ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 918/1174/20(918/559/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

за участю: представника ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" - адвоката Щербака Є.М.; розпорядника майна ПрАТ "Укренергозбут" - арбітражного керуючого Григор`єва В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022

та рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022

у справі № 918/1174/20 (918/559/21)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест"

про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019

в межах справи № 918/1174/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газотурбіні технології"

до Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.02.2021 відкрито провадження у справі № 918/1174/20 про визнання банкрутом ПрАТ "Укренергозбут", введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гуцал Т.М.

У липні 2021 року у межах справи про банкрутство ПрАТ "Укренергозбут" розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Гуцал Т.М. звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019, укладеного між ПрАТ "Укренергозбут" та ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест".

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21) (суддя Войтюк В.Р.) позов задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 15.04.2019, укладений між ПрАТ "Укренергозбут" та ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест".

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 (колегія суддів Дужич С.П. - головуючий, Павлюк І.Ю., Савченко Г.І.) рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 - залишено без змін.

Не погодившись з ухваленими судовими рішеннями, ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" звернулося до Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21); ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми ст. ст. 1, 40, ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 5 ст. 203 ЦК України, ст. 74 ГПК України та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- про те, що розпорядник майна у справі про банкрутство не є представником юридичної особи, а є самостійним учасником у справі про банкрутство, за винятком припинення господарським судом повноважень керівника або органу управління боржника та покладання його обов`язків на розпорядника майна (постанова Верховного Суду від 05.04.2021 у справі № 904/4262/17),

- щодо особливого порядку розгляду справи про банкрутство, що передбачає, зокрема, застосування підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом обставин, на які посилаються сторони, та які вони повинні довести (постанова Верховного Суду від 17.02.2022 у справі № 911/698/21 (911/1116/21),

- про те, що ринкова вартість майна на момент вчинення правочину є обставиною, що входить до предмету доказування при вирішенні спору визнання правочину недійсним (постанови Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20, від 14.12.2021 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)),

- про необхідність розмежування кваліфікації фіктивних та фраудаторних правочинів (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Заявник касаційної скарги доводить, що судами порушено норми процесуального права - ст. ст. 162 226 ГПК України та неправомірно розглянуто позов, поданий арбітражним керуючим Гуцал Т.М., яка не була наділена компетенцією згідно з чинним законодавством подавати позовні заяви від імені боржника - ПрАТ "Укренергозбут".

При цьому, за твердженням скаржника, судами безпідставно прийнято до розгляду даний позов на підставі ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки наведена норма не надає права боржнику на самостійне звернення з позовом про визнання правочину недійсним.

Також ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" зазначає про порушення судами ч. 3 ст. 191, п. 4 ч.1 ст. 231 ГПК України та відсутність у суду права не приймати у цьому випадку відмову від позову ПрАТ "Укренергозбут" як позивача.

Разом з цим скаржник посилається на те, що справа розглянута судом першої інстанції всупереч рекомендаціям Ради суддів України від 02.03.2022 щодо роботи судів в умовах воєнного стану та наказу Голови Верховного Суду від 04.03.2022 - за відсутності представників, які перебувають в лавах Національної Гвардії України. При розгляді справи, ані ПрАТ "Укренергозбут", ані ТОВ "ФК "Фін-Інвест" не надавали ні письмової, ні усної згоди на розгляд справи.

Від Голови правління ПрАТ "Укренергозбут" Гаращука А.В. до Касаційного господарського суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він висловлює незгоду з ухваленими у справі судовими рішеннями, при цьому підтверджує обставини, викладені у касаційній скарзі ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест", на обґрунтування доцільності укладення для сторін оспорюваного правочину та підтверджує спрямування цього правочину на настання реальних правових наслідків.

Водночас, розпорядник майна ПрАТ "Укренергозбут" - арбітражний керуючий Григор`єв В.В. у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" у задоволенні касаційної скарги, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21) - залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті у відповідності до норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" та розпорядника майна ПрАТ "Укренергозбут" - арбітражного керуючого Григор`єва В.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доводи відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Під час розгляду справи місцевим та апеляційним судами досліджено та встановлено, що 05.09.2002 між ЗАТ "Ініціатор+" (замовник-1), ЗАТ "Укренергозбут" (замовник-2) та SBC Handels-und Verwaltungsgesellschaft M.b.H. (генпідрядник) було укладено Договір на реконструкцію та капітальний ремонт будинку №34 по вул. Саксаганського в м. Києві (Україна) (надалі - Договір реконструкції).

Відповідно до п. 3.2.1.6 цього Договору, на протязі 85 днів після введення об`єкта в експлуатацію, замовник-1 зобов`язується компенсувати замовнику-2 всі витрати, що пов`язані з реконструкцією, капітальним ремонтом, а також витрати, пов`язані з введенням в експлуатацію даного об`єкта, шляхом перерахування на поточний рахунок замовника-2 суми в гривнях, що еквівалентна понесеним витратам в доларах США за курсом НБУ на дату перерахування.

Судами з`ясовано, що 04.03.2019 ПрАТ "Ініціатор+" листом №8 повідомило ПрАТ "Укренергозбут" про те, що об`єкт знаходиться в стадії виконання внутрішніх оздоблювальних робіт, введення в експлуатацію планується не раніше першої половини 2021 року.

Водночас, 15.04.2019 між ПрАТ "Укренергозбут" (первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Фін-Інвест" (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право грошової вимоги на суму 5 881 000,00 дол. США, що належать первісному кредитору за Договором на реконструкцію та капітальний ремонт будинку №34 по вул. Саксаганського в м. Києві (Україна) від 05.09.2002 з усіма змінами, доповненнями, додатками до нього.

За змістом п. 1.1. цього Договору сума грошової вимоги, яка відступається (5 881 000, 00 дол. США), є інвестиціями (фінансуванням проекту) ПрАТ "Укренергозбут" як сторони (замовник - 2) за Договором на реконструкцію та капітальний ремонт будинку №34 по вул. Саксаганського в м. Києві (Україна) від 05.09.2002.

Перехід прав від первісного кредитора до нового кредитора за цим Договором відбувається в момент його підписання (п. 2.3. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору, вартість прав, що відступаються первісним кредитором на користь нового кредитора, складає 32 160 000,00 грн.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що оплата вартості прав, що відступаються за цим Договором, здійснюється новим кредитором шляхом перерахування грошових коштів у розмірі, передбаченому п.3.1, на поточний рахунок первісного кредитора протягом 10 банківських днів з моменту фактичної реалізації новим кредитором цих прав шляхом стягнення належних за Договором на реконструкцію та капітальний ремонт будинку №34 по вул. Саксаганського в м. Києві (Україна) сум, але у будь-якому випадку не пізніше 2 років з моменту набрання законної сили рішенням, за яким відбуватиметься таке стягнення.

Згідно з п. 3.3. Договору, зобов`язання з оплати вартості прав, що відступаються за цим Договором, може бути виконане шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, передачею в рахунок погашення боргу цінних паперів, іншого майна відповідної погодженої сторонами вартості або іншим шляхом, не забороненим чинним законодавством України.

Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.02.2021 відкрито провадження у справі № 918/1174/20 про визнання банкрутом ПрАТ "Укренергозбут", введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гуцал Т.М.

Предметом позову у межах справи про банкрутство ПрАТ "Укренергозбут" є вимоги розпорядника майна боржника про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019, укладеного між ПрАТ "Укренергозбут" та ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест".

Подана на підставі ст. 42 КУзПБ позовна заява обґрунтована тим, що укладення Договору про відступлення права вимоги завдало збитків ПрАТ Укренергозбут", що у свою чергу призвело до неплатоспроможності останнього.

У подальшому, розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Гуцал Т.М. подала до суду заяву про зміну підстав позову, посилаючись на норми ЦК України та додатково зазначаючи, що укладення спірного правочину зумовлено змовою директора ПрАТ "Укренергозбут" з третіми особами, зловживанням директором своїми повноваженнями та те, що укладення спірного правочину не спрямоване на настання реальних наслідків.

Заявник наголошував, що актив вартістю 162 825 482,70 грн відступлено згідно договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019 за 32 160 000,00 грн. Від імені ПрАТ "Укренергозбут" оспорюваний договір укладався в.о. голови правління Михайлюком С.О., який усвідомлював факт вчинення цього оспорюваного договору всупереч інтересам та волевиявленню ПрАТ "Укренергозбут", яке представляв, розумів збитковість, невигідність умов та непропорційність для останнього.

Крім того, розпорядник майна доводив, що укладаючи оспорюваний договір, в.о. голови правління Михайлюк С.О., який представляв ПрАТ "Укренергозбут", а також ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" діяли недобросовісно, оскільки достеменно знали про встановлені п.6.1 Договору на реконструкцію обмеження у ПрАТ "Укренергозбут" на відступлення права вимоги та заміну особи Замовника-1 у цих договірних правовідносинах та зловживали своїми правами.

Арбітражний керуючий також зазначав, що на момент підписання оспорюваного Договору про відступлення права вимоги у ЗАТ "Укренергозбут" не існувало жодної наявної вимоги до ПрАТ "Ініціатор+" (у тому числі право на грошову вимогу у розмірі 5 881 000,00 дол. США) за Договором на реконструкцію та капітальний ремонт будинку №34 по вул. Саксаганського в м. Києві (Україна), відтак, оспорюваний Договір про відступлення права вимоги суперечить вимогам ст.ст. 1077 1078 ЦК України, у зв`язку з чим, на підставі ст. ст. 203 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсним.

На думку позивача, вказані дії керівництва ПрАТ "Укренергозбут" призвели до непропорційного, некомпенсованого виведення активів та призвели до завдання збитків підприємству та в подальшому його неплатоспроможності.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, а тому для з`ясування наявності чи відсутності таких обставин, суд повинен дослідити оспорюваний договір та надати йому правову оцінку.

Згідно ч.6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З 21.10.2019 введений в дію Кодекс України з процедур банкрутства.

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 42 КУзПБ визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний Договір про відступлення права вимоги укладений боржником 15.04.2019, тобто протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Укренергозбут" ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.02.2021.

Дослідженням матеріалів справи судами встановлено, що за спірним Договором боржник передав свої майнові права іншій особі на суму 5 881 000,00 дол. США (на час укладання цього Договору по курсу НБУ складало 162 825 482,70 грн), за ціною 32 160 000,00 грн і, таким чином, боржник здійснив відчуження своїх майнових активів за ціною, значно нижчою від їх вартості.

Крім того, за змістом п. 3.2 цього Договору, оплата вартості прав, що відступаються, здійснюється новим кредитором після фактичної реалізації новим кредитором цих прав шляхом стягнення коштів належних за Договором на реконструкцію та капітальний ремонт будинку, але у будь-якому випадку не пізніше 2 років з моменту набрання законної сили рішенням, за яким відбуватиметься таке стягнення.

Тобто, умовами Договору про відступлення права вимоги оплату за придбаний актив фактично відтерміновано на невизначений строк.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено наявну кредиторську заборгованість ПрАТ "Укренергозбут" перед ініціюючим кредитором - ТОВ "Газотурбіні технології" у розмірі 5 338 162,14 грн, що підтверджено ухвалою суду від 05.02.2021 у справі № 918/1174/20).

Також, судом встановлено наявність у ПрАТ "Укренергозбут" наступних непогашених кредиторських вимог, відповідно до заяв кредиторів, а саме:

- ТОВ "Фінансова компанія "Максі Капітал Груп" на суму 597 979 254,12 грн;

- ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "Омега" на суму 14 725 060,00 грн;

- ПрАТ "Полтавський автоагрегатний завод" на суму 88 960 982,00 грн;

- ТОВ "Індастріал Констракшн" на суму 35 492 481,00 грн;

- ТОВ "Перт" на суму 43 572 640,00 грн;

- АТ "Укртрансгаз" на суму 7 098,46 грн.

Варто зазначити, що при розгляді спорів в порядку ст. 42 КУзПБ належить брати до уваги, що дії боржника, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14)

При цьому Верховний Суд акцентує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, при розгляду позову про визнання правочину недійсним необхідним є надання оцінки діям сторін договору також в контексті критеріїв добросовісності, справедливості і недопустимості зловживання правами.

За загальним правилом, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

При цьому Верховний Суд зазначає, що при укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення.

Боржник, вчинивши дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання зловживає правами стосовно кредитора і діє недобросовісно. Разом з тим, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (висновок, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Таким чином, усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

У даному ж випадку перевіркою фактичних обставин справи та змісту оспорюваного Договору, місцевий та апеляційний суди встановили, що правова та фактична мета укладення ПрАТ "Укренергозбут" спірного договору не наведена та не доведена.

Натомість, матеріали справи свідчать про те, що укладаючи договір з передачі своїх майнових прав по витребуванню майна у розмірі 162 825 482,70 грн за ціною 32 160 000,00 грн, боржник вчинив дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання та діяв недобросовісно, фактично зловживаючи правами стосовно кредиторів.

За результатами дослідження наявних у справі доказів та доводів сторін судами спростовано посилання керівника боржника та відповідача на те, що стягнення заборгованості в розмірі 162 млн. грн., право вимоги щодо яких відступлено за спірним договором, є проблемним.

При цьому суди обґрунтовано зазначили, що можливість стягнути 162 825 482,70 грн є фінансово вигіднішою для боржника аніж можливість отримати 32 160 000,00 грн за умовами договору про відступлення права вимоги під умовою - виключно в разі, якщо інша особа реалізує отримане від боржника право вимоги на стягнення 162 млн. грн.

Встановивши наведені вище обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміст оспорюваного договору про відступлення права вимоги не відповідає критеріям розумності та добросовісності, та фактично направлений на безоплатне відчуження майна (права вимоги), що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України та є підставою для визнання його недійсними у відповідності до ст. 42 КУзПБ .

Доводи заявника касаційної скарги про те, що судами неправомірно розглянуто позов, поданий розпорядником майна ПрАТ "Укренергозбут" - арбітражним керуючим Гуцал Т.М., яка, на думку скаржника, не була наділена компетенцією згідно з чинним законодавством подавати позовні заяви від імені боржника, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права.

Так, ст. 7 КУзПБ визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, зокрема, спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна та спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

Відповідно до ст. 1 цього Кодексу, розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном боржника.

Згідно з ч.1 ст. 44 КУзПБ під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації).

Частиною 3 ст. 44 КУзПБ визначено обов`язки розпорядника майна, серед яких є обов`язок вживати заходів для захисту майна боржника.

Відповідно до ч. 9 ст. 44 КУзПБ, розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.

Отже, на стадії розпорядження майном законодавець чітко визначив повноваження розпорядника майна щодо звернення з вимогою про визнання недійсними угод (правочинів) укладених боржником.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.02.2020 у справі № 922/1134/17.

Разом з цим, Верховний Суд акцентує, що законодавчо визначена заборона розпоряднику майна втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, про що наголошує заявник касаційної скарги, означає відсутність у розпорядника майна повноважень щодо заявлення вимог віндикаційного характеру, оскільки на стадії розпорядження майном існують органи управління боржником, утворені відповідно до його установчих документів, до повноваження яких віднесено здійснення оперативно-господарської діяльності боржника, частиною якої є звернення до суду з вимогами про повернення боржнику його майна. Також, розпорядник майна не наділений повноваженнями вжиття заходів з визнання права власності на майно боржника за наявності таких повноважень в органу управління боржником на стадії розпорядження майном.

Відтак, у даному випадку, виконуючи обов`язки розпорядника майна ПрАТ "Укренергозбут" та, відповідно, вживаючи заходів для захисту майна боржника, арбітражний керуючий Гуцал Т.М. правомірно звернулась в межах справи про банкрутство ПрАТ "Укренергозбут" з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019, підписавши позовну заяву саме як розпорядник майна боржника, що відповідає нормам ст. ст. 42 44 КУзПБ..

З огляду на наведені вище та враховуючи те, що саме позивачу відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України надано право відмовитися від позову, колегія суддів погоджується з правильним по суті рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви голови правління ПрАТ "Укренергозбут" про відмову від позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019.

Разом з цим, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відхиляються доводи касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо неврахування місцевим та апеляційним судами висновків Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 1, 40, ч. 1 ст. 42 КУзПБ, ч. 5 ст. 203 ЦК України, викладених у постановах від 17.02.2022 у справі № 911/698/21 (911/1116/21), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20), від 14.12.2021 у справі № 902/1023/19(902/1243/20), від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 05.04.2021 у справі № 904/4262/17, оскільки у справі, що розглядається, та у зазначених ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що у даному випадку ринкова вартість майна (активу) на момент вчинення правочину є обов`язковою обставиною, що входить до предмету доказування, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки у спірних прововідносинах має місце фактична вартість переданого активу (162 825 482,70 млн. грн), яку не можна ототожнювати з ринковою вартістю майна.

Аргументи заявника касаційної скарги про те, що спірний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, сторони укладали цей договір виключно задля досягнення визначеної у ньому мети та не мали наміру заподіювати шкоду кредитором боржника, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановлені вище обставини відповідно до ст. 42 КУзПБ є підставою для визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019.

Доводи касаційної скарги ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" не дають підстав стверджувати про те, що наведені судами мотивування є необґрунтованими, оскільки правильність цих тверджень напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору, норм чинного законодавства та висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Разом з цим, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не обґрунтовані підставами, передбаченими п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відхиляються колегією суддів, оскільки не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, а направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що в силу вимог ст.300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відтак, наведені ТОВ "Фінансова компанія "Фін-Інвест" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами при розгляді спору у даній справі.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21) прийняті у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300 301 314 315 317 ГПК України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фін-Інвест" - залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 17.05.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21) - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Жуков С.В.

Огороднік К.М.