірі 4 755 901,65 грн (з яких: 4 329 125,00 грн. - сума основного боргу щодо оплати ціни частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами», 344 350,23 грн. - інфляційні та 82 426,42 грн. - 3 % річних за несвоєчасну сплату ціни частки) за договором купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами» від 27.07.2020, а у позивача існувала зустрічна грошова заборгованість перед відповідачем на суму 5 000 000,00 грн, яка виникла з договору позики від 30.08.2017 та договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-2 від 28.04.2021.

38. Судом встановлено, що строк виконання за обома зустрічними зобов`язаннями на момент надіслання відповідачем заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог був таким, що настав.

39. Відхиляючи заперечення позивача про неможливість зарахування зустрічних вимог через недотримання вимоги закону щодо їх безспірності (наявність позову в Дзержинському районному суді про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості і про визнання недійсним договору; договір позики є підробленим), суд першої інстанції вказав на те, що наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

40. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

41. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача та присуджуючи до стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу частки вказав на те, що правовідносини, що склались між учасниками судового процесу свідчать про наявність між ними спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язання (зокрема щодо строку повернення позивачем суми позики), у зв`язку з чим такі вимоги не можуть вважатись безспірними, що свідчить про відсутність правових підстав для проведення зарахування вимог за договором купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореола» Компанія з управління активами» від 27.07.2020 та договором позики від 30.08.2017, з урахуванням договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-2 від 28.04.2021.

42. Апеляційний господарський суд зазначає, що в Дзержинському районному суді м. Харкова розглядається позовна заява ТОВ «Луцька аграрна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення частини заборгованості за договором позики від 30.08.2017 (справа №638/16545/20). У межах цивільної справи №638/16545/20 позивачем не визнаються позовні вимоги та заявлено зустрічний позов про визнання недійсним договору позики від 30.08.2017, оскільки відсутня згода загальних зборів учасників на укладення значного правочину, на який посилається відповідач у своєму відзиві. ОСОБА_1 вказує на те, що подані до Господарського суду Харківської області та Дзержинського районного суду м. Харкова примірники договору позики від 30.08.2017 та додаткових угод до нього є підробленими.

43. Крім того, суд апеляційної інстанції, незважаючи на відхилення клопотання ОСОБА_1 (у зв`язку із незазначенням жодної об`єктивної причини, яка б унеможливлювала подання копії додаткової угоди до суду першої інстанції, що виключає процесуальні підстави для дослідження нових доказів) про долучення до матеріалів справи копії додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017, щодо продовження строку договору до 31.12.2032, прийняв до уваги фактичне існування зазначеної угоди, та вказав про наявність між учасниками судового процесу спору відносно строку виконання зобов`язання з повернення ОСОБА_1 суми позики.

44. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

45. Статтями 202 203 ГК України встановлено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

46. Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить ч. 1 ст. 601 ЦК України.

47. Згідно зі ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

48. Відповідно до ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

49. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін.

50. Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

51. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.

52. Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (ст. 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

53. У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 Верховний Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.

54. За дотримання умов, передбачених ст. 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених ст. 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

55. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

56. Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язаннями не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

57. У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 Верховний Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

58. Верховний Суд враховує, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної зі сторін за договором на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою ніж та, яка зазначена у заяві, не надав доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості.

59. Також Верховний Суд враховує встановлені судом першої інстанції обставини підписання договору позики та додаткової угоди №1 ОСОБА_1 .

60. У відповіді на відзив позивач вказує на спірність вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням та про незгоду з проведеним зарахуванням та зазначає про наявність судової справи про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики та про визнання недійсним цього договору.

61. Однак, як зазначено вище, заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

62. У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними односторонніх правочинів із зарахування зустрічних однорідних вимог, а виходячи з предмету та підстав позову та враховуючи фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, Верховний Суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про безспірність заборгованості, оскільки подання позову про стягнення заборгованості не спростовує висновок про безспірність заборгованості, а наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог.

63. Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку твердженням позивача щодо спірності вимог та його незгоди з проведеним зарахуванням, дійшов висновку про наявність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язання (зокрема щодо строку повернення позивачем суми позики), та зазначив, що такі вимоги не можуть вважатись безспірними, не врахував висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 про те, що заява ОСОБА_1 має бути аргументована та підтверджена доказами.

64. Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції відхиливши клопотання ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи копії додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017, прийняв до уваги зазначену угоду.

65. Разом з тим, як вбачається з наявних матеріалів справи, про що встановлено і судом апеляційної інстанції, позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не зазначалось про укладення додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017 та не повідомлялось про неможливість подання цього доказу.

66. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

67. Згідно з вимогами ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

68. За приписами ст. 80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

69. Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

70. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

71. Водночас суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

72. Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

73. Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України.

74. За імперативними приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

75. За змістом ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

76. З наведених положень чинного процесуального законодавства вбачається, що саме учасники справи, які наділені певною процесуальною ініціативою, при зверненні до суду із заявами визначають свої вимоги (в межах яких і відбувається розгляд цих заяв судом) та несуть ризик настання або ненастання наслідків, пов`язаних з вчиненням відповідних процесуальних дій.

77. Натомість, як зазначалося вище, позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не зазначав про укладення додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30.08.2017 та не повідомляв суд про неможливість подання цього доказу.

78. Крім того, Верховний Суд бере до уваги те, що ОСОБА_1 є стороною договору позики від 30.08.2017 (позичальник), тому мав бути обізнаним про всі додаткові угоди, укладені до договору позики.

79. Верховний Суд погоджується із судом апеляційної інстанції про те, що відсутність у розпорядженні позивача примірника зазначеної додаткової угоди під час розгляду справи в суді першої інстанції, не є об`єктивною причиною його неподання у розумінні приписів ч. 3 ст. 269 ГПК України.

80. Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції обставини щодо укладення додаткової угоди від 26.12.2019 не встановлювалися, дане питання ні позивачем, ні відповідачем, ні судом першої інстанції не підіймалося, а позивач, не погоджуючись із проведеним зарахуванням не мотивував свою незгоду ненастанням строку виконання зобов`язання за договором позики, суд першої інстанції, дослідивши у справі докази в їх сукупності, прийняті відповідно до ст. 80 ГПК України, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для відмови позивачеві в позові, з огляду на припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

81. З огляду на викладене вище, Верховний Суд зазначає, що здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, апеляційний суд мав враховувати обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог або заперечень в місцевому господарському суді та з огляду саме на ці обставини, перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Водночас, прийняття до уваги додаткової угоди від 26.12.2019, відхиливши клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, у тому числі зазначеної угоди, свідчить про порушення статей 13 та 269 ГПК України.

82. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

84. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

85. Статтею 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

86. Враховуючи вище викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача, скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 та залишення в силі рішення Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21.

Розподіл судових витрат

87. Враховуючи задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , судовий збір за подання касаційної скарги підлягає розподілу відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №922/1689/21 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21 залишити в силі.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 142 677, 05 грн судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді С. В. Бакуліна

Л. В. Стратієнко