Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КАС ВП від 08.04.2019 року у справі №826/8789/18 Ухвала КАС ВП від 08.04.2019 року у справі №826/87...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 826/8789/18

адміністративне провадження № К/9901/8828/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Смоковича М. І., Шевцової Н. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року (головуючий суддя - Федорчук А. Б. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року (головуючий суддя - Вівдиченко Т. Р., судді - Ганечко О. М., Кузьмишина О. М. ) у справі №826/8789/18, -

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Генеральної прокуратури України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу (939 робочих днів);

- зобов'язати Генеральну прокуратуру України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 58 робочих днів вимушеного прогулу, що включає в себе 56 робочих днів затримки виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року в частині поновлення його на посаді прокурора Волинської області та 2 робочих дні, неоплачені за період з 31 липня 2014 року по 05 лютого 2018 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що фактично період вимушеного прогулу ОСОБА_2 з 31 липня 2014 року по 05 лютого 2018 року складає 883 робочих днів, а не 881 робочий день, за які відповідачем здійснено позивачу виплату.

Крім того, зазначав, що в порушення статей 370, 371, 372 Кодексу адміністративного судочинства України постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року в частині поновлення позивача на посаді прокурора Волинської області відповідач виконав лише 27 квітня 2018 року, видавши наказ Генерального прокурора України №54к. На думку позивача, відповідач допустив затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з дня набрання законної сили таким рішенням до дня винесення наказу про поновлення останнього на роботі на 56 робочих дні, а відтак в розумінні статті 236 Кодексу законів про працю України, вказаний період вимушеного прогулу позивача також має бути оплачений.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо негайного невиконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Волинської області.

Зобов'язано Генеральну прокуратуру України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року у справі №803/1712/14 за період з 06 лютого 2018 року по 26 квітня 2018 року з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

В іншій частині позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року, в частині допущеного негайного виконання, підлягає виконанню незалежно від наявності або відсутності виконавчого провадження. Відповідачем не заперечувалось, що йому було відомо про постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року ще 13 лютого 2018 року, тобто в день отримання копії судового рішення, проте не вжито жодних необхідних заходів для його виконання. Суд погодився з доводами відповідача щодо необхідності дотримання вимог статті 41 Закону України "Про прокуратуру" в частині звільнення прокурора області, однак звернув увагу, що питання щодо такого звільнення ініційовано не у день отримання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року (13 лютого 2018 року), яка в частині поновлення позивача на посаді підлягала негайному виконанню, а лише після звернення позивача до Генеральної прокуратури України із заявою щодо його поновлення на посаді, що свідчить, на думку суду, про протиправне зволікання щодо виконання судового рішення, яке є обов'язковим для всіх на території України. З урахуванням наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності щодо виконання судового рішення від 05 лютого 2018 року в частині поновлення позивача на посаді прокурора Волинської області та виплати йому суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи листи Міністерства соціальної політики України щодо визначення кількості робочих днів у 2016 та 2017 роках, а також обставини перенесення, скасування святкових днів у цей період, суд дійшов висновку, що відповідачем здійснено правомірну виплату суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 липня 2014 року по 05 лютого 2018 року за 881 робочий день. При цьому, матеріали справи не містять доказів компенсації за період затримки виконання судового рішення в порушення вимог статті 236 Кодексу законів про працю України, тоді як протиправна бездіяльність щодо виконання судового рішення від 05 лютого 2018 року встановлена в межах розгляду даної справи. Суд дійшов висновку, що неврахований період, який є предметом спору в даній справі, з 06 лютого 2018 року по 26 квітня 2018 року, є часом затримки в поновленні ОСОБА_1 на посаді прокурора Волинської області, тривалістю 56 робочих днів.

Водночас, суд врахував, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року встановлено, що суд позбавлений можливості встановити середню заробітну плату позивача, з урахуванням обчислення виплат отриманих за попередні два місяці перед звільненням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

28 березня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Генеральної прокуратури України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та залишити в цій частині позову заяву без розгляду, а в іншій частині оскаржувані судові рішення просив залишити без змін.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що на час отримання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2018 посаду прокурора Волинської області обіймав ОСОБА_3, якого на цю посаду призначено строком на п'ять років. До того ж зазначає, що звільнення ОСОБА_3 без його згоди та рекомендації Ради прокурорів України суперечило б вимогам законодавства.

Зауважує, що вказані обставини зумовили зволікання з виконанням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2018. Також скаржник посилається на положення ст. 122 КАС України, за якими строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби становить один місяць. Вказує, що оплата вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення не входить до структури заробітної плати, її стягнення є санкцією, яка застосовується судом на підставі ст. 236 КЗпП України, а отже вважає, що вказаний спір є відмінним від спору про оплату праці, у якому відсутні обмеження строків звернення до суду.

Таким чином, відповідач вважає, що звернувшись до суду 05.06.2018 позивач пропустив місячний строк звернення до суду, а судами попередніх інстанцій вказаним обставинам не надано належної правової оцінки.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року у справі №803/1712/14 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування розпоряджень, наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування розпоряджень, наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково. Постановлено визнати протиправним та скасувати розпорядження Центрального управління Служби безпеки України №131д від 23 липня 2014 року про скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці; визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №1073к від 30 липня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади Прокурора Волинської області; поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Волинської області з 31 липня 2014 року; стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 липня 2014 року по 05 лютого 2018 року; у задоволенні решти позовних вимог - відмовити; допустити до негайного виконання постанову у частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на посаді.

Станом на 05 лютого 2018 року посаду прокурора Волинської області обіймав ОСОБА_3, якого призначено на посаду наказом Генерального прокурора України від 15 липня 2016 року №135к.

10 квітня 2018 року ОСОБА_3 на адресу Генерального прокурора України скерував заяву про звільнення його із займаної посади у зв'язку з службовою необхідністю та на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року про поновлення на посаді прокурора Волинської області ОСОБА_1

11 квітня 2018 року Генеральна прокуратура України звернулась до Ради прокурорів України із листом №11/1/1-520вих. -18 щодо розгляду питання щодо внесення рекомендації про звільнення з посади прокурора Волинської області ОСОБА_3 у зв'язку з достроковим припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 Закону України "Про прокуратуру".

18 квітня 2018 року Рада прокурорів України прийняла рішення №26 "Про внесення рекомендації про звільнення ОСОБА_3 з посади прокурора Волинської області та внесення рекомендації про його призначення на посаду заступника прокурора Волинської області".

На підставі вказаних рекомендацій Ради прокурорів України від 18 квітня 2018 року та заяви ОСОБА_3. Генеральною прокуратурою України видано наказ №53к від 27 квітня 2018 року, яким ОСОБА_4 звільнено із посади прокурора Волинської області.

На виконання постанови суду апеляційної інстанції, наказом Генерального прокурора України від 27 квітня 2018 року №54к позивача поновлено на посаді прокурора Волинської області з 31 липня 2014 року.

В подальшому, на підставі наказу Генерального прокурора України, позивачу виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 липня 2014 року по 05 лютого 2018 року.

Незгода позивача із бездіяльністю відповідача щодо своєчасного виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року зумовила його звернення до суду з даним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ст 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 5 статті 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються постанови суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Частиною 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Право на компенсацію заробітку, втраченого за час виконання судового рішення про поновлення на роботі встановлено статтею 236 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин випливає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Волинської області, проте фактичне поновлення позивача на посаді після прийняття Генеральним прокурором України наказу від 27 квітня 2018 року №54к про поновлення позивача на посаді прокурора Волинської області з 31 липня 2014 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що період часу з 06 лютого 2018 року по 26 квітня 2018 року є періодом затримки виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року в частині поновлення позивача на посаді, за який позивачу має бути виплачено середній заробіток.

Суд зазначає, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Відповідно до ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, враховуючи те, що судове рішення в частині поновлення позивача на посаді фактично виконано лише 27 квітня 2018 року, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідно до ст. 236 КЗпП України.

Колегія суддів також критично оцінює посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Суд зазначає, що з огляду на приписи частини 2 статті 233 КЗпП України звернення позивача до суду з позовом про стягнення належного йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не обмежується будь-яким строком. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №808/1271/18.

До того ж, у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, та від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15 Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що така вимога є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати частину 2 статті 233 КЗпП України.

Наведена практика Верховного Суду була врахована судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.

Також Суд відхиляє надані позивачем додаткові пояснення щодо обставин скасування Верховним Судом 17 жовтня 2019 року постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року у справі №803/1712/14 із залишенням в силі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2017 року про відмову у задоволенні позову.

Суд звертає увагу на те, що на час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій було таке, що набрало законної сили судове рішення суду апеляційної інстанції від 05 лютого 2018 року у справі №803/1712/14, обов'язковість виконання якого закріплена на законодавчому рівні.

Таким чином, скасування вищенаведеного судового рішення в касаційному порядку після ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій у цій справі не може свідчити про допущення судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень порушень норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

До того ж, Верховний Суд звертає увагу скаржника на положення статті 361 КАС України (в чинній редакції), які визначають підстави перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами.

Так, відповідно до ч. 1 цієї статті судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 3 ч. 2 вказаної статті підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Пунктом 3 ч. 1 статті 363 КАС України установлено, що заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної Пунктом 3 ч. 1 статті 363 КАС України, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Таким чином, діючим процесуальним законодавством передбачений певний механізм вирішення питання щодо фактичного виконання судового рішення, яке в подальшому скасовано в касаційному порядку, проте відповідач таким механізмом не скористався.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною 1 статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8789/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич М. І. Смокович Н. В. Шевцова
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст