ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 873/52/22

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

за участю секретаря судового засідання - Ксензова Г.Є.;

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" Бонтлаба В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фермерського господарства "Стоянова І.С."

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023

у справі № 873/52/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро"

про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24.06.2022

у третейській справі №11/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро"

до Фермерського господарства "Стоянова І.С."

про стягнення донарахованого розміру грошових коштів у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання зобов`язань

ВСТАНОВИВ:

08.06.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" (далі - Товариство, позивач) звернулося до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (далі - Третейський суд) з позовом про стягнення з Фермерського господарства "Стоянова І.С." (далі - Господарство, відповідач) донарахованого розміру грошових коштів (пені, відсотків річних та інфляційних втрат) у зв`язку з неналежним та несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання за договорами купівлі-продажу від 12.03.2020 №37/20/60 та від 26.03.2020 № 63/20/60.

Рішенням Третейського суду від 24.06.2022 у третейській справі № 11/22 позов задоволено частково; стягнуто з Господарства на користь Товариства донарахований розмір грошових коштів у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання зобов`язань за договорами купівлі-продажу № 37/20/60 від 12.03.2020 та № 63/20/66 від 26.03.2020 у сумі 409 681,26 грн, а також третейський збір у сумі 4 496,81 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 у справі №873/70/22, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.11.2022, відмовлено у задоволенні заяви Господарства про скасування рішення Третейського суду від 24.06.2022 у третейській справі № 11/22 та залишено вказане рішення без змін.

Короткий зміст заявлених вимог

30.06.2022 Товариством подано до Північного апеляційного господарського суду заяву про видачу наказу на примусове виконання рішення Третейського суду від 24.06.2022 у справі № 11/22.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 заяву Товариства задоволено та видано наказ на примусове виконання рішення Третейського суду від 24.06.2022 у справі № 11/22. Стягнуто з Господарства на користь Товариства донарахований розмір грошових коштів, у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання зобов`язань за договорами купівлі-продажу № 37/20/60 від 12.03.2020 та № 63/20/66 від 26.03.2020 у сумі 409 681, 26 грн. Стягнуто з Господарства на користь Товариства третейський збір у сумі 4 496, 81 грн та судовий збір за розгляд заяви у сумі 1 240, 50 грн.

Ухвала суду мотивована відсутністю підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання Рішення Третейського суду у цій справі, оскільки: рішення Третейського суду від 24.06.2022 у справі № 11/22 не скасовано компетентним судом; справа підвідомча Третейському суду; строк для звернення щодо видачі виконавчого документу не пропущений; вказане рішення прийнято у спорі між сторонами, передбаченому третейською угодою в умовах договорів; ця третейська угода недійсною компетентним судом не визнавалась; докази того, що склад Третейського суду не відповідав вимогам Закону України "Про третейські суди" та третейській угоді, не надані; рішення Третейського суду не містить способів захисту прав, які не передбачені Законами України; Третейський суд, ухвалюючи Рішення, не вирішував питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

Установлені судом обставини

Між сторонами наявна угода про передачу спору на розгляд третейського суду (третейське застереження), про що зазначено безпосередньо в пункті 8.5 договору купівлі-продажу №37/20/60 від 12.03.2020 (далі - Договір №37/20/60) та в пункті 13.2 договору купівлі-продажу №63/20/66 від 26.03.2020 (далі - Договір №63/20/66).

У зазначених пунктах сторонами домовлено, що всі вимоги, які виникають при виконанні цього договору, припиненні, зміні, визнанні недійсним повністю чи частково, або у зв`язку з ним або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді за адресою: 02660 м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15, відповідно до регламенту вказаного суду, який є невід`ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://tretsud.aub.org.ua. Сторони підтвердили, що вони ознайомлені з Регламентом Третейського суду та добре розуміють положення цього регламенту.

Спір між сторонами виник з господарських правовідносин, що не належать до переліку справ, які не можуть розглядати третейські суди відповідно до приписів статті 6 Закону України "Про третейські суди". Відповідний спосіб захисту прав (законних інтересів) передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

На дату розгляду цієї справи судом не встановлено, а в матеріалах справи відсутні докази недійсності укладених сторонами договорів (в цілому або їх окремих частин).

Ухвалюючи рішення, Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків не вирішував питання, які виходять за межі третейської угоди.

Предметом спору в третейській справі № 11/22 було стягнення з Господарства на користь Товариства заборгованості за отриманий товар та користування товарним кредитом, штрафів, пені, інфляційних втрат за договорами № 37/20/60 та №63/20/66.

На виконання Договору № 37/20/60 Товариство поставило Господарству мінеральні добрива (товар) на загальну суму 820 826,89 грн, які відповідач оплатив частково у сумі 190 672,17 грн, у зв`язку з чим станом на 15.02.2021 його заборгованість за поставлений за цим договором товар становила 630 154,72 грн.

На виконання Договору № 63/20/66 Товариство поставило Господарству засоби захисту рослин (товар) на загальну суму 159 845,28 грн, які відповідач оплатив частково у сумі 40 000,00 грн, у зв`язку з чим станом на 15.02.2021 заборгованість відповідача за поставлений йому за цим договором товар становила 119 845,28 грн.

У зв`язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання рішенням Третейського суду від 09.03.2021 у справі № 4/21 позовні вимоги Товариства було задоволено у повному обсязі, присуджено до стягнення на його користь з Господарства за вказаними вище договорами суму заборгованості за товар, пеню, відсотки річних згідно договорів та інфляційні втрати у загальному розмірі 899 214,91 грн.

24.05.2021 ухвалою Північного апеляційного господарського суду у справі №873/57/21 задоволено заяву Товариства про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Третейського суду від 09.03.2021 у справі №4/21 та 15.06.2021 видано відповідні накази суду.

02.07.2021 постановами Арцизького РВДВС Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) відкриті виконавчі провадження № 65941372 та №65941433 щодо примусового виконання вказаних вище наказів.

Погашення заборгованості відбувалось в період з 24.05.2021 по 30.05.2022 як в добровільному, так і в примусовому порядку шляхом стягнення грошових коштів з подальшим їх перерахуванням позивачу.

Оскільки заборгованість була погашена у повному обсязі лише 30.05.2022, позивач просив третейський суд стягнути з відповідача донарахований розмір грошових коштів у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання зобов`язань у загальній сумі 480 031,93 грн, а також сплачений третейський збір.

За умовами Договору № 37/20/60: за прострочення виконання зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої в період прострочення) від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення (пункт 7.2); покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару (пункт 7.6); сторони згідно з п. 2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних (пункт 7.8).

Згідно умов Договору № 63/20/66: за порушення строків виконання зобов`язань за цим договором сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який вона сплачується, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочення (пункт 11.2); сторони згідно з п. 2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами постачальника сплачує на користь останнього 30% річних (пункт 11.3).

Оскільки відповідач остаточно погасив заборгованість за договорами лише 30.05.2022, Третейський суд з`ясував, що до стягненню з Господарства на користь Товариства підлягають: 409 681,26 грн (у т.ч. 107 206,29 грн пені за період з 16.02.2021 по 22.05.2022; 194 003,27 грн - з урахуванням 30% річних згідно з пунктом 7.8 Договору № 37/20/60 та пунктом 11.5.1 Договору №63/20/66; 108 471,70 грн інфляційних втрат за період з лютого 2021 року по травень 2022 року); сплачений третейський збір пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 4496,81 грн на підставі статті 42 Регламенту Третейського суду.

Відповідач був обізнаний про наявність третейського спору у справі № 11/22. Ухвала від 10.06.2022 про порушення провадження та про призначення справи до третейського розгляду на 24.06.2022 була направлена відповідачу за адресою його місцезнаходження, що підтверджується наявними в матеріалах третейської справи доказами (списком рекомендованих відправлень та фіскальним чеком від 11.06.2022) та отримана ним (відповідачем) 22.06.2022, тобто до дати судового засідання; також матеріали третейської справи містять належні докази на підтвердження надсилання позивачем відповідачу матеріалів позову.

У рішенні третейського суду зазначено, що відповідач про час і місце про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, представників в засідання не направив, відзиву не надав. Заява відповідача про відкладення розгляду справи та направлення для ознайомлення матеріалів справи задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи містять докази направлення відповідачу завчасно копій матеріалів справи позивачем.

Склад третейського суду, що ним прийнято рішення у справі № 11/22, на виконання якого Товариство просить видати наказ, визначений відповідно до вимог Закону України "Про третейські суди", Регламенту Третейського суду та викладених сторонами в пункті 8.5 Договору № 37/20/60 та в пункті 13.2 Договору № 63/20/66 третейських застережень. Вказане рішення підписане суддею Третейського суду Мамченко Ю.В. та Президентом Асоціації українських банків Дубас А.Б, а також скріплене печаткою Третейського суду.

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем рішення Третейського суду від 24.06.2022 у третейській справі № 11/22 станом на момент звернення Товариства із заявою про видачу виконавчого документа та на момент розгляду цієї заяви господарським судом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Господарство (відповідач) подало до Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просило ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 873/52/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення Третейського суду від 24.06.2022 у справі № 11/22.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема внаслідок неправильного установлення деяких обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Процесуальні порушення щодо порядку розгляду господарським судом справи, на думку скаржника, полягають у тому, що цей суд не взяв до уваги відзив Господарства від 03.12.2023, надісланий до суду 05.12.2022; та залишив поза увагою обставини того, що:

- рішення Третейського суду прийнято 24.06.2022, проте лише 22.06.2022 (за день до судового засідання), поштовим відправленням Господарство отримало ухвалу цього суду від 10.06.2022, якою суд ухвалив призначити справу № 11/22 до розгляду на 24.06.2022 та надати суду письмовий відзив на позовну заяву. Ураховуючи стислі строки для підготовки відзиву, вчинення інших підготовчих дій для належного захисту своїх прав, було подано до Третейського суду клопотання про відкладення розгляду справи № 11/22, та про надсилання для ознайомлення копій матеріалів цієї справи за адресою Господарства або на електрону пошту. Однак, проігнорувавши усі принципи правосуддя та вказану заяву, Третейський суд розглянув спір та ухвалив рішення 24.06.2022. Таким чином, Господарство не приймало участі у розгляді цього спору у справі № 11/22 та було позбавлено такої можливості, гарантованої законодавством України та Європейською конвенцією з прав людини, зокрема щодо захисту своїх прав та інтересів, надання відзиву та пояснень, доказів та доводів безпосередньо по суті позову, правом заявити відвід судді тощо.

- з огляду на визначення пені та штрафу за пунктом 7 Договору № 37/20/60 та пунктом 11 Договору № 63/20/66 вбачаються нарахування цих штрафних санкцій не за різні, а за одні й ті самі порушення умов цих договорів;

- оскільки вказані договори містять визначення еквіваленту в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, а отже нарахування та стягнення з Господарства 30% річних та інфляційних втрат є неправомірним;

- вказані договори містять ознаки "несправедливих умов" у розумінні частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а отже не відповідають вимогам частини третьої статті 509 ЦК України; пункт 7 Договору №37/20/60, пункти 7.3 та 11 (у сукупності) Договору № 63/20/66 не відповідають вимогам частини першої статті 203 ЦК України, наслідки недодержання яких передбачені статтями 215, 216 цього Кодексу; Третейських суд розглядав справу №11/22 саме про донарахування санкцій в загальновідомих форс-мажорних обставин.

Скаржник стверджує про наявність визначених статтею 56 Закону України "Про третейські суди" та статтею 355 ГПК України підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, що полягають у такому:

- рішення Третейського суду від 24.06.2026 містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законом, оскільки дія третейських застережень за договорами в силу вимог частини першої статті 203 ЦК України (наслідки недодержання яких передбачені статтями 215, 216 цього Кодексу), порушують права, свободи та інтереси Господарства, порушують самі принципи, завдання і засади судочинства, не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (наведене підтверджується тим, що Третейський суд: (1) помилково стягнув пеню і штраф за те ж саме порушення, не врахувавши правовий висновок Верховного Суду (справи №№ 536/1841/15-ц, 334/1994/15-ц, 652/186/15-ц, 466/1669/16-ц, 359/3256/15-ц, 331/7975/13, 765/2104/13-ц), згідно якого відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за те саме порушення свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за те саме порушення; (2) неправомірно стягнув інфляційні витрати, не врахувавши правовий висновок Верховного Суду (справи №№ 6-284цс17, 296/10217/15-ц, 130/1058/16, 369/661/15-ц, 638/4106/16-ц, 638/10417/15-ц, 905/192/18) у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти; (3) вирішив питання про права та обов`язки Господарства, яке не брало участі у третейській справі № 11/22, відтак було позбавлене можливості скористатися процесуальними правами учасника справи; (4) порушив загальні принципи господарського судочинства та принципи організації і діяльності третейського суду; (5) не врахував, що умови договорів є несправедливими у розумінні частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та не відповідають вимогам частини першої статті 203 ЦК України);

- Третейський суд розглянув справу № 11/22, яка була йому непідвідомча (Договір №37/20/60 не дає чіткого розуміння, що є предметом розгляду у суді, а що - у третейському суді; Третейський суд ухвалив рішення щодо обставин які не стосуються договорів №63/20/55 та №37/20/60, оскільки у позовній заяві здійснено нарахування, що не відповідають дійсності та умовам цих договорів);

- Третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі (Господарство є названою особою, оскільки, по-перше, не брало участі у третейському розгляді та було позбавлене такої можливості, по-друге, було позбавлене можливості реалізувати свої права та обов`язки);

- склад Третейського суду не відповідав вимогам закону (скаржник вказує, що відповідно до статті 14 Закону України "Про третейські суди" для призначення чи обрання третейського судді у справі № 11/22 необхідна була згода Господарства, однак відповідач її не надавав та не приймав ніякої участі в призначенні чи обранні судді; у третейському застереженні сторонами не було погоджено кількісний та особовий склад суду).

Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи

Товариством подало відзив, у якому просить апеляційну скаргу Господарства залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, а оскаржувану ухвалу залишити безе змін.

Апеляційне провадження

01.02.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла вищевказана апеляційна скарга Господарства.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 873/52/22 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Картере В.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 06.02.2023, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Господарства на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 873/52/22, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 22.02.2023 о 11:45 год.

13.02.2023 до касаційного суду надійшло клопотання Товариства про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2023 вказану заяву Товариства задоволено, ухвалено здійснити проведення судового засідання, призначеного на 22.02.2023 о 11:45 год., в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

У судовому засіданні 22.02.2023 взяв участь представник Товариства (у режимі відеоконференції), натомість заявник апеляційної скарги - Господарство явку повноважних представників не забезпечив, про час та дату судового засідання був сповіщений належним чином. При цьому, жодних заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 22.02.2023 до суду на подано.

Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників скаржника. Водночас, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції

За правилами пункту 11 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.

Згідно з частиною другої статті 24 ГПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.

За змістом частини другої статті 25 ГПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції. Аналогічна норма міститься в частині другій статті 253 зазначеного кодексу.

Отже, Верховний Суд є судом апеляційної інстанції, який переглядає в апеляційному порядку судові рішення у тих справах, які апеляційні господарські суди розглядають як суди першої інстанції, зокрема справи щодо оскарження рішень третейських судів.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Предметом судового розгляду, як зазначено вище, є заява Товариства про видачу наказу на примусове виконання рішення Третейського суду від 24.06.2022 у справі № 11/22.

Згідно з частиною третьою статті 354 ГПК України при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 355 цього Кодексу.

У статті 355 ГПК України наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, а саме: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу наказу рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею наказу, а причини його пропуску не визнані господарським судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

Аналогічні підстави наведені у статті 56 Закону України "Про третейські суди".

Отже, виходячи з приписів чинного законодавства при розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому та по суті заявлених та розглянутих вимог, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених статтею 56 Закону України "Про третейські суди" та статтею 355 ГПК України.

У наведеному висновку суд звертається до усталеної практики Верховного Суду з вирішення подібних спорів (постанови від 12.09.2018 у справі №917/1257/17, від 31.07.2019 у справі № 910/24165/16, від 01.08.2019 у справі № 910/8991/17, від 27.08.2020 у справі № 870/48/20, від 25.05.2021 у справі №873/93/20).

Ураховуючи викладене та встановлені обставини щодо:

-погодження сторонами в пункті 8.5 укладеного між ними 12.03.2020 договору № 37/20/60 (купівлі-продажу) умов про розгляд всіх вимог, які виникають при виконанні цього договору, припиненні, зміні, визнання недійсним повністю або частково, або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, у Третейському суді відповідно до його Регламенту, що є невід`ємною частиною цієї третейської угоди, та ознайомлення та розуміння положень якого сторони підтверджують;

- погодження сторонами в пункті 13.2 укладеного між ними 26.03.2020 договору № 63/20/66 (купівлі-продажу) умов про розгляд всіх вимог, які виникають при виконанні цього договору, припиненні, зміні, визнання недійсним повністю або частково, або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, у Третейському суді відповідно до його Регламенту, що є невід`ємною частиною цієї третейської угоди, та ознайомлення та розуміння положень якого сторони підтверджують;

- відсутності доказів визнання недійсними цих договорів (в цілому або їх окремих частин), що містять третейські угоди, компетентним судом;

- обставин того, що спір між сторонами виник з господарських правовідносин, що не належать до переліку справ, які не можуть розглядати третейські суди відповідно до приписів статті 6 Закону України "Про третейські суди";

- ухвалення 24.06.2022 Рішення Третейського суду у третейській справі №11/22 (про часткове задоволення позову про стягнення з Господарства на користь Товариства 409 681,26 грн заборгованості за договорами (штрафних санкцій) та 4 496,81 грн третейського збору) та звернення 30.06.2022 із заявою про видачу наказу (тобто в межах строку, визначеного частиною другою статті 352 ГПК України);

- відмови ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 у справі №873/70/22, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.11.2022, у задоволенні заяви Господарства про скасування рішення Третейського суду від 24.06.2022 у третейській справі № 11/22;

- визначенню складу Третейського суду відповідно до вимог Закону України "Про третейські суди", Регламенту Третейського суду та викладених сторонами в пункті 8.5 Договору № 37/20/60 та в пункті 13.2 Договору №63/20/66 третейських застережень.

- відсутності доказів добровільного виконання Господарством виконання відповідачем рішення Третейського суду від 24.06.2022 у третейській справі № 11/22 та неспростування цих обставин відповідачем в апеляційному суді, -

касаційний суд погоджується з обґрунтованістю висновку апеляційного господарського суду в оскаржуваній ухвалі про відсутність підстав для відмови у задоволенні вимог Товариства про видачу наказу на примусове виконання рішення Третейського суду від 24.06.2022.

Доводи скаржника зводяться до того, що господарським судом було порушено порядок розгляду справи, а також залишено поза увагою наявність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення Третейського суду від 24.06.2022 у третейській справі № 11/22, передбачених пунктами 2, 4, 6, 7, 9 частини першої статті 355 ГПК України.

Оцінивши зазначені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Щодо доводів про порушення порядку розгляду справи

Як зазначалось вище, за усталеною правовою позицією Верховного Суду, при розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених у статті 56 Закону України "Про третейські суди" та у статті 355 ГПК України.

Ураховуючи наведене, колегія суддів відхиляє з огляду на безпідставність доводи скаржника (з посиланням на правові висновки Верховного Суду) про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою обставини протиправного стягнення Третейським судом пені та штрафу, нарахованих за те ж саме порушення; неправомірного нарахування та стягнення з Господарства 30% річних та інфляційних втрат; наявність в пунктах договорів ознак "несправедливих умов" у розумінні частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", інших заперечень скаржника щодо розміру заборгованості із посиланням на обставини форс-мажору.

Вказані аргументи виходять за межі розгляду господарськими судами заяви про видачу виконавчого документа та не узгоджуються з виключним переліком підстав для відмови у задоволенні такої заяви, наведеним у статті 56 Закону України "Про третейські суди" та у статті 355 ГПК України.

Безпідставними є також доводи скаржника про неналежне повідомлення його про розгляд справи в третейському суді (внаслідок чого порушено право відповідача на участь у засіданні третейського суду та право на подання відзиву на позовну заяву), а відтак і на порушення права на "доступ до суду".

Так, Північним апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач був обізнаний про наявність третейського спору у справі №11/22; ухвала від 10.06.2022 про порушення провадження та про призначення справи до третейського розгляду на 24.06.2022 була направлена відповідачу за адресою його місцезнаходження, що підтверджується наявними в матеріалах третейської справи доказами (списком рекомендованих відправлень та фіскальним чеком від 11.06.2022) та отримана ним (відповідачем) 22.06.2022, тобто до дати судового засідання; також матеріали третейської справи містять належні докази на підтвердження надсилання позивачем відповідачу матеріалів позову.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до статей 15, 39 Закону України "Про третейські суди" обмін документами та письмовими матеріалами між сторонами, а також між сторонами і третейським судом чи третейськими суддями здійснюється у порядку, погодженому сторонами, і за вказаними ними адресами. У постійно діючому третейському суді порядок обміну документами та письмовими матеріалами визначається регламентом третейського суду. Сторонам має бути направлене повідомлення про день, час та місце проведення засідання третейського суду не пізніше ніж за 10 днів до такого засідання. Повідомлення направляється або вручається в порядку, визначеному статтею 15 цього Закону.

Згідно з пунктами 2,3 статті 7 Регламенту Третейського суду не пізніше 5-ти днів з моменту призначення чи обрання складу суду, останній виносить ухвалу про порушення третейського розгляду, в якій зазначається про день, час та місце проведення засідання Третейського суду. Дана ухвала сторонам має бути направлена не пізніше ніж за 10 днів до такого засідання. Ухвала направляється або вручається в порядку, визначеному статтею 52 цього Регламенту.

За умовами статті 52 Регламенту Третейського суду обмін документами та письмовими матеріалами між сторонами, а також між сторонами і третейським судом (третейськими суддями) здійснюється у порядку, встановленому Регламентом. Документи та інші письмові матеріали направляються за останнім відомим місцем проживання фізичної особи чи за юридичною адресою або місцезнаходженням юридичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи в інший спосіб, що передбачає отримання доказів доставки документів та інших письмових матеріалів адресатові, та вважаються такими, що отримані в день такої доставки, навіть якщо на цей час одержувач за цією адресою не знаходиться чи не проживає, а про зміну своєї адреси ним не було повідомлено іншу сторону належним чином.

Як свідчать матеріали справи, Господарство було повідомлено про розгляд справи третейським судом за юридичною адресою; ухвала суду від 10.06.2022 про призначення розгляду справи на 24.06.2022 (направлена 11.06.2022, тобто не пізніше ніж за 10 днів до такого засідання) була отримана представником скаржника 22.06.2022, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, третейським судом дотримано і вимоги Закону України "Про третейські суди", і положення Регламенту.

При цьому у таких випадках Європейський суд з прав людини вважає, що не має з боку держави порушення права на справедливий суд.

Так, в абзаці 3 п. 30 рішення ЄСПЛ від 12.12.1983 у справі "Bramelid and Malmstrцm v. Sweden" зазначено, що …Комісія [Європейська комісія з прав людини] відзначає, що між добровільним та обов`язковим арбітражем слід зробити різницю. Зазвичай не виникає проблем із застосуванням статті 6 [Конвенції] у випадку добровільного арбітражу. Якщо, з іншої сторони, арбітраж є обов`язковим у силу вимоги закону, як у цьому разі, сторони не мають іншої опції, окрім передачі справи на вирішення Арбітражної ради, тож рада повинна забезпечити гарантії, викладені у статті 6 [Конвенції].

Відтак, у цій справі положення статті 6 Конвенції не розповсюджуються на спірні правовідносини, а скаржник не був позбавлений права на "доступ до суду".

Інші посилання Господарства у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги відзив позивача (надісланий до суду 05.12.2022) також підлягають відхиленню, оскільки це не є процесуальним порушенням, яке призвело до неправильного вирішення даної справи (розгляду заяви про видачу виконавчого документа) по суті. Крім того, судом було враховано відзив Господарства, поданий ним раніше 08.08.2022, що за своїм змістом містить схожі доводи та заперечення відповідача на заявлені позивачем вимоги про видачу наказу на примусове виконання рішення Третейського суду від 24.06.2022 у третейській справі № 11/22. У свою чергу, такі доводи в повній мірі були досліджені судом та їм була надана належна правова оцінка, що підтверджується змістом оскаржуваної постанови.

Щодо доводів про вирішення Третейським судом питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі (пункт 9 частини першої статті 355 ГПК України)

Склад учасників третейського розгляду визначено статтею 34 Закону України "Про третейські суди", відповідно до частини першої якої учасниками третейського розгляду є сторони та їх представники.

Стаття 2 Закону України "Про третейські суди" визначає, що сторони третейського розгляду (далі - сторони) - позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред`явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред`явлено позовні вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що Господарство було стороною (відповідачем) у третейській справі № 11/22, а тому положення пункту 9 частини першої статті 355 ГПК України та пункту 9 частини шостої статті 56 Закону України "Про третейські суди" до спірних правовідносин не застосовуються.

Водночас, Господарством не доведено й тієї обставини, що при ухваленні оскаржуваного рішення Третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі, оскільки наведені положення пункту 9 частини другої статті 355 ГПК України стосуються кола осіб, які не є учасниками справи, але рішення третейського суду стосується їх прав, інтересів та обов`язків або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цих осіб у відповідних правовідносинах.

У цьому випадку Третейським судом розглянуто й вирішено спір у правовідносинах, безпосереднім учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення виступало Господарство як сторона договорів, з яких виник спір, та третейського застереження. Відтак скаржник помилково кваліфікує свій статус у третейському спорі як особи, яка не брала участі у справі, тоді як третейський суд вирішив питання про її права та обов`язки, а не як сторони (відповідача) у третейській справі №11/22.

Наведеним спростовуються доводи Господарства про наявність підстави для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення Третейського суду від 24.06.2022 у третейській справі № 11/22 відповідно до пункту 9 частини першої статті 355 ГПК України.

Щодо доводів про непідвідомчість справи третейському суду (пункт 2 частини першої статті 355 ГПК України)

Підвідомчість справ третейським судам визначено статтею 6 Закону України "Про третейські суди", згідно якої третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов`язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов`язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб`єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

У третейській справі № 11/22 предметом розгляду Третейським судом був спір про стягнення заборгованості, що виник між суб`єктами господарювання юридичними особами у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договорами купівлі-продажу.

За таких обставин, спір у третейській справі № 11/22 не входить до вищезазначеного переліку справ, що не підвідомчі третейському суду в силу закону, чим спростовуються протилежні доводи Господарства про наявність підстави для відмови у видачі наказу відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ГПК України.

Щодо доводів про прийняття рішення Третейським судом у спорі, не передбаченому третейською угодою, та вирішення цим рішенням питань, які виходять за межі третейської угоди (пункт 4 частини першої статті 355 ГПК України)

Порядок узгодження сторонами передачі спору на розгляд третейського суду встановлений у статті 12 Закону України "Про третейські суди", відповідно до частини першої якої третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Вказана норма права передбачає право сторін на укладання як окремої угоди, яка повинна містити всі необхідні умови, так і у вигляді третейського застереження в договорі, тобто таке застереження є частиною укладеного між сторонами договору, і в такому випадку законодавство не встановлює обов`язок сторін на викладення пункту договору у вигляді окремої угоди.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, укладені між сторонами договори № 37/20/60 (пункт 8.5) та № 63/20/55 (пункт 13.2) містять аналогічні третейські угоди, за змістом яких всі вимоги, які виникають при виконанні цих договорів, припиненні, зміні, визнанні недійсними повністю або частково, або у зв`язку з ними, або випливають з них та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Третейському суді відповідно до Регламенту цього суду, який є невід`ємною частиною цих третейських угод та знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://tresud.aub.org.ua. При цьому, сторони договорів підтвердили, що вони ознайомлені з Регламентом Третейського суду та добре розуміють положення цього Регламенту.

Вищевикладені умови договорів свідчать про те, що сторони у цій справі уклали третейську угоду у формі третейського застереження в договорах купівлі-продажу про передачу будь-якого спору, що виникне на підставі вказаних договорів на розгляд третейського суду у відповідності до Регламенту третейського суду.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про відсутність в обумовлених договорами третейських застереженнях вичерпного кола питань, які можуть передаватися на розгляд третейського суду.

З матеріалів справи суд встановив, що доказів визнання недійсними вищезгаданих договорів купівлі-продажу в цілому або в частині третейського застереження матеріали справи не містять.

Аргументи апеляційної скарги відносно того, що умови договорів №63/20/55 та №37/20/60 є несправедливими у розумінні частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", виходять за межі розгляду господарськими судами заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду, про що уже було зазначено вище.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками Північного апеляційного господарського суду про те, що рішення прийнято Третейським судом у спорі, передбаченому третейською угодою між сторонами, та ним не вирішено питань, що виходять за межі третейської угоди.

Отже, апеляційний господарський суд в розгляді цієї справи обґрунтовано встановив відсутність підстави для відмови у видачі наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 ГПК України.

Щодо доводів про те, що рішення Третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачених законом (пункт 7 частини першої статті 355 ГПК України)

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України), що також відповідає положенням частини другої статті 20 ГК України про захист прав та законних інтересів суб`єктів господарювання шляхом визнання наявності або відсутності прав. Тобто спір по суті повинен вирішуватися ухваленням судом рішення про визнання чи відсутність права.

У пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України закріплено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним виконанням Господарством зобов`язань з оплати товару за договорами купівлі-продажу №63/20/55 та №37/20/60.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною третьою статті 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ураховуючи наведені норми та вищезазначені у описовій частині постанови обставини справи (щодо виконання позивачем як продавцем своїх зобов`язань за договорами), колегія суддів зазначає, що у Товариства на підставі відповідних договорів купівлі-продажу виникло право на отримання оплати за поставлений товар та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до Третейського суду (з огляду на взаємну домовленість сторін та укладення ними третейської угоди) із позовом до відповідача про стягнення заборгованості (у вигляді основного боргу за отриманий товар, штрафу, пені, інфляційних втрат) за договорами купівлі-продажу.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що вибраний Товариством спосіб захисту його порушених прав відповідає положенням частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що рішення Третейського суду від 24.06.2026 містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законом.

Інші аргументи скаржника в цій частині (про помилкове стягнення пені і штрафу за те ж саме порушення; про неправомірне стягнення інфляційних витрат; про несправедливість умов договорів тощо), як зазначалось вище, виходять за межі розгляду господарськими судами заяви про видачу наказу та не узгоджуються з виключним переліком підстав для відмови у задоволенні такої заяви, наведеним у статті 56 Закону України "Про третейські суди" та у статті 355 ГПК України.

Щодо доводів про невідповідність вимогам закону складу третейського суду (пункт 6 частини першої статті 355 ГПК України)

Доводи скаржника в цій частині зводяться до того, що склад третейського суду не відповідав вимогам закону, оскільки відповідно до статті 14 Закону України "Про третейські суди" для призначення чи обрання третейського судді у справі № 11/22 необхідна була згода Господарства, однак відповідач її не надавав та не приймав ніякої участі в призначенні чи обранні судді; у третейському застереженні сторонами не було погоджено кількісний та особовий склад суду.

Оцінивши зазначені доводи скаржника, Верховний Суд дійшов висновку про їх помилковість та необґрунтованість з таких підстав.

Порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та вимоги щодо третейського розгляду справ визначені Законом України "Про третейські суди", згідно положень якого:

- в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc) (частина перша статті 7);

- порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються цим Законом та регламентом третейського суду (частина четверта статті 10);

- сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода. У постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого відповідно до статті 8 цього Закону списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов`язковий чи рекомендаційний характер (стаття 14);

- склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді). Третейський суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів. У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду (частина (частини перша - третя статті 16);

- формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду (частина перша статті 17).

У статті 16 Регламенту Третейського суду зазначено, зокрема, про те, що суддями Третейського суду є особи, які відповідають вимогам, що встановлені в "Положенні про постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків" та внесені до списку третейських суддів Третейського суду. Судді Третейського суду здійснюють третейський розгляд самостійно.

Формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді здійснюється в порядку, встановленому цим Регламентом. Якщо інше не передбачено третейською угодою справа розглядається одним суддею. Якщо спір підлягає розгляду суддею одноособово, не пізніше 5 днів з моменту реєстрації позовної заяви Голова Третейського суду або заступник повинен призначити суддю (стаття 17 Регламенту).

З матеріалів третейської справи № 16/22 вбачається, що розпорядженням Голови Третейського суду у цій справі призначено третейського суддю Мамченко Ю.В., що узгоджується з пунктом 2 статті 17 Регламенту Третейського суду. При цьому, третейською угодою, яка укладена у вигляді третейського застереження та закріплена у пункті 8.5 Договору №37/20/60 та в пункті 13.2 Договору № 63/20/66, не передбачено іншої кількості складу третейського суду та/або особи конкретного третейського судді.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що склад третейського суду у справі №11/22 визначено відповідно до положень третейських угод та згідно з Регламентом Постійно діючого Третейського суду і Законом України "Про третейські суди", а тому рішення третейського суду прийнято складом третейського суду, що відповідав вимогам закону.

Таким чином, підстава для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення Третейського суду від 24.06.2022 відповідно до пункту 6 частини першої статті 355 ГПК України відсутня.

Суд також відхиляє аргументи скаржника про те, що він мав надавати згоду для призначення чи обрання третейського судді у справі № 11/22 на підставі положень частини другої статті 14 Закону України "Про третейські суди", оскільки у розумінні вимог названої статті відповідна згода необхідна саме третейського судді, а не сторони третейського розгляду (позивача чи відповідача), що свідчить про необґрунтованість відповідних доводів через помилкове тлумачення відповідачем норми закону.

Ураховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду оскарженого судового рішення Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції, у зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у цій справі відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати у вигляді судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 25 129 240 253 269 270 275 276 281 - 284 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Стоянова І.С." залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 873/52/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І. Картере