ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/1623/20

Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б, - головуючий, Баранця О. М., Булгакової І.

В., Васьковського О. В., Селіваненка В. П., Ткаченко Н. Г., Уркевича В. Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 (судді:

Гетьман Р. А. - головуючий, Дучал Н. М., Склярук О. І.) і додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 15.10.2020 (суддя Курило Г. Є.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Всебуд 4"

до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"

про стягнення 127 271,59 грн

ВСТАНОВИВ:

1. У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Всебуд 4" (далі - ТОВ "Всебуд 4") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі - ПрАТ "МК "Азовсталь") про стягнення 127 271,59 грн пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати робіт, виконаних позивачем за договором підряду від 14.12.2018 № 2019/51ск/103.

Згідно з ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 01.10.2020.

Відповідно до ухвали Господарського суду Донецької області від 10.09.2020 вирішено провести підготовче судове засідання, призначене на 01.10.2020 в приміщенні суду у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

18.09.2020 від ПрАТ "МК "Азовсталь" до суду надійшли заперечення проти вирішення спору у господарському суді. Так, відповідач просив суд залишити позовну заяву ТОВ "Всебуд 4" без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із погодженням сторонами договору умови щодо передачі спору на вирішення третейського суду, а саме встановлення в пункті 17.1 договору умови стосовно того, що спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу Національного банку України на дату виникнення спору) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група".

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.10.2020 задоволено заяву ПрАТ "МК "Азовсталь ", позов ТОВ "Всебуд 4" про стягнення з ПрАТ "МК "Азовсталь" коштів залишено без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із встановленням сторонами договору підряду третейського застереження та подання відповідачем відповідної заяви про заперечення щодо розгляду спору в господарському суді у строки, встановлені законодавством.

2. ПрАТ "МК "Азовсталь" 05.10.2020 подало до Господарського суду Донецької області клопотання, в якому просило стягнути з ТОВ "Всебуд 4" витрати на правову допомогу у сумі 3 464,51 грн, посилаючись на частину 8 статті 129 та частини 5, 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, а також на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 щодо розподілу витрат за надану професійну правничу допомогу.

ТОВ "Всебуд 4" подало клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому зазначило, що розмір заявлених відповідачем судових витрат не відповідає критерію розумності, складності справи та ціні позову, а отже ці вимоги не підлягають задоволенню.

3. Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 15.10.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від
01.12.2020, відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ "МК "Азовсталь" про стягнення судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що аналіз статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити із положень частини 5 статті 130 зазначеного Кодексу, за змістом якої в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Однак відповідач не надав доказів на підтвердження своєї позиції щодо необґрунтованих дій з боку позивача, а саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача, що, у свою чергу, дає підстави для висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з позивача понесених витрат у справі.

4. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПрАТ "МК "Азовсталь" у касаційній скарзі просить додаткове рішення Господарського суду Донецької області від
15.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з ТОВ "Всебуд 4" на користь ПрАТ "МК "Азовсталь" витрат на правову допомогу у сумі 3 464,51 грн.

Підстави для касаційного оскарження заявник касаційної скарги обґрунтував посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, акцентуючи увагу на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання про застосування частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України щодо компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи у подібних правовідносинах при залишенні позову без розгляду у випадку наявності між сторонами третейської угоди.

ПрАТ "МК "Азовсталь", оскаржуючи додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 15.10.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від
01.12.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, посилався на підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на винятковому значенні справи № 905/1623/20 для відповідача.

ПрАТ "МК "Азовсталь" акцентувало увагу на тому, що товариство не згодне з винесеними додатковим рішенням та постановою суду апеляційної інстанції, вважає їх прийнятими судами з порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю між висновками судів та обставинами справи, а також ненадання судами належної оцінки доводам відповідача.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

5. Ухвалою Касаційного господарського суду від 08.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 905/1623/20 за касаційною скаргою ПрАТ "МК "Азовсталь" та призначено її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 16.03.2020 справу № 905/1623/20 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку, викладеного в ухвалах від
01.07.2020 у справі № 920/810/19, від 30.07.2020 у справі № 910/23450/17, від
07.08.2020 у справі № 904/4226/19, від 27.11.2020 у справі № 910/3094/20, від
01.12.2020 у справі № 910/3098/20 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 244, частини 3 статті 287 та статті 293 Господарського процесуального кодексу України щодо касаційного оскарження судових рішень (додаткового рішення, додаткової постанови, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в ухваленні додаткової постанови стосовно розподілу судових витрат у справі) у малозначних справах.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 905/1623/20 між суддями від 03.03.2021 визначено такий склад колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Дроботова Т. Б. (головуючий), Булгакова І. В., Баранець О. М., Васьковський О. В., Кібенко О. Р., Львов Б. Ю., Селіваненко В. П., Ткаченко Н. Г., Уркевич В. Ю.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 21.05.2021 визначено такий склад колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Дроботова Т. Б. (головуючий), Булгакова І. В., Баранець О. М., Васьковський О. В., Селіваненко В. П., Ткаченко Н. Г., Уркевич В.

Ю.

6. Перевіривши повноту встановлення судами обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

7. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із частинами 1,2 статті 126 зазначеного Кодексу витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 5, 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами 3-5 цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частинами 5, 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання ПрАТ "МК "Азовсталь" про стягнення судових витрат, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що за змістом частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України убачається, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Аналіз статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду, суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною.

У постанові від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17 Верховний Суд дійшов висновку, що сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 зазначеного Кодексу, оскільки вказана норма є спеціальною. У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду.

У постанові від 09.07.2019 у справі № 922/592/17 Верховний Суд зазначив, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо (пункт 4.2.3 постанови).

Висновок про те, що, виходячи з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, також викладено у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 922/3422/18.

Зазначені правові позиції були враховані судами під час розгляду справи № 905/1623/20, а також установлено недоведення відповідачем неправомірності та необґрунтованості дій позивача щодо звернення до господарського суду із позовом.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням статті 55 Конституції України, положень Конвенції та практики Європейського суду з прав людини дійшов висновку, що чинне законодавство України не позбавляє сторони права на вирішення спору саме господарським судом.

Водночас, як свідчать матеріали справи та установили суд попередніх інстанцій, у пункті 17.1 укладеного між сторонами договору підряду передбачено третейське застереження.

До початку розгляду справи по суті від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, в якій викладено заперечення проти вирішення спору в господарському суді з посиланням на пункт 17.1 договору підряду, яку судом першої інстанції задоволено на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що згідно з положеннями пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України залишення позову без розгляду на підставі цієї норми реалізується лише у випадку, якщо від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору, надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді. Положення пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України наділяють виключно відповідача правом на подання такої заяви; реалізація цього права відбувається лише за власною волею відповідача.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що положення наведеної статті не свідчать про неможливість розгляду справи господарським судом у разі відсутності відповідної заяви відповідача.

8. Ураховуючи викладене та встановлені судами обставини щодо недоведення відповідачем необґрунтованості дій позивача щодо звернення до господарського суду з позовом про стягнення грошових коштів внаслідок порушення зобов'язань за договором, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду вважає правильними висновки судів про відмову у задоволенні клопотання відповідача про стягнення судових витрат.

Доводи ПрАТ "МК "Азовсталь", викладені у касаційній скарзі, щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та відсутності висновку Верховного Суду щодо питання про застосування частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, Суд вважає безпідставними та такими, що зводяться до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями.

9. Щодо підстав касаційного оскарження ПрАТ "МК "Азовсталь" додаткового рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції з посиланням на підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та прийняття касаційної скарги до розгляду Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, то Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Отже, зі змісту зазначеної норми убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно із частиною 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову ухвалити додаткове рішення (пункт 19 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 зазначеного Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як свідчать матеріали справи, предметом позову були вимоги ТОВ "Всебуд 4" про стягнення з ПрАТ "МК "Азовсталь" 127 271,59 грн, у зв'язку з чим суд відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати судовий розгляд справи у порядку спрощеного провадження (ухвала від 08.09.2020).

Отже, справи, на які поширюється дія пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета.

Таким чином справа № 905/1623/20 є малозначною в силу положень чинного законодавства.

10. ПрАТ "МК "Азовсталь", оскаржуючи до суду касаційної інстанції додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 15.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2020, посилалося на підпункт "в" частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з огляду на виняткове значення справи для скаржника, акцентуючи увагу також на положеннях статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо доступу до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages
Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v.

Spain" від 19.12.1997).

У пункті 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2018 у справі № 925/308/18 (провадження № 12-10гс20) зазначено, що здійснюючи тлумачення положень Конвенції ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28.05.1985 у справі "Ашингдейн проти Великої Британії" (Ashingdane v. the. UnitedKingdom). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France).

Верховний Суд, зокрема, в ухвалі від 01.07.2020 у справі № 920/810/19 зазначив, що необхідно також ураховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону.

Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

За змістом частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ураховуючи наведене та з огляду на положення чинного законодавства, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "ступінь складності справи ", "малозначні справи", "очевидне застосування норм" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду" (ухвала Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 911/2784/17).

Отже, дійшовши висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача у справі та переглянувши у касаційному порядку судові рішення щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень у справі.

При цьому, підставами для відмови у відкритті касаційного провадження згідно з ухвалами Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 920/810/19, від 30.07.2020 у справі № 910/23450/17, від 07.08.2020 у справі № 904/4226/19, від 27.11.2020 у справі № 910/3094/20, від 01.12.2020 у справі № 910/3098/20, висновки в яких стали підставами для передачі справи, що розглядається, на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, було встановлення судом касаційної інстанції обставин ненаведення заявником касаційної скарги підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для перегляду оскаржуваних судових рішень (додаткових рішень щодо розподілу судових витрат), отже, підстав для відступу від висновку, викладеного у зазначених ухвалах, немає.

11. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

12. Оскільки підстав для скасування постанови та додаткового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 і додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 15.10.2020 у справі № 905/1623/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді О. М. Баранець

І. В. Булгакова

О. В. Васьковський

В. П. Селіваненко

Н. Г. Ткаченко

В. Ю. Уркевич