ПОСТАНОВА

Іменем України

27 травня 2021 року

Київ

справа №500/2632/19

адміністративне провадження №К/9901/15931/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №500/2632/19 за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року (головуючий суддя Хобор Р. Б., судді: Попко Я. С., Сеник Р. П. ),-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Галицької митниці Держмитслужби (далі - відповідач, Митниця), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості від 17 вересня 2019 року № UA403000/2019/001871/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 403010/2019/00787 від 17 вересня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачу було надано в повному обсязі усі документи, що підтверджують повноту та достовірність заявленої митної вартості товару за основним методом. Натомість, Митницею не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числове значення митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, як умови для витребування митним органом додаткових документів. При цьому оскаржуване рішення про коригування митної вартості було прийняте до закінчення десятиденного строку на надання витребуваних Митницею додатково документів. На думку позивача, відповідач також порушив правила застосування методів визначення митної вартості, оскільки жодним чином не аргументовано неможливість застосування попередніх п'яти методів.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2020 року (суддя Баранюк А. З. ) адміністративний позов задоволено.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу Митниці задовольнив. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2020 року скасував та прийняв нову постанову про відмову в позові.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що згідно з договором продажу автомобіля від 3 вересня 2019 року ОСОБА_1 придбав у ТОВ "Грін Вест Девелопмент" (Green West Development Sp. z о. о., 04-501 Warszawa, ul. Plowiecka 85, NIP: 5223092378, Regon: 367330351) вживаний легковий автомобіль марки AUDI, модель Q5,2016 року випуску, номер кузова (VIN-код) НОМЕР_1, тип двигуна дизельний, об'єм двигуна 1968 см3. Вартість автомобіля згідно з умовами договору склала 82200 польських злотих.

Для вивезення вказаного автомобіля за межі території Республіки Польща на підставі договору продажу автомобіля від 3 вересня 2019 року на ім'я позивача було видано тимчасовий дозвіл від 5 вересня 2019 року серії НОМЕР_2 з внесенням відповідного запису до картки транспортного засобу серії НОМЕР_3.

З метою здійснення митного оформлення придбаного автомобіля та підтвердження митної вартості товару 10 вересня 2019 року уповноважена особа позивача подала до митного оформлення митну декларацію типу ІМ40ДЕ № UA403010/2019/013053, де визначено вартість автомобіля в сумі 82200 польських злотих, що еквівалентно на день її пред'явлення 523754,64 грн. Разом із митною декларацією декларант надав митному органу такі документи: декларацію про походження товару № РС/ААН 7583764 від 5 вересня 2019 року; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA205010/2019/234762 від 6 вересня 2019 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 5 вересня 2019 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) від 3 вересня 2019 року; договір про надання послуг митного брокера № 3333 від 5 вересня 2019 року; паспорт громадянина України; інші некласифіковані документи - технічна карта т/з КР/ААС 3495 від 7 грудня 2016 року; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу № UA.005.043640-19 від 6 вересня 2019 року; паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України № НОМЕР_4 від 22 листопада 2016 року.

За наслідками перевірки поданих до митного оформлення документів Митниця дійшла висновку, що документально не підтверджено числові значення митної вартості, які є обов'язковими при її обчисленні, а саме фактурну вартість та витрати на страхування (якщо таке здійснювалось). У зв'язку з цим Митницею відповідно до частини 2 статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України) витребувано документи, що підтверджують заявлену митну вартість, а саме: якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі відсутності вищезазначених документів відповідач запропонував надати (за наявності) такі документи: копію митної декларації країни відправлення, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

Листом від 16 вересня 2019 року уповноважена особа декларанта повідомила Митницю про те, що додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість, а саме банківські платіжні документи, інші платіжні та бухгалтерські документи, що підтверджують вартість та містять відповідні реквізити, надати протягом 10 днів не може.

За результатами здійснення контролю правильності визначення заявленої декларантом митної вартості товарів посадовою особою відділу адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 403010/2019/00787 від 17 вересня 2019 року та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 17 вересня 2019 року №UA403000/2019/001871/2, згідно з яким митним органом визначено митну вартість товару в розмірі 21100 євро, що еквівалентно на день прийняття 576157,18 грн.

18 вересня 2019 року декларант подав відповідачу нову митну декларацію №UA403010/2019/013503, у якій декларант скоригував митну вартість відповідно до вартості, визначеної в рішенні про коригування митної вартості, і на підставі якої митний орган випустив товар у вільний обіг.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в повному обсязі надав до митного оформлення документи для підтвердження заявленої ним митної вартості імпортованого товару. Суд врахував надану позивачем в ході розгляду справи банківську виписку BNP Paribas Bank Роlskа S.А. від 24 січня 2020 року про внесення на рахунок продавця ТОВ "Грін Вест Девелопмент" (Green West Development Sp. z о. о., 04-501 Warszawa, ul. Plowiecka 85, NIP: 5223092378, Regon: 367330351) платежу в розмірі 82200 польських злотих. З посиланням на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №805/2713/16-а) суд першої інстанції відхилив доводи Митниці про спрацювання системи управління ризиками, оскільки такі обставини не можуть бути безумовною підставою для відмови у митному оформленні товару.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, апеляційний суд за наслідками дослідження митної декларації № UA403010/2019/013503 від 18 вересня 2019 року встановив, що декларант погодився з рішенням про коригування митної вартості шляхом оформлення і подання відповідачу нової митної декларації, в якій визначив митну вартість транспортного засобу за резервним методом в сумі 576157,18 грн. Суд апеляційної інстанції послався на постанови Верховного Суду від 24 квітня 2018 року (справа № 814/1980/16) та від 30 жовтня 2018 року (справа № 816/2396/17), в яких висловлено правову позицію, що у разі якщо митний орган за результатами митного оформлення товару за окремою митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, самостійно не приймав рішення про коригування митної вартості і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК України, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину надмірно сплаченими.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року та залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2020 року.

За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження позивач вказав пункти 1 та 2 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме:

- необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 жовтня 2018 року (справа №816/2396/17), через його відмінність від усталеної судової практики Верховного Суду України та Верховного Суду;

- не врахування правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 7 травня 2020 року (справа №400/2922/18), від 27 квітня 2020 року (справа №140/804/19), від 15 квітня 2020 року (справи №300/379/19, №1.380.2019.0000468), якими визначено відмінні правила застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

На переконання скаржника, самостійне визначення декларантом (уповноваженою ним особою) у новій митній декларації митної вартості, обчисленої митним органом згідно з рішенням про коригування митної вартості, не можна розглядати як вичерпання правового спору з контролюючим органом щодо такого рішення та позбавлення права на оскарження і скасування цього рішення в судовому порядку.

Позивач акцентує на гарантованому статтею 55 Конституції України праві кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на судове оскарження і перегляд судом рішення митного органу про коригування митної вартості товарів не може ставитись у залежність від обраного декларантом способу випуску товару у вільний обіг - під гарантію або шляхом подання нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості. Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 7 травня 2020 року (справа №400/2922/18), від 27 квітня 2020 року (справа №140/804/19), від 15 квітня 2020 року (справи №300/379/19, №1.380.2019.0000468), що не було враховано судом апеляційної інстанції під час вирішення спору.

Крім того, судом апеляційної інстанції помилково було враховано висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24 квітня 2018 року (справа №814/1980/16), як такий, що наданий не у подібних правовідносинах.

З огляду на наявність обґрунтованих посилань на наявність винятку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України Верховний Суд ухвалою від 10 липня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 2 частини 4 статті 328 КАС України.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін як законну та обґрунтовану. Зазначив, що 18 вересня 2019 року декларант самостійно подав митну декларацію №UA403010/2019/013503, у якій в графі 43 обрав шостий метод визначення митної вартості, чим підтвердив, що поданих ним документів недостатньо для митного оформлення товару за першим методом. Викладені у касаційній скарзі посилання на постанову Верховного Суду від 7 травня 2020 року (справа №400/2922/18) є безпідставними, оскільки у наведеній постанові не висвітлено позиції, яка б була протилежною застосованій у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року (справа №826/2396/17). Також у відзиві на касаційну скаргу акцентовано увагу на тому, що ні до митного оформлення, ні на вимогу Митниці позивач не надав банківські платіжні документи, хоча з умов договору продажу від 3 вересня 2019 року слідує, що кошти за автомобіль були отримані продавцем станом на дату подання митної декларації.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Спірним у цій справі є питання можливості судового оскарження рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення у разі випуску товару у вільний обіг шляхом сплати декларантом митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом у такому рішенні.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, що передбачено статтею 55 Конституції України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, зокрема щодо оскарження прийнятих митними органами рішень врегульовані положеннями Митного кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом частини 1 статті 24 МК України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Частиною 1 статті 29 МК України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

- у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

- у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

- у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х пункту 2 частини 3 статті 52 МК України в розмірі, визначеному митним органом відповідно до пункту 2 частини 3 статті 52 МК України;

При цьому пунктом 4 частини 3 статті 52 МК України надано право декларанту оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 пунктом 4 частини 3 статті 52 МК України, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених пунктом 4 частини 3 статті 52 МК України для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, серед іншого, інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х пунктом 5 частини 2 статті 55 МК України в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 пунктом 5 частини 2 статті 55 МК України або до суду.

Згідно із частинами 7 -10 статті 55 МК України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х частинами 7 -10 статті 55 МК України. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені частинами 7 -10 статті 55 МК України.

Якщо орган доходів і зборів протягом строку, зазначеного у частині дев'ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку орган доходів і зборів скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені частинами 7 -10 статті 55 МК України.

Частиною 6 статті 257 МК України визначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Частиною 6 статті 257 МК України. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частин 5 і 6 статті 264 МК України з метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам орган доходів і зборів здійснює перевірку митної декларації.

Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені частин 5 і 6 статті 264 МК України. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Відповідно до глави 2 розділу ІІ "Заповнення граф митної декларації" Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 651 від 30 травня 2012 року (далі - Порядок №651), графа 43 "Метод визначення вартості" заповнюється в разі заявлення товарів у митний режим імпорту або в інший, відмінний від митного режиму імпорту, митний режим, зі справлянням митних платежів.

У лівому підрозділі графи зазначається порядковий номер методу визначення митної вартості, що використовувався.

У разі наявності чинного рішення про коригування митної вартості товарів у правому підрозділі графи зазначається порядковий номер методу визначення митної вартості, що використовувався митним органом.

Графа 45 "Коригування" заповнюється у разі сплати митних платежів або застосування заходів забезпечення їх сплати відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

У графі 45 "Коригування" зазначається у валюті України митна вартість товару, визначена Декларантом самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом.

Згідно з правилами заповнення графи 47 "Нарахування платежів" при оформленні митної декларації у разі прийняття рішення про коригування митної вартості товарів у випадку, передбаченому статтею 55 Митного кодексу України, відображення сум митних платежів здійснюється окремими рядками, а саме:

митні платежі, нараховані згідно з митною вартістю, визначеною декларантом, що підлягають сплаті до державного бюджету;

митні платежі, нараховані згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

різниця між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною Декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом, сплата якої забезпечується шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

Графа 48 "Відстрочення платежів" заповнюється у випадках забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х Митного кодексу України, де зазначається кінцевий термін дії гарантії.

За змістом пункту 4.4 розділу IV Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 631 від 30 травня 2012 року (далі - Порядок №631), та частини 11 статті 264 МК України орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав:

1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених частини 11 статті 264 МК України;

2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів;

3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених частини 11 статті 264 МК України.

За загальним правилом до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

З приписів наведених норм права слідує, що положення частини 7 -10 статті 55 МК України регламентовано дії декларанта з метою випуску товару у вільний обіг у випадку, якщо останній не згоден з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів та має намір подати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості. Так, у випадку визнання митним органом заявленої митної вартості в результаті розгляду додатково поданих декларантом документів та самостійного скасування рішення про коригування заявленої митної вартості, законодавець надає декларанту право на спрощений порядок повернення митним органом гарантійної суми, яка дорівнює різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом (розділ Х МК України).

У випадку ж, якщо декларант не згоден із рішенням про коригування митної вартості, проте, не має наміру надавати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості (як позивач у даній справі), подання з метою випуску товару у вільний обіг нової митної декларації із зазначенням митної вартості товару у відкоригованому митним органом розмірі не суперечить приписам частини 7 статті 55 МК України (враховуючи, що митні платежі в такому випадку сплачуються у розмірі згідно з відкоригованою митною вартістю) та в жодному разі саме по собі не може свідчити про згоду декларанта із скоригованою митним органом митною вартістю. З огляду на те, що частиною 8 статті 55 МК України встановлено право, а не обов'язок декларанта на підтвердження заявленої митної вартості в позасудовому порядку, відмова декларанта від такого права та подання нової митної декларації зі сплатою митних платежів у встановленому митним органом розмірі без оформлення відповідної фінансової гарантії не може слугувати підставою для позбавлення його права на судове оскарження рішення про коригування митної вартості та є порушенням його права на справедливий суд, гарантованого, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 21 лютого 2020 року (справа №826/17123/18) Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Верховний Суд України у справах №21-160а15, №21-201а14, не ставлячи право позивача на судове оскарження рішення митного органу у залежність від способу сплати ним різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом (подання нової митної декларації зі сплатою митних платежів у встановленому митним органом розмірі або оформлення відповідної фінансової гарантії відповідно до розділу X МК України), також зазначав, що у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності документів, що підтверджують країну походження товару, який переміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення, з'ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного оформлення, декларант (суб'єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

Таким чином, право декларанта на оскарження рішень, дій чи бездіяльності митного органу не поставлено законодавцем у залежність від того, яким чином декларант скористався правом на випуск товару у вільний обіг: шляхом сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом, або шляхом сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та наданням гарантій у розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини 7 статті 55 МК України.

Аналогічний підхід вже було викладено Верховним судом у постановах від 15 квітня 2020 року (справи №1.380.2019.000468, №300/379/19), від 27 квітня 2020 року (справа №140/804/19), від 7 травня 2020 року (справа №400/2922/18), від 2 лютого 2021 року (справа №520/4501/19), що свідчить про існування усталеної судової практики з цього правового питання, від якої Верховний Суд в установленому законом порядку не відступав.

З приводу посилань суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору на правову позицію, викладену Верховним Судом в постановах від 24 квітня 2018 року (справа №814/1980/16), від 30 жовтня 2018 року (справа №816/2396/17), колегія суддів зазначає про нерелевантність зазначених судових рішень до спірних правовідносинах. У першій постанові суд касаційної інстанції, вирішуючи питання про наявність підстав для складення та надання висновка про повернення декларанту надмірно сплаченого мита, вказав, що у разі якщо митний орган за результатами митного оформлення товару за окремою митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, самостійно не приймав рішення про коригування митної вартості і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, то немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК України, а, відтак, і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину надмірно сплаченими. Якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості заявленої декларантом, сума надмірно сплачених митних та інших платежів повертається декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 МК України та статті 43 ПК України.

У другій постанові Верховний Суд вказав, що до предмету доказування входять також обставини заповнення поданої до митного оформлення митної декларації та обставини подання нової митної декларації - у разі, якщо митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості. У зв'язку з цим, суд касаційної інстанції направив справу №826/2396/17 на новий розгляд з огляду на неповне з'ясування судами усіх обставини справи для правильного вирішення спору.

Відтак, указане судове рішення також не є релевантним для цілей розгляду цієї справи.

Таким чином, передбачена пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України підстава для відкриття касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження з огляду на відмінність обставин цієї справи від справи №826/2396/17. Разом з тим, передбачена пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України підстава касаційного оскарження визнається колегією суддів обґрунтованою.

З приводу доводів відповідача, що ОСОБА_1 з метою випуску у вільний обіг поданого на митне оформлення транспортного засобу подав до Митниці нову митну декларацію, у лівому підрозділі графи 43 якої проставив шостий метод визначення митної вартості, при цьому, правий підрозділ цієї графи залишив не заповненим, колегія суддів зазначає наступне.

Так, внесення саме таких відомостей в лівий і правий підрозділи графи 43 нової митної декларації є порушенням Порядку №651, оскільки приписи абзаца третього глави 2 розділу ІІ "Заповнення граф митної декларації" вказаного Порядку за наявності чинного рішення про коригування митної вартості зобов'язують декларанта або уповноважену ним особу проставити у лівому підрозділі графи 43 первинний метод визначення митної вартості, а у правому підрозділі декларації - скоригований митним органом. Водночас, на відповідача покладено обов'язок із перевірки правильності, повноти та відповідності заповнених відомостей такої декларації, в тому числі на дотримання вимог Порядку №651. Обставини використання декларантом позасудового способу захисту, визначеного приписами частин 7 -11 статті 55 МК України, не впливають на порядок заповнення нової митної декларації у разі прийняття рішення про коригування митної вартості.

Посилання апеляційного суду на непроставлення позивачем у графі 47 митної декларації коду розрахунку "55" (різниця між сумами платежів, нарахованими за митною вартістю, визначеною декларантом, і митною вартістю, визначеною митним органом (у разі внесення грошової застави на відповідний рахунок митного органу)), що передбачено приписами Класифікатору способів розрахунку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 вересня 2012 року №1011, колегією суддів також визнаються безпідставними, оскільки означені обставини можуть бути підставою для відмови декларанту у реалізації права на позасудовий захист, визначений частиною 7 статті 55 МК України, але не впливають на можливість судового оскарження рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не досліджував спірні рішення про коригування митної вартості та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України в аспекті правильності визначення митної вартості ввезеного автомобіля відповідачем, не надав оцінки доводам сторін в цій частині.

Фактично апеляційний суд вирішив спір лише з огляду на обраний позивачем спосіб випуску товару у вільний обіг, відтак, судом апеляційної інстанції не було переглянуте рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо правомірності визначення відповідачем митної вартості автомобіля на рівні 576157,18 грн та не вжито дій з метою оцінки доводів позивача про недотримання відповідачем законодавства під час ухвалення рішення про коригування митної вартості товарів.

З огляду на ненадання апеляційним судом оцінки висновкам суду першої інстанції щодо обґрунтованості визначеної відповідачем митної вартості автомобіля, суд касаційної інстанції, враховуючи положення частини 1 статті 341 КАС України, позбавлений можливості сформувати висновки щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції та того, чи правильно вирішений спір у справі.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України.

Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року у справі №500/2632/19 скасувати.

Справу №500/2632/19 направити на новий апеляційний розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ. М. Гімон М. Б. Гусак Є. А. Усенко