ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/554/18 2а-19379/11/2670 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товарної біржі «Універсальна товарно-сировинна біржа»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2012 (головуючий суддя: Дегтярьова О.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 (головуючий суддя: Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Шурко О.І.)

у справі № 2а-19379/11/2670

за позовом Товарної біржі «Універсальна товарно-сировинна біржа»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «СВ»

про визнання протиправними дії та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТБ «Універсальна товарно-сировинна біржа» (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва (далі - ДПІ), в якому просила визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.08.2011 № 000339230810 про сплату 250000,00 грн., та визнати протиправними дії ДПІ у Солом'янському районі м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТБ «Універсальна товарно-сировинна біржа» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне встановлення обставин у справі, та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов`язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 29.07.2011 № 8405/23-08/32069037.

Згідно з цими висновками позивачем порушені норми підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пунктів 198.1, 198.6 ст. 198, пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит із ПДВ у податковому обліку за квітень 2011 року на 250000,00 грн., сформованого на підставі податкової накладної, виписаної від імені ТОВ «Консалтингова група «СВ» за наслідками нікчемного правочину із поставки позивачу послуг, у результаті чого занижено ПДВ за квітень 2011 року на 250000,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.08.2011 № 000339230810 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 250000,00 грн. за основним платежем та на 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Консалтингова група «СВ» послуг із пошуку покупців на об'єкти, які пропонуються до продажу за договором від 04.01.2011 № 1-01/11, від імені цього постачальника на адресу позивача виписана податкова накладна, на підставі якої позивач задекларував суми податкового кредиту у податковому обліку з ПДВ за квітень 2011 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013р. № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому, законодавець передбачає реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту за податковою накладною. виписаною від імені ТОВ «Консалтингова група «СВ», ДПІ посилається на нікчемність правочину між позивачем та цим постачальником з огляду на ознаки фіктивності останнього, як-то: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність у нього основних засобів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, невиконання свого обов'язку із подання податкової звітності.

Оцінюючи додані до матеріалів справи докази, як-то копії: договору від 04.01.2011 № 1-01/11 разом із додатковою угодою до нього від 28.04.2011 № 1, рахунку -фактури, акту приймання-здачі робіт, податкової накладної, правил біржової торгівлі (а.с. 71-73, 77, 126, 128-164), суди попередніх інстанцій визнали їх недостатніми для підтвердження фактичної поставки позивачу від ТОВ «Консалтингова група «СВ» послуг, а довід ДПІ про відсутність реального характеру поставки - підтвердженим належними доказами. Такий висновок судами був зроблений із врахуванням не розкриття у цих документах змісту та обсягу наданих послуг, що могли бути підставою перевірки сформованої вартості послуг; ненадання доказів безпосередньої участі ТОВ «Консалтингова група «СВ» у залученні покупців, з посиланням на залучення яких цим постачальником, позивач сформував податковий кредит; недоведеності у судовому процесі наявності необхідності залучення цього постачальника та економічного ефекту від отриманих послуг.

Така оцінка доказів судом відповідає правилам оцінки доказів, встановленим ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій), зокрема щодо оцінки доказів у сукупності.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Посилання позивача у своїй касаційній скарзі на неврахування судами первинних документів, доданих ним до матеріалів справи не можуть бути прийняті як підстава для скасування оскаржуваних судових рішень. Сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податків права на витрати та податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податків право зменшити оподатковуваний доход та податкові зобов'язання на суму витрат, сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді витрат та/або податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум витрат та/або податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності.

Посилання позивача у своїй касаційній скарзі на отримання ним прибутку у зв'язку із використанням отриманих від ТОВ «Консалтингова група «СВ» послуг у сумі 75690,00 грн. були оцінені у судовому процесі судами попередніх інстанцій, які, враховуючи неспіврозмірність розміру вартості послуг від ТОВ «Консалтингова група «СВ» та обсягу винагороди за проведені аукціони, визнали такий довід як такий, що не доводить наявності у нього розумної економічної причини здійснення витрат на оплату на користь ТОВ «Консалтингова група «СВ» з посиланням на оплату отриманих послуг.

У той же час, за відсутності доказів фактичної поставки вищевказаних послуг саме від ТОВ «Консалтингова група «СВ», довід позивача про отримання прибутку не спростовує висновки судів про неправомірність формування податкового кредиту за податковою накладною, виписаною цим постачальником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі № 21-4953а15 (826/11531/14), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Висновки судів попередніх інстанцій відповідають вищенаведеній позиції Верховного суду України.

Доводи, наведені ТБ «Універсальна товарно-сировинна біржа» у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Згідно з нормами частини 1 ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 343, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товарної біржі «Універсальна товарно-сировинна біржа» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко