ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 320/1375/19

адміністративне провадження № К/990/34148/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участі секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року (суддя Балаклицький А.І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року (головуюча суддя Єгорова Н.М., судді: Федотов І.В., Чаку Є.В.)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки, податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі - Позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Київській області (надалі - Відповідач) від 19 листопада 2018 року №2513 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 »; визнати протиправними дії з проведення перевірки на підставі наказу від 19 листопада 2018 року №2513 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 »; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16 січня 2019 року №0000841303, №0000851303, №0000861303, №0000871303; визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 16 січня 2019 року №0000811303; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16 січня 2019 року №0000831303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16 січня 2019 року №0000821303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог Позивач наполягав на протиправному проведенні податкової перевірки, оскільки Відповідачем не вказувалось підстав її проведення, а також у зв`язку з неотриманням Позивачем належним чином оформленого запиту як необхідної передумови призначення податкової перевірки. Тому стверджував, що спірні податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийнятті за результати проведення незаконної перевірки.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що для завершення процедури припинення підприємницької діяльності Позивачу було надіслано запит щодо надання інформації та її документальних підтверджень на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) у зв`язку із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Отже, запит був спрямований на надання Позивачем інформації з огляду на припинення ним підприємницької діяльності, водночас оскаржуваний наказ на проведення перевірки Позивача було видано на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України (у зв`язку з ненаданням Позивачем пояснень та їх документальних підтверджень на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу). Крім того, проведена податковим органом перевірка могла охоплювати період здійснення Позивачем підприємницької діяльності, тому визначення періоду з 9 лютого 2017 року по 31 грудня 2017 року було здійснено поза межами встановленої податковим законодавством компетенції.

Також судами зауважено на тому, що з наказом на перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку, що включає й отримання платником податку зазначених відомостей.

За відсутності в наказі підстави для проведення податкової перевірки та належного повідомлення Позивача про її початок, суди першої та апеляційної інстанції зробили висновок про порушення податковим органом порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Позивача, що слугувало підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та визнання протиправними дій щодо її проведення.

Задовольняючи позов в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних актів індивідуальної дії суди попередніх інстанцій виходили з того, що недотримання встановлених умов та порядку проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Оскільки предметом розгляду справи є, з-поміж іншого, законність прийняття наказу та проведення перевірки на його підставі, суди обох інстанцій дійшли висновку, що оскаржувані індивідуальні акти є протиправними та підлягають скасуванню. Оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) за єдиним соціальним внеском також підлягає скасуванню як похідна від скасованих індивідуальних актів.

Постановою Верховного Суду від 4 листопада 2021 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу від 19 листопада 2018 року №2513 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 », а також в частині визнання протиправними дій з проведення перевірки на підставі зазначеного наказу - відмовлено. В іншій частині позовних вимог справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалюючи рішення в частині відмови у позові Верховний Суд виходив з того, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності. Оскільки норми ПК України не встановлюють обов`язковою передумовою для проведення перевірки на підставі пункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України направлення запиту до платника податків, достатнім є, зокрема, сам факт початку процедури припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. З цих підстав колегія суддів касаційного вказала на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про протиправність прийняття наказу на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України з огляду на те, що запит було направлено відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а також, оскільки спірним наказом було призначено перевірку фізичної особи ОСОБА_1 , визнала й помилковим висновок судів протиправність проведення перевірки за період з 9 лютого 2017 року до 31 грудня 2017 року, тобто у період після припинення його діяльності як фізичною особою-підприємцем.

Оскільки висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності наказу щодо проведення перевірки обґрунтовано виключно посиланням на направлення запиту відповідно до вимог підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, однак, такий висновок є помилковим, колегія суддів зауважила на тому, що це зумовило помилкове не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду з питання застосування норм права, які регулюють призначення і проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.1 статті 78.1 статті 78 ПК України, як наслідок ненадання правової оцінки доводам контролюючого органу в цій частині.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про неналежне повідомлення Позивача стосовно проведення перевірки Верховний Суд вказав про те, що необізнаність платника з наказом про проведення перевірки може свідчити про відсутність правових наслідків для її проведення у випадку необізнаності з поважних причин, однак наявність таких у цій справі судами не досліджувалося, як і не надано правової оцінки діям Позивача, який не забезпечив отримання поштової кореспонденції за зазначеною ним податковою адресою, а також діям Відповідача, вчиненим з метою вручення запиту.

При цьому Судом вказано на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для окремого скасування наказу №2513, оскільки ухваленням такого рішення права Позивача не можуть бути поновлені, як і окреме визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення перевірки не можуть захистити права Позивача. Належним способом захисту прав платників податків є оскарження рішень контролюючого органу, прийнятих за результатами такої перевірки в тому числі з підстав порушення процедури призначення і проведення перевірки.

Оскільки для констатації дотримання контролюючим органом вимог ПК України під час призначення і проведення перевірки необхідним є встановлення істотних для справи обставин, зокрема, з якого часу Позивач вважається повідомленим про призначену відносно нього перевірку, Судом ухвалено рішення про направлення цієї справи у іншій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Ухвалюючи оскаржувані у справі рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 з 31 січня 2007 року по 8 лютого 2017 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, як і станом на день здійснення відчуження зазначених в акті перевірки об`єктів нерухомості. Дії Позивача з продажу нерухомого майна носять характер систематичних, послідовних та цілеспрямованих, за період 2013-2017 років Позивачем здійснено продаж 149 квартир та приміщень, метою такої діяльності є саме отримання прибутку, оскільки зазначені дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб Позивача. Наведене, за висновками судів, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а сам лише факт підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу Позивача як підприємця не є свідченням непов`язаності таких операцій з підприємницькою діяльністю.

Оскільки під час перевірки встановлено сплату Позивачем податку на доходи фізичних осіб під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості за ставкою 5%, висновки Відповідача щодо заниження податку на доходи фізичних осіб та порушення пунктів 177.2 та 177.11 статті 177 ПК України, заниження суми військового збору, нарахованого на занижену суму чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності, а також донарахування суми єдиного внеску на вказану суму доходу судами обох інстанцій визнано обґрунтованим. При цьому відсутність серед видів діяльності ФОП відповідного КВЕД (продаж власного нерухомого майна), підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна Позивачем як фізичною особою, отримання містобудівної документації як фізичною особою суди визнали таким, що не спростовує факту систематичної реалізації нерухомого майна з метою отримання прибутку.

Також суди попередніх інстанцій погодились з висновками перевірки та обґрунтованістю застосування штрафних санкцій за наслідком неподання/несвоєчасного подання податкових декларацій та ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

У касаційній скарзі Позивач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухваливши нове рішення про часткове задоволення позовних вимог: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16 січня 2019 року №0000841303, №0000851303, №0000861303, №0000871303, вимоги від 16 січня 2019 року №0000811303 та рішення від 16 січня 2019 року №0000821303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Підставою касаційного оскарження скаржником вказано пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Відповідач процесуальним правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем 31 січня 2007 року (номер запису: 23570000000004327) за адресою: АДРЕСА_1 (основний вид діяльності за КВЕД 68.31 Агентства нерухомості), а з 8 лютого 2017 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №23570060005004327 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 19 листопада 2018 року №2513 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )» призначено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна, за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року з 27 листопада 2018 року тривалістю 5 робочих днів.

На підставі цього наказу Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано повідомлення від 19 листопада 2018 року №902/10-36-13-03, згідно з яким з 27 листопада 2018 року терміном 5 робочих днів за адресою: АДРЕСА_2 в приміщенні ГУ ДФС у Київській області буде проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 .

Наказ від 19 листопада 2018 року №2513 та повідомлення від 19 листопада 2018 року №902/10-36-13-03 направлені Позивачу засобами поштового зв`язку та повернулися на адресу контролюючого органу з відміткою «не проживає».

У період з 27 листопада 2018 року по 3 грудня 2018 року на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 ПК України та наказу від 19 листопада 2018 року №2513 ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна, за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт від 10 грудня 2018 року №1101/10-36-13-03/ НОМЕР_1 .

За змістом акта перевірки від 10 грудня 2018 року №1101/10-36-13-03/ НОМЕР_1 відповідно до наданої інформації Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області листом від 22 червня 2018 року №10/10-16/2206/02, фізична особа ОСОБА_1 є замовником будівництва на підставі Декларацій про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, виданих Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області за такими адресами: АДРЕСА_3 (декларація №КС143163580612); АДРЕСА_4 (декларація №КС143163502981); АДРЕСА_5 (декларація №КС143152310591); АДРЕСА_4 (декларація №КС143133310492); АДРЕСА_4 (декларація №КС143133230695); АДРЕСА_6 (декларація №КС143133230729); АДРЕСА_6 (декларація №КС143133230705); АДРЕСА_6 з (декларація №КС143131890056).

Перевіркою встановлено, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 набував у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він безпосередньо виступає, із залученням підрядних організацій після введення об`єктів нерухомості (багатоповерхових будинків) в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами. У подальшому ОСОБА_1 реалізовувались об`єкти нерухомого майна (квартири) на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.

У ході перевірки Відповідачем встановлено, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 здійснював будівництво об`єктів нерухомого майна в м. Ірпінь Київської області та позиціонував об`єкти будівництва під назвою Житловий комплекс « Карат ». Реалізація збудованих ОСОБА_1 об`єктів нерухомого майна здійснювалось у відділі продажу за адресою: АДРЕСА_4 (відділ продажу ЖК «Карат»). Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Internet на офіційному веб-сайті www.karat-irpin.kiev.ua, ОСОБА_1 зазначений начальником відділу продажу ЖК «Карат». Також, на даному веб-сайті розміщено інформацію щодо ТОВ «Акрополь груп», яке відповідно до наявних Декларацій про готовність об`єктів до експлуатації є уповноваженою особою на здійснення технічного нагляду.

В акті перевірки зазначається, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб ДФС України за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 отримано дохід від реалізації об`єктів нерухомого майна за ознакою доходу « 104» - доходи від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого всього у сумі 4863135,00 грн, у тому числі за 2013 рік - 275183,00 грн, за 2014 рік - 776115,00 грн, за 2015 рік - 168750,00 грн, за 2016 рік - 1738455,00 грн та за 2017 рік - 1904632,00 грн.

Згідно з інформацією, яка міститься в інтегрованій картці платника податків ІС «Податковий блок», встановлено, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року на постійній основі відповідно до пункту 172.5 статті 172 Кодексу сплачувались податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об`єктів нерухомого майна фізичним особам - покупцям до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу на загальну суму 3905555,86 грн, у тому числі за 2013 рік - 167319,15 грн, за 2014 рік - 834669,25 грн, за 2015 рік - 49967,00 грн, за 2016 рік - 990043,65 грн, за 2017 рік - 1863556,81 грн, виходячи з чого сума отриманого доходу платником податків від продажу об`єктів нерухомого майна становить всього 78111117,20 грн, у тому числі за 2013 рік - 3346383,00 грн, за 2014 рік - 16693385,00 грн, за 2015 рік - 999340,00 грн, за 2016 рік - 19800873,00 грн, за 2017 рік - 37271136,20 грн.

Розбіжність між отриманим фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 доходом згідно з відомостями, які містяться в ДРФО ДФС України та наявної інформації в ІС «Податковий блок» щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5% (п`ять відсотків) від реалізації об`єктів нерухомого майна виникла у зв`язку із не відображенням приватними нотаріусами даних в податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку під час посвідчення договорів купівлі-продажу.

Відповідно до наявної податкової інформації фізична особа - платник податків ОСОБА_1 здійснював продаж даних об`єктів, замовником будівництва яких він виступає.

В акті перевірки зазначено, що вищезазначена інформація підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва багатоповерхових житлових будинків з метою подальшої реалізації об`єктів нерухомого майна спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу. Відповідач вважає, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб`єкт підприємництва - підприємцем.

Перевіркою встановлено отримання фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року доходу від провадження підприємницької діяльності, який згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи у загальній сумі 78111117,20 грн, у тому числі за 2013 рік - 3346383,00 грн, за 2014 рік - 16693385,00 грн, за 2015 рік - 999340,00 грн, за 2016 рік - 19800873,00 грн, за 2017 рік - 37271136,20 грн.

Також, перевіркою встановлено, що податкові декларації про майновий стан і доходи за 2013-2016 роки ОСОБА_1 подані, дохід отриманий від здійснення підприємницької діяльності не задекларований. Декларація про майновий стан і доходи за 2017 рік не подана, а декларації за 2013-2014 роки подані невчасно, чим порушено пункти 177.5, 177.11 статті 177 ПК України.

Перевіркою правильності визначення суми чистого оподатковуваного доходу, відображеного в додатках до декларації, встановлено заниження чистого доходу, з якого утримується податок на доходи фізичних осіб, на загальну суму 78111117,20 грн, у тому числі за 2013 рік - 3346383,00 грн, за 2014 рік - 16693385,00 грн, за 2015 рік - 999340,00 грн, за 2016 рік - 19800873,00 грн, за 2017 рік - 37271136,20 грн, чим порушено пункти 177.2, 177.11 статті 177 ПК України.

Згідно з податковою інформацією ОСОБА_1 протягом 2013-2017 років під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, що охоплені документальною позаплановою невиїзною перевіркою, сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 3905555,86 грн, у тому числі за 2013 рік - 167319,15 грн, за 2014 рік - 834669,25 грн, за 2015 рік - 49967,00 грн, за 2016 рік - 990043,65 грн, за 2017 рік - 1863556,81 грн.

У акті перевірки за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 7561954,20 грн, у тому числі за 2015 рік - 142593,00 грн, за 2016 рік - 2574113,49 грн, за 2017 рік - 4845247,71 грн, чим порушено пункти 177.2, 177.11 статті 177 ПК України.

Також в акті зазначено про те, що ОСОБА_1 занижено єдиний соціальний внесок за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 461697,16 грн, у тому числі за 2013 рік - 81612,63 грн, за 2014 рік - 88254,93 грн, за 2015 рік - 87163,60 грн, за 2016 рік - 94941,00 грн, за 2017 рік - 109725,00 грн. Заниження ОСОБА_1 оподатковуваного доходу за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 862508,74 грн.

З урахуванням викладеного, контролюючий орган в акті перевірки дійшов висновку про порушення фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 :

пункту 44.1 статті 44 ПК України в частині ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат;

пунктів 177.5, 177.11 статті 177 ПК України в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік та невчасне подання декларацій про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки;

підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2013-2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 7561954,20 грн, у тому числі за 2015 рік - 142593,00 грн, за 2016 рік - 2574113,49 грн, за 2017 рік - 4845247,71 грн;

пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013, 2014 та 2017 роки;

абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 461697,16 грн, у тому числі за 2013 рік - 81612,63 грн, за 2014 рік - 88254,93 грн, за 2015 рік - 87163,60 грн, за 2016 рік - 94941,00 грн, за 2017 рік - 109725,00 грн;

пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету за 2015-2017 роки на суму 862508,74 грн, у тому числі за 2015 рік - 14990,10 грн, за 2016 рік - 291954,10 грн, за 2017 рік - 555564,54 грн.

На підставі акта перевірки від 10 грудня 2018 року №1101/10-36-13-03/ НОМЕР_1 Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 16 січня 2019 року №0000841303, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 9452442,75 грн, з яких: за податковими зобов`язаннями у сумі 7561954,20 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1890488,55 грн;

податкове повідомлення-рішення від 16 січня 2019 року №0000851303, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 510,00 грн;

податкове повідомлення-рішення від 16 січня 2019 року №0000861303, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 510,00 грн;

податкове повідомлення-рішення від 16 січня 2019 року №0000871303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 1078135,93 грн, з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 862507,74 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 215627,19 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 січня 2019 року №Ф-0000811303 про сплату суми недоїмки за єдиним внеском в розмірі 461697,16 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 16 січня 2019 року №0000821303, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 132218,07 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 16 січня 2019 року №0000831303, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Скаржник наполягає, що у 2013-2017 роках був замовником будівництва (отримував містобудівні умови та обмеження, здійснював будівництво, реєстрував декларації про початок виконання будівельних робіт, подавав декларації про готовність об`єкта до експлуатації) декількох будинків та здійснював продаж нерухомого майна (квартир) як фізична особа.

Обґрунтовуючи заявлену підставу касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій по пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України Позивач стверджує про неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 177 ПК України, зазначаючи про неурахування судами висновків Верховного Суду у постанові від 4 листопада 2021 року у цій же справі, які зводяться до того, що проведення перевірки за останній базовий податковий (звітній) період (2017 рік) є законним, однак перевірці підлягали виключно питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зобов`язання щодо сплати яких виникли саме під час провадження підприємницької діяльності.

Також звертає увагу, що до суду апеляційної інстанції було подано ряд договорів купівлі-продажу, більшість з яких датовано після реєстрації припинення підприємницької діяльності (65% від усіх правочинів). Проте, згідно з актом перевірки Відповідачем встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб за увесь 2017 рік на 4845247,71 грн, тобто з урахуванням отриманих Позивачем доходів після реєстрації припинення підприємницької діяльності, які не підлягають оподаткуванню, як вважає Позивач, відповідно до статті 177 ПК України, що доводить неправильне застосування судами норм статті 177 ПК України.

При цьому стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій й висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №120/1565/19-а, за обставинами якої, як і у цій справі (з 8 лютого 2017 року), реалізація об`єктів нерухомості здійснювалась фізичною особою без статусу суб`єкта підприємницької діяльності, що, за висновком Верховного Суду по справі №120/1565/19-а не покладає обов`язку зі сплати податків, передбачених для підприємців, оскільки саме з моменту реєстрації особа набуває відповідний правовий статус.

Оскаржуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанції з підстав, визначених у пункті 2 частини четвертої статті 328 КАС України, Позивач наполягає на необхідності відступу від застосованих судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 березня 2018 року у справі №826/13138/15 та від 1 листопада 2021 року у справі №520/5138/2020.

В обґрунтування таких доводів скаржник звертає увагу на те, що за обставинами у справі №826/13138/15 Позивач у статусі фізичної особи-підприємця провадив види діяльності, що класифікуються за КВЕД: 70.11.0 організація будівництва об`єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, 68.3 операції з нерухомим майном, в той час як Позивач не здійснює означених видів діяльності згідно з КВЕД щодо здійснення операцій з нерухомим майном. За обставинами у справі №520/5138/2020 позивач придбав будинок 18 березня 2016 року, реконструював його у квартири та продав такі квартири протягом 2016-2017 років, документальна перевірка проводилася у період жовтень - листопад 2019 року. Роблячи висновки у тій справі Верховний суд виходив з того, що правовідносини є подібними зі справою №826/13138/15 з огляду на встановлений факт систематичного продажу нерухомого майна протягом одного року у великій кількості.

В контексті наведеного скаржник зазначає, що як на момент проведення будівництва об`єктів, де замовником виступав Позивач (2012- 2013 рік), так і на сьогоднішній день, у ПК України відсутнє положення, згідно з яким комплекс послідовних цілеспрямованих дій з продажу нерухомого майна є систематичною діяльністю з метою отримання прибутку й такі дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мають на меті задоволення власних (особистих) потреб, а тому мають кваліфікуватись як підприємницька діяльність для цілей оподаткування. При цьому скаржник стверджує й про те, що проводячи перевірку у 2018 році контролюючий орган усвідомлював сплин терміну зберігання документів щодо понесених Позивачем витрат на будівництво об`єктів, відтак безпідставно зробив висновки враховуючи лише отримання доходу Позивачем та всупереч тому, що об`єктом оподаткування за статтею 177 ПК України є чистий дохід. Такі доводи Позивач наводить в контексті обставин цієї справи на противагу обставинам у справі №520/5138/2020, де позивач мав змогу надати документи на підтвердження понесених витрат.

Саме відмінності в обставинах наведених справ з цією справою скаржник зазначає підставами для відступу від висновків Верховного Суду у справах №826/13138/15 та №520/5138/2020.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судам першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правильність наданої судами першої та апеляційної інстанцій правової оцінки оскаржуваним індивідуальним актам в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 КАС України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.

За обставинами у цій справі ОСОБА_1 протягом 2013 - 2017 років здійснював продаж нерухомого майна (квартир, нежитлових приміщень) на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, які він попередньо набував у власність шляхом їх будівництва, замовником якого він виступав (Житловий комплекс «Карат» у м. Ірпінь Київської області). При нотаріальному посвідченні угод Позивачем сплачувався податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від суми реалізації об`єкта нерухомого майна.

Ключовим правовим питанням, що постало перед судами у цій справі є оподаткування доходу отриманого платником податку - фізичною особою внаслідок систематичного продажу нерухомого майна, сплата військового збору, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із доходу, отриманого у такий спосіб, та податку на додану вартість з операцій з продажу нерухомого майна.

Правовий аналіз норм, що регулюють відповідні правовідносини, неодноразово здійснювався Верховним Судом.

Оподаткування доходу фізичних осіб регламентовано нормами розділу IV ПК України, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об`єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (абзац другий пункту 164.1 статті 164 ПК України).

Згідно з підпунктом 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172- 173 цього Кодексу.

Ставки податку встановлені статтею 167 ПК України.

Відповідно до пункту 167.1 цієї статті (у редакції на 1 січня 2015 року) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата).

Згідно з Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» пункт 167.1 статті 167 ПК України викладено у новій редакції, згідно з якою ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом (підпункт 167.2 статті 167 ПК України).

Такий випадок визначено статтею 172 ПК України, якою встановлено оподаткування доходу від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна.

Абзацом першим пункту 172.1 цієї статті встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

Згідно з підпунктом 172.2 цієї ж статті ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва.

Статтею 177 ПК України врегульовано оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1 статті 177 ПК України).

Буквальне тлумачення заголовку статті 177, норми пункту 177.1 цієї статті свідчить, що встановлені цією нормою правила оподаткування, зокрема щодо ставки, застосовуються за одночасної наявності таких умов: 1) дохід отримано фізичною особою-підприємцем; 2) дохід отримано від провадження господарської діяльності.

За визначенням статті 42 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суб`єктами господарювання у розумінні статті 55 ГК України, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до положень статей 1, 18 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (надалі Закон №755-IV) фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем відповідно до переліку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята статті 4 Закону №755-IV).

Отже, фізичні особи можуть вважатись суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус.

Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25 липня 2020 у справі №916/385/19, від 30 червня 2020 року у справі №235/445/18, від 3 листопада 2020 року у справі №916/617/17, висловлено про те, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. У свою чергу, правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Отже, «фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний правовий статус, в тому числі, і у сфері оподаткування, а тому для цілей оподаткування необхідно надавати оцінку конкретним правовідносинам у контексті того, чи виступає особа у них як підприємець, чи як фізична особа. При цьому наявність серед видів діяльності фізичної особи-підприємця відповідного КВЕД не змінює безпосередній зміст спірних правовідносин.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що сам лише факт підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу Позивача як підприємця, не є свідченням непов`язаності таких операцій з підприємницькою діяльністю, основуючись водночас на тому, що послідовність цілеспрямованих дій Позивача з продажу нерухомого майна є систематичною діяльністю, метою якої є саме отримання прибутку, відтак ці дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб Позивача, а отже вказане є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.

Так, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується й скаржником, що з 31 січня 2007 року ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а 8 лютого 2017 року ним припинено підприємницьку діяльність, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У постанові від 23 травня 2022 року у справі №810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловилась про те, що застосування до отриманого фізичною особою доходу правил оподаткування, визначених статтею 177 ПК України означало б довільне розширене тлумачення норм цієї статті, що суперечить імперативному методу правового регулювання, характерного для фінансового права. Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 Цивільного кодексу України).

Здійснення особою підприємницької діяльності без дотримання обов`язкової умови реалізації права на підприємницьку діяльність, тобто без державної реєстрації в установленому порядку як фізична особа-підприємець, є підставою для притягнення такої особи до відповідальності, встановленої чинним законодавством. Так, стаття 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність, зокрема за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання у вигляді штрафу з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

В контексті наведених висновків Суду, у даному спорі важливим є розмежування порядку формування бази оподаткування доходів Позивача до 8 лютого 2017 року як фізичної особи-підприємця та після 8 лютого 2017 року як фізичної особи. А тому, за встановлених обставин цієї справи відсутні підстави для кваліфікації отриманого Позивачем доходу після 8 лютого 2017 року як доходу від здійснення господарської (підприємницької) діяльності і застосування до отриманого доходу правил оподаткування, встановлених статтею 177 ПК України.

Аналогічний підхід продемонстровано Верховним Судом у постанові від 25 січня 2023 року у справі №1.380.2019.004064.

За наведеного слушними є доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі висновків Верховного Суду у постанові від 28 травня 2021 року у справі №120/1565/19-а, за обставинами у якій платник податків (позивач) не мав статусу фізичної особи-підприємця. Поряд з цим судами у цій справі встановлено та враховано те, що з 31 січня 2007 року по 8 лютого 2017 року Позивач був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, проте не надано оцінку тому, що ряд договорів купівлі-продажу квартир та нежитлових приміщень укладено у 2017 році, але після 8 лютого 2017 року, відтак й зроблено передчасні висновки про те, що станом на день здійснення відчуження зазначених у акті перевірки об`єктів нерухомості Позивач був зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця. В матеріалах справи наявні копії, й судами викладено відповідний перелік в оскаржуваних рішеннях, низки договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, укладених Позивачем після реєстрації припинення підприємницької діяльності.

При цьому судами взагалі не досліджувалось питання правильності оподаткування доходів Позивача після 8 лютого 2017 року у розрізі сум отриманого доходу за 2017 рік до та після зазначеної дати.

Тому, для правильного вирішення даного спору важливо перевірити доводи сторін щодо достовірного формування доходів та бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб з 8 лютого 2017 року, встановити, дослідити та надати оцінку обґрунтованості визначення податкових зобов`язань за оскаржуваними актами індивідуальної дії відповідно до викладених висновків Суду.

Отже, у даній справі має місце неповне дослідження обставин, що мають значення для вирішення спору в цілому, оскільки судами не враховано всіх зазначених Позивачем обставин, якими він під час судового процесу обґрунтовував протиправність оскаржених індивідуальних актів. Суд касаційної інстанції в силу окреслених у статті 341 КАС України меж касаційного провадження позбавлений можливості самостійно встановити суми отриманого Позивачем доходу у 2017 році окремо до 8 лютого 2017 року та після цієї дати та перевірити правильність визначення контролюючим органом суми оподатковуваного доходу та обґрунтованість спірних податкових донарахувань за оскаржуваними актами індивідуальної дії.

Верховний Суд зазначає, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин у цій справі необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині судового рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Щодо заявлених скаржником підстав оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій по пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України та відступу від висновків, викладених у постановах від 13 березня 2018 року у справі №826/13138/15 та від 1 листопада 2021 року у справі №520/5138/2020, то судова практика щодо оподаткування доходів фізичних осіб за статтею 177 ПК України є усталеною та послідовною. Верховним Судом сформовано правову позицію застосування наведеної норми, яка зводиться до того, що встановлені статтею 177 ПК України правила оподаткування, зокрема щодо ставки, застосовуються за одночасної наявності таких умов: 1) дохід отримано фізичною особою-підприємцем; 2) дохід отримано від провадження господарської діяльності. При цьому фізичні особи можуть вважатися суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус.

Така правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 травня 2021 року у справі №120/1565/19-а, від 27 липня 2022 року у справі №520/2922/19, а також від 23 травня 2022 року у справі №810/3116/18 Верховним Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, підстав для відступу від якої немає. При цьому, за обставинами у наведених скаржником справах №826/13138/15 та №520/5138/2020 предмет спору стосувався ставки оподаткування доходу, отриманого позивачем, який є фізичною особою-підприємцем.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Верховний Суд вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення обставин, необхідних для вирішення спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

З урахуванням наведеного, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати з передачею справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 3 344 349 353 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року скасувати, а справу №320/1375/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх