ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 420/7114/19

адміністративне провадження № К/9901/22973/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 (головуючий суддя: Бойко О.Я.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 (головуючий суддя: Шляхтицький О.І., судді: Домусчі С.Д., Семенюк Г.В.) у справі №420/7114/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування припису,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК Одеської міської ради або відповідач), в якому просив визнати протиправним і скасувати припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 03.09.2019.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 23.03.2020, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020, позов задовольнив.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить Суд скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25.09.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу УДАБК Одеської міської ради від 01.08.2019 № 01-13/333ДАБК та направлення для проведення позапланового заходу від 23.08.2019 № 001591, посадовими особами відповідача здійснено позапланову перевірку позивача щодо дотримання ним вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті: «Реконструкція 1/10 частини житлового будинку з розширенням та виділом в окрему одиницю за адресою: АДРЕСА_1 », результати якої оформлені актом від 03.09.2019 № 001591. Перевірка призначена на підставі звернення ОСОБА_2 .

У контексті об`єкта перевірки, суди попередніх інстанцій встановили, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є приватною власністю позивача. Так, позивач отримав 1/10 частину будинку за договором дарування від 08.04.2005, посвідченим державним нотаріусом Шостої одеської міської нотаріальної контори Петрушенко Т.А. зареєстрованим в реєстрі за № 2-1299. За цим договором позивач прийняв у дар 1/10 частину житлового будинку: з літ. «А» житлове: «а2» - веранда, 1-6 житлова, житловою площею 11,7 кв.м. У 2017 році позивач здійснив процедуру виділу в окрему одиницю нерухомого майна.

10.02.2017 ФОП ОСОБА_3 , за підписом експерта Толстікової Н.Г., виготовив технічний паспорт інвентаризації нерухомого майна станом на 10.02.2017 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

15.02.2017 позивач на підставі зазначеного технічного паспорту зареєстрував право власності на складову частину об`єкта нерухомого майна житловий будинок «А», загальною площею 28,6 кв.м., що підтверджується інформацією, зазначеною у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Також, 29.06.2017 позивач отримав у власність частину земельної ділянки навкруг свого будинку за кадастровим номером 5110137500:50:014:0021, що підтверджується відомостями, зазначеними у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №186791428 від 30.10.2019.

Водночас проведеною перевіркою встановлено, що за договором дарування від 08.04.2005 позивачу відійшло приміщення веранди «а2» площею 12,8 кв.м та приміщення житлової кімнати « 1-6» (приміщення « 3-2» відповідно до технічного паспорту від 05.01.2005) площею 11,4 кв.м.

Перевіркою виявлено, що позивачем виконано будівельні роботи з реконструкції 1/10 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 шляхом розширення приміщення веранди «а2» з 12,8 кв. м до 16,9 кв. м за рахунок прибудинкової території та виділом реконструйованої частини в окрему одиницю загальною площею 28,6 кв. м. Реконструйованому об`єкту присвоєно нову адресу: АДРЕСА_1 . В подальшому, на підставі технічного паспорту від 10.02.2017 та висновку № 02-01 від 10.02.2017, виготовлених ФОП ОСОБА_3 , за позивачем 15.02.2017 зареєстровано право власності на реконструйований об`єкт.

Водночас у ході проведеного позапланового заходу контролю позивачем не пред`явлено перевіряючим проектну та дозвільну документацію на проведення будівельних робіт з реконструкції 1/10 частини житлового будинку з розширенням та виділом в окрему одиницю за адресою: АДРЕСА_1 . Також, згідно із даними Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація стосовно реєстрації дозвільних документів на проведення будівельних робіт з реконструкції 1/10 частини житлового будинку з розширенням та виділом в окрему одиницю за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, перевіряючі дійшли висновку, що позивачем виконано будівельні роботи з реконструкції 1/10 частини житлового будинку з розширенням та виділом в окрему одиницю за адресою: АДРЕСА_1 , без отримання права на виконання таких робіт, чим порушено вимоги частини першої статті 34 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI), абз. 2 пункту 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затверджених постановою Уряду від 13.04.2011 № 466 (далі - Порядок № 466).

Також перевіркою встановлено, що самочинно реконструйований об`єкт експлуатується за призначенням. Водночас, згідно із даними Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація щодо видачі документів, які б засвідчували прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, перевіряючі дійшли висновку, що позивачем здійснюється експлуатація самочинно реконструйованої та виділеної в окрему одиницю частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 не введену в експлуатацію відповідно до вимог чинного містобудівного законодавства, чим порушено вимоги частини восьмої статті 39 Закону № 3038-VI та пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 (далі - Порядок № 461).

На підставі акта перевірки та виявлених порушень, посадовими особами відповідача складені протоколи про адміністративне правопорушення від 03.09.2019.

Також посадовими особами відповідача винесений припис від 03.09.2019 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, яким вимагалося від ОСОБА_1 у строк до 03.11.2019 набути в установленому законом порядку право на виконання будівельних робіт та ввести реконструйований об`єкт в експлуатацію або привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору дарування № 2-1299 від 08.04.2005.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення позивача визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною п`ятою та частиною дев`ятою статті 96 КУпАП, у зв`язку із чим накладено адміністративні стягнення.

Вважаючи припис від 03.09.2019 протиправним, позивач звернувся із цим позовом до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позовна заява обґрунтована відсутністю у діях позивача будь-яких порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Зазначає, що житловий будинок, який визначено об`єктом позапланової перевірки, є приватною власністю. У 2017 році позивач розпоряджаючись своєю власністю на власний розсуд, здійснив процедуру виділу в окрему одиницю нерухомого майна з дотриманням усіх законодавчих вимог. Згодом, у встановлений законом спосіб, позивач зареєстрував право власності на реконструйований об`єкт будівництва. Таким чином позивач вважає надуманими висновки перевіряючих про допущення ним порушень у сфері містобудівної діяльності.

Відповідач позов не визнав. Стверджує, що на адресу Управління надійшло звернення ОСОБА_2 (вх.. №0140/400-ЗГ від 22.08.2019 р.), який повідомив про здійснення позивачем - власником 1/10 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 самовільної прибудови, внаслідок чого самовільно зайнято частину земельної ділянки, власником/користувачем якої є заявник. На підставі зазначеного звернення відповідачем призначено позапланову перевірку. Перевіркою встановлено, що позивач виконав будівельні роботи з реконструкції житлових приміщень шляхом збільшення загальної площі будинку та з виділом своєї частки будинку в окрему одиницю без отримання права на виконання таких робіт, чим порушив вимоги частини першої статті 34 Закону Закон № 3038-VI, абз. 2 пункту 5 Порядку № 466. Крім того, у порушення вимог частини восьмої статті 39 Закону №3038-VI та пункту 12 Порядку №461, реконструйований об`єкт будівництва використовується за призначенням без введення в експлуатацію.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що проведена відповідачем перевірка суперечить вимогам законодавства, позаяк відбулась уже після реєстрації за позивачем права власності на реконструйований об`єкт за відсутності доказів самочинного будівництва. Суди констатували, що реєстрація права власності на об`єкт нерухомості виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Вирішуючи спір, апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 02.10.2018 в справі № 465/1461/16-а.

Щодо вимоги припису в частині набуття в установленому законом порядку права на виконання будівельних робіт та введення реконструйованого об`єкту до експлуатації за спірною адресою, то апеляційний суд, з посиланням на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 19.09.2018 у справі № 804/1510/16, від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, від 05.06.2019 у справі № 815/3172/18, від 05.09.2019 у справі № 813/5260/13-а, констатував, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник зазначає, що спірне приміщення має ознаки самочинно реконструйованого, оскільки роботи по його реконструкції були проведені за відсутності відповідних дозвільних документів. Крім того, спірне приміщення використовується за призначенням без введення в експлуатацію. Своєю чергою, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу (…) та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Так, положеннями статті 376 ЦК України імперативно визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані чи будуються (…) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.

Таким чином, за висновками скаржника, наявність однієї з умов, визначених статтею 376 ЦК України, є підставою стверджувати, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинними.

Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідач наполягає, що позивач виконав будівельні роботи з реконструкції житлових приміщень шляхом збільшення загальної площі будинку та з виділом своєї частки будинку в окрему одиницю без отримання права на виконання таких робіт, чим порушив вимоги частини першої статті 34 Закону Закон № 3038-VI, абз. 2 пункту 5 Порядку № 466, а також, у порушення вимог частини восьмої статті 39 Закону №3038-VI та пункту 12 Порядку № 461, реконструйований об`єкт будівництва використовується за призначенням без введення його в експлуатацію.

Статтею 9 Закону України від 20.05.1999 № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» (далі Закон № 687-XIV) визначено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом № 3038-VI.

Своєю чергою, Закон № 3038-VI встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 34 Закону замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні вимоги щодо права на початок будівельних робіт встановлені у пункті 5 Порядку № 466.

За приписами статті 36 Закону № 3038-VI, право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах, що належать до I - III категорій складності, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п`яти робочих днів з дня надходження декларації.

Поряд з цим, за приписами частини восьмої статті 39 Закону № 3038-VI, яка кореспондується із пунктом 12 Порядку № 461, експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що основним мотивом для задоволення цього позову слугувало те, що реєстрація права власності на збудований об`єкт нерухомості виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення, а відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об`єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.

За позицією цих судів, зміст статті 41 Закону № 3038-VI та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553) свідчить про те, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт.

З цього приводу колегія суддів касаційного суду зазначає, що за частиною першою статті 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Пункт 1 Порядку №553 вказує, що цей Порядок визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями (далі - суб`єкти містобудування) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

На переконання колегії суддів касаційного суду зазначені норми права слід розуміти так, що їх положення щодо здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт стосуються не періоду, у якому можуть бути здійснені заходи архітектурно-будівельного контролю (виконання підготовчих і будівельних робіт), а дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил у цей період.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права - частини першої статті 41 Закону № 3038- VI та пункту 1 Порядку № 553.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.09.2022 у справі № 280/4864/18.

Водночас, на обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені Верховним Судом в справі № 465/1461/16-а (постанова від 02.10.2018) про те, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт.

Проте такий висновок виокремлений судом апеляційної інстанції з контексту висновку в цілому.

Так, у справі № 465/1461/16-а цей висновок викладено в наступній редакції: «Проаналізувавши положення статті 41 Закону № 3038-VI та Порядку № 553 колегія суддів дійшла висновку про те, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт.

Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва.

Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв`язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об`єкту.

Водночас, на думку колегії судді після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об`єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю».

Своєю чергою, у справі, що розглядається, предметом спору є визнання протиправним і скасування припису про усунення порушень, тоді як у справі №465/1461/16-а, предметом спору були вимоги визнати протиправною і скасувати постанову Інспектора відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок ДАБІ Максима А.М. від 27.01.2016 № 1з/13-ф/пз про притягнення особи до адміністративної відповідальності у виді штрафу в сумі 5100 грн за порушення вимог частини першої статті 188-42 КУпАП. Результатом перегляду судових рішень стало направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, Верховним Судом цей висновок зроблено за інших фактичних обставин.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі №826/7605/18, прийняття спорудженого об`єкта в експлуатацію є останнім етапом створення об`єкта архітектури, а зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Водночас, відповідно до висновків щодо застосування норм права, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 № 916/3200/17, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

Колегія суддів акцентує увагу і на приписах частин другої, третьої статті 376 ЦК України, за змістом яких особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Висновки щодо застосування вищевказаних норм права викладені, зокрема, у постанові від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19, згідно із якими зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі №161/14920/16-а зазначала, що за приписами статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З огляду на вказані норми права Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна) згідно з частиною третьою статті 331 Цивільного кодексу України.

Згодом ця правова позиція була застосована Верховним Судом і під час розгляду у касаційному порядку справи № 620/1053/19 у постанові від 31.01.2022.

Колегія суддів також бере до уваги і правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.04.2019 у справі № 809/4316/15, де касаційний суд, проаналізувавши положення статті 41 Закону № 3038- VI та Порядку № 553, дійшов висновку про те, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт.

Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва.

Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв`язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об`єкту.

Застосовуючи вищевикладену правозастосовчу практику, Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 640/5976/19, з огляду на встановлені у справі обставин щодо продовження здійснення будівництва на об`єкті, зданому в експлуатацію, дійшов висновку про те, що державний архітектурно-будівельний контроль може здійснюватися щодо збудованих об`єктів нерухомості у разі, якщо їх будівництво (проведення будівельних робіт) фактично продовжується.

Водночас, за приписами статті 4 Закону № 687-XIV та статті 26 Закону № 3038-VI, створення об`єкта архітектури передбачає комплекс робіт, який включає, у тому числі, прийняття спорудженого об`єкта в експлуатацію, що є останнім етапом його створення, а будівництво об`єктів вважається завершеним після прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

За наведеного правового регулювання, колегія суддів вважає, що до моменту прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів відсутні підстави стверджувати, що об`єкт архітектури є створеним, а будівництво завершеним. У такому випадку особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.07.2020 у справі № 825/1016/16, визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) у розумінні норм ЦК України й не звільняє замовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку.

У контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів зазначає, що в силу норм статті 376 ЦК України здійснення реконструкції будівлі без одержання відповідних дозвільних документів, за умови встановлення такого факту в судовому порядку, може тягнути за собою настання наслідків, встановлених частиною сьомою статті 376 ЦК України.

При цьому, класифікація будівлі як самочинного будівництва на підставі здійснення її реконструкції без дозвільних документів із застосуванням наслідків, передбачених частиною сьомою статті 376 ЦК України, вимагає доведення суб`єктом владних повноважень наявності у особи, що здійснила таку реконструкцію, обов`язку отримати відповідні документи.

У справі, що розглядається, відповідач наполягає, що позивачем проведено реконструкцію будівлі без дозвільних документів, а також має місце використання реконструйованого об`єкту без прийняття його в експлуатацію.

Однак, судами попередніх інстанцій правова оцінка, в контексті зазначених доводів, не надавалася, а також не досліджувалося питання наявності у позивача, як особи, що здійснила реконструкцію спірної будівлі, обов`язку отримати необхідні дозвільні документи.

Відповідно, з огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи справу, виходили із незаконності проведеної відповідачем перевірки, залишивши поза увагою його доводи про факт здійснення ОСОБА_1 реконструкції приміщень без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, та докази, що вказують на наявність/відсутність у останнього обов`язку на отримання такого документу, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Одночасно колегія суддів вважає помилковими посилання апеляційного суду на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 19.09.2018 у справі №804/1510/16, від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, від 05.06.2019 у справі №815/3172/18, від 05.09.2019 у справі № 813/5260/13-а, з огляду на нетотожність спірних правовідносин. Зокрема у зазначених справах, на відміну від цієї справи, правовідносини виникли після прийняття об`єкта будівництва у експлуатацію.

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому такі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради задовольнити частково.

Скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 у справі №420/7114/19.

Справу № 420/7114/19 направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

А. А. Єзеров