ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2018 Київ К/9901/1454/17 810/875/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (суддя Щавінський В.Р.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року (судді: Ключкович В.Ю. (головуючий), Грибан І.О., Губська О.А.) у справі № 810/875/17 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач, Підприємець) звернулась до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0044031301 від 07.11.2016, а також пені у розмірі 29,65 грн та штрафної санкції у розмірі 137,80 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0044031301 від 07.11.2016, а також визнано протиправною та скасовано пеню у розмірі 29,65 грн та штрафні санкції у розмірі 137,80 грн.

Рішення судів обґрунтовано тим, що не зазначення ідентифікаційного номеру позивача в призначенні платежу не призвело до ненадходження відповідної суми податку до бюджету у визначений законом строк та не вплинуло на виконання обов'язку платника із сплати податку, а тому застосування контролюючим органом штрафних санкцій є безпідставним.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Підприємця.

У доводах касаційної скарги Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області обмежується виключно цитуванням норм матеріального та процесуального права, будь - яких доводів щодо його неправильного застосування судами скаржник не наводить.

Підприємець відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надав.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 27 листопада 2014 року позивач перебуває на податковому обліку як платник єдиного внеску.

В листопаді 2015 року відповідач повідомив позивача про наявність заборгованості зі сплати єдиного податку за березень 2015 року, а 1 грудня 2015 року отримав від позивача оригінал квитанції №231085 від 19.03.2015 про сплату єдиного податку у розмірі 243,60 грн. за березень 2015 року разом із заявою, в якій Підприємець просила зарахувати здійснений платіж за призначенням, оскільки під час сплати податкового зобов'язання у квитанції про сплату єдиного податку у призначенні платежу допущена помилка, а саме не вказано ідентифікаційний код позивача.

В подальшому фахівцями контролюючого органу проведено перевірку своєчасності сплати до бюджету єдиного податку Підприємцем, про що складено акт № 528/10-132015613748 від 07.11.2016.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України, а саме порушено граничний строк сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку.

На підставі акту перевірки та згідно ст.122 та ст.126 Податкового кодексу України контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.11.2016 №004403130, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 596,00 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Пунктом 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України передбачено, що платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Згідно з положеннями п. 300.1 ст. 300 Податкового кодексу України, платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Єдиний податок - це місцевий податок (п. 10.1.2 ст. 10 Податкового кодексу України).

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (п. 10.5 ст. 10 Податкового кодексу України).

Згідно п. 4 та п. 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування.

Відповідно до п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого і покладено на контролюючі органи.

Враховуючи вищезазначені норми права, а також встановлені судами обставини справи, зокрема, що позивачем своєчасно сплачено єдиний податок у розмірі 243,60 грн. за березень 2015 року (квитанція №231085 від 19.03.2015), колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного податку, оскільки помилкове не зазначення в реквізитах платежу ідентифікаційного коду Підприємця не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк.

Крім того, правова позиція щодо сплати обов'язкових платежів (зборів) висловлена у постанові Верховного суду України від 16.06.2015 року у справі № 21-377а15, в якій зазначено, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України. Крім того, Верховний Суд України зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, враховуючи ст. 109, 295 Податкового кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2017 року у справі № 810/875/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова