ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року

Київ

справа №276/322/17

адміністративне провадження №К/9901/2174/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області у складі судді Мельника М.Л. від 17 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Капустинського М.М., Моніча Б.С., Охрімчук І.Г. від 07 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу.

Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», про що ним була подана заява до Міністерства оборони України та додані всі необхідні документи, проте йому було відмовлено в зв'язку з тим, що в поданих ним документах відсутні документи, які свідчать про причини та обставини поранення. В зв'язку з цим він звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду, який постановою від 31 серпня 2016 року визнав протиправним та скасував рішення від 20 травня 2016 року Міністерства оборони України про повернення на доопрацювання документів та зобов'язав останнього розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії. 10 листопада 2016 року ОСОБА_2 вдруге подав заяву до Міністерства оборони України про призначення та виплату такої допомоги, до заяви додав всі необхідні документи, але йому було відмовлено з посиланням на те, що ним не подано документ, що свідчить про обставини поранення.

Постановою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним і скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 14 грудня 2015 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у 150 кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду ІІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення, травми, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975 (далі - Порядок № 975); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, Міністерство оборони України звернулось із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що позовні вимоги безпідставні та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не подано документ про причини та обставини поранення, крім цього, скаржник зазначає, що повноваження Міністерства оборони України, які реалізовані у спірних правовідносинах, є дискреційними та належать до його виключної компетенції, тому він міг діяти із певною свободою розсуду, що і мало місце.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 в період з 31 серпня 1983 року по 30 листопада 1996 року проходив військову службу в Збройних силах, з 07 травня 1987 року по 20 липня 1988 року проходив військову строкову службу в Республіці Афганістан, де велися бойові дії, та отримав статус учасника бойових дій.

За час проходження служби позивач в Республіці Афганістан отримав контузію, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, 05 січня 2016 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності.

З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, ОСОБА_2 06 січня 2016 року звернувся до військового комісару Володарсько-Волинського районного військового комісаріату з відповідною заявою.

За результатами розгляду заяви, Міністерством оборони України протоколом від 20 травня 2016 року № 36 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийнято рішення про необхідність повернення на доопрацювання документів, поданих позивачем, оскільки відсутні документи, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що вони не пов'язані із вчиненням позивачем кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови (пункт 13 Порядку № 975).

Отже, розпорядник бюджетних коштів, тобто відповідач, мав прийняти одне з двох рішень - про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Прийняття рішень про повернення на доопрацювання документів не передбачено Порядком № 975.

У зв'язку з цим позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду, який постановою від 31 серпня 2016 року, встановив, що ОСОБА_2 як військовослужбовець отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975.

10 листопада 2016 року ОСОБА_2 вдруге подав заяву до Міністерства оборони України про призначення та виплату такої допомоги, до заяви додав всі необхідні документи, але йому було відмовлено з посиланням на те, що ним не подано документ, що свідчить про обставини поранення.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно статей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Зазначена позиція судів першої та апеляційної інстанцій узгоджується з висновками, викладеними у рішенні Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року по справі № 21-466а14.

Судами в цій справі встановлено, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що також було встановлено постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року.

З приводу твердження відповідача про неможливість судового втручання у його дискреційні повноваження суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, коли рішенням судів, що набрали законної сили, встановлено що ОСОБА_2 як військовослужбовець отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко