ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 5002-7/2887-2011

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши без повідомлення та виклику учасників справи заяву Заступника Генерального прокурора України

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.05.2013

у справі № 5002-7/2887-2011

за позовом Заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна України

до Лівадійської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про визнання недійсним рішення та зобов'язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року Заступник прокурора міста Ялти звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) до Лівадійської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест" (далі - ТОВ "ВКФ "Регіон-Інвест"), у якому просив визнати недійсним рішення Лівадійської селищної ради від 14.10.2004 № 176 і зобов'язати ТОВ "ВКФ "Регіон-Інвест" повернути у користування Дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Санаторій "Курпати") земельну ділянку загальною площею 0,1600 га, яка знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Курпати, вул. Алупкінське шосе.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Лівадійська селищна рада при вилученні спірної земельної ділянки із постійного користування ДП "Санаторій "Курпати" та передачі її в користування ТОВ "ВКФ "Регіон-Інвест" вийшла за межі повноважень визначених законом щодо розпорядження землями підприємства, заснованого на державній власності.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.09.2011, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2013 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.05.2013 у справі № 5002-7/2887-2011 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК; у редакції, чинній до 15.12.2017), Заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права (статей 84, 142, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК ), що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування зазначеної підстави для перегляду судового рішення заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 27.03.2014 № 5002-11/1625-2012, від 12.06.2013 № 5002-15/2901-2012, від 30.08.2010 № 2-7/363-2010, від 19.11.2008 № 2-5/15024-2007, у яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.05.2017 відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", статті 86 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, відновлено (частково) матеріали втраченої справи № 5002-7/2887-2011.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Заявлене заступником Генерального прокурора України клопотання про здійснення перегляду судових рішень у цій справі у відкритому судовому засіданні залишається без задоволення як таке, що не містить належного обґрунтування наявності виняткового випадку для розгляду справи з викликом учасників справи, а також за відсутності доказів на підтвердження існування значного суспільного інтересу у цій справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві Заступника Генерального прокурора України доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Лівадійської селищної ради від 21.04.1993 № 35 Курортно-оздоровчому комплексу "Курпати" видано державний акт серії КМ №0009 ПС на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 12,79 га.

ДП "Санаторій "Курпати" звернулося до Лівадійської селищної ради з листом від 19.07.2004 № 557, у якому просило припинити право користування земельною ділянкою орієнтовною площею 0,1600 га по вул. Алупкінське шосе, 10 у смт Курпати для відведення ділянки ТОВ "ВКФ "Регіон-Інвест" у зв'язку з придбанням останнім будівлі колишньої пральні санаторію.

Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"; найменування змінено на Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця") надано згоду на вилучення зазначеної земельної ділянки, що підтверджено листом від 15.07.2004 № 05-39/1272, а також рішенням правління ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 05.08.2004 № П2-22

14.10.2004 Лівадійською селищною радою прийнято рішення № 176, яким, зокрема: затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки ТОВ "ВКФ "Регіон-Інвест" у довгострокову оренду, загальною площею 0,1600 га для рекреаційного будівництва (комплексу-пансіонату на 12 місць) на землях Лівадійської селищної ради; вилучено земельну ділянку площею 0,1600 га із земель, наданих в постійне користування Курортно-оздоровчому комплексу "Курпати"; передано ТОВ "ВКФ "Регіон-Інвест" у довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 0,1600 га (кадастровий номер 0111947900:06:001:0026) для рекреаційного будівництва (комплексу-пансіонату на 12 місць) із "земель рекреаційного призначення" (КОК "Курпати") (рядок 7.3, шифр 86), по видам земельних угідь "забудовані землі", у тому числі "громадського призначення", у тому числі "рекреаційного призначення" (гр. 34, 43, 80, ф. 6-зем) для "землі рекреаційного призначення" (рядок 7.3, шифр 86) по видам земельних угідь "забудовані землі", у тому числі "громадського призначення" (гр. 34, 43, 80, ф. 6-зем) на землях Лівадійської селищної ради за адресою: смт Курпати, вул. Алупкінське шосе, 10; код згідно УКЦВЗ - 1.17.

На підставі цього рішення 14.03.2005 між Лівадійською селищною радою та ТОВ "ВКФ "Регіон-Інвест" укладено відповідний договір оренди земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора про визнання рішення Лівадійської селищної ради від 14.10.2004 № 176 недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, послався на положення статей 49, 83, 142, 149, 150 ЗК та виходив із того, що майно профспілкових організацій, у тому числі об'єкт нерухомого майна Курортно-оздоровчого комплексу "Курпати", який передано до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", не є державною власністю, а земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташовано, відноситься до земель комунальної власності, тому Лівадійська селищна рада правомірно прийняла рішення щодо вилучення цієї земельної ділянки на підставі добровільної відмови землекористувача - ДП "Санаторій "Курпати".

Разом із тим у наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 12.06.2013 у справі № 5002-15/2901-2012 за позовом прокурора міста Алушти в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, Міністерства аграрної політики та продовольства України, та Державного підприємства "Малоріченське" про визнання недійсними рішень та договору оренди землі, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та постановляючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, виходив з положень статей 84, 141, 142, 149 ЗК (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення ради), з урахуванням яких ДП "Малоріченське" засновано на державній власності та відповідно до статуту цього підприємства у останнього був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для надання погодження про тимчасовий відвід спірної земельної ділянки, за відсутності попередньої згоди органу управління майном в порядку, визначеному законодавством, тому Малоріченська сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державного підприємств, без належного погодження із землекористувачем і приймати відповідне рішення.

У наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 27.03.2014 у справі № 5002-11/1625-2012 за позовом заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Державного підприємства "Лівадія", Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної інспекції сільського господарства в АР Крим про визнання недійсними рішень та договору оренди земельної ділянки, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив із того, що відповідно до статей 84, 141, 142, 149 ЗК ДП "Лівадія" засноване на державній власності, тому припинення його права постійного землекористування здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, а, відтак, Лівадійська селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Також у постановах від 30.08.2010 у справі № 2-7/363-2010 та від 19.11.2008 у справі № 2-5/15024-2007 суд касаційної інстанції, керуючись статтею 142 ЗК, висловив аналогічну позицію про те, що сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статей 84, 141, 142,149 ЗК), що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд виходить із такого.

На виконання постанови Ради Міністрів Української PCP "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я Української PCP" від 23.04.1960 № 606 усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язано було передати у строк до 01.05.1969 у відання Українській республіканській Раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Відповідно до пункту 2 зазначеної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

До переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передавалися у відання Українській республіканській Раді Міністерства охорони здоров'я Української PCP увійшов і санаторій "Курпати".

Згідно з постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ "Про захист суверенних прав власності Української РСР" на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Закону України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Виходячи зі змісту наведених вище нормативних актів стосовно права власності держави України після розпаду Союзу PCP, право власності на майно, розташоване на території України і передане у віддання профспілковим організаціям, набула держава Україна.

Після розпаду Союзу PCP правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Постановою президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 22.11.1991 на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України створено акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Між Федерацією незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України 04.12.1991 укладено установчий договір про створення акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" і рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 № 971 зареєстровано акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця".

За таких обставин, на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" майно, передане йому Федерацією незалежних профспілок України, а, відтак, і земельні ділянки, на яких воно розташоване, перебували у державній власності, а тому могли бути відчужені виключно за згодою власника.

Положеннями статті 84 ЗК (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до статті 16 ЗК до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом частин 3, 4 статті 142 ЗК припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЗК вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Вирішуючи спір, суди всіх інстанцій зазначені положення законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, не врахували, належним чином не з'ясували характер спірних правовідносин, правовий статус спірної земельної ділянки, наявність у селищної ради повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою, у тому числі стосовно припинення права постійного землекористування ДП "Санаторій "Курпати", а, відтак, - дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017 на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За таких обставин, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

За змістом статті 11123 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Ураховуючи наведене, а також те, що відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справа підлягає передачі на розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечено розгляд, зокрема, господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим - Господарським судом Київської області.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) статтями 11123, 11124, 11125 Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192- VIII), статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 15.05.2013, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.09.2011 у справі № 5002-7/2887-2011 скасувати.

3. Справу № 5002-7/2887-2011 передати на розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий