ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2019 року

Київ

справа №813/1211/17

адміністративне провадження №К/9901/60596/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Служби державних реєстраторів Турківської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа - Голова комісії з припинення виробничо-комерційної фірми «Мрія» Леньо Ігор Миронович про скасування державної реєстрації та запису про державну реєстрацію, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою адвоката Штинди Олега Васильовича в інтересах ОСОБА_5 на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Гулика А.Г. від 12 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мікули О.І., Богаченка С.І., Курильця А.Р. від 08 серпня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора Турківської районної державної адміністрації Львівської області (далі - державний реєстратор, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - голови комісії з припинення виробничо-комерційної фірми «Мрія» Леньо І.М. (далі - голова комісії з припинення ВКФ «Мрія», третя особа), в якому просить суд:

- скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи ВКФ «Мрія»;

- визнати нечинним запис про державну реєстрацію припинення ВКФ «Мрія» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 19 січня 2012 року № 14111110007000102, вчиненого державним реєстратором Турківської районної державної адміністрації Львівської області;

- зобов'язати державного реєстратора Турківської районної державної адміністрації Львівської області внести до Єдиного державного реєстру запис про відміну державної реєстрації припинення ВКФ «Мрія».

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 січня 2012 року державним реєстратором Турківської районної державної адміністрації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення ВКФ «Мрія» код ЄДРПОУ 23949994. Проте, всупереч вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не дотримано встановленої процедури припинення юридичної особи, а саме: головою ліквідаційної комісії не повідомлено явних (відомих) кредиторів, зокрема, позивача; не дотримано нотаріально посвідченої форми рішення засновників про припинення юридичної особи; повідомлення про припинення не опубліковане у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що повідомлення про ліквідацію ВКФ «Мрія», опубліковане у газеті «Бойківщина», яке не є спеціалізованим друкованим засобом масової інформації. Крім того, голова комісії з припинення надав реєстратору рішення засновника про припинення без дотримання нотаріальної форми, чим порушив пряму вимогу Закону. Таким чином, суди дійшли до висновку, що процедура вчинення реєстраційних дій щодо державної реєстрації припинення ВКФ «Мрія» вчинена з порушенням вимог законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, тому підлягає скасуванню, відповідний реєстраційний запис є нечинним, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про відміну державної реєстрації припинення ВКФ «Мрія».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановами Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, особа, яка не приймала участь у справі, але прав та інтересів якої стосуються оскаржувані судові рішення, - ОСОБА_5 через свого адвоката Штинди О.В. звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким залишити без розгляду позов ОСОБА_2

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 28 серпня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 серпня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І., Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/1211/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Разом із касаційною скаргою адвокатом Штиндою О.В. в інтересах ОСОБА_5 подано клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень до закінчення розгляду справи у касаційному порядку. У задоволенні цього клопотання було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 09 березня 2002 року між позивачем та ВКФ «Мрія» укладено договір про сумісну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов'язувались спільно діяти з метою будівництва магазину з офісним приміщенням по вул. Міцкевича, 4 у м. Турка. На виконання умов зазначеного договору позивач передав керівнику ВКФ «Мрія» 65000,00 грн.

23 березня 2009 року Турківська районна державна адміністрація видала свідоцтво про право власності, відповідно до якого вказаний магазин зареєстровано на праві власності за ВКФ «Мрія».

19 січня 2012 року державним реєстратором Турківської районної державної адміністрації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 14111110007000102 про державну реєстрацію припинення ВКФ «Мрія» за рішенням засновників. Головою комісії з припинення визначено Леньо І.М.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду більше, ніж на 3 роки, оскільки реєстрація припинення ВКФ «Мрія» здійснена у січні 2012 року у той час, як з позовом до суду позивач звернулась у березні 2017 року. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є відкритими, відтак, позивач мала можливість ознайомитися з інформацією, що у ньому міститься.

Крім того, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що ФОП ОСОБА_2 у липні 2015 року подано апеляційну скаргу на постанову Турківського районного суду Львівської області від 23 березня 2011 року у цивільній справі № 2-109/2011, предметом спору у якій є визнання права власності на нежитлову будівлю, будівництво якої здійснено відповідно до договору про сумісну діяльність, укладеного у 2002 році між ФОП ОСОБА_2 та ВКФ «Мрія». Вважає, що вказана обставина додатково підтверджує, що станом на дату розгляду цивільної справи № 2-109/2011 позивач знала про припинення ВКФ «Мрія».

Також скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, оскільки у ЦК України у редакції, чинній на момент здійснення державної реєстрації припинення юридичної особи (19 січня 2012 року), не містилися норми, на які посилаються суди першої та апеляційної інстанцій, згідно з якими саме на комісію з припинення юридичної особи покладається обов'язок розміщення у друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення юридичної особи. При цьому, посилання судів попередніх інстанцій на лист Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва № 7866 від 10 листопада 2004 року, є безпідставним, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом.

Від адвоката Вовк У.Я., який діє в інтересах ОСОБА_2, надійшов відзив на касаційну скаргу адвоката Штинди О.В., який діє в інтересах ОСОБА_5, у якому вказується на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які дійшли до обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не дотримано порядок здійснення державної реєстрації припинення ВКФ «Мрія», що стало підставою для скасування вказаної реєстрації.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, одним із доводів касаційної скарги є те, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) адміністративний позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положення частини другої статті 99 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що, зокрема, слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права.

Наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду визначені у статті 100 цього Кодексу у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень, за приписами частини першої якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що виноситься ухвала.

Частиною другою статті 100 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) встановлено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу, що початок перебігу строку звернення до суду розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів. Відтак, законодавець передбачив, що в разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.

З огляду на це, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку для звернення до адміністративного суду істотне значення має правильне встановлення моменту, з якого позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.

Вирішуючи дане питання, колегія суддів виходить з того, що предметом оскарження в даній справі є державна реєстрація припинення юридичної особи - ВКФ «Мрія», здійснена 19 січня 2012 року. У зв'язку з цим, у даній справі початок перебігу строку для звернення до суду має обчислюватися з моменту, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про вказану державну реєстрацію.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивач про порушення своїх прав довідалася у березні 2017 року з листа голови ліквідаційної комісії про припинення ВКФ «Мрія», після чого звернулась за правовою допомогою та отримала Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16 березня 2017 року. Оскільки з позовом позивач звернулась 24 березня 2017 року, то суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про дотримання вимоги щодо встановленого КАС України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. Однак, колегія суддів критично оцінює такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Як вбачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, державна реєстрація припинення ВКФ «Мрія» мала місце 19 січня 2012 року. При цьому, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на порушення свого права, як кредитора ліквідованої юридичної особи, зокрема, права власності на об'єкт нерухомого майна, збудований на підставі укладеного з ВКФ «Мрія» у 2002 році договору про сумісну діяльність.

Разом з тим, судами також встановлено та не заперечується сторонами, що у 2011 році було розпочато розгляд справи у порядку цивільного судочинства, предметом якого стало спірне майно, та розгляд якого станом на дату звернення до суду першої інстанції не закінчився. У липні 2015 року ФОП ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу на постанову Турківського районного суду Львівської області від 23 березня 2011 року у цивільній справі № 2-109/2011, що підтверджує факт обізнаності позивача з тим, що ВКФ «Мрія» було ліквідовано, оскільки остання була стороною у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить до висновку про те, що ФОП ОСОБА_2 мала всі необхідні інформаційні джерела для доступу до відомостей про припинення ВКФ «Мрія» та мала надані законом можливості для своєчасної реалізації своїх прав, як кредитора ВКФ «Мрія».

Відтак, така причина значного пропуску строку звернення до суду, як необізнаність позивача з проведеними реєстраційними діями ще у січні 2012 року, не може вважатися поважною, оскільки такими, відповідно до норм КАС України, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду шляхом подання відповідного позову.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 819/859/16.

Таким чином, із ймовірним порушенням своїх прав позивач повинна була дізнатися у липні 2015 року, а з позовною заявою ФОП ОСОБА_2 звернулася до суду у березні 2017 року, тобто з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку.

У зв'язку із чим колегія суддів доходить до висновку про те, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів також враховує, що одним з визначальних критеріїв для прийняття рішення про недопуск особи до правосуддя та залишення позовної заяви без розгляду, зокрема, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов'язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

У справі, що розглядається, принципу правової визначеності протиставляється право особи, як ймовірного кредитора юридичної особи, яку ліквідовано, на захист свого права на власність через скасування державної реєстрації припинення юридичної особи, як однієї з умов захисту такого права. Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, позивачем використано й інший спосіб захисту порушеного права, зокрема, визнання права власності на відповідний об'єкт у порядку цивільного судочинства. Зважаючи на це, з урахуванням обставин справи, статусу сторін та можливість захисту порушеного права також в інший спосіб, ніж скасування державної реєстрації припинення юридичної особи, здійсненого ще у січні 2012 року, колегія суддів доходить до висновку про відсутність вагомих підстав, об'єктивних причин для поновлення пропущеного позивачем шестимісячного строку звернення з позовом до адміністративного суду.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу (якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані («Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne», заява № 116/1997/900/1112).

У справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: «Каньєте де Хоньї проти Іспанії» («Kanye de Honji v. Spain») заява № 55782/00, пункт 36; «Гору проти Греції» (№ 3) («Gorou v. Greece» (no. 3)), заява № 21845/03, пункт 27; «Михолапа проти Латвії» («Miholapa v. Latvia»), зава № 61655/00, пункт 24 та «Андрєєва проти Латвії» («Andrejeva v. Latvia»), заява № 55707/00, пункт 99).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи («Ilhan v. Turkey», заява № 22277/93).

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при строки позовної давності мають декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу («Stagno v. Belgium», заява № 1062/07). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, як такі, що прийнятті з порушенням норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення, а позов має бути залишений без розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу адвоката Штинди Олега Васильовича в інтересах ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року скасувати.

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Служби державних реєстраторів Турківської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа - Голова комісії з припинення виробничо-комерційної фірми «Мрія» Леньо Ігор Миронович про скасування державної реєстрації та запису про державну реєстрацію, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко