ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/1403/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Берднік І. С., Зуєв В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кучика Василя Карімовича

на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.06.2022 (суддя Тимошенко О. М.)

і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 (головуючий суддя Бучинська Г. Б., судді Грязнов В. В., Філіпова Т. Л.)

у справі № 906/1403/21

за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради

до фізичної особи- підприємця Кучика Василя Карімовича,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Департамент реєстрації Житомирської міської ради і 2) приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович,

про витребування майна та скасування державної реєстрації прав,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Керничний Н. І., відповідач - Кучик В. К., представник відповідача - Андрієвська Г. В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Житомирської міської ради (далі - позивач, Рада) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом, у якому просить:

- витребувати у фізичної особи - підприємця Кучика Василя Карімовича (далі - відповідач, ФОП Кучик В. К. ) на користь Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Ради нежитлове приміщення з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 93874718101, яке розташоване за адресою: м. Житомир, вул. Івана Кочерги, 11-б , загальною площею 24 кв.м (далі - нежитлове приміщення);

- скасувати державну реєстрацію права власності Кучика В. К. на нежитлове приміщення з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 93874718101 (запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №4161716).

2. Позовні вимоги аргументовані тим, що відповідно до рішенням суду в справі № 906/79/14 нежитлове приміщення підлягає поверненню до комунальної власності територіальної громади м. Житомир, оскільки воно є майном комунального навчального закладу, та не підлягає приватизації та використанню не за призначенням, тобто не для навчального та наукового процесу. Однак, адреса нежитлового приміщення була змінена, а саме приміщення відчужено на користь Кучика В. К. та наразі використовується останнім всупереч положень статті 80 Закону України "Про освіту" для здійснення підприємницької діяльності. Вказані обставини, за доводами позивача та прокурора, свідчать про наявність підстав для витребування у відповідача нежитлового приміщення та скасування державної реєстрації права власності на нього.

Короткий зміст рішень судів

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.06.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2022, позов задоволено. Витребувано у ФОП Кучика В. К. на користь Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Ради нежитлове приміщення. Скасовано державну реєстрацію права власності Кучика В. К. на нежитлове приміщення з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 93874718101 (запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №4161716).

4. Судові рішення аргументовані тим, що рішення Житомирської міської ради від 18.04.2013 №528, яким включено нежитлове приміщення до об`єктів приватизації, скасоване, а договір купівлі-продажу приміщення від 31.07.2013, укладений на підставі цього рішення, визнаний недійсним у судовому порядку в справі № 906/79/14, отже відчуження об`єкта нерухомості відбулось без вираження волі територіальної громади міста Житомира.

5. Суди дослідили, що приміщення, яке підлягало поверненню до комунальної власності територіальної громади міста Житомира на підставі рішення суду в справі № 906/79/14 та нежитлове приміщення площею 24 кв.м. за адресою: м. Житомир, вул. І. Кочерги, 11-а , що придбане Кучиком В. К. у ФОП Сагадін Т. Д. на підставі договору купівлі-продажу від 13.12.2013 є одним і тим самим об`єктом.

6. Відтак, установивши, що нежитлове приміщення, загальною площею 24 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Івана Кочерги, 11 (змінену на адресу: м. Житомир, вул. Івана Кочерги, 11-б ) вибуло з володіння власника поза його волею та наразі протиправно використовується відповідачем з метою, не пов`язаною із забезпеченням освітнього процесу або надання послуг учасникам освітнього процесу, а саме для здійснення підприємницької діяльності, суди дійшли висновку, що витребування нежитлового приміщення у відповідача може бути здійснено незалежно від добросовісності набуття ним цього майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 14.06.2022 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2022, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

8. Скаржник зазначає, що виключно до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, а тому зазначає, що лист Ради від 20.10.2021 № 36/5090 не є допустимим доказом на підтвердження дотримання прокурором процедури звернення до суду з позовом в інтересах держави. Також скаржник зазначає, що судами не досліджено питання розумності строку, який надавався прокурором для вжиття Радою заходів до захисту інтересів територіальної громади самостійно.

9. Посилається на застосування судами приписів абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

10. Скаржник також зазначає, що позивач при звернені до суду не надав належних та допустимих доказів про право комунальної власності територіальної громади м. Житомира в особі Ради на комплекс будівель вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів № 2, зокрема - свідоцтва про право власності та витягу про державну реєстрацію прав, чи - правовстановлюючого документа та витягу з Державного реєстру прав, що є безумовною підставою для відмови у задоволені цього позову.

11. Відповідач (у своїй первісній скарзі) зазначає, що судами застосовано положення статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.09.2020 у справі № 910/13536/19.

12. Також скаржник зазначає, що суди безпідставно встановили, що нежитлове приміщення використовується відповідачем для підприємницької діяльності, а також зазначає, що правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності. В цій частині відповідач зазначає про неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19.

Позиція інших учасників справи

13. Прокурор подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. У відзиві прокурор зазначає про безпідставність доводів відповідача про недотримання прокурором процедури звернення до суду в інтересах держави, недоведеності факту наявності права власності територіальної громади на комплекс будівель вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів № 2, а також зазначає про наявність у даному випадку усіх ознак господарського спору.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. 18.04.2013 Рада прийняла рішення №528 "Про перелік об`єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації в 2013 році" у пункті 1 якого затвердила перелік об`єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації в 2013 році згідно з додатками 1, 2, зокрема щодо викупу Фізичною особою-підприємцем Сагадін Т. Д. об`єктів за адресою: вул. І. Кочерги, 11 . Вирішила, що спірне майно - приміщення вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №2, яке розташовано за адресою: вул. І. Кочерги, 11 площею 24 кв.м, підлягає приватизації.

15. 01.07.2013 державним реєстратором прийнято рішення №3552340 про реєстрацію права власності на приміщення, яке розташоване у м. Житомирі по вул. Івана Кочерги,11 за територіальною громадою м. Житомира в особі Ради.

16. 31.07.2013 на виконання рішення №528 між Ради (продавець) і ФОП Сагадін Т. Д. (покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщення, що не є окремо розташованим майном, площею 24 кв.м. та знаходиться за адресою: вул. І. Кочерги, 11 . Договір купівлі-продажу зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 8074 (далі - договір від 31.07.2013 № 8074).

17. 18.12.2013 державним реєстратором прийнято рішення №9218144 про реєстрацію права власності на приміщення, яке розташоване у м. Житомир по вул. І. Кочерги, 11-а за Сагадін Тетяною Дмитрівною на підставі договору від 31.07.2013 № 8074. Реєстраційний номер нерухомого майна: 93874718101.

18. 31.12.2013 між ФОП Сагадін Т. Д. (продавець) і Кучиком В. К. (покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщення, що не є окремо розташованим майном, площею 24 кв.м. та знаходяться за адресою: вул. І. Кочерги, 11-а (далі - договір від 31.12.2013).

19. Згідно з пунктом 1.2 договору від 31.12.2013, приміщення належить продавцю на підставі договору від 31.07.2013 № 8074, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.12.2013 за №93874718101.

20. Цього ж дня на підставі зазначеного договору за Кучиком В. К. в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на спірне нежитлове приміщення, про що вчинено запис від 31.12.2013 №4161716.

21. Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.04.2014 у справі № 906/79/14, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014, задоволено позов прокурора міста Житомира та вирішено визнати незаконним та скасувати п.1 п.п. 15, 16 додатку 1 до рішення Ради від 18.04.2013 №528"Про перелік об`єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації в 2013 році"; визнати недійсним договір від 3107.2013 №8074; ФОП Сагадін Т. Д. повернути приміщення, яке розташоване за адресою: м. Житомир, вул. І. Кочерги, 11 , загальною площею 24 кв.м. вартістю 73 370,40 грн. до комунальної власності територіальної громади м. Житомира.

22. Під час вирішення справи № 906/79/14, судами встановлено, що зазначене приміщення становить собою одноповерхову будівлю "В" комплексу будівель вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №2, а тому, будучи майном комунального навчального закладу, в силу вимог Законів України "Про освіту" та "Про приватизацію державного майна" (в редакціях чинних на момент відчуження приміщень з комунальної власності) не підлягають приватизації та використанню не за призначенням, тобто не для навчального та наукового процесу.

23. Прокурор посилається на те, що за змістом пункту 1.2. договору від 31.12.2013 предмет договору належав Сагадін Т. Д. на підставі договору 31.07.2013 №8074, тобто саме того договору, що визнаний недійсним у справі №906/79/14. Згідно з цим пунктом договору також вбачається, що відчужуване приміщення зареєстроване в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 93874718101.

24. Незважаючи на це, нежитлове приміщення, що не є окремо розташованим майном та являло собою складову комплексу будівель вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №2 до цього часу до комунальної власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади відповідачем не повернуто.

25. Прокурор також зазначає, що в межах виконавчого провадження по виконанню рішення суду у справі №906/79/14, згідно з постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 17.12.2018, ФОП Сагадін Т. Д. повернула спірне майно за актом приймання-передачі від 29.11.2018 на користь територіальної громади м. Житомира. Однак, незважаючи на це, нежитлове приміщення згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстроване та продовжує перебувати у приватній власності Кучика В. К.

26. Також суди дослідили, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером №93874718101 (нежитлове приміщення площею 24 кв. метрів) свідчать, що адреса відповідного об`єкта при відкритті розділу визначена як "м. Житомир, вулиця Івана Кочерги, 11", однак в подальшому була змінена на "м. Житомир, вул. І. Кочерги, 11а".

27. Інші відомості щодо даного об`єкта, які наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свідчать про те, що об`єкти нерухомості за адресою: м. Житомир, вул. І. Кочерги, 11, та за адресою: м. Житомир, вул. І. Кочерги, 11-а, є одними і тими самими об`єктами, позаяк мають один і той же реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна, єдині підстави та послідовність переходів права власності на це нерухоме майно.

28. Згідно з листом Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міською ради від 27.08.2019 №2/118/11 у департаменті відсутні відомості про присвоєння адреси вул. Івана Кочерги, 11-а приміщенню площею 24 кв. м. Цим же листом окружну прокуратуру повідомлено, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 09.01.2019 №4 для усунення розбіжностей у адресації будівлі під літ. "В" (вул. Івана Кочерги, 11 / вул. Івана Кочерги, 11а), останній присвоєно адресу: м. Житомир, вул. Івана Кочерги, 11-б.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

29. Як убачається з позовної заяви, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ради звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця про витребування нежитлового приміщення та скасування державної реєстрації права власності.

30. Поряд із підставами заявленого позову прокурор навів також аргументи щодо наявності порушених, на його думку, майнових інтересів держави в особі територіальної громади м. Житомир та необхідності їх захисту, а також вказав про те, що звертається до суду в інтересах Ради, оскільки саме вона є уповноваженим органом на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, проте не вживає жодних заходів для захисту, тим самим допускаючи невиконання покладених на неї функцій.

31. Розглядаючи дану справу суди попередніх інстанцій погодилися з доводами прокурора у цій частині та вказали, що представництво інтересів держави прокурором у даній справі є обґрунтованим та правомірним. За висновками судів прокурор довів, що порушення інтересу держави у цих правовідносинах відбулося у зв`язку з тим, що нежитлове приміщення, площею 24 кв.м, що не є окремо розташованим майном та являє собою складову комплексу будівель вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №2 до цього часу до комунальної власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади відповідачем не повернуто, з метою уникнення виконання рішення суду в справі № 906/79/14, що набрало законної сили, адреса нежитлового приміщення була змінена, рішення суду не виконане, нежитлове приміщення, яке належить Житомирській міській об`єднаній територіальній громаді та не може перебувати у приватній власності, до того ж з метою, не пов`язаною із забезпеченням освітнього процесу або надання послуг учасникам освітнього процесу використовується відповідачем у підприємницькій діяльності, що прямо заборонено приписами статті 80 Закону України "Про освіту". Враховуючи той факт, що Рада не вжила заходів щодо захисту порушених інтересів територіальної громади, до суду з відповідним позовом за захистом інтересів держави і територіальної громади не звернулася, суди дійшли висновків про встановлення прокурорм достатніх підстав для захисту порушених інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом про витребування у ФОП Кучика В. К. нежитлового приміщення на користь Житомирської міської об`єднаної територіальної громади.

32. Здійснивши перевірку правильності застосування судами норм матеріального (стаття 23 Закону України "Про прокуратуру") і процесуального (статті 4 53 ГПК України) права при наданні вказаних висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду жодних порушень таких норм не виявила.

33. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 912/2385/18, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, наведено такі висновки:

"37. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

38. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

39. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

40. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

41. Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

42. Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

43. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

34. В обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в цій справі, прокурор зазначив, що Рада, як орган уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи проінформованою про їх порушення, не вжила жодних дій для захисту, тим самим допустивши невиконання покладених на неї функцій. Зокрема, прокурор зазначив, що Рада була учасником справи № 906/79/14 та стороною виконавчого провадження за рішенням суду у наведеній справі, у якому вирішувалося питання про повернення нежитлового приміщення до комунальної власності територіальної громади м. Житомира.

35. Суди дослідили, що 23.09.2021 Житомирська окружна прокуратура звернулася до Ради з повідомленням про намір звернутися до суду для захисту інтересів держави про витребування спірного нежитлового приміщення. Рада на повідомлення прокурора належним чином не відреагувала, до суду не звернулася, однак у листі від 20.10.2021 №36/5090 не заперечувала проти подання позову прокурором. Повідомленням від 14.12.21 Житомирська окружна прокуратура повідомила Раду про звернення з позовом до суду.

36. З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, надав докази дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", правильними є висновки судів щодо підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.

37. Здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування повністю узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 09.06.2021 у справі № 912/2385/18, а тому протилежні доводи касаційної скарги колегією суддів Касаційного господарського суду відхиляються.

38. Доводи скаржника щодо недотримання прокурором розумного строку для вжиття Радою заходів до захисту інтересів територіальної громади самостійно мають декларативний характер та спростовуються викладеним у пункті 35 цієї постанови.

39. Окрім того, як вірно зазначає прокурор у відзиві на касаційну скаргу, саме Рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами, а виконавчі комітети у свою чергу є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Відтак безпідставними є доводи скаржника щодо необхідності обґрунтування прокурором бездіяльності Виконавчого комітету Житомирської міської ради.

40. Вказаним також спростовуються доводи відповідача про те, що лист Ради від 20.10.2021 № 36/5090 не є допустимим доказом на підтвердження дотримання прокурором процедури звернення до суду з позовом в інтересах держави.

41. За таких обставин, Касаційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень з мотивів, які наводить відповідач у своїй касаційній скарзі щодо неможливості захисту прокурором інтересів держави в особі Ради, а також недотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

42. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 10 цієї постанови, колегія суддів зазначає, що вони: (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України; (2) свідчать про незгоду скаржника з оскаржуваними судовими рішеннями; (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, зокрема щодо наявності підстав для витребування у відповідача на користь Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Ради нежитлового приміщення, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України). Окрім того, як вірно зазначає прокурор у відзиві на касаційну скаргу, обставини щодо наявності права власності територіальної громади на комплекс будівель вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів № 2 не заперечувалися учасниками в ході розгляду справи.

43. Суд також відхиляє декларативні посилання скаржника на застосування судами попередніх інстанцій положень статті 387 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.09.2020 у справі № 910/13536/19, оскільки правовідносини у наведеній справі мають зобов`язальний характер, а також стосуються питання дослідження правонаступництва АТ "Українська залізниця" прав та обов`язків ДП "Донецька залізниця", що свідчить про очевидну неподібність правовідносин.

44. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 12 цієї постанови, колегія суддів зазначає таке.

45. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

46. Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

47. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

48. Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

49. За змістом частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

50. Частиною 1 статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

51. Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

52. Аналогічні за змістом висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19.

53. У частині 2 статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зазначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

54. Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

55. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

56. За змістом частини 1 статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

57. Отже, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

58. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

59. Спір у цій справі виник з приводу витребування у ФОП Кучик В. К. нежитлового приміщення, яке вибуло з володіння власника поза його волею та не може перебувати у приватній власності, використовуватися не за освітнім призначенням.

60. Нежитлове приміщення придбане Кучиком В. К. за договором від 31.12.2013 як фізичною особою та на підставі цього договору зареєстровано право власності на нежитлове приміщення у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

61. Для вирішення питання про юрисдикційність спору слід встановити виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими, а саме встановити факт використання Кучиком В. К. нежитлового приміщення з метою реалізації господарської компетенції, здійснення прав та обов`язків у сфері підприємництва.

62. Судами попередніх інстанцій установлено, що нежитлове приміщення використовується Кучиком В. К. як фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності. Наявність у Кучика В. К. статусу фізичної особи-підприємця відповідачем не заперечується, а доводи щодо віднесення цього спору до юрисдикції цивільного суду відповідачем у суді першої інстанції не заявлялися.

63. Суд апеляційної інстанції також встановив, що факт використання спірного приміщення для здійснення підприємницької діяльності встановлено в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 у справі №906/613/20.

64. Окрім того, 27.08.2019 між Радою (орендодавець) і ФОП Кучиком В. К. (орендар) укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

65. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про використання нежитлового приміщення саме в господарській діяльності як приміщення магазину. Доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано.

66. У справі № 916/385/19, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, фізична особа-підприємець звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до міськради та міськвиконкому, в якому просила визнати їх дії щодо знесення торговельного павільйону, який належить їй на праві власності як фізичній особі, протиправними та стягнути з відповідачів на її користь матеріальну шкоду.

67. У наведеній справі суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про віднесення цього спору до юрисдикції цивільних судів, вказавши, що позивачка звернулася до суду за захистом свого цивільного права на об`єкт нерухомого майна, який належить їй на праві власності як фізичній особі, що свідчить про наявність спору про захист права на об`єкт нерухомого майна фізичної особи.

68. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 у цій справі вказала, що спір виник у межах правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної суб`єкту господарювання (позивачу) діями органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу під час здійснення повноважень з регулювання підприємницької діяльності (реалізації схеми розташування споруд для здійснення підприємницької діяльності в місті Одесі). Враховуючи встановлені обставини щодо використання позивачкою належного їй майна у власній підприємницькій діяльності, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо віднесення цього спору до юрисдикції цивільного суду.

69. Колегія суддів зазначає, що в цій справі № 906/1403/21, за встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що за змістом спірних правовідносин та суб`єктним складом сторін цей спір є господарським, а здійснене судом правозастосування повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, а відтак доводи скаржника щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав їх невідповідності наведеній вище позиції Великої Палати Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

70. Висновки судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності Кучика В. К. на нежитлове приміщення відповідачем не оскаржуються.

71. Усі інші доводи касаційної скарги відповідача не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

73. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

74. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

75. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ФОП Кучика В. К. залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

76. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кучика Василя Карімовича залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 і рішення Господарського суду Житомирської області від 14.06.2022 у справі № 906/1403/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді І. С. Берднік

В. А. Зуєв