ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №464/2309/17

адміністративне провадження №К/9901/33843/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сихівського районного суду міста Львова від 26 червня 2017 року (головуючий суддя - Теслюк Д.Ю.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Бруновська Н.В., судді - Костів М.В., Шавель Р.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Федоренка Юрія Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - УПП у місті Львові ДПП НПУ), інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону № 2 УПП у місті Львові ДПП НПУ Федоренка Ю.В. (далі - інспектор Федоренко Ю.В.) про визнання протиправною та скасування постанови, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 29 березня 2017 року серії АР № 563813 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. за частиною першою статті 122 КУпАП;

- закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 березня 2017 року у місті Львів по проспекту Червоної Калини, 77, керуючи автомобілем «RENAULT MEGANE», номерний знак «НОМЕР_1», був зупинений інспектором Федоренком Ю.В., яким винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення підпункту 8.4. (г) та пункту 8.5.1 Правил дорожнього руху України. У вказаній постанові зазначено, що позивач не виконав вимоги дорожнього знаку 4.2. «Рух праворуч» та дорожньої розмітки 1.16.2 Правил дорожнього руху України. Позивач вважає вказану постанову безпідставною та винесеною з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Правил дорожнього руху не порушував. Крім того, оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винесена з порушенням вимог статей 268, 283 КУпАП.

Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 26 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваної постанови. ОСОБА_1 зазначив, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся формально та без його присутності. Крім того, оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог статті 283 КУпАП, а саме не містить відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, також у ній взагалі не зазначено про те, чи здійснювалася будь-яка фіксація правопорушення. Таким чином, скаржник, посилаючись на положення статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) зазначає, що наданий відповідачем відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 29 березня 2017 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АР № 563813, якою його визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн.

У постанові зазначено, що 29 березня 2017 року о 10 год. 43 хв. у місті Львів по проспекту Червоної Калини, 77, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем «RENAULT MEGANE», номерний знак «НОМЕР_1», не виконав вимоги дорожнього знаку 4.2. «Рух праворуч» та дорожньої розмітки 1.16.2, чим порушив підпункт 8.4. (г) та пункт 8.5.1 Правил дорожнього руху України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дії відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності є правомірними, а вина ОСОБА_1 у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП доведена та підтверджується наданим відповідачем до суду фото та відеозаписом.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними та зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

В розумінні статті 69 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частинами третьою, четвертою зазначеної статті встановлено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, згідно частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частин третьої - шостої статті 71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 86 КАС України, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи наданий відповідачем відеозапис встановили, що ним підтверджується вчинення позивачем вказаного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, а саме виїзду на проспект Червоної Калини з порушенням вимог дорожнього знаку 4.2. «Рух праворуч» та дорожньої розмітки 1.16.2.

Відповідно до частини другої та третьої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить інформації про здійснення будь-якої фіксації правопорушення.

Таким чином, в порушення частини третьої статті 283 КУпАП у постанові по справі про адміністративне правопорушення не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення, та не вказано про те, чи взагалі таке фіксування проводилось, не надано інших доказів вчинення правопорушення.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення від 29 березня 2017 року серії АР № 563813 посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, наданий відповідачем відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено наявність, та не витребувано інших доказів у підтвердження вини позивача у вчиненні вказаного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення.

З огляду на приписи статті 159 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Проте, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи у цій частині не витребували та не дослідили докази необхідні для правильного вирішення справи. У мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні підстави та обґрунтування, з яких досліджений відеозапис, судами визнано належним, допустимим та достатнім доказом вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, зазначеного в оскаржуваній постанові.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При цьому Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 242, 243, 262, 340, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сихівського районного суду міста Львова від 26 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець