ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/17629/18 (910/12093/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М. - головуючого, Жукова С. В., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової А. Є.

за участю представника ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича - Петросяна Армана Саркісовича

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021

у справі № 910/17629/18 (910/12093/20)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі"

про визнання недійсним правочину та стягнення коштів у розмірі 2750000,00грн

в межах справи № 910/17629/18

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом"

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У провадженні Господарського суду міста Києва на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа № 910/17629/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" (далі - ТОВ "Бестом", боржник, банкрут), провадження у якій відкрито ухвалою суду від 20.02.2019 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт" (далі - ТОВ "Укройлпродукт").

Постановою Господарського суду міста Києва від 02.10.2019 у справі №910/17629/18 ТОВ "Бестом" визнано банкрутом, відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (свідоцтво № 1732 від 11.11.2015).

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ТОВ "Бестом" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О. І. до ТОВ "Укройлпродукт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (далі - ТОВ "ТД "Житомирські ласощі") про визнання недійсним договору переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018 (далі - Договір переведення боргу) та стягнення коштів у розмірі 2 750 000,00 грн на підставі договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016 (далі - Договір поставки) в межах справи №910/17629/18 про банкрутство ТОВ "Бестом".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним Договором переведення боргу фактично замінено сторону у зобов'язанні перед кредитором з діючого на неплатоспроможне підприємство, що призвело до неможливості стягнення боргу у розмірі 2 750 000,00
грн за Договором поставки. Ліквідатор зазначав, що станом на дату укладання Договору переведення боргу ТОВ "Укройлпродукт" вже знаходилось у скрутному майновому стані, позаяк ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/18966/19 про банкрутство ТОВ "Укройлпродукт" та визнано грошові вимоги ТОВ "Фактор Нафтогаз" до вказаного товариства в розмірі 17 532 204,85 грн.

У якості нормативного обґрунтування позову ліквідатор ТОВ "Бестом" посилався на підстави недійсності вказаного Договору переведення боргу, визначені спеціальними нормами статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), так і загальними нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Установлені судами обставини справи

У ході виконання повноважень ліквідатора ТОВ "Бестом", арбітражним керуючим Демчаном О. І. отримано від попереднього керівника товариства - Сахно С. А. за актом приймання-передачі від 28.07.2020 установчих документів та бухгалтерської документації, крім іншого: оригінал договору поставки №191216БТД від 19.12.2016 (Договір поставки), укладений між ТОВ "Бестом" та ТОВ "ТД "Житомирські ласощі", оригінал видаткової накладної № РН-0000002 від 20.12.2016, оригінал договору переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018 (Договір переведення боргу), укладений між ТОВ "ТД "Житомирські ласощі ", ТОВ "Укройлпродукт" та ТОВ "Бестом".

За умовами Договору поставки:

- постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товар (а саме кондитерські вироби) у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором (пункт 1.1.);

- поставка товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту попередньої оплати (пункт 5.2.);

- розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу вважаться день, в який сума, що підлягає сплаті, поступає на розрахунковий рахунок постачальника (пункти 5.3. та 5.4.);

- покупець має право: вимагати від постачальника поставки якісного і конкурентоздатного товару в кількості і строк передбаченого замовленням покупця і даним договором; вимагати від постачальника належного виконання його обов'язків (пункт 6.4.).

З отриманої банківської виписки по особовому рахунку ТОВ "Бестом" № НОМЕР_1, який відкритий в АТ "Фортуна-Банк" (код МФО банку 300904), 30.12.2016 ТОВ "Бестом" перераховано ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" грошові кошти у розмірі 2 750
000,00 грн у якості передплати за кондитерські вироби згідно Договору постави.

Вказаний факт також підтверджується поданою до органів ДПС податковою накладною від 30.12.2016 № 541.

Однак, постачальник не виконав умови договору поставки та не поставив покупцеві товар (а саме кондитерські вироби), за який останнім 30.12.2016 було сплачено грошові кошти у розмірі 2 750 000,00 грн.

У подальшому, 01.10.2018 між ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" (первісний боржник), ТОВ "Укройлпродукт" (новий боржник) та ТОВ "Бестом" (кредитор) укладено Договір переведення боргу.

За умовами Договору переведення боргу:

- цим договором регулюються відносини, пов'язані з заміною сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає з договору поставки №27/12/16БТД від
27.12.2016, укладеного між первісним боржником та кредитором (надалі - основний договір) (пункт 1.1.);

- первісний боржник переводить на нового боржника основний борг (грошове зобов'язання), що виник на підставі основного договору, та, станом на 1 жовтня 2018 року, складає 2 750 000,00 (два мільйона сімсот п'ятдесят тисяч) гривень (пункт 2.1.);

- новий боржник повинен оплатити кредитору загальну суму заборгованості, зазначену в п. 2.1. цього договору, протягом 10 (десяти) робочих днів після його підписання (пункт 2.2.);

Однак, визнаний первісним боржником та новим боржником борг перед кредитором у загальному розмірі 2 750 000,00 грн, станом на дату подання заяви про визнання недійсним договору не був сплачений.

Станом на дату укладання Договору переведення боргу, у ТОВ "Бестом" вже була наявна заборгованість перед ТОВ "Укройлпродукт" на суму 1 136 800,00 грн, яка підтверджена наступними рішеннями: рішенням Господарського суду міста Києва від
02.08.2017 у справі № 910/9844/17 стягнуто з ТОВ "Бестом" на користь ТОВ "Укройлпродукт" суму боргу в розмірі 1 000 000,00 грн та 15 000,00 грн судового збору; рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/20948/17 стягнуто з ТОВ "Бестом" на користь ТОВ "Укройлпродукт" 120 000,00
грн та 1 800,00 грн судового збору.

Вказані обставини встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від
20.02.2019, якою відкрито провадження у справі № 910/17629/18 про банкрутство ТОВ "Бестом" за заявою ТОВ "Укройлпродукт".

У подальшому, ліквідатором банкрута встановлено, що станом на дату укладання Договору переведення боргу - кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ "Укройлпродукт" (код 37036907) значився ОСОБА_1 (код НОМЕР_2).

Позивач зазначив, що ініціюючий кредитор у справі про банкрутство ТОВ "Бестом" є пов'язаною особою із ОСОБА_1 та те, що станом на дату укладання Договору переведення боргу, ТОВ "Укройлпродукт" вже знаходилось у скрутному майновому стані та ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/18966/19 про банкрутство ТОВ "Укройлпродукт" та визнано грошові вимоги ТОВ "Фактор Нафтогаз" до ТОВ "Укройлпродукт" в розмірі 17 532 204,85 грн.

Зокрема, у вищевказаній ухвалі зазначається наступне: "На підтвердження своїх посилань, звертаючись до суду про ініціювання процедури банкрутства ТОВ "Укройлпродукт" заявником подано суду копії договору поставки нафтопродуктів №2107ФН від 21.07.2015, банківської виписки по рахунку заявника за період з
21.07.2015 по 20.10.2016, рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2019 у справі № 910/2471/19, наказу Господарського суду м. Києва від 05.06.2019 у справі № 910/2471/19, постанови Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відкриття виконавчого провадження ВП № 59513353 від 16.07.2019.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 14.05.2019 у справі № 910/2471/19 стягнуто з ТОВ "Укройлпродукт" на користь ТОВ "Фактор Нафтогаз" заборгованість в сумі 1 500 000 грн. 00 коп. та 22 500 грн. 00 коп. судового збору.

При цьому, у наведеному рішенні судом встановлено, що банківськими виписками по рахунку позивача за період з 21.07.2015 по 20.10.2016, підтверджується здійснення позивачем передоплати за товар на загальну суму 17 506 704,85 грн.

При цьому матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків за період з
01.07.2015 по 12.02.2019, підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплений печатками. Відповідно до зазначеного акту звірки взаєморозрахунків, підтверджено, що станом на 12.02.2019 заборгованість відповідача перед позивачем становить 17 506 704,85 грн.

Отже, вищеописаними обставинами справи підтверджується невиконання ТОВ "Укройлпродукт" грошових зобов'язань у сумі 17 532 204 грн. 85 коп. та вжиття заходів примусового стягнення простроченої заборгованості у судовому порядку з наступним пред'явленням виконавчого документа до виконання."

Однак, доказів того, що станом на момент укладання Договору переведення боргу ТОВ "Укройлпродукт" знаходилось у скрутному майновому стані, матеріали справи не містять, а відкрито провадження у справі №910/18966/19 про банкрутство ТОВ "Укройлпродукт" ухвалою Господарського суду міста Києва лише 05.02.2020 та ініційовано на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі № 910/2471/19.

Арбітражний керуючий Демчан О. І. посилався на підставу, передбачену частиною другою статті 42 КУзПБ, а саме: боржник відмовився від власних майнових вимог.

Переведення боргу передбачає перехід від первинного боржника до нового як обов'язків, так і відповідальності за їх невиконання. Як зазначав відповідач-1, ТОВ "Укройлпродукт" не відмовлялося від виконання своїх обов'язків по Договору переведення боргу та обов'язків нового боржника по Договору поставки.

Доказами, які підтверджують правову та фактичну мету укладення Договору переведення боргу є обставини, що 16.01.2017 між Стороною 1 - ТОВ "ТД " Житомирські ласощі" та Стороною 2 - ТОВ "Укройлпродукт" було укладено договір купівлі - продажу цінних паперів № ЦБ-160117.

Відповідно до Акту приймання-передачі до Договору купівлі - продажу цінних паперів № ЦБ-160117 Сторона 1 - ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" (Продавець) передав, а Сторона 2 - ТОВ "Укройлпродукт" (Покупець) прийняв цінні папери (вексель) номінальною вартістю 7 298 650,00 грн.

Станом на 30.09.2018 ТОВ "Укройлпродукт" мало борг перед ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" у розмірі 6 252 434,11 грн, що підтверджено актом звірки, у ТОВ "Бестом" вже була наявна заборгованість перед ТОВ "Укройлпродукт" на суму 1136800,00 грн.

Таким чином, суди встановили, що у зв'язку з наявністю вищевказаного боргу у сторін ТОВ "Укройлпродукт" перед ТОВ "ТД "Житомирські ласощі ", а у ТОВ "Бестом" перед ТОВ "Укройлпродукт" були правові підстави для укладення Договору переведення боргу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) (суддя - Івченко А. М. ) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована відсутністю у матеріалах справи доказів того, що станом на момент укладання Договору переведення боргу ТОВ "Укройлпродукт" знаходилось у скрутному майновому стані, при чому позивачем не надано доказів укладення оспорюваної угоди в період критичної неплатоспроможності боржника.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ліквідатор банкрута оскаржив її в апеляційному порядку, зазначивши, серед іншого, про неправильне застосування судом частини 2 статті 42 КУзПБ та наявності підстав для застосування статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 (колегія суддів: Верховець А. А. - головуючий, Гарник Л. Л., Пантелієнко В. О.) апеляційну скаргу ТОВ "Бестом" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О. І. залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з позицією місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання Договору переведення боргу недійсним, оскільки ліквідатором банкрута не додано до заяви доказів того, що саме укладення спірного правочину призвело до неплатоспроможності боржника, та враховуючи той факт, що підписання вказаного договору переведення боргу не є відмовою боржника від своїх майнових вимог.

При цьому, апеляційний суд зазначив, оскільки щодо боржника порушено провадження у справі про банкрутство та в подальшому визнано його банкрутом, і на день введення в дію КУзПБ боржник перебував на стадії ліквідаційної процедури, то суд першої інстанції здійснив подальший розгляд справи відповідно до положень ЦК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у цій справі, ліквідатор ТОВ "Бестом" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

В обґрунтування вказаних доводів та підстав касаційного оскарження скаржник посилається, серед іншого, на таке:

- однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. З конструкції частини 3 статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Проте, судами не враховано, що оскаржуваний правочин не відповідає критеріям розумності, добросовісності, справедливості, мав на меті зменшення розміру активів боржника, з метою уникнення стягнення на ці активи кредиторами в рахунок погашення боргів. Відтак, у суду були наявні усі підстави для застосування загальних норм ЦК України і визнання недійсним спірного договору;

- суди не врахували висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, згідно якого позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України;

- суди не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від
02.06.2021 у справі № 904/7905/16, про необхідність застосування положень статті 20 Закону про банкрутство до правовідносин, що склалися до 21.10.2019; а також висновки щодо цього, викладені у постанові від 12.11.2020 у справі № 911/956/17;

- суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 щодо ознак фраундаторного правочину; від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18 щодо обов'язковості фактичної та правової мети цивільних угод, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною; від 15.07.2021 у справі №927/531/18 щодо обов'язку суду надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам (аналогічний висновок щодо обов'язку суду з надання правової кваліфікації відносин сторін викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від
08.06.2021 у справі №662/397/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 22.10.2020у справі № 910/18279/19).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" просить суд залишити її без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін; зазначає про всебічність дослідження судами попередніх інстанцій доказів, повноту та об'єктивність встановлення обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, що не спростовується доводами касаційної скарги.

Касаційне провадження

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/17629/18 (910/12093/20) визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Ткаченко Н. Г., Жуков С. В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.11.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ліквідатора ТОВ "Бестом" арбітражного керуючого Демчана О. І. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20); призначено касаційну скаргу до розгляду на
12.01.2022 о 11:30 год.

Судове засідання 12.01.2022 відбулось за участі представника ліквідатора ТОВ "Бестом", який надав пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.

Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників інших учасників справи.

При цьому, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Предметом судового розгляду є позовна заява про визнання недійсним Договору переведення боргу, стороною якого є боржник, щодо якого відкрито справу про банкрутство.

Відповідно до частини 6 статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому частини 6 статті 12 ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Разом з тим, 21.10.2019 введено в дію КУзПБ № 2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень частини 6 статті 12 ГПК України, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію частини 6 статті 12 ГПК України перебувають на стадії санації.

З дня введення в дію частини 6 статті 12 ГПК України визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство, відповідно до положень частини 6 статті 12 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17.

Водночас, колегія суддів зауважує, що наведене стосується питання регулювання самої (подальшої) процедури банкрутства у цій категорії справ та не може, зокрема втрата чинності Закону про банкрутство, слугувати підставою для неможливості оцінки спірних правовідносин на предмет відповідності спеціальним нормам частини 2 статті 42 КУзПБ та наявності підстав для застосування статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" при вирішенні судами спорів про визнання недійсними правочинів, укладених боржником (щодо якого відкрито справу про банкрутство), якщо ці правочини вчинялись під час дії Закону.

Як зазначалось, судами встановлено, що в межах справи про банкрутство ТОВ "Бестом" (відкритого ухвалою суду 20.02.2019) до місцевого господарського суду ліквідатором боржника подано заяву про визнання недійсним Договору переведення боргу в порядку статті 42 КУзПБ з одночасним посиланням на загальні норми ЦК України.

Зі змісту оскаржуваної ухвали від 30.06.2021 вбачається, що місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору переведення боргу на підставі частини другої статті 42 КУзПБ, на яку посилався ліквідатор, ураховуючи, що позивачем не надано доказів того, що укладання оспорюваної угоди відбулося в період критичної неплатоспроможності боржника, а підписання договору переведення боргу не є відмовою боржника від своїх майнових вимог.

Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимог ліквідатора боржника, фактично не здійснив правового аналізу та не надав оцінку вимогам заявника, з урахуванням визначених ним, окрім приписів статті 42 КУзПБ, загальних, установлених ЦК України, підстав для визнання правочинів недійсними.

Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним, хоча, при цьому, зауважив, що з огляду на обґрунтування у своїй заяві ліквідатором ТОВ "Бестом" підстав недійсності Договору переведення боргу і спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, і загальними нормами ЦК України, то, відповідно, суд розглядав ці підстави комплексно.

При цьому, відхиляючи доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом частини другої статті 42 КУзПБ та наявності підстав для застосування статті 20 Закону про банкрутство, апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо необхідності застосування до спірних правовідносин саме положень статті 42 КУзПБ, оскільки боржник, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, на день введення в дію КУзПБ перебував на стадії ліквідаційної процедури, то суд першої інстанції здійснив подальший розгляд справи відповідно до положень ЦК України.

Водночас, суд касаційної інстанції вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин положень статті 42 КУзПБ, а не статті 20 Закону про банкрутство, помилковими, що, у свою чергу, призвело до передчасного прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за результатом розгляду цієї справи.

Так, Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Господарський суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

З огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, у цій справі, що переглядається, судам першої та апеляційної інстанцій належало самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, зокрема щодо питання застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство (статті 20 Закону про банкрутство чи статті 42 КУзПБ).

У питанні критеріїв застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів, а саме статті 20 Закону про банкрутство чи статті 42 КУзПБ, колегія суддів звертається до правових висновків судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, та зазначає наступне.

На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як стаття 42 КУзПБ, так і стаття 20 Закону про банкрутство у редакції, чинній з
19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Критерієм для застосування норм статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону про банкрутство, у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію ГК України, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Виходячи з аналізу статті 20 Закону про банкрутство, наведена норма, у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії частини 2 статті 42 КУзПБ та наявності підстав для застосування статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

Ураховуючи наведену правову позицію, а також те, що провадження у цій справі про банкрутство ТОВ "Бестом" порушено 20.02.2019 на підставі норм Закону про банкрутство, а спірний правочин укладено 01.10.2018, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для застосування при розгляді заяви ліквідатора про визнання недійсним Договору переведення боргу положень статті 42 КУзПБ.

Таким чином, ураховуючи встановлення судами попередніх інстанцій обставини укладення спірного правочину 01.10.2018 та відкриття провадження у цій справі про банкрутство 20.02.2019, тобто до введення в дію КУзПБ, судам належало самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, врахувати необхідність застосування положень статті 20 Закону про банкрутство, зокрема й з огляду на встановлений законодавцем річний строк для звернення із заявою про визнання правочину недійсним на підставі спеціальних норм частини 2 статті 42 КУзПБ та наявності підстав для застосування статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги щодо помилкових висновків судів у частині не застосування положень статті 20 Закону про банкрутство.

При цьому, суд не може погодитися з аргументами скаржника про не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, оскільки наведена у вказаній справі правова позиція про застосування спеціальних положень законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів була уточнена судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.10.2021 за розглядом справи № 911/1012/13.

Водночас, керуючись положеннями частини 4 статті 300 ГПК України (суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги), колегія суддів вважає за можливе врахування у цій справі, що переглядається, правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у вказаній постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13.

Крім наведеного, доводи скаржника в іншій частині стосувались допущених судами попередніх інстанцій процесуальних порушень.

Так, обмежившись висновком про відсутність підстав для визнання недійсним Договору переведення боргу в порядку частини другої статті 42 КУзПБ, суди попередніх інстанцій належним чином не розглянули вимоги заявника про визнання правочину недійсним, які ґрунтувалися не лише на приписах вказаної статті частини 4 статті 300 ГПК України, а і на загальних нормах ЦК України.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права.

Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від
24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від
20.05.2020 у справі № 922/1903/18, на які, серед іншого, посилався скаржник у своїй касаційній скарзі.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (також наведений у касаційній скарзі) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Поряд з вищезазначеним, керуючись положеннями частини 4 статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе врахування у цій справі, що переглядається, правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

У вказаній постанові Верховного Суду міститься правовий висновок, згідно якого фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3 , 6 статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

З урахуванням наведених правових висновків, Верховний Суд вважає, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій (окрім помилкового застосування норм статті 42 КУзПБ, замість статті 20 Закону про банкрутство) в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, не надали належної правової оцінки заявленим вимогам скаржника з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів статті 42 КУзПБ, ґрунтується на загальних нормах ЦК України).

Водночас, вказавши той факт, що підписання договору переведення боргу (01.10.2018) не є відмовою боржника від своїх майнових вимог, суди попередніх інстанцій при цьому не дослідили обставини можливості виконання зобов'язань за спірним договором новим боржником (ТОВ "Укройлпродукт"), щодо якого в подальшому (05.02.2020) відкрито провадження у справі про банкрутство ініційовано на підставі рішення суду від 14.05.2019 у справі № 910/2471/19.

Так, зазначивши лише про те, що станом на момент укладання спірного договору доказів знаходження ТОВ "Укройлпродукт" у скрутному майновому стані матеріали справи не містять, а відкрито провадження у справі № 910/18966/19 про банкрутство ТОВ "Укройлпродукт" ухвалою суду лише 05.02.2020, суди не надали належної правової оцінки доводам ліквідатора про те, що у вказаній ухвалі судом встановлено з рішення суду від 14.05.2019 у справі № 910/2471/19 обставини того, що відповідно до акту звірки взаєморозрахунків підтверджено, що станом на
12.02.2019 заборгованість відповідача (ТОВ "Укройлпродукт") перед позивачем (ТОВ "Фактор Нафтогаз") становить 17 506 704,85 грн.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували в повній мірі обґрунтованість доводів ліквідатора про те, що спірним Договором переведення боргу фактично замінено сторону у зобов'язанні перед кредитором з діючого на неплатоспроможне підприємство, враховуючи, що станом на дату укладання спірного правочину (01.10.2018) ТОВ "Укройлпродукт" вже знаходилось у скрутному майновому стані, адже, за встановлених в ухвалі про відкриття провадження у справі про його банкрутство обставин, станом на 12.02.2019 це товариство мало заборгованість перед ініціюючим кредитором - ТОВ "Фактор Нафтогаз" у сумі 17 506
704,85 грн.

Верховний Суд зауважує, для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв'язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмові у задоволенні позовних вимог.

Допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення цього спору.

З огляду на обмеження, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з'ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалені у цій справі судові рішення вищезгаданим вимогам в повній мірі не відповідають.

Допущені процесуальні порушення є такими помилками, які не забезпечили справедливого розгляду справи. Рішення судів, прийняті з порушенням норм процесуального права, не можуть вважатися такими, що відповідають приписам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд.

З урахуванням вищезазначеного, суд касаційної інстанції вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами заявників касаційних скарг, які (доводи) відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 3 статті 310 ГПК України.

Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, а також неправильне застосування норм матеріального права, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду (1) щодо порядку застосування статті 20 Закону про банкрутство та статті 42 КУзПБ під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними на підставі спеціальних положень законодавства про банкрутство, (2) щодо визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом як способу захисту порушених прав кредиторів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ліквідатора ТОВ "Бестом" та скасування ухвали від 30.06.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати викладене та вищенаведені правові висновки, зокрема, викладені у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19); вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Судові витрати

Згідно з частиною 14 статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі №910/17629/18 (910/12093/20) скасувати.

3. Справу № 910/17629/18 (910/12093/20) передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді С. В. Жуков

В. Г. Пєсков