ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/3867/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;

за участю представників:

позивача - Іващенка В.О., Мостепанюка В.І.,

відповідачів - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Золотарьова Я.С.)

від 10.11.2021,

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Мороз В.Ф., судді - Коваль Л.А., Чередко А.Є.)

від 06.06.2022,

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7

про відшкодування шкоди у розмірі 213 849 977,67 грн

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02.08.2021 (а.с. 207-208, т. 3) про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 шкоди у сумі 213 849 977,67 грн солідарно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з постановою правління Національного банку України № 648/БТ від 09.10.2014 ПАТ «Меліор банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. Також на підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 109 від 09.10.2014 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Меліор банк», за яким з 10.10.2014 у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Постановою правління Національного банку України № 87 від 10.02.2015 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Меліор банк». Під час процедури ліквідації банку встановлено, що розмір зобов`язань ПАТ «Меліор банк» відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду № 113/15 від 22.05.2015 реєстру акцептованих вимог кредиторів, вимоги кредиторів до банку становлять 82 649 585, 16 грн, а оціночна (ринкова) вартість його ліквідаційної маси, затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду № 088/15 від 16.04.2015, становить 4 702 556,57 грн. Недостатність майна ПАТ «Меліор банк» для покриття вимог кредиторів банку склала 77 947 028,59 грн (82 649 585,16 грн - 4 702 556,57 грн). 01.02.2019 до Єдиного державного реєстру внесено запис № 12241110010054090 про припинення ПАТ «Меліор банк». За наслідками завершення ліквідаційної процедури розмір незадоволених вимог кредиторів склав 80 214 000,07 грн. Фондом за результатами детального аналізу кредитного портфелю ПАТ «Меліор банк», виявлено групу кредитів, які надавались пов`язаним між собою компаніям (позичальникам), без забезпечення або під забезпечення, яке не відповідало розміру основного зобов`язання та кредитному ризику. Вказаними компаніями є: ТОВ «МСВ УКРБУД», ТОВ «ІНТЕРНЕШНЛ ДЕВЕЛОПМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ», ПП «СВ-ПРОМХІМПОСТАВКА», ПП «ДНІПРОТЕХ КТ», ТОВ «СТАЛЬАВТОТРАНС», ТОВ «МЕДІАН ФАРМ», ТОВ «КОМПЛЕКС СИСТЕМИ» та ТОВ «ВЕРІЛЛ ГРУП», які мали ознаки фіктивності. Також на балансі банку обліковувались права вимоги за врахованим векселем ТОВ «СТВ СТАЛЬ». Зазначає, що згодом вказані позичальники розпочали процедуру банкрутства, а їх ліквідатором виступила одна і та ж особа - Рудницький О. С. , що додатково свідчить про пов`язаність позичальників. На думку позивача, рішення щодо кредитування відповідних компаній в період 2014 року було прийнято Кредитним комітетом та Спостережною радою банку, ці рішення суперечать інтересам банку/кредиторам банку, є недобросовісними, ризиковими і ними завдано банку шкоду у сумі 213 849 977,67 грн. На виконання вимог ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», 19.02.2021 Фонд звернувся до пов`язаних з банком осіб, які приймали рішення про вчинення операцій, якими банку заподіяні збитки, з вимогами про відшкодування шкоди. Оскільки вимоги банку залишені без задоволення, останній звернувся з цим позовом до суду.

Підставою для покладення відповідальності на відповідачів, як пов`язаних осіб банку, зазначає ст. ст. 42, 43, 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 11 92 1166 1190 ЦК України, п. 1.3 глави I розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженій постановою правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2022, провадження у справі в частині солідарного стягнення з відповідача-2 ОСОБА_2 213 849 977,67 грн закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

У задоволенні позову щодо інших відповідачів відмовлено.

06.07.2022 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2022, в якій просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами для скасування зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що судом першої інстанції при розгляді справи № 904/3867/21 порушено п. 1 ч. 1 ст. 227 ГПК України, згідно з яким суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку смерті особи, яка була стороною в справі ( ОСОБА_2 ). Вказує, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених в постановах Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: у постанові від 20.02.2019 у справі № 755/7730/16-ц стосовно встановлення кола спадкоємців померлого відповідача та спадкового правонаступництва обов`язку відшкодувати майнову шкоду; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 щодо права Фонду звертатись до суду після ліквідації банку; у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 щодо застосування редакцій ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», які були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій, а також щодо відповідальності посадових осіб перед юридичною особою; у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 щодо неналежного та недобросовісного виконання дій посадових осіб банку, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Зазначає, що збитки від кредитних операцій не охоплюються звичайним кредитним ризиком, а є результатом недобросовісних дій керівників банку (відповідачів), свідчать про порушення останніми своїх фідуціарних обов`язків та основних принципів кредитування. Відповідачі, надаючи згоду на укладення угод про видачу кредитних коштів на суму більше 200 000 000, 00 грн, без належного забезпечення, неплатоспроможним позичальникам, не дотримались меж нормального господарського ризику, зловживали своїм розсудом та прийняли очевидно необачні та марнотратні рішення. Стверджує, що незважаючи на те, що позивач звернувся до суду в квітні 2021 року, при розгляді справи суд повинен враховувати як норми в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - 2014 рік (для визнання підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності), так і застосовувати редакції ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», чинні станом на момент вчинення Фондом відповідних дій (зокрема, на етапі подачі позову та розгляду справи у суді). Зазначає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати не лише вказані вище норми Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а й ст. 1166 ЦК України, адже предметом позову є відшкодування майнової шкоди. Стверджує, що предметом доказування у цій справі є наявність в діях відповідачів складу цивільного правопорушення та, як наслідок, підстав відшкодування заподіяної ними шкоди, а не встановлення факту доведення банку до неплатоспроможності, як помилково вважають суди попередніх інстанцій. Зазначає, що закриті кримінальні провадження, на які посилаються відповідачі, жодним чином не стосуються правовідносин у цій справі. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, вважає, що деліктна відповідальність може застосовуватись самостійно та стягнення заподіяної шкоди з особи, яка її завдала, можливе без притягнення цієї особи до кримінальної і адміністративної відповідальності. Стверджує, що правовідносини, які виникли між Фондом та пов`язаними з банком особами на підставі ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перебувають в площині деліктних зобов`язань, тобто правова кваліфікацій дій (бездіяльності) пов`язаних з банком осіб повинна оцінюватись судом виключно в розрізі наявності/відсутності в діяннях таких осіб самостійного складу цивільного, а не кримінального правопорушення. Скаржник заперечує такі висновки апеляційного господарського суду: позичальники сплачували заборгованість за процентами (після введення в банку тимчасової адміністрації всі позичальники розпочали процедуру банкрутства і в найкоротші строки були ліквідовані, а за відсутності будь-якого майна в них, кредиторські вимоги банку залишились непогашеними); посилався на звіт НБУ про інспекційну перевірку (вказані звіти не є релевантними, адже кредити надавались у 2014 році та стосувались інших питань, а не спірних кредитів, які є предметом спору); у 2014 році банк був прибутковим та до нього не застосовувались заходи впливу (вказане спростовується постановою правління НБУ № 648/БТ від 09.10.2014 про віднесення вказаного банку до неплатоспроможних, в якій зазначено: «НБУ протягом останнього року неодноразово застосовував до банку заходи впливу та санкції за виявлення в його діяльності порушення вимог законодавства»); Фонд самостійно за три роки збільшив розмір «недостатності» без будь-яких обґрунтувань (розмір змінювався через збільшення вимог кредиторів третьої черги на суму понесених Фондом витрат на здійснення ліквідації банку). Скаржник зазначає, що суди не повністю встановили всі обставини справи, а тим обставинам, які були встановлені, не надали належної оцінки; в основу своїх рішень поклали неналежні докази, які не мають жодних відношення щодо фактичних обставин справи, що є підставою касаційного оскарження, встановленою п. п. 1, 4 п. 3 ст. 310 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 просять відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду першої інстанції і апеляційного господарського суду залишити без змін з наведених у відзиві мотивів.

07.09.2022 до Верховного Суду від представника відповідачів-4-7 Шпакової Т.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що представник відповідачів-4-7 адвокат Шпакова Т.С. не може з`явитись у судове засідання 07.09.2022 у Верховний Суд, адже у цей час братиме участь у розгляді іншої справи № 185/5608/21 у Дніпровському апеляційному суді. При цьому, зазначила про надання їй додаткового строку для ознайомлення з наданими позивачем поясненнями та необхідністю підготовки на них заперечень.

Також 07.09.2022 представник відповідача-1 Шпакова О.С. подала клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що вона не повідомлялась про розгляд справи 07.09.2022 у Верховному Суді, а дізналась цю інформацію 06.09.2022 з сайту «Судової влади України». З огляду на те, що адвокат Шпакова О.С. проживає у м. Дніпро, то з об`єктивних причин не може з`явитись у судове засідання 07.09.2022, яке відбудеться у Верховному Суді.

За ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки відповідачі-1, 4-7, явка яких у судове засідання не визнавалась обов`язковою, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання 07.09.2022 в Касаційному господарському суді, повторно не забезпечили явки своїх представників у це судове засідання, Верховний Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287, п. п. 1, 4 п. 3 ст. 310 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, правлінням НБУ прийнято постанову № 648/БТ від 09.10.2014 «Про віднесення ПАТ «Меліор банк» до категорії неплатоспроможних» (а.с. 172-175, т. 5).

У постанові № 648/БТ від 09.10.2014 зазначено:

- ПАТ «Меліор банк» не вживається достатніх заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та здійснюється ризикова діяльність, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (ризикова діяльність);

- зазначене підтверджується і результатами позапланової виїзної перевірки НБУ, проведеної згідно з розпорядженнями управління НБУ в Дніпропетровській області від 16.09.2014 № 12-209/8385, від 17.09.2014 № 12-209/8441 та від 22.09.2014 № 12-209/8635, з питань дотримання ПАТ «Меліор банк» вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (позапланова перевірка);

-за результатами позапланової перевірки виявлено, що ПАТ «Меліор банк» здійснило фінансові операції, які містять ризики використання послуг банку для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму (ризикові операції), а саме: за період з 01 січня до 15 вересня 2014 року (включно) ПАТ «Меліор банк» видано фізичним особам з їх поточних рахунків кошти готівкою в національній валюті на загальну суму, що становить більше ніж 843 000 000, 00 грн, із них - 178 фізичним особам на загальну суму, що становить більше ніж 667 000 000, 00 грн;

-за період з 01 січня до 15 вересня 2014 року ПАТ «Меліор банк» видано ТОВ «ВЕЛОР ІНВЕСТ», ТОВ «ТД ДЕМОС», ТОВ «АКЦЕНТ-ТРЕЙД» з їх поточних рахунків коштів готівкою в національній валюті на вищезазначені цілі на загальну суму більше ніж 3 000 000 000, 00 грн, із них - вищезазначеним трьом юридичним особам на загальну суму більше ніж 2 000 000 000,00 грн. Таким чином, сума отриманих ТОВ «ВЕЛОР ІНВЕСТ», ТОВ «ТД ДЕМОС», ТОВ «АКЦЕНТ-ТРЕЙД» коштів у готівковій формі становить більше ніж 67 % від загальної суми виданих коштів готівкою юридичним особам на вищезазначені цілі в цілому по ПАТ «Меліор банк» за період 01 січня до 15 вересня 2014 року. Кошти, які надходили на поточні рахунки зазначених вище юридичних осіб, отримувалися (у розмірі більшому, ніж 70% від суми, яка надійшла в безготівковій формі) через касу ПАТ «Меліор банк» у день надходження коштів;

-НБУ протягом останнього року неодноразово застосовував до ПАТ «Меліор банк» заходи впливу та санкції за виявлені в його діяльності порушення вимог законодавства з питань запобігання легалізації і відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом (порушення законодавства з питань фінансового моніторингу);

- зокрема, за порушення законодавства з питань фінансового моніторингу до ПАТ «Меліор банк» були застосовані заходи впливу/санкції - накладення штрафів згідно з рішеннями Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при управлінні НБУ в Дніпропетровській області № 4 від 21.03.2014 (у розмірі 5 100,00 грн.), № 19 від 09.07.2014 (у розмірі 58 400,00 грн);

- у зв`язку з встановленням факту здійснення ПАТ «Меліор банк» ризикової діяльності, неодноразового застосування НБУ до ПАТ «Меліор банк» заходів впливу/санкцій за порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів ПАТ «Меліор банк», керуючись ст. ст. 7, 15, 55 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 63, 66, 73, 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вимогами роз. І та гл. 13 роз. ІІ Положення № 346, правління НБУ постановило віднести ПАТ «Меліор банк» до категорії неплатоспроможних».

На підставі постанови НБУ № 648/БТ від 09.10.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 109 від 09.10.2014 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Меліор банк», згідно з якою з 10.10.2014 в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації (а.с. 14, т. 1).

Постановою правління НБУ № 87 від 10.02.2015 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Меліор банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 27 від 11.02.2015 розпочато ліквідаційну процедуру та призначено уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Меліор банк» (а.с. 15, т. 1).

01.02.2019 до Єдиного державного реєстру внесено запис №12241110010054090 про припинення ПАТ «Меліор банк».

Під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено:

-розмір зобов`язань ПАТ «Меліор банк» до затверджених змін рішенням виконавчої дирекції рішення Фонду № 3090 від 15.11.2018 до реєстру акцептованих вимог кредиторів становить 82 649 585,16 грн;

-оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси, за результатами інвентаризації майна складає 4 702 556,57 грн, з урахуванням висновку суб`єкта оціночної діяльності - ТОВ «Центр оцінки власності «Парето».

Недостатність майна ПАТ «Меліор банк» для покриття вимог кредиторів банку склала 77 947 028,59 грн. За наслідками завершення ліквідаційної процедури, розмір незадоволених вимог кредиторів склав 80 214 000,07 грн.

Судами встановлено, що у 2014 році ПАТ «Меліор банк» укладено кредитні договори, в забезпечення вимог за якими укладено договори застави/поруки, а саме:

18.06.2014 між банком та ПП «СВ-ПРОМХІМПОСТАВКА» було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/21/14, за яким банк встановив позичальнику кредитний ліміт в розмірі 44 000 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту 17.12.2014. Кредит було забезпечено порукою ТОВ «ПОЛІКС».

Рішення щодо кредитування ПП «СВ-ПРОМХІМПОСТАВКА» було прийнято на засіданні Кредитного комітету у складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та оформлено протоколом № 53 від 18.06.2014, а також на засіданні Спостережної ради у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та оформлено протоколом № 28 від 18.06.2014.

2) 01.10.2014 між банком та ТОВ «КОМПЛЕКС СИСТЕМИ» було укладено договір застави майнових прав за депозитним договором № 0/ЮКЛ/21/14/ЮЗС1, предметом якого є забезпечення вимог банку, які випливають з кредитного договору. Забезпеченням виступило право вимоги на грошові кошти в розмірі 3 548 023,65 грн, що були розміщені заставодавцем в ПАТ «Меліор банк» згідно з договором ПАТ «Меліор банк» банківського вкладу № 14/ЮДР/052/14 від 30.09.2014.

В процедурі банкрутства 25.07.2015 було припинено ПП «СВ-ПРОМХІМПОСТАВКА», ліквідатор - Рудницький О. С. (справа № 904/2451/15, грошові вимоги ПАТ «Меліор банк» визнано в розмірі 44 865 201,87 грн - 4 черга та 5 557 496,88 грн - 6 черга) та 08.08.2015 було припинено ТОВ «ПОЛІКС», ліквідатор - Рудницький О. С. (справа № 904/2182/15, грошові вимоги ПАТ «Меліор банк» визнано в розмірі 114 987 438,92 грн - 4 черга та 5 821 850,46 грн - 6 черга). Також, 24.07.2015 в процедурі банкрутства було припинено ТОВ «КОМПЛЕКС СИСТЕМИ», ліквідатор - Рудницький О. С. (справа № 904/2181/15, грошові вимоги ПАТ «Меліор банк» визнано в розмірі 27 843 638,61 грн - 4 черга та 175 810,44 грн - 6 черга).

3) 22.07.2014 між банком та ПП «ДНІПРОТЕХ КТ» було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/30/14. Згідно з зазначеним договором банк встановив позичальнику кредитний ліміт в розмірі 41 000 000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту 21.07.2015. Кредит було забезпечено порукою директора ПП «ДНІПРОТЕХ КТ» ОСОБА_11 .

Рішення щодо кредитування ПП «ДНІПРОТЕХ КТ» було прийнято на засіданні Кредитного комітету у складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та оформлено відповідним протоколом № 85 від 22.07.2014, а також на засіданні Спостережної ради у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та оформлено протоколом № 52 від 22.07.2014.

Також, 28.08.2014 між банком та ПП «ДНІПРОТЕХ КТ» було укладено договір застави майнових прав за депозитним договором № 0/ЮКЛ/30/14/ЮЗС1, предметом якого є забезпечення вимог банку, що випливають з кредитного договору. Забезпеченням виступило право вимоги на грошові кошти в розмірі 5 226 499,55 грн, що були розміщені заставодавцем в ПАТ «МЕЛІОР БАНК» згідно з договору ПАТ «Меліор банк» банківського вкладу № 14/ЮДР/046/14 від 28.08.2014. Поруку директора ПП «ДНІПРОТЕХ КТ» ОСОБА_11 - припинено.

В процедурі банкрутства 22.07.2015 було припинено ПП «ДНІПРОТЕХ КТ», ліквідатор - Рудницький О. С. (справа № 904/2187/15, грошові вимоги ПАТ «МЕЛІОР БАНК» визнано в розмірі 41 000 000,00 грн та 32 170 095,87 грн - 4 черга та 276 579,15 грн - 6 черга).

4) 25.07.2014 між банком та ТОВ «СТАЛЬАВТОТРАНС» було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/33/14, за умовами якого банк встановив позичальнику кредитний ліміт в розмірі 42 000 000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту 24.07.2015. Кредит було забезпечено порукою ТОВ «ПОЛІКС».

Рішення щодо кредитування ТОВ «СТАЛЬАВТОТРАНС» було прийнято на засіданні Кредитного комітету у складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та оформлено протоколом № 89 від 25.07.2014, а також на засіданні Спостережної ради у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та оформлено протоколом № 55 від 25.07.2014.

01.10.2014 між банком та ТОВ «СТАЛЬАВТОТРАНС» було укладено договір застави майнових прав за депозитним договором № 0/ЮКЛ/33/14/ЮЗС1, предметом якого є забезпечення вимог банку, що випливають з кредитного договору. Забезпеченням виступило право вимоги на грошові кошти в розмірі 4 100 000,00 грн, що були розміщені заставодавцем в ПАТ «Меліор банк» згідно з договору банківського вкладу № 14/ЮДР/051/14 від 30.09.2014.

В процедурі банкрутства 14.07.2015 було припинено ТОВ «СТАЛЬАВТОТРАНС», ліквідатор - Рудницький О. С. (справа № 904/2185/15, грошові вимоги ПАТ «МЕЛІОР БАНК» визнано в розмірі 45 387 221,13 грн - 4 черга та 223 123,50 грн - 6 черга).

5) 01.08.2014 між банком та ТОВ «МЕДІАН ФАРМ» було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/35/14. За вказаним договором банк відкрив боржнику відновлювальну кредитну лінію в розмірі 22 000 000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту 23.01.2015.

01.08.2014 між банком та ПП «ДНІПРОТЕХ КТ» було укладено договір застави майнових прав за депозитним договором № 0/ЮКЛ/35/14/ЮЗС1. Забезпеченням виступило право вимоги на грошові кошти в розмірі 5 150 724,51 грн, що були розміщені заставодавцем в ПАТ «МЕЛІОР БАНК» згідно з договору ПАТ «Меліор банк» банківського вкладу № 14/ЮДР/041/14 від 25.07.2014.

Зазначене рішення щодо кредитування ТОВ «МЕДІАН ФАРМ» було прийнято на засіданні Кредитного комітету у складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та оформлено протоколом № 95 від 30.07.2014, а також на засіданні Спостережної ради у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та оформлено протоколом № 57 від 30.07.2014.

В процедурі банкрутства 24.07.2015 було припинено ТОВ «МЕДІАН ФАРМ», ліквідатор - Рудницький О. С. (справа № 904/2186/15, грошові вимоги ПАТ «Меліор банк» визнано в розмірі 23 080 967,06 грн - 4 черга та 1 981 899,40 грн - 6 черга).

6) 02.09.2014 між банком та ТОВ «КОМПЛЕКС СИСТЕМИ» було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/40/14. Згідно з зазначеним договором банк встановив позичальнику кредитний ліміт в розмірі 43 000 000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту 01.09.2015. Кредит було забезпечено порукою ТОВ «ВЕРІЛЛ ГРУП».

Рішення щодо кредитування ТОВ «КОМПЛЕКС СИСТЕМИ» було прийнято на засіданні Кредитного комітету у складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та оформлено протоколом № 128 від 02.09.2014, а також на засіданні Спостережної ради у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та оформлено протоколом № 71 від 02.09.2014.

30.09.2014 між банком та ТОВ «КОМПЛЕКС СИСТЕМИ» було укладено договір застави майнових прав за депозитним договором № 0/ЮКЛ/40/14/ЮЗС2, предметом якого є забезпечення вимог банку, що випливають з кредитного договору. Забезпеченням виступило право вимоги на грошові кошти в розмірі 5 299 379,81, що були розміщені заставодавцем в ПАТ «Меліор банк» згідно з договором ПАТ «Меліор банк» банківського вкладу № 14/ЮДР/048/14 від 08.09.2014.

В процедурі банкрутства, 24.07.2015 було припинено ТОВ «КОМПЛЕКС СИСТЕМИ», ліквідатор - Рудницький О. С. (справа № 904/2181/15, грошові вимоги ПАТ «МЕЛІОР БАНК» визнано в розмірі 27 843 638,61 грн - 4 черга та 175 810,44 грн - 6 черга).

7) 29.09.2014 між банком та ТОВ «ВЕРІЛЛ ГРУП» було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/46/14. За договором банк встановив позичальнику кредитний ліміт в розмірі 28 000 000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16% річних та кінцевим терміном повернення кредиту 18.09.2015. Кредит було забезпечено порукою ТОВ «ТД СТАНДАРТ ПЛЮС».

Рішення щодо кредитування ТОВ «ВЕРІЛЛ ГРУП» було прийнято на засіданні Кредитного комітету у складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та оформлено протоколом № 137 від 19.09.2014, а також на засіданні Спостережної ради у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та оформлено протоколом № 73 від 19.09.2014.

Також, 01.10.2014 між банком та ТОВ «ВЕРІЛЛ ГРУП» було укладено договір застави майнових прав за депозитним договором № 0/ЮКЛ/46/14/ЮЗС1, предметом якого є забезпечення вимог банку, що випливають з кредитного договору. Забезпеченням виступило право вимоги на грошові кошти в розмірі 2 500 000,00 грн, що були розміщені заставодавцем в ПАТ «Меліор банк» згідно з договором банківського вкладу № 14/ЮДР/054/14 від 30.09.2014.

В процедурі банкрутства 06.08.2015 було припинено ТОВ «ВЕРІЛЛ ГРУП», ліквідатор - Рудницький О. С. (справа № 904/2184/15, грошові вимоги ПАТ «Меліор банк» визнано в розмірі 55 889 615,39 грн - 4 черга та 350 749,08 грн - 6 черга).

Судами встановлено, що пов`язаними особами (особи, які мають істотну участь, керівники тощо) ПАТ «Меліор банк», якими прийнято рішення/вчиненні дії, які спричинили, на думку позивача, збитки банку та його кредиторам, є:

1) ОСОБА_1 - голова Спостережної ради, власник істотної участі та контролер банку через компанію ТОВ «Криан»;

2) ОСОБА_2 - заступник голови Спостережної ради;

3)ОСОБА_13 - член Спостережної ради;

4) ОСОБА_14 - голова Правління, член Кредитного комітету;

5) ОСОБА_5 - заступник голови Правління, голова Кредитного комітету;

6) ОСОБА_6 - член Правління, член Кредитного комітету;

7) ОСОБА_7 - заступник голови Кредитного комітету.

На підтвердження посадового становища вказаних осіб позивачем надано копії протоколів засідання Спостережної ради та засідання Кредитного комітету (а.с. 56-59, 85-88, 105-108, 126-129, 164-165, т. 1; а.с. 1-2, т. 2).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з такого:

- матеріали справи не містять доказів визнання договорів, укладених між банком і ПП «СВ-ПРОМХІМПОСТАВКА», ПП «ДНІПРОТЕХ КТ», ТОВ «СТАЛЬАВТОТРАНС», ТОВ «МЕДІАН ФАРМ», ТОВ «КОМПЛЕКС СИСТЕМИ» та ТОВ «ВЕРІЛЛ ГРУП» нікчемними з підстав, встановлених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також доказів визнання вказаних договорів недійсними в судовому порядку. Також позивач не надав доказів визнання вищезазначених компаній, з якими банк уклав кредитні договори, фіктивними в установленому законом порядку;

- позивач не довів, що відповідачами під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час укладення таких договорів не дотримано вимог чинного законодавства, індивідуальних приписів НБУ, нормативи діяльності самого банку або допущено інші порушення; усі доводи позивача зводяться до суб`єктивної оцінки дій відповідачів;

- спірні кредитні угоди не були підставою для початку процедури тимчасової адміністрації банку. Позивач не надав суду доказів, що станом на день запровадження тимчасової адміністрації за спірними кредитними договорами обліковувалась кредиторська заборгованість. Відповідно до умов спірних кредитних договорів, станом на дату запровадження тимчасової адміністрації банку, строк повернення кредитних коштів не настав;

- спірні правовідносини (рішення Кредитного комітету та Спостережної ради щодо укладення спірних кредитних договорів та укладення цих договорів) виникли у 2014 році, а тому до визначення кола осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності, підстав та розміру відповідальності мають застосовуватись редакції ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 58 Закону «Про банки і банківську діяльність», чинні станом на 2014 рік (при цьому, суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність доводів позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час розгляду справи);

- ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є належними відповідачами у справі, оскільки відповідають критеріям, встановленим ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо укладення кредитних угод, тобто станом на 2014 рік). Водночас ОСОБА_7 , яка була заступником голови Кредитного комітету та займала посаду начальника управління цінних паперів банку, не є належним відповідачем, оскільки посада, яку вона займала, не відповідає критеріям, встановленим ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо укладення кредитних угод). З огляду на викладене, судом першої інстанції було відмовлено у позові до відповідача -7 ОСОБА_7 ;

-за заявами посадових осіб Фонду були зареєстровані кримінальні провадження, які в подальшому були закриті у зв`язку із відсутністю в діях посадових осіб банку складу злочину, про що свідчать постанови про закриття кримінального провадження від 18.01.2017 та від 30.12.2016;

-позивачем документально не підтверджено жодного елементу цивільно-правової відповідальності - не доведено розмір шкоди (збитків), якими діями відповідачів спричинена шкода (збитки), причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною позивачем сумою шкоди (збитків). В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки їх вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена;

- 31.08.2021 представником відповідачів було надано суду копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , а тому судом було закрито провадження у справі щодо ОСОБА_2 згідно з п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а в частині інших відповідачів - відмовлено у задоволенні позову;

-встановивши відсутність підстав для задоволення позову, суд не застосував позовну давність.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині визначення кола осіб, які можуть бути притягнуті до цивільно-правової відповідальності (щодо ОСОБА_7 ), однак вказане не призвело до неправильного вирішення справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції з цієї підстави. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, що позивачем документально не підтверджено жодного елементу цивільно-правової відповідальності в діях відповідачів. Зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, а тому їх вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена; позивачем не надано доказів протиправної поведінки конкретної особи (порушення вимог законодавства, у тому числі, нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку тощо), на яку покладається така відповідальність, і що вона (поведінка) є тією безпосередньою причиною, яка потягла за собою шкоду (збитки), як і не доведено дійсний розмір завданої шкоди (збитків). Зазначивши про врахування встановлених у справі обставин, посилаючись на ст. ст. 74-80 86 ГПК України та норми законодавства, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Також апеляційний господарський суд зазначив, що при перегляді справи врахував висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20.

Проте, висновки господарських судів попередніх інстанцій є помилковими з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду регулює ст. 1166 ЦК України.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України).

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:

- протиправна поведінка, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.

Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.

- наявність шкоди, під якою необхідно розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправну поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Разом з цим, зі змісту ч. 2 ст. 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди (аналогічний висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18). Тому спростування цієї вини (у тому числі, з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як членами органів управління цього банку (Спостережної ради та Кредитного комітету), тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню і ст. 92 ЦК України.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

За ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі, якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, на яку посилається скаржник в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначено, що згідно з вимогами ст. 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень (аналогічні висновки містяться і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

Таким чином, при застосуванні ст. 92 ЦК України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

Колегія суддів зазначає, що обов`язки виступати від імені юридичної особи, обов`язки щодо представництва у контексті ст. 92 ЦК України охоплюють як дії щодо формування внутрішньої волі, так і дії щодо формування її волевиявлення. У ст. 92 ЦК України йдеться про фідуціарні обов`язки та солідарну відповідальність членів органів управління банку в цілому, а не лише тих членів виконавчого органу, які представляють банк у відносинах з третіми особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

Згідно зі ст. 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2014 рік) органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Статтею 39 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2014 рік) до функцій спостережної ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.

За змістом ст. 40 цього ж Закону (у редакції, чинній станом на 2014 рік) правління (рада директорів) банку здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку; правління несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2014 рік) при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; приймати рішення в межах наданих повноважень; не використовувати службове становище у власних інтересах; забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.

Стаття 44 цього Закону містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком. Банк зобов`язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення; комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають; тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

За змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

У ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2014 рік) встановлено, що банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків. У ч. 6 цієї статті встановлено, що банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою правління НБУ № 368 від 28.08.2001 (Інструкція № 368). Метою регулювання діяльності банків в Інструкції № 368 зазначено забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов`язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція (в редакції, що діяла протягом 2014 року) встановлює нормативи ліквідності, кредитного ризику та інвестування, яких мають дотримуватися банки протягом всього періоду своєї діяльності.

З аналізу вказаної Інструкція вбачається, що банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). Норматив миттєвої ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов`язань протягом одного операційного дня. Норматив поточної ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов`язань протягом одного календарного місяця. Норматив короткострокової ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов`язань протягом одного року.

Розділ VI Інструкції № 368 встановлює нормативи кредитного ризику. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов`язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою правління НБУ № 23 від 25.01.2012 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов`язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов`язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків (п. 1.7 гл.1. роз. І).

Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях.

Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п`яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо (п. 1.8 гл. 1 роз. І).

Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам НБУ є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами НБУ (п. 1.9 гл. 1 роз. І).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то положення ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.

При цьому позивач має довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

Натомість відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема гл. 7 цього Закону дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.

Предметом доказування у цій справі є:

1) персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);

6) збитки банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків банку та шкоди, завданої кредиторам банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації банку (аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, про неврахування висновків якої також зазначено позивачем у касаційній скарзі, у п. 122 постанови Верховного Суду від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18).

Суди попередніх інстанцій правильно зазначивши про предмет доказування у справі, фактично вирішили спір без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, не здійснили мотивованого пояснення зроблених висновків, ґрунтовного аналізу аргументів сторін, оцінки наданих ними доказів, встановлення обставин справи, які належать до предмета доказування. Зокрема, вказуючи на відсутність доказів недотримання вимог чинного законодавства, індивідуальних приписів НБУ, нормативної діяльності самого банку або допущення інших порушень (усі доводи позивача зводяться до суб`єктивної оцінки дій відповідачів), суди взагалі не надали оцінки діям відповідачів на предмет дотримання ними вимог чинного законодавства і їх фідуціарних обов`язків, закріплених в ст. 92 ЦК України, Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, затверджених постановою правління Національного банку України № 98 від 28.03.2007 (чинного станом на 2014 рік); на підставі наявних у матеріалах справи доказів не встановили чи діяли відповідачі добросовісно, розумно під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час їх укладення, що є необхідним при розгляді вказаного спору з огляду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, на яку посилається скаржник в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, чи не були їх рішення необачними або марнотратними; належним чином не проаналізували дії/бездіяльність відповідачів на предмет дотримання приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність, а також не встановили чи відбулось прийняття рішення вказаними особами і укладення спірних правочинів в інтересах товариства з дотриманням принципів кредитування з посиланням на відповідні докази.

Посилаючись у судових рішеннях на постанову правлінням НБУ № 648/БТ від 09.10.2014 «Про віднесення ПАТ «Меліор банк» до категорії неплатоспроможних» (а.с. 172-175, т. 5), суди не дали їй належної оцінки, не врахували, що у ній було встановлено здійснення ПАТ «Меліор Банк» ризикової діяльності і що Національний банк України протягом останнього року (тобто 2014 року) неодноразово застосовував до банку заходи впливу та санкцій за виявлені в його діяльності порушень вимог законодавства з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чим порушили ст. 86 ГПК України.

Щодо посилань господарських судів на постанови про закриття кримінальних проваджень від 30.12.2016 та від 18.01.2017 як на підставу відсутності протиправної поведінки відповідачів, необхідно зазначити, що судами взагалі не досліджувались питання за якими епізодами порушувались кримінальні провадження і щодо яких осіб і чи стосуються ці постанови спірних правовідносини.

Тобто суди без надання належної оцінки вказаних постанов, а лише за їх наявності, дійшли висновку, що ними підтверджується відсутність протиправної поведінки відповідачів.

При цьому, судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та заподіювача шкоди, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 на яку скаржник посилається в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Деліктна відповідальність застосовується самостійно, за наявності в особи, яка її заподіяла, складу цивільного правопорушення і стягнення шкоди з особи, яка її завдала, можливе без притягнення цієї особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовуючи висновок про відсутність протиправної поведінки відповідачів (вказував на дотримання вимог банківського законодавства) посилається на відповідні довідки НБУ щодо інспектування та планову комплексну перевірку ПАТ «Меліор Банк» (довідка про перевірку ПАТ «Меліор Банк» Управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області від 25.10.2013 (а.с. 47-52, т. 3); довідка про планову інспекційну перевірку ПАТ «Меліор Банк» Управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області від 25.10.2013 (а.с. 56-84, т. 3); довідка про планову комплексну перевірку ПАТ «Меліор Банк» Національним банком України від 24.10.2013 (а.с. 27-33, т. 3); довідка щодо інспектування ПАТ «Меліор Банк» Управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області від 24.10.2013 (а.с. 20-26, т. 3); довідка щодо інспектування ПАТ «Меліор Банк» Управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області від 17.10.2013 (а.с. 17-19, т. 3); довідка щодо інспектування ПАТ «Меліор Банк» Управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області від 08.10.2013 (а.с. 13-16, т. 3); звіт про інспектування ПАТ «Меліор Банк» за період з 19.03.2012 до 01.10.2013 від 14.11.2013 № в/12-204/10445/БТ. Проте, суд апеляційної інстанції не врахував, що вказані перевірки були проведені, а довідки складені не у спірний період, тобто 2014 рік, а впродовж 2012 - 2013 років, що свідчить про те, що в основу свого рішення судом апеляційної інстанції було покладено документи, які не стосуються спірних правовідносин.

Також суд першої інстанції вказав на те, що укладені між банком і вказаними ТОВ договори не визнані нікчемними з підстав, встановлених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та, що відсутні докази визнання вказаних договорів недійсними в судовому порядку (що додатково свідчить про відсутність протиправної поведінки відповідачів).

Однак невизнання вказаних правочинів недійсними чи відсутності доказів їх нікчемності не свідчить про те, що відповідачі при прийнятті рішень про їх укладення чи під час укладення діяли відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 2014 рік), добросовісно, розумно і в інтересах банку, адже вказане потребує самостійного дослідження на підставі наявних у матеріалах справи доказів відповідно до вимог ст. 74 ГПК України, що судами не було належним чином здійснено.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.02.2022 у справі № 910/15260/18 зазначив, що виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і, відповідно, може як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами банку вимог кредиторів. Водночас якщо контрагенти за договорами мають ознаки фіктивності, а звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, це призвело б лише до додаткових витрат банку. Велика Палата Верховного Суду вказала, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності.

Отже, судами попередніх інстанцій відповідно до вимог ст. 86 ГПК України не було належним чином досліджено та встановлено наявність чи відсутність протиправної поведінки відповідачів при прийнятті відповідних рішень і укладенні правочинів. Їх висновки з цього питання фактично ґрунтуються на доводах і доказах однієї з сторін - відповідачів, без надання належної оцінки доводам і доказам позивача.

Передчасними є і висновки господарських судів про недоведеність шкоди та її розміру з огляду на таке.

За загальним правилом розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.

Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку (аналогічні висновки викладені у п. 203 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18).

Суди, відмовляючи у позові з тих підстав, що позивач стверджує, що недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку становить 77 947 028, 59 грн, в той же час, просить суд стягнути солідарно з відповідачів 213 849 977, 67 грн, не з`ясували та не перевірили, яким чином Фонд визначав відповідну суму, хоча у позовній заяві зазначено, що це є сумою неповерненої банку кредитної заборгованості, яку банком було списано у збиток (шкода, завдана банку та його кредиторам (в тому числі вкладникам), про що свідчать судові рішення у справах № 904/2181/15, № 904/2182/15, № 904/2184/15, № 904/2185/15, № 904/2186/15, № 904/2187/15, № 904/2451/15; не обґрунтували висновок щодо неможливості стягнення шкоди у розмірі недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, що має наслідком часткове задоволення позову, так і висновок щодо неможливості відшкодування шкоди у більшому розмірі.

Суди попередніх інстанцій відповідно до вимог ст. 86 ГПК України не дослідили доказів, наданих обома сторонами, і не встановили обставин, які мають істотне значення і входять до предмета доказування з посиланням на відповідні докази: 1) які суми були сплачені банком контрагентам за сумнівними правочинами; 2) які суми були отримані банком від контрагентів як виконання за договорами (погашення кредитів, виплата відсотків, інші виплати; 3) якою була балансова вартість активів, отриманих внаслідок сумнівних правочинів, на дату початку виведення банку з ринку; 4) які суми були отримані банком, у результаті продажу в ліквідаційній процедурі активів, які були набуті банком унаслідок укладення сумнівних правочинів; 5) який розмір збитків від кожного з сумнівних правочинів; 6) який розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами.

Без установлення цих обставин передчасними та помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у банку шкоди (збитків) від вчинення правочинів (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18).

Верховний Суд також зазначає про те, що суди, вказуючи на недоведеність шкоди й протиправної поведінки, одночасно вказують й про недоведеність причинного зв`язку. Наведені висновки є суперечливими та взаємовиключними, оскільки неможливо встановлювати наявність причинного зв`язку між шкодою, яка за твердженням суду не доведена, та поведінкою відповідачів, неправомірність якої за висновком суду також не доведена. Питання про причинно-наслідковий зв`язок постає лише після встановлення причини (протиправне діяння у деліктних правовідносинах) та настання шкідливого наслідку (шкоди).

Також необхідно зазначити, що суди обох інстанції, хоча й правильно вказали, що особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини, одночасно дійшли помилкового висновку, що позивач має доводити вину та відмовили в позові і з підстав недоведеності наявності вини відповідачів у заподіянні шкоди (суд апеляційної інстанції зазначив про не доведення вини відповідачів).

Крім того, суди, обґрунтували свої рішення ст. 89 ГК України в редакції, яка не була чинна станом на 2014 рік, тобто неправильно застосували вказану норму права до спірних правовідносин.

Посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20 та, вказуючи на те, що безпідставним є обґрунтування позову нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час розгляду справи, суд апеляційної інстанції неправильно застосував вказані висновки Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 зазначено, що при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватись тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій та, що помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про застосування вказаних норм до всіх правовідносин у редакціях, які діяли у 2012, 2013 роках (у справі, яка переглядається редакцію у 2014 році).

Суди всупереч вказаним висновкам суду касаційної інстанції не здійснили належного розмежування зазначених норм в залежності від їх характеру (на матеріальні та процесуальні), не врахували, що Фонд, звертаючись до суду з позовом у цій справі, реалізував своє процесуальне право на пред`явлення до суду вимоги про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, передбачене ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, та, вчиняючи такі дії, правильно керувався редакцією цієї норми, чинною станом на дату подання ним позову. Суди попередніх інстанцій помилково не застосували зазначену норму у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі до спірних правовідносин, не врахували, що станом на дату подання Фондом позову наявність такого показника як «недостатність майна банку» була умовою для пред`явлення такого позову (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18).

Отже, до правовідносин, що стосуються здійснення відповідачами своїх повноважень у період 2014 року, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності, підлягають застосуванню Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакціях, чинних у відповідні періоди здійснення відповідачами своїх повноважень (що правильно встановлено судами)

Водночас, суди не дали належної оцінки доводам позивача про необхідність застосувати редакцію Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», чинну станом на дату подання Фондом позову у цій справі, на яку він посилався у позовній заяві.

Крім того, необхідно зазначити, що посилання Фонду не на ту редакцію норми закону, яка підлягає застосуванню, не може бути підставою для відмови в позові, адже за принципом «суд знає закони», суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона на обґрунтування своїх вимог послалася не на ті норми права, повинен самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію та застосувати ті норми, предметом регулювання яких є спірні правовідносини (що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у п. 132 постанови від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18).

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову прийняті без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, на які посилається скаржник в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, без належної оцінки всіх наявних у матеріалах справи доказів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, з урахуванням лише доводів і доказів відповідачів, що є недопустимим.

Рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та розподілу судового збору необхідно скасувати, а справа в цій частині - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи у цій частині необхідно врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити надані учасниками справи докази та доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, на підставі чого, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення в діях відповідачів ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ), а отже наявність чи відсутність підстав для задоволення позову. Дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо вказаних відповідачів, вирішити питання застосування позовної давності. В залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Щодо оскарження судових рішень в частині закриття провадження у справі щодо солідарного стягнення з відповідача-2 ОСОБА_2 213 849 977,67 грн, необхідно зазначити таке.

Суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі щодо ОСОБА_2 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України з огляду на його смерть і що спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі щодо ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції зазначив і про відсутність в ОСОБА_2 спадкоємця, до якого перейшов обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки) і що ця обставина позбавила його можливості здійснити процесуальне правонаступництво шляхом залучення до участі у справі правонаступника відповідача -2.

Щодо закриття провадження у справі щодо ОСОБА_2 необхідно зазначити таке.

У ст. 25 ЦК України передбачено здатність фізичної особи мати цивільні права та обов`язки, що виникає у момент народження особи та припиняється у момент її смерті.

На момент звернення до суду з цим позовом (у квітні 2021 року) відповідач ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про його смерть серія НОМЕР_1 від 24.03.2015 (а.с. 93, т. 4).

Тобто, позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, який на час звернення з позовом до суду помер.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Господарське -процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку ст. 52 ГПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам господарського судочинства (подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 473/1433/18).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18 зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку господарський судочинства» тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог ст. 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 підлягало закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі але з мотивів, викладених у цій постанові.

Доводи касаційної скарги про скасування судових рішень в частині закриття провадження у справі є безпідставними, а постанови Верховного Суду, на які скаржник посилається в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не є релевантними до спірних правовідносин.

Відповідно до п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2021 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 червня 2022 року у справі № 904/3867/21 в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про солідарне стягнення шкоди у сумі 213 849 977,67 грн та розподілу судового збору скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2021 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 червня 2022 року у справі № 904/3867/21 в частині закриття провадження у справі щодо ОСОБА_2 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко