ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 560/7496/20

адміністративне провадження № К/9901/42336/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року (суддя Ковальчук О.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року (судді: Іваненко Т.В., Граб Л.С., Сторчака В. Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби з питань праці у Хмельницькій області, Державної служби України з питань праці про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив стягнути з Управління Держпраці у Хмельницькій області (далі - відповідач-1) на середній заробіток за час затримки Державною службою з питань праці (далі - відповідач-2) поновлення на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області (справа № 822/6297/15), з 11 червня 2020 по 28 серпня 2020 у розмірі 41599,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №822/6297/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління Держпраці у Хмельницькій області з 01 грудня 2015 року Державна служба України з питань праці виконане з порушенням термінів в примусовому порядку 27 серпня 2020 року. 03 вересня 2020 року державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням рішення суду Державною службою України з питань праці (наказ від 27 серпня 2020 року №77-кт про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області з 16 грудня 2015 року). Вказує, що відповідачем-2 рішення суду про негайне поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління у Хмельницькій області затримано з 11 червня 2020 року по 28 серпня 2020 року. Посилаючись на статтю 236 КЗпП України уважає, що відповідач-1 повинен виплатити на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 41599,25 грн (55днів х 756,35 грн (середньоденний заробіток в 2020 році відповідно до матеріалів справи)) = 41599,25 грн).

Уважає, що відповідачі обмежили його в отримані додаткових 113135,06 грн шляхом незаконного звільнення з займаної посади.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток в загальній сумі 10120,14 грн за час затримки виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 у справі №822/6297/15. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідно до статті 236 КЗпП України за час затримки виконання рішення позивач має право на отримання середнього заробітку в загальній сумі 10120,14 грн (54 робочих дні х 187,41 грн (середньоденний заробіток за 2015 рік)).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року скасовано рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної служби з питань праці у Хмельницькій області, Державної служби України з питань праці про стягнення коштів залишено без розгляду.

Скасовуючи рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року Сьомий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що позивач звернувся із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за час затримки виконання рішення суду) з порушенням встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку. А тому колегія суддів прийшла до висновку про залишення позову без розгляду, а також зауважила, що позивачем не наведено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від його волі, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі №560/7496/21 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення коштів задовольнити повністю. Стягнути з Управління Держпраці у Хмельницькій області середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду з 11 червня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 35283,60 грн. (653,40 грн. х 54 роб. дні)

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження СБ України зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №461/1303/19.

На переконання позивача, у цьому випадку, апеляційним судом не правильно застосовано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №461/1303/19, зокрема, «... середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». Тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення таких виплат обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частини перша статті 233 КЗпП України)».

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 серпня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Рішенням від 10 червня 2020 року у справі №822/6297/15 Хмельницький окружний адміністративний суд позов ОСОБА_1 задовольнив частково та зобов`язав Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області з 16 грудня 2015 року; стягнув з Управління Держпраці у Хмельницькій області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2015 року по 10 червня 2020 року у розмірі 738944,58 грн. Допустив до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць.

За заявою позивача 17 червня 2020 року Хмельницький окружний адміністративний суд видав виконавчий лист по справі №822/6297/15 з примусового виконання рішення цього суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління Держпраці у Хмельницькій області з 16 грудня 2015 року.

03 липня 2020 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП №62440330 з виконання виконавчого листа по справі №822/6297/15 про поновлення позивача на посаді.

03 вересня 2020 року державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням Державною службою України з питань праці рішення суду та поновленням 03 вересня 2020 року державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням Державною службою України з питань праці рішення суду та поновленням ОСОБА_1 наказом від 27 серпня 2020 року №77-кт на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області з 16 грудня 2015 року.

Уважаючи, що затримкою виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року про негайне поновлення на посаді відповідачі завдали йому моральної шкоди та посилаючись на встановлений статтею 236 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо сплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року про поновлення позивача на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області виконано 27 серпня 2020 року (наказ від 27 серпня 2020 року №77-кт).

З адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ( за час затримки виконання рішення суду) ОСОБА_1 звернувся 18 листопада 2020 року (згідно з поштового штемпелю на конверті відправника).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в силу частини п`ятої статті 122 КАС України позивачем пропущено місячний строк звернення до суду із цим позовом.

Таким чином ключовим питаннями у цьому касаційному провадженні є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з`ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об`єднаної палати Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.

У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає про те, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної йому заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин), не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 26 травня 2022 року у справі № 420/10861/21.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, неправильно застосував статтю 233 КЗпП України, що призвело до невірного висновку про порушення ОСОБА_2 визначеного законом строку звернення до суду з позовом у цій справі.

Верховний Суд не переглядає правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, тому що судом апеляційної інстанції не здійснено перегляд рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог.

Висновки по суті вимог касаційної скарги

За наведеного правового регулювання й обставин справи Верховний Суд констатує, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає визначеним КАС України критеріям законності та обґрунтованості. Відтак, суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року скасувати, а справу направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді: Л.О. Єресько

В.М. Соколов