ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 748/57/21

адміністративне провадження № К/9901/28117/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В. М.,

суддів: Калашнікової О. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції в Чернігівській області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року (судді Федотов І. В., Єгорова Н.

М., Чаку Є. В. ) у справі № 748/57/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог, рішень судів попередніх інстанцій

У січня 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірною і скасувати постанову серії ДП18 № 730613 від 31 грудня 2020 року, прийняту поліцейським взводу № 11 роти №12 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Пугачем Петром Олексійовичем (далі - поліцейський Пугач Д.

О.), якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 36, частиною 2 статті 122, частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі: 425,00 грн та закрити провадження у вказаній справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Чернігівський районний суд Чернігівської області рішенням від 04 лютого 2021 року позов задовольнив частково: скасував постанову серії ДП18 №730613 від 31 грудня 2020 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрив. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 454,00 грн судового збору.

Вважаючи, що при прийнятті рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції (далі також - Департамент) оскаржило указане рішення суду в апеляційному порядку.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху, оскільки апелянт не додав до неї документу про сплату судового збору. Так, суд зазначив, що з метою усунення недоліків апеляційної скарги Департамент повинен сплатити 1 362,00 грн (908,00 х 150%) судового збору відповідно до приписів частини 1 і підпункту 2 пункту 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір". Цією ухвалою суд встановив п'ятиденний строк для усунення недоліків, який обраховується з дня вручення апелянту копії вказаної ухвали.

Копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Департамент отримав 15 березня 2021 року.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду від 01 березня 2021 року Департамент подав клопотання про звільнення від сплати судового збору. У разі якщо суд не вбачає підстав для звільнення від сплати судового збору, просив виправити арифметичну помилки в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року в частині визначення розміру ставки судового збору. Продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

31 березня 2021 року у суді апеляційної інстанції зареєстровано заяву про усунення недоліків, до якої додано копію платіжного доручення про сплату судового збору у розмірі 681,00 грн (платіжне доручення № 3257 від 26 березня 2021 року).

Ухвалою від 14 квітня 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд клопотання відповідача задовольнив частково, продовжив строк на усунення недоліків касаційної скарги. Вказав про необхідність доплати судового збору.

Копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Департамент отримав 19 квітня 2021 року.

23 квітня 2021 року Департамент заявив клопотання про зменшення суми судового збору, визначеної в ухвалі від 01 березня 2021 року, обрахувавши її з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 та прийняти платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 681,00 грн.

Ухвалою від 06 липня 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу Департаменту у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення її без руху, а саме, сплатою судового збору у меншому розмірі (681,00 грн), ніж встановлено в ухвалі від 01 березня 2021 року (1 361,20 грн).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи.

У касаційній скарзі Департамент просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року про повернення апеляційної скарги і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Скаржник, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 і положення частини 1 , 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", зазначає, що ставка судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже Департамент сплатив судовий збір відповідно до вимог законодавства, оскільки за подання апеляційної скарги у цій справі необхідно сплатити 681,00 грн ( (2 270,00 грн х 0,2) х 150%), а не 1 362,00 грн.

Верховний Суд ухвалою від 03 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача у зазначеній справі.

Позивач відзивів на касаційну скаргу не подав, клопотань процесуального характеру від нього також не надходило.

Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Соколова В. М. від 22 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами відповідно до пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.

Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час учинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 288 КУпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи (як і постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1,2 цієї частини статті)) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КАС України.

Наведеним вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 2 частини 1 статті 20 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 286 КАС України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

З цих положень убачається, що оскарження рішень дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється шляхом подання до суду позовної заяви.

Отже, постанова по справі про адміністративне правопорушення, а саме: постанова іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, в тому числі поліції, підлягає оскарженню, зокрема, в порядку, передбаченому КАС України з урахуванням особливостей, передбачених статтею 286 КАС України, яка і визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17, у якій відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), сформулювала правову позицію, відповідно до якої особи, стосовно яких ухвалено рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору у розумінні Закону України "Про судовий збір", а у випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач та відповідач як рівноправні сторони в адміністративній справі мають право оскаржити це рішення в апеляційному порядку і Закону України "Про судовий збір" винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу, що відповідно до положень статей 3, 5 Закону України "Про судовий збір" серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об'єктів оплати судовим збором.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 5 статті 4 Закону України "Про судовий збір"). Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду частина 5 статті 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачає.

Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати ~law31~, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду указала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у справі № 543/775/17 було, зокрема, законність постанови від 19 серпня 2017 року серії АР № 483366 про адміністративне правопорушення, якою накладено на особу адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі: 425 грн за порушення частини 2 статті 122 КУпАП.

Предметом спору у цій справі, також є законність постанови серії ДП18 №022310 від 2 липня 2019 року про адміністративне правопорушення, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі: 255 грн за порушення частини 1 статті 122 КУпАП.

Отже, правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №543/775/17 є застосовними при розгляді Верховним Судом справи за позовом ОСОБА_1, оскільки правовідносини у цих справах є подібними.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено, зокрема, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року становить 2 270,00 грн.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 цього ж Закону за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, судовий збір справляється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За таких обставин, судовий збір за подання апеляційної скарги складає 681,00 грн ( (2 270,00 грн х 0,2) х 150%).

Натомість суд апеляційної інстанції обрахував судовий збір за подання апеляційної скарги у такий спосіб: 908,00 х 150% = 1362,00 грн, де 908,00 грн - це 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції застосував помилковий розмір ставки судового збору, яка належала до сплати при поданні позовної заяви - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян, оскільки не врахував положення пункту 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", якою ставка судового збору у цій категорії справ встановлена у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналогічні підходи до застосування викладених норм права і висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17, викладені у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №361/8616/19 і від 21 грудня 2020 року у справі № 183/1785/20 (2-а/199/69/20).

Отже, оскільки Департамент на виконання вимог про залишення апеляційної скарги без руху надав докази сплати судового збору у розмірі: 681,00 грн, то апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку про те, що станом на 06 липня 2021 року апелянт не виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

До того ж Верховний Суд враховує, що докази сплати судового збору у розмірі 681,00 грн були наявні у апеляційного суду 31 березня 2021 року, а заява про усунення недоліків була долучена суддею-доповідачем до справи 14 квітня 2021 року, чим додатково підтверджується наявність у суду належних доказів усунення недоліків апеляційної скарги станом на день постановлення оскаржуваної ухвали про повернення касаційної скарги від 06 липня 2021 року.

Висновки апеляційного суду, що ставка 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовується у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а в даному випадку, судом така постанова не приймалася та не приймається, як це передбачено у справах за зверненням відповідних органів до суду загальної юрисдикції, а має місце адміністративний спір немайнового характеру за зверненням фізичної особи, а також висновки про те, що пункт 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" стосується виключно випадків, коли рішення про притягнення до адміністративної відповідальності приймаються судом (статті 221 та 221-1 КУпАП), а не іншими органами, містять елементи формальної логіки, є послідовними, проте все ж є помилковими, оскільки суперечать правовій позиції, сформульованій Великою Палатою Верховного Суду в справі №543/775/17.

Додатковим аргументом на користь висновку про застосовність правових висновків Великої Палати Верховного Суду в справі №543/775/17 до розглядуваного спору є те, що предмет спору у цих справах, як зазначалось, є майже однаковим.

Відтак доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає обґрунтованими, а висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги Департаменту через сплату судового збору у меншому розмірі, ніж було встановлено судом - помилковим.

Частиною 1 статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 5 статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Отже, зважаючи на положення статті 353 КАС України, касаційну скаргу належить задовольнити, а оскаржуване судове рішення - скасувати із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління патрульної поліції в Чернігівській області задовольнити.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року скасувати, а справу № 748/57/21 направити до суду апеляційної інстанції - Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. М. Соколов О. В. Калашнікова Н. М. Мартинюк