ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року

Київ

справа №820/3255/17

адміністративне провадження №К/9901/1146/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду (суддя Панченко О.В.) від 05.10.2017

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 (судді Донець Л.О., Бенедик А.П., Спаскін О.А.)

у справі №820/3255/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ

У серпні 2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області (далі ДФС) від 18.05.2017 та вимоги про сплату боргу.

Позов мотивовано тим, що ДФС за наслідками перевірки безпідставно дійшла висновку

про порушення ОСОБА_2 вимог чинного законодавства під час визначення суми податку на доходи фізичних осіб, податку з військового збору та єдиного внеску.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.05.2017 №0000401315 та №0000411315, вимогу про сплати боргу (недоїмки) №Ф-0000111315 від 18.05.2017 та рішення №0000421315 від 18.05.2017 ДФС; стягнуто на корись позивача судовий збір у розмірі 4 255, 42 грн.

Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права. Зокрема, судами не враховано, що відповідач безпідставно відніс до складу витрат суми, сплачені у якості орендної плати та земельного податку.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

19.12.2017 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної у березні - квітні 2017 року документальної планової виїзної перевірки позивача, як самозайнятої особи, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, ДФС складено акт від 24.04.2017.

В акті встановлено порушення позивачем:

- вимог п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 154 741, 88 грн.;

- ст. 7,9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиного соціального внеску на загальну суму 152 021, 91 грн.;

- п.16 прим.1 підрозділу 10 Розділу XX та ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з військового збору на загальну суму 12 706, 92 грн.

На цій підставі відповідачем 18.05.2017 прийнято:

податкове повідомлення - рішення №0000401315, яким позивачу за порушення п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 232 112, 82 грн., в тому числі: за основним платежем - 154 741, 88 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 77 370, 94 грн.;

податкове повідомлення - рішення №0000411315, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з військового збору на загальну суму 19 060, 38 грн., в тому числі: за основним платежем - 12 706, 92 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6 353, 46 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000111315, якою нараховано недоїмку з єдиного соціального внеску в загальному розмірі 152 021, 91 грн.;

- рішення №0000421315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 22 346, 86 грн.

Свої дії щодо цього ДФС мотивує тим, що позивачем у 2015 та 2016 роках до складу витрат включено орендну плату за землю та земельний податок, що призвело до заниження чистого оподаткованого доходу у 2015 році на загальну суму 344 712, 45 грн., а у 2016 році - на 502 415 грн.

Скарги подані позивачем в процедурі адміністративного оскарження прийнятих ДФС податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій, задоволені не були.

Відповідно до залучених до матеріалів справи доказів ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність та знаходиться на загальній системі оподаткування.

Спірні правовідносини регламентуються положеннями Податкового Кодексу України у відповідних редакціях.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, внормовано положеннями статті 177 Податкового Кодексу України.

Пунктом 177.2. цієї статті обумовлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому, згідно підпунктом 177.2.4. пункту 177.2 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких, зокрема, відносяться витрати на оплату оренди.

Позивачем до складу витрат 2015 та 2016 років включено орендну плату та земельний податок, які ним було сплачено за оренду землі, що використовується ОСОБА_2 на підставі укладених з Харківською міською радою договорів оренди землі.

Відповідачем не заперечується тієї обставини, що вищезазначені земельні ділянки комунальної власності, які орендуються позивачем, використовуються останнім у його господарській діяльності.

З огляду на це, суди дійшли правильного висновку про те, що включення позивачем до складу витрат орендної плати за землю та земельного податку відповідає положенням підпункту 177.2.4. пункту 177.2 статті 177 ПК України, оскільки ці витрати є документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця.

Помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні положень статті 177 Податкового Кодексу України є посилання відповідача нате, що орендна плата за землю та земельний податок, як обов'язкові платежі не охоплюються дією підпункту 177.2.4. пункту 177.2 статті 177 ПК України.

Аналогічну правову позицію з приводу можливості віднесення до витрат безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, плати за землю, яка здійснюється на підставі договорів оренди земельної ділянки комунальної та державної власності, за умови використання землі у господарській діяльності, висловлено в постанові Верховного Суду України 27 лютого 2018 року у справа №821/274/17 (К/9901/3351/17).

Таким чином, доводи касаційної скарги ДФС не спростовують правильність доводів якими мотивовано судові рішення, не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанції помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер