ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року

Київ

справа №805/4461/15-а

адміністративне провадження №К/9901/27885/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 у справі за позовом ОСОБА_2 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 подала до суду позов, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 1/6-17 про визначення грошового зобов'язання з транспортного податку в сумі 25 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні про визначення грошового зобов'язання з транспортного податку в сумі 25 000,00 грн контролюючий орган посилався на норми матеріального права, які регулюють порядок обчислення плати за землю. Окрім того, позивач наголошує на тому, що контролюючий орган надіслав йому зазначене податкове повідомлення-рішення 07.07.2015 поза межами визначеного у підпунктах 267.6.1 і 267.6.2 пункту 276.6 статті 276 Податкового кодексу України терміну.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 22.12.2015 адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 15.06.2015 № 1/6-17 про визначення грошового зобов'язання з транспортного податку в сумі 25 000,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган не зазначив у оспорюваному податковому повідомленні-рішенні від 15.06.2015 № 1/6-17 рік, за який визначено позивачу грошове зобов'язання з транспортного податку. Податкове повідомлення-рішення у порушення вимог підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України контролюючий орган надіслав позивачу тільки 10.10.2015, тоді як мав виконати такий обов'язок до 1 липня базового податкового (звітного) періоду (року).

Донецький апеляційний адміністративний суду постановою від 27.01.2016 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.12.2015 скасував та відмовив в задоволенні позову.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач зобов'язаний сплатити транспортний податок за 2015 рік, оскільки є платником цього податку згідно з положеннями підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, як особа, яка має власний зареєстрований в Україні легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Контролюючий орган правомірно визначив грошове зобов'язання з транспортного податку за базовий податковий (звітний) період - 2015 рік за ставкою, передбаченою у пункті 267.4 статті 267 Податкового кодексу України.

ОСОБА_2 оскаржила постанову суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році таке рішення мало бути прийнято та оприлюднено до 15.07.2014 року. Рішення Слов'янської міської ради «Про затвердження положення про транспортний податок на 2015 рік прийнято 30.01.2015, тому воно може бути застосовано не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25.02.2016 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.11.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 20.11.2018.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що контролюючий орган за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначив позивачу транспортний податок за, оскільки вважав, що згідно з положеннями підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України ця особа є платником транспортного податку через те, що має власний зареєстрований в Україні легковий автомобіль, що використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., та відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування. Суд апеляційної інстанції також встановив, що грошове зобов'язання з транспортного податку визначено позивачу за 2015 рік.

Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 57 цією Конституції.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII статтю 267 Податкового кодексу України викладено в редакції, за якою запроваджено новий місцевий податок - транспортний податок. Закон України від 28.12.2014 №71-VIII набрав чинності з 01.01.2015.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

У відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

За пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

За підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до переліку місцевих податків належить податок на майно.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015) податок на майно складається, зокрема, з транспортного податку.

Таким чином, транспортний податок є місцевим податком.

Частиною першої статті статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України передбачено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Зі змісту наведених норм закону випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, норма передбачає період опублікування рішення ради (період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (період, який є наступним за плановим). Ці періоди не співпадають у часі.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового скасування постанови суду першої інстанції про задоволення позову та неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції при вирішенні справи безпідставно не врахував пояснення відповідача про визначення позивачу транспортного податку саме за 2015 рік та не врахував зазначеної правової позиції, разом з тим це не призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Керуючись статтями 349, 352, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 скасувати та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.12.2015.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду