ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/775/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Багай Н. О., Огородніка К. М.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області: Нечипоренко І. П.,

ТОВ "Лабродарит": Мороз А. С.,

Офісу ГП: Романов Р.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, заступника прокурора Рівненської області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019

у складі колегії суддів: Олексюк Г. Є. - головуючої, Грязнова В. В., Розізнаної І. В.

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019

у складі колегії суддів: Олексюк Г. Є. - головуючої, Грязнова В. В., Розізнаної І. В.

та рішення Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018

у складі судді Кравець С. Г.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит"

до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області

за участю Прокуратури Житомирської області

про стягнення 1 855 746,15 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог

1. У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (далі - ТОВ "Лабрадорит", позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Держави України в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - ГТУЮ у Житомирської області, відповідач) про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.09.2018, 1 855 746,15 грн, з яких: 211 000,00 грн - основна сума збитків (загальна вартість майна), 869 742,00 грн - збитки завдані внаслідок інфляційного знецінення коштів, 775 004,15 грн - збитки пов`язані з упущеною вигодою (дохід, який позивач міг би реально одержати за звичайних обставин при збереженні коштів на діючому рахунку в банку).

2. Позовні вимоги ТОВ "Лабрадорит" обґрунтовані придбанням ним майна на прилюдних торгах, які згодом було визнано недійсними з огляду на порушення вимог закону органом Державної виконавчої служби, що стало підставою для витребування цього майна у позивача на користь власника. В свою чергу, кошти сплачені позивачем за придбане на прилюдних торгах майно, йому не повернуті.

3. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої заяви ТОВ "Лабрадорит" визначено приписи статей 55 Конституції України, статей 16, 22, 202, 216, 257, частину другої статті 652, статей, 661, 1061, 1070, 1173, 1174, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини третьої статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", пункт 8 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2004 у справі № 26/142 стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Спіка" (далі - ЗАТ "Спіка") на користь Акціонерного комерційного банку "Росток банк" (далі - АКБ "Росток банк") 7 850 703, 75 грн заборгованості за кредитними договорами шляхом звернення стягнення на заставлене майно - адміністративно-побутовий корпус, будівлю складу хлібокомбінату, цех для обробки граніту, блочно-модульну споруду для пилорами та модуль 102х24, що знаходиться в с. Потіївка Радомишльського району Житомирської області, а також гірниче устаткування і обладнання щебіньзаводу.

5. На примусове виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано судовий наказ від 02.07.2004 № 26/142.

6. 19.08.2004 відділом державної виконавчої служби Житомирського обласного управління юстиції відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 02.07.2004 у справі № 26/142 про стягнення з ЗАТ "Спіка" заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

7. 13.01.2005 відділом державної виконавчої служби Житомирського обласного управління юстиції (далі - ВДВС Житомирського обласного управління юстиції) та спеціалізованим державним підприємством "Укрспец`юст" в особі Житомирської філії СДП "Укрспец`юст" (далі - СДП "Укрспец`юст") укладені договори № 5060001 та № 5060002 на реалізацію арештованого майна на прилюдних торгах (далі - Договори).

8. Відповідно до пункту 1.1 Договорів їх предметом є здійснення сторонами дій, пов`язаних з виконанням вимог розділу 1 Генерального договору № 3 від 31.12.2003 з надання послуг по реалізації арештованого майна на прилюдних торгах, на яке звернено стягнення відповідно до вимог чинного законодавства України, в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", "Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна", затвердженого наказом Мін`юсту від 27.10.1999 № 68/5.

9. Майно арештовано на підставі ухвали Господарського суду міста Києва № 26/142 від 02.07.2004.

10. Згідно із пунктом 2.2 Договорів відшкодування збитків, пов`язаних з неналежним виконанням своїх обов`язків здійснюється у порядку встановленому чинним законодавством України.

11. Пунктом 4.1 Договорів передбачено, що у разі несвоєчасного перерахування підприємством на рахунок виконавчої служби сум за реалізоване майно, нараховується пеня у розмірі ___ відсотків від суми реалізованого майна за кожен день прострочки.

12. Суд апеляційної інстанції, аналізуючи умови укладених між ВДВС Житомирського обласного управління юстиції та СДП "Укрспец`юст" в особі Житомирської філії СДП "Укрспец`юст" договорів № 5060001 та № 5060002 від 13.01.2005 на реалізацію арештованого майна на прилюдних торгах, встановлено, що спеціалізована організація на вказаних торгах не виступала від власного імені, а діяла як представник відділу ДВС з організації і проведенню цих торгів, тому саме орган державної виконавчої служби є продавцем майна за даними договорами. Крім того, судом враховано, що на час звернення до суду з даним позовом СДП "Укрспец`юст" в особі Житомирської філії СДП "Укрспец`юст" ліквідоване.

13. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2005 порушено провадження у справі № 23/167-б про банкрутство ЗАТ "Спіка" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ЗАТ "Спіка" відповідно до статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

14. 11.03.2005 відбулися торги з реалізації будівель модульного типу та пилорами, оформлені протоколами від 11.03.2005 № 5060001/363 та № 5060002/364, переможцем яких визнано ТОВ "Лабрадорит".

15. Відділом державної виконавчої служби Житомирського обласного управління юстиції 12.04.2005 складено акти про проведення прилюдних торгів з реалізації будівлі модульного типу площею 2496 кв. м та будівлі пилорами площею 117,5 кв. м, що розташовані за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8.

16. Приватним нотаріусом Радомишльського району нотаріального округу Житомирської області на підставі названих документів видано свідоцтво від 15.04.2005 за № 485, яким підтверджено право власності позивача на майно.

17. 18.04.2005 бюро технічної інвентаризації зареєструвало за ТОВ "Лабрадорит" будівлю модульного типу та будівлю пилорами, що розташовані за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8, що підтверджено витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

18. 27.01.2006 Господарським судом міста Києва видано наказ про поворот виконання рішення суду у справі № 26/142 (у ході нового розгляду даної справи присвоєно № 26/142-22/296), яким зобов`язано АКБ "Росток банк" повернути ЗАТ "Спіка" заставлене майно, на яке було звернено стягнення рішенням місцевого господарського суду у справі № 26/142.

19. 21.06.2006 ухвалою Господарського суду міста Києва провадження у справі № 23/167-б про визнання ЗАТ "Спіка" банкрутом припинено у зв`язку з відсутністю в товариства боргу перед АКБ "Росток банк".

20. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.09.2007 у справі № 2/142"НМ" за позовом АКБ "Росток Банк" до Головного управління юстиції в Житомирській області (далі - ГУЮ в Житомирській області), СДП "Укрспец`юст" в особі Житомирської філії, ТОВ "Лабрадорит", ЗАТ "Спіка" про визнання недійсними прилюдних торгів актів про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним свідоцтва про придбання будівель на торгах та повернення майна реалізованого на торгах, яке було залишено без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 13.12.2007 та постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2008, у задоволенні позову було відмовлено.

21. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ГУЮ в Житомирській області та СДП "Укрспец`юст" в особі Житомирської філії (перший та другий відповідач у цій справі) при проведенні прилюдних торгів з реалізації майна діяли правомірно, оскільки відповідно до частини (абзацу) шостої статті 64 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-Х1У зі змінами, внесеними Законом № 1255-1У від 18.11.2003 "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", встановлено, що у разі порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника - юридичної особи, державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім виконання провадження по зверненню стягнення на заставлене майно.

22. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.01.2011 у справі № 2/870-НМ, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.04.2011, та які залишені без змін у зазначеній частині постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2011, визнано недійсними прилюдні торги від 11.03.2005, проведені Житомирською філією "Укрспец`юст" з продажу належних на праві власності ЗАТ "Спіка" будівлі модульного типу та будівлі пилорами, що розташовані за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8.

23. У постанові Вищого господарського суду України від 29.06.2011 у справі № 2/870-НМ суд касаційної інстанції, окрім іншого, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання прилюдних торгів від 11.03.2005, проведених в ході примусового виконання рішення суду від 21.06.2004 недійсними, оскільки прилюдні торги щодо продажу належних на праві власності ЗАТ "Спіка" будівлі модульного типу площею 2 496 кв. м та будівлі пилорами площею 117,5 кв. м, розташованих за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Потіївка, вул. Радгоспна, 8 були проведені після введення ухвалою господарського суду м. Києва від 07.02.2005 у справі № 23/167-б про банкрутство ЗАТ "Спіка" мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника. Такі дії, як вказано судом касаційної інстанції, суперечать частині четвертій статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) та статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", тому прилюдні торги підлягають визнанню судом недійсним саме з цих підстав.

24. У постанові Вищого господарського суду України від 08.09.2014 у справі № 4/5007/37/12 за позовом ЗАТ "Спіка" до ТОВ "Лабрадорит" про витребування майна з чужого незаконного володіння суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного майна у ТОВ "Лабрадорит" на користь ЗАТ "Спіка" та залишив в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 14.04.2014 в цій частині, скасувавши постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.06.2014. Такий висновок суд обґрунтував тим, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасоване, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, тому висновок про витребування майна є правомірним та таким, що узгоджується з приписами статі 388 ЦК України. Визнання недійсними публічних торгів, які проведені у порядку, встановленому для виконання судового рішення, є самостійною підставою для витребування майна його власником у набувача такого майна у відповідності до частини першої статті 388 ЦК України.

25. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за наслідками розгляду вказаної вище справи № 4/5007/37/12 спірне майно було витребувано у позивача. Підставою витребування майна визначено визнання недійсними торгів, які в порушення частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство та статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" були проведені після введення ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.02.2005 у справі № 23/167-б про банкрутство ЗАТ "Спіка" мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника.

26. Також апеляційним господарським судом встановлено, що позивач, як переможець прилюдних торгів, сплатив спеціалізованій організації грошові кошти за придбане майно у розмірі 211 000 грн, тобто загальну вартість придбаного майна, яка після визнання торгів недійсними та вилучення у позивача майна, останньому не була повернута.

27. Витребування у позивача за рішенням суду майна придбаного на прилюдних торгах та неповернення йому сплачених коштів за це майно стали підставою його звернення до суду з позовом з вимогами, що є предметом цього судового розгляду.

28. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.09.2017 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 906/775/17 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (далі - ГУ ДКСУ у Житомирській області, третя особа).

29. 20.09.2017 до суду першої інстанції надійшла заява прокуратури Житомирської області про вступ у справу в порядку представництва інтересів держави.

30. 09.10.2017 на адресу місцевого господарського суду від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності № 2.5-07/14/331 від 06.10.2017, в якій ГТУЮ у Житомирської області просить застосувати до заявлених позивачем вимог позовну давність з підстав її спливу 04.04.2011, оскільки право на звернення з позовом до суду виникло у позивача з моменту набрання законної сили постановою апеляційного господарського суду від 04.04.2014 у справі № 2/870-НМ.

31. 02.11.17 до суду першої інстанції від позивача надійшло клопотання, в якому ТОВ "Лабрадорит" просить суд визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку для звернення до суду поважною та відновити пропущений строк зазначаючи, що лише після задоволення віндикаційного позову у справі № 4/5007/37/12 у ЗАТ "Спіка" виникли підстави для реєстрації цього майна за ним та відповідно відбулось припинення права володіння на майно у позивача.

32. 03.09.2018 до Господарського суду Житомирської області надійшли пояснення відповідача, в яких окрім іншого, ГТУЮ у Житомирській області просить суд застосувати до заявлених позивачем вимог строки позовної давності з підстав аналогічних за змістом, що вказані у заяві про застосування позовної давності.

33. 06.09.2018 позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог з додатками у відповідності до якої ТОВ "Лабрадорит" просив стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 1 855 746,15 грн, з яких: 211 000,00 грн основна сума збитків (загальна вартість майна), 869 742,00 грн збитки, завдані внаслідок інфляційного знецінення коштів та 775 004,15 грн збитки, пов`язані з упущеною вигодою (дохід, який позивач міг би реально одержати за звичайних обставин при збереженні коштів на діючому рахунку в банку).

34. 19.09.2018 на адресу місцевого господарського суду від відповідача надійшли до справи пояснення на заяву про збільшення позовних вимог, в яких ГТУЮ у Житомирській області, наряду з іншим, зазначено про сплив позовної давності.

35. 22.10.2008 до Господарського суду Житомирської області надійшло клопотання позивача в якому він наголошує, що право на звернення з даним позовом у нього виникло з моменту набрання 08.09.2014 законної сили рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.04.2014 у справі № 4/5007/37/12. Крім того просить, у разі якщо суд дійде висновку про пропущення позивачем позовної давності, пов`язуючи його не з моментом витребування, а з моментом ухвалення судом рішення про визнання торгів недійсними, поновити цей строк.

Короткий зміст рішень суду, ухвалених під час первинного розгляду справи

36. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.11.2017 у справі № 906/775/17 у задоволені позову ТОВ "Лабрадорит" відмовлено.

37. Рішення місцевого господарського суду мотивовано виникненням у ТОВ "Лабрадорит" починаючи з 04.11.2011 права на реституцію (витребування у продавця коштів в розмірі 211 000,00 грн., які були сплачені за придбане на торгах майно), яке виключає право на відшкодування визначених статтею 661 ЦК України.

38. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2017 у справі № 906/775/17 залишено без змін з аналогічних підстав з посилання на те, що аналіз правових норм, які викладені в статті 216 та статті 661 ЦК України, дають підстави для висновку, що наявність права на реституцію виключає право на відшкодування визначених статтею 661 ЦК України збитків.

39. Постановою Верховного Суду від 30.05.2018 рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 906/775/17 скасовано; справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів того, що суди попередніх інстанцій не встановили правової природи позовних вимог у цій справі, не врахували наявність/відсутність порушеного права та інтересу позивача з боку держави і дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для їх захисту. Крім того судом касаційної інстанції вказано, що суди не дослідили наявності/відсутності підстав для застосування у даній справі статей 1173,1174 ЦК України, на які посилається позивач у позовній заяві.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій за результатами нового розгляду справи

40. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018 у справі № 906/775/17 у задоволенні позову ТОВ "Лабрадорит" до Головного ГТУЮ у Житомирській області відмовлено.

41. Рішення місцевого господарського суду мотивовано відсутністю об`єктивної сторони складу цивільного правопорушення, що унеможливлює кваліфікацію поведінки відповідача як правопорушення, а відтак, і притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Окрім того, суд першої інстанції вказав про необґрунтованість заявлених до стягнення 775 004,15 грн збитків у вигляді упущеної вигоди з огляду на не підтвердження вжиття позивачем заходів задля реального використання коштів, за які було придбано майно на прилюдних торгах, саме для збереження коштів на діючому рахунку в банку, за звичайних обставин. Також, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених до стягнення збитків в сумі 869 742 грн, завданих внаслідок інфляційного знецінення з підстав неправильного віднесення позивачем інфляційних втрат, які нараховуються на підставі частини другої статті 625 ЦК України до матеріальної шкоди.

42. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 рішення Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018 у справі № 906/775/17 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 211 000,00 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Держави України в особі ГТУЮ у Житомирській області на користь ТОВ "Лабрадорит" 211 000,00 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

43. Постанова апеляційного господарського суду мотивована продажем відповідачем майна з порушеннями, які стали підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, незаконність яких встановлена рішенням суду у справі № 2/870-НМ та неповерненням позивачеві коштів сплачених ним за придбане на прилюдних торгах майно. Водночас суд апеляційної інстанції визнав помилковими доводи відповідача щодо виникнення у позивача права на звернення з даним позовом з моменту набрання законної сили постанови Рівненського апеляційного господарського суду - 04.04.2011, прийнятої за результатами розгляду справи № 2/870-НМ про визнання недійсними прилюдних торгів, оскільки для цього була відсутня підстава, а саме звернення ЗАТ " Спіка" з позовом про витребовування майна, з моменту задоволення якого (08.09.2014) у ТОВ " Лабрадорит" як покупця цього майна згідно статті 661 ЦК України виникло право звернутись до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків завданих вилученням у нього товару за рішенням суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

44. Не погоджуючись із наведеними судовими рішеннями ТОВ "Лабрадорит" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою з вимогою їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

45. Крім того з касаційними скаргами на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося ГТУЮ у Житомирській області та заступник прокурора Рівненської області з вимогами її скасувати в частині задоволення позову про стягнення 211 000,00 грн, а рішення суду першої інстанції від 03.12.2018 залишити в силі.

Щодо реалізації учасниками справи процесуальних прав

46. Згідно із пунктами 1, 2 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

47. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ГПК України).

48. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п`ятої статті 13 ГПК України).

49. За умовами пунктів 2, 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

50. Відповідно до частини першої статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

51. Отже, учасник справи, який не є касатором, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право на подання письмового відзиву на касаційну скаргу іншого учасника справи (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 43/122).

52. Таке право реалізується учасником справи на протязі строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.

53. Ухвалами Верховного Суду від 03.07.2019 відкрито касаційні провадження у справі № 906/775/17 за касаційними скаргами ТОВ "Лабрадорит" та ГТУЮ у Житомирській області; призначено їх розгляд та повідомлено учасників справи про право на подання відзивів на касаційні скарги до 23.07.2019.

54. Крім того, ухвалою Верховного Суду від 06.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 906/775/17 за касаційною скаргою заступника прокурора Рівненської області; призначено її розгляд та повідомлено учасників справи про право на подання відзивів на касаційні скарги до 19.08.2019.

55. Вказані ухвали суду касаційної інстанції від 03.07.2019 та 06.08.2019, як і інші судові рішення касаційного суду у цій справі, надіслані на адресу учасників справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення та була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

56. Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

57. У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

58. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

59. З урахуванням викладеного учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України, в тому рахунку, права на висловлення (викладення шляхом надіслання на поштову/електронну адреси суду) своєї позиції щодо поданих касаційних скарг.

60. Станом на момент розгляду касаційних скарг третя особа, процесуальної позиції (відзивів, пояснень тощо) щодо поданих касаційних скарг не висловила (не надіслала).

61. Будь-яких заяв, клопотань тощо від третьої особи щодо неможливості реалізації ними своїх процесуальних прав на подання відзиву, власної позиції (пояснень тощо) щодо касаційної скарги до суду не надходило.

62. Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

63. Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

64. Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

65. Суд приймає до уваги те, що касаційні провадження у цій справі відкриті ще в 2019 році, а також те, що з цього моменту розгляд справи неодноразово зупинявся, відкладався, що надавало учасникам справи, зокрема третій особі достатньо часу для реалізації процесуальних прав.

66. Крім того суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

67. У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами.

68. Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав. Водночас третя особа не повідомляла про її намір взяти участь у судовому засіданні, не зазначила причин, з урахуванням обставин послаблення протиепідемічних заходів, які перешкоджають її участі в судовому засіданні безпосередньо або через представника.

69. Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

70. У даному випадку участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному ухвалою суду від 04.06.2020 на 12.06.2020 обов`язковою не визнавалась, про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи у пункті 3 резолютивної частини згаданої ухвали суду.

71. З урахуванням сукупності наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ГУ ДКСУ у Житомирській області.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи скаржників

(ТОВ "Лабрадорит")

72. ТОВ "Лабрадорит" в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, зазначаючи, зокрема, таке:

- судами ототожнено й неправильно застосовано норми права, а саме статей 661, 1173, 1174 ЦК України та не враховано, що за приписами статті 661 ЦК України відповідальність продавця настає за наявності обставини витребування майна за позовом третьої особи, про яку не знав покупець, а за статтями 1173, 1174 ЦК України відповідальність держави настає без наявності навіть вини;

- судами не враховано, що знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за останні 14 років це втрата позивача у розумінні частини другої статті 22 ЦК України. Також не враховано, що гарантований державою банківський відсоток в сумі 775 004,15 грн це упущена вигода у розумінні частини другої статті 22 ЦК України;

- висновок суду про віднесення інфляційних втрат до матеріальної шкоди не відповідає фактичним обставинам справи;

- застосування статті 661 ЦК України не виключає одночасного застосування статей 1173 1174 ЦК України, оскільки відповідач вчиняючи дії, спрямовані на продаж майна, діяв як суб`єкт владних повноважень, не враховуючи наявності мораторію і обов`язок зупинити провадження.

(ГТУЮ у Житомирській області)

73. ГТУЮ у Житомирській області в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, вказуючи, зокрема, таке:

- судом апеляційної інстанції надано оцінку судовому рішенню лише у справі № 2/870-НМ та безпідставно не взято до уваги доводи відповідача, що даним рішенням та будь-якими іншими судовими рішення не визнано у встановленому порядку неправомірність дій (бездіяльність) органу ДВС, яке мало б преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків;

- апеляційним господарським судом не надано оцінку обставинам, що кошти від реалізації майна не були зараховані на рахунки управління юстиції, а були перераховані стягувачу в рамках виконавчого провадження;

- судом апеляційної інстанції не досліджено ким не повернуті кошти сплачені позивачем за придбане на прилюдних торгах майно та хто був кінцевим вигодонабувачем;

- судом не надано належної оцінки доводам скаржника щодо пропуску строку позовної давності;

- судами попередніх інстанції залишено поза увагою визначення належного кола відповідачів у цій справі.

(Заступник прокурора Рівненської області)

74. Заступник прокурора Рівненської області в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, вказуючи, зокрема, таке:

- ухвалюючи постанову про задоволення вимоги позивача лише до ГТУЮ у Житомирській області судом апеляційної інстанції не враховано, що прилюдні торги були організовані в межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.07.2004 у справі № 26/142;

- стягнення з відповідача суми коштів в розмірі 211 000,00 грн, яку фактично отримав АКБ "Росток банк" суперечить принципу розподілу коштів між юридичними особами, здійсненому після проведення торгів;

- задовольняючи позов про стягнення коштів на підставі статей 1173, 1174 ЦК України суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо незаконності дій відповідача

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи ГТУЮ у Житомирській області

75. У відзиві на касаційну скаргу ГТУЮ у Житомирській області заперечує щодо доводів касаційної скарги ТОВ "Лабрадорит" та вважає її необґрунтованою, такою, що не підлягає задоволенню, зазначаючи, зокрема, таке:

- обраний спосіб захисту порушеного права не повинен мати на меті відшкодування збитків державою;

- позивач був обізнаний про обставини, які мати наслідком витребування у нього майна, що в свою чергу виключає підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків передбачених статтею 661 ЦК України;

- судом обґрунтовано відмовлено в стягненні упущеної вигоди, оскільки у цій частині доводи ґрунтуються на припущеннях;

- позивачем невірно віднесено інфляційні втрати, нарахування яких передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, до матеріальної шкоди.

Доводи інших учасників справи

76. Від ГУ ДКСУ у Житомирській області відзивів на касаційні скарги не надійшло.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

77. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень ГПК України внесені зміни.

78. Водночас пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

79. Оскільки касаційні скарги ГТУЮ у Житомирській області, заступника прокурора Рівненської області та ТОВ "Лабрадорит" надійшли до суду до внесення змін та набрання чинності Законом № 460-XI, розгляд таких скарг судом здійснюється із застосуванням положень ГПК України у редакції до 08.02.2020.

80. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

81. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

82. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

83. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

84. Предметом судового розгляду у цій справі є вимоги позивача про стягнення 211 000,00 грн збитків (загальної вартості придбаного майна), 775 004,15 грн збитків пов`язаних з упущеною вигодою та 869 742,00 грн збитків завданих внаслідок інфляційного знецінення коштів.

85. Як убачається з касаційних скарг ГТУЮ у Житомирській області та заступника прокурора Рівненської області об`єктом касаційного оскарження у цій справі визначено постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення 211 000,00 грн збитків, тоді як за змістом скарги ТОВ "Лабрадорит" - рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 775 004,15 грн збитків пов`язаних з упущеною вигодою, 869 742,00 грн збитків завданих внаслідок інфляційного знецінення коштів.

86. Надаючи оцінку доводам скаржників наведеним у пунктах 72-74 цієї постанови, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховуючи приписи статті 300 ГПК України щодо перегляду у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи зважає на таке.

Щодо правомірності та наявності підстав для стягнення 211 000,00 грн

87. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

88. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

89. Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

90. Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

91. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського cуду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Дорани проти Ірландії").

92. У рішенні у справі "Каіч та інші проти Хорватії" ЄСПЛ зазначено, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

93. Отже, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

94. Звернення до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного прав і охоронюваних законом інтересів.

95. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

96. Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

97. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

98. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

99. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

100. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

101. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

102. У справі, що розглядається в якості підстав заявлених вимог по стягнення 211 000,00 грн позивач посилається на обставини придбання ним майна на прилюдних торгах, які згодом було визнано недійсними з огляду на порушення вимог закону органом Державної виконавчої служби, що стало підставою для витребування цього майна у позивача на користь власника. Однак, кошти сплачені позивачем за придбане на прилюдних торгах майно, йому не повернуті.

103. Правовою підставою заявлених вимог в цій частині позивачем визначено, зокрема, приписи статей 16, 22, 202, 216, 661, 1173, 1174, 1192 ЦК України, статті 20 ГК України.

104. Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення 211 000,00 грн суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність, у даному випадку, об`єктивної сторони складу цивільного правопорушення, що унеможливлює кваліфікацію поведінки відповідача як правопорушення, а відтак, і притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

105. Натомість, апеляційний господарський суд скасовуючи рішення місцевого господарського суду в цій частині вимог та задовольняючи позов про стягнення 211 000,00 грн суд дійшов висновку про його обґрунтованість та задоволення з підстав передбачених нормами статей 661, 1173, 1174, 1192 ЦК України з огляду на продаж відповідачем майна з порушеннями, які стали підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, незаконність яких встановлена рішенням суду у справі № 2/870-НМ та неповерненням позивачеві коштів сплачених ним за придбане на прилюдних торгах майно.

106. Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

107. За своєю правовою природою відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому такий правочин може визнаватись недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.10.2012 у справі № 6-116цс12).

108. Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

109. За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

110. Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

111. Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов відповідного договору, що укладається між органом Державної виконавчої служби (далі - ДВС) та спеціалізованою організацією.

112. У разі якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом ДВС договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу ДВС, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є ДВС. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом ДВС договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі № 6-1884цс15, згодом неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 23.01.2018 у справі № 487/7131/15-ц, від 12.09.2018 у справі № 154/948/16, від 29.05.2019 у справі № 757/42443/16-ц, від 18.09.2019 у справі № 686/9405/15.

113. Отже для правильного вирішення спору по суті необхідно встановити правову природу відносин між ДВС та спеціалізованою організацією.

114. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції аналізуючи умови укладених між ВДВС Житомирського обласного управління юстиції та СДП "Укрспец`юст" в особі Житомирської філії СДП "Укрспец`юст" договорів на реалізацію арештованого майна на прилюдних торгах, встановив, що спеціалізована організація на вказаних торгах не виступала від власного імені, а діяла як представник відділу ДВС з організації і проведенню цих торгів, тому саме орган державної виконавчої служби є продавцем майна за даними договорами.

115. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що згідно зі статтею 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

116. Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) відповідно до якого встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

117. З урахуванням викладеного судом касаційної інстанції не надається оцінка доводам щодо визначеної судом апеляційної інстанції природи укладених договорів на реалізацію арештованого майна між ВДВС Житомирського обласного управління юстиції та СДП "Укрспец`юст" в особі Житомирської філії СДП "Укрспец`юст".

118. Встановивши, що між ВДВС Житомирського обласного управління юстиції та СДП "Укрспец`юст" в особі Житомирської філії СДП "Укрспец`юст" виникли договірні зобов`язання за договором згідно якого орган державної виконавчої служби є продавцем майна суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідальною перед позивачем за понесені ним витрати з оплати витребуваного у нього майна, яке було придбано на аукціоні, є держава в особі відповідача.

119. Разом з тим позивачем помилково визначено в якості правової підстави заявлених вимог про стягнення 211 000,00 грн, а судом апеляційної інстанції задоволено вимоги в цій частині з підстав визначених нормами статей 216, 1173, 1174, 1192 ЦК України.

120. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

121. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

122. Суд зазначає, що у матеріальному законі передбачена правова можливість повернення майна, переданого, в тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом пред`явлення вимоги набувачу, який не є стороною недійсного правочину, підстава набуття якого, а так само володіння яким (майном) згодом відпала в порядку статті 1212 ЦК України.

123. Такий підхід до оцінки спірних правовідносин відповідає правовому висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеному Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15, підстав відступити від якого під час перегляду цієї справи Верховний Суд не вбачає.

124. Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

125. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

126. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

127. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зроблено висновок, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

128. Крім того суд зважає на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) в яких зазначено, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

129. Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

130. Апеляційним господарським судом у цій справі встановлено, що позивач, як переможець прилюдних торгів, сплатив спеціалізованій організації грошові кошти за придбане майно у розмірі 211 000 грн, тобто загальну вартість придбаного майна, яка після визнання торгів недійсними та вилучення у позивача майна, останньому не була повернута.

131. Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

132. У світлі спірних правовідносин Верховний Суд у складі колегії судів Касаційного господарського суду у складі Верховного враховує також рішення ЄСПЛ у справі "Графов проти України" у пункті 32 якого вказано, що оскаржувані дії, які призвели до позбавлення заявника його майна та ненадання йому відшкодування шкоди, становили втручання, яке мало розглядатись у світлі загального правила, наведеного у першому реченні першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якого "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном"(див. аналогічний підхід у рішеннях у справах "Беєлер проти Італії"[ВП] (Beyeler v. Italy) [GC], заява № 33202/96, пункт 106, ЄСПЛ 2000-I, та "Гладишева проти Росії" (Gladysheva v. Russia), заява № 7097/10, пункт 71, від 06.12.2011).

133. У пункті 37 цього ж ЄСПЛ нагадує, що необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій державного органу влади (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovа and Pinc v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, ЄСПЛ 2002 VIII). Ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovа and Pinc v. the Czech Republic), пункт 58, та рішення у справах "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007; та "Трґо проти Хорватії" (Trgo v.Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009). У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки (див., наприклад, згадане рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 69), але й може також вимагати виплату належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. згадані рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovа and Pinc v. the Czech Republic), пункт 53, "Гладишева проти Росії" (Gladysheva v. Russia), пункт 80, та рішення у справі "Максименко та Герасименко проти України" (Maksymenko and Gerasymenko v. Ukraine), заява № 49317/07, пункт 64, від 16.05.2013).

134. З урахуванням наведеного висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення 211 000,00 грн є обґрунтованим, однак зробленим із неправильним застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що мотивувальна частина постанова апеляційного господарського суд в цій частині підлягає зміні з викладення її в редакції цієї постанови.

135. Крім того, беручи до уваги задоволення вимог позивача в частині стягнення 211 000,00 грн, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 згідно якої кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

136. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

137. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, у даному випадку ГТУЮ у Житомирській області.

138. Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ 03.08.2011 № 845 (у редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції від 03.12.2018, далі - Порядку) казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

139. Пунктом 36 Порядку (у редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції від 03.12.2018) передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

140. Отже, територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

141. Відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України, чинної на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номера (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема, за вимогами до держави Україна.

142. Тому резолютивна частина рішень у зазначених спорах не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

143. З огляду на вказане абзац третій пункту 2 резолютивної частини постанови апеляційного господарського суду слід викласти в редакції наступного змісту: "Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (12511, Житомирська обл., Коростишівський р-н., с. Кам`яний Брід, вул. Зарічна, 6, код 32356128) 211 000 грн.", що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.

Щодо стягнення 775 004,15 грн збитків пов`язаних з упущеною вигодою

144. Позовні вимоги позивача в цій частині обґрунтовані понесенням ним збитків у зв`язку з неправомірним діями відповідача, що мало наслідком вибуття із володіння 211 000,00 грн у разі не вибуття яких він міг отримати дохід у вигляді нарахування банківського проценту на кошти, що знаходилися б на рахунку у банку.

145. В підтвердження понесених збитків пов`язаних з упущеною вигодою у розмірі 775 004,15 грн позивачем долучено до матеріалів справи договір банківського вкладу від 04.03.2005 № 7653, який в 2011 році фактично було переукладено шляхом підписання договору № 7653/2011 від 31.01.2011.

146. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

147. Згідно із частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

148. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

149. Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Аналогічна правова позиції викладена Верховним Судом України у постанові від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

150. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

151. Однак, як убачається з встановлених судами обставин справи, позивачем не доведено вжиття ним заходів задля реального використання коштів, за які було придбано майно на прилюдних торгах саме для збереження коштів на діючому рахунку в банку, за звичайних обставин, а доводи позивача в цій частині ґрунтуються лише на припущенні.

152. З огляду на вказане висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення 775 004,15 грн збитків пов`язаних з упущеною вигодою є правомірними, такими, що відповідають встановленим обставинами справи та узгоджуються із нормами чинного законодавства.

Щодо стягнення 869 742,00 грн збитків завданих внаслідок інфляційного знецінення коштів

153. Аналіз змісту заявлених позивачем вимог у цій частині свідчить, що останні фактично за своєю правовою природою є вимогами про стягнення інфляційних витрат, позаяк обґрунтовуються знеціненням грошових коштів в сумі 211 000,00 грн сплачених за придбане на прилюдних торгах майно внаслідок інфляційних процесів за період з 01.04.2005 по 31.07.2018.

154. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

155. Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

156. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

157. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 646/14523/15-ц.

158. Тобто, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

159. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

160. З огляду на викладене висновок судів попередніх інстанцій про те, що інфляційні нарахування, розраховані позивачем не підлягають задоволенню є необґрунтованими, зробленим без належного з`ясування правової природи заявлених вимог.

161. Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

162. Порушенням зобов`язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

163. Проте, суди попередніх інстанцій під час розгляду заявлених позивачем вимог в цій частині не досліджували та не надали належної правової оцінки розрахунку інфляційних нарахувань, наданого позивачем, зокрема, судами не встановлено з якої дати мають бути повернуті грошові кошти, з якої дати починається прострочення повернення грошових коштів та не перевірено обґрунтованості як розміру так і періоду розрахунку (обчислення) інфляційних нарахувань. Окрім того судами взагалі не надано оцінку наявній в справі вимозі позивача адресованій відповідачу про сплату коштів та відповіді відповідача на цю вимогу, їх вплив на визначення початку періоду прострочення повернення коштів. У зв`язку з викладеним доводи скаржника щодо неналежної оцінки судами заявлених ним вимог про стягнення інфляційних втрат Верховний Суд вважає обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

164. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

165. У рішенні ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів" зазначено, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами.

166. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України"). Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

167. Втім відповідні обставини щодо обґрунтованості розрахунку заборгованості за вимогами про стягнення інфляційних втрат судами попередніх інстанцій в межах наявних у них процесуальних повноважень не з`ясовано.

168. Разом з тим зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведений ТОВ "Лабрадорит" розрахунок заявлених вимог щодо інфляційних втрат та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій (аналогічної позиції щодо перевірки судом касаційної інстанції розрахунку заявлених вимог дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

169. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити розрахунок заборгованості відповідача перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині розгляду вимог про стягнення інфляційних втрат підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у відповідній частині до суду першої інстанції.

Щодо застосування позовної давності

170. За приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

171. Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

172. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

173. Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

174. Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

175. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

176. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

177. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

178. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743).

179. Суд відзначає, що згідно зі статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

180. У цьому випадку, судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності ТОВ "Лабрадорит" на спірне майно було порушено в момент його витребування з власності у володіння ЗАТ "Спіка" на підставі рішення Господарського суду Житомирської області від 14.04.2014 у справі № 4/5007/37/12 залишеного в силі в цій частині постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2014.

181. Тобто, з моменту набрання законної сили рішення суду від 14.04.2014 у справі № 4/5007/37/12, яким є 08.09.2014, оскільки із цього моменту позивач втратив право на це майно. Відтак, як встановлено судами попередніх інстанцій, саме з вказаної дати у позивача виникло право на звернення з позовом до суду з вимогами, які є предметом цього судового розгляду. До ухвалення постанови Вищого господарського суду від 08.09.2014 у справі № 4/5007/37/12 придбане позивачем майно перебувало тривалий час у спірній площині враховуючи неодноразові спори щодо цього майна у яких ТОВ "Лабрадорит" брав участь в якості сторони спору та з володіння позивача не вибувало.

182. З урахуванням викладеного ТОВ "Лабрадорит" подано позов у цій в межах позовної давності встановленої законом для звернення з такими вимогами до суду.

Щодо суті касаційної скарги

183. Ураховуючи наведене вище суд касаційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг ГТУЮ у Житомирській області, ТОВ "Лабрадорит" та заступника прокурора Рівненської області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

184. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

185. Згідно із пунктами 1, 2 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

186. Частинами першою, третьою, четвертою статті 311 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

187. Виходячи з наведеного, касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" та заступника прокурора Рівненської області підлягають задоволенню частково, а судові рішення місцевого та апеляційного господарського суду скасуванню в частині відмови у стягненні 869 742,00 грн інфляційних втрат з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 у справі № 906/775/17 слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та абзац третій пункту 2 резолютивної частини в такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (12511, Житомирська обл., Коростишівський р-н., с. Кам`яний Брід, вул. Зарічна, 6, код 32356128) 211 000 грн.".

Щодо судових витрат

188. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

189. У зв`язку із частковим задоволенням касаційних скарг Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит", заступника прокурора Рівненської області та направленням справи в частині вимоги про стягнення 869 742,00 грн інфляційних втрат на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Висновки щодо застосування норм права

190. Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов відповідного договору, що укладається між органом Державної виконавчої служби та спеціалізованою організацією.

191. Правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються у випадку двосторонньої реституції між сторонами. У разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

192. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

193. Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 310, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" та заступника прокурора Рівненської області задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 та рішення Господарського суду Житомирської області від 03.12.2018 у справі № 906/775/17 скасувати в частині відмови у стягненні 869 742,00 грн інфляційних втрат.

3. Справу № 906/775/17 у частині вимоги про стягнення 869 742,00 грн інфляційних втрат направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

4. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 у справі № 906/775/17 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та абзац третій пункту 2 резолютивної частини в такій редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (12511, Житомирська обл., Коростишівський р-н., с. Кам`яний Брід, вул. Зарічна, 6, код 32356128) 211 000 грн.".

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді Н. О. Багай

К. М. Огороднік