ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2019 року

Київ

справа №815/1850/15

адміністративне провадження №К/9901/27499/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргумент Бізнес Груп" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 (суддя Стефанов С. О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 (головуючий суддя Вербицька Н. В., судді: Яковлев Ю. В., Єщенко О. В. ) у справі №815/1850/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргумент Бізнес Груп" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Аргумент Бізнес Груп" звернулося до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ТОВ "Аргумент Бізнес Груп" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.01.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аргумент Бізнес Груп" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 у справі №815/1850/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від
03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №815/1850/15 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2019 прийнято матеріали справи до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на
10.12.2019.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального, процесуального права та неправильної правової оцінки обставин у справі. Як вказує позивач, господарські правовідносини між позивачем і контрагентами оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Позивач наполягає, що ТОВ "Аргумент Бізнес Груп" жодних порушень податкового законодавства не вчинено, висновки в акті перевірки про непідтвердження факту вчинення господарських операцій безпідставні, оскільки за даними операціями товари передані, умови договору виконані сторонами, оплату вартості проведено, господарські зобов'язання виконані належним чином. Крім того, позивач посилається на те, що відповідачем до проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не були виконані необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, що свідчить про її незаконність та про відсутність правових наслідків такої перевірки для позивача.

Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу ДПІ у Малиновському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 21.10.2014 №1544 в період з 22.10.2014 по 28.10.2014 посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині декларування від'ємного значення з податку на додану вартість (ПДВ) у податковій декларації за березень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від
04.11.2014 №5432/15-52-22-02/39069824/104, відповідно до висновку якого, перевіркою встановлено, що в порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України позивачем завищено задекларовану у ряд. 19 (від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду) по деклараціях з ПДВ за березень 2014 року в сумі 5'900'000грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2014 №0003802202, яким позивачу яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5'900'000грн.

Не погодившись з діями та рішеннями податкового органу, ТОВ "Аргумент Бізнес Груп" звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення та визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як вказано судами, позивачем не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що постачання товару за договором здійснювалось саме контрагентом ТОВ "Дарвинкон-М", в ході перевірки встановлена відсутність фактичного підтвердження взаємовідносин позивача з вищевказаним підприємством, як при укладенні самого договору так і при здійсненні безпосередньо господарських операцій за ним.

Крім того, суди посилались на положення Податкового кодексу України, якими встановлено, що позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання зазначених умов надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Судами зауважено, що саме небажання позивача отримати рекомендований лист від ДПІ, незважаючи на неодноразові повідомлення відділення поштового зв'язку під час проведення перевірки, а не неправомірні дії ДПІ, стало наслідком отримання позивачем копії наказу та повідомлення про проведення перевірки після проведення перевірки.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених пунктом 79.1 статті 79 ПК України.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пунктом 79.1 статті 79 ПК України документів та даних, наданих платником податків у визначених пунктом 79.1 статті 79 ПК України випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2 статті 79 ПК України встановлено, що позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як встановлено судами з матеріалів справи, перевірку розпочато 22.10.2014 та закінчено 28.10.2014 року, від 21.10.2014 наказ №1544 та повідомлення від
21.10.2014 № 240 надіслані позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення 21.10.2014, тобто за день до її початку, що підтверджується листом Одеської дирекції УДППЗ "Укрпошта" від 24.04.2015 №07-81-973. Цим же листом підтверджується, що 23.10.2014 рекомендований лист з повідомленням надійшов до відділення поштового зв'язку Одеса - 7, в цей день доставлялось за адресою ТОВ "Аргумент Бізнес Груп", але через відсутність уповноваженої особи були залишено повідомлення про надходження поштового відправлення черговому вахтеру, повторно повідомлення залишено 26.10.2014. Рекомендований лист з повідомленням про вручення №6509802768046 був вручений уповноваженій особі на одержання пошти
21.11.2014.

З урахуванням пункту 79.2 статті 79 ПК України судами вірно констатовано, що відповідачем виконано вимоги податкового законодавства щодо надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Крім того, судами зауважено, що починаючи з дня отримання, позивачем не оскаржено наказ про проведення перевірки.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5'900'000грн. стали висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у перевіряємий період на загальну суму 5'900'000грн. по господарських операціях з ТОВ "Дарвикон-М" з огляду на те, що операції не підтверджуються у зв'язку з відсутністю майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, контрагентів які могли б надати підприємству в оренду складське приміщення для зберігання ТМЦ, невідповідність задекларованих сум по сплаті ПДВ митним органам, даним фактурної вартості імпортованого товару, невідповідність номенклатури імпортованого товару по номенклатурі реалізованого товару від контрагента ТОВ "Дарвикон-М", які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, а отже вказаний контрагент не мав можливості поставити платнику товар в березні 2014 року.

До таких висновків податковий орган прийшов внаслідок непідтвердження реальності господарської операції поставки товару від ТОВ "Дарвикон-М" у березні 2014 року на загальну суму 35'400'000грн., у тому числі ПДВ - 5'900'000грн.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 138.2 статті 138 ПК України.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III пунктом 177.4 статті 177 ПК України.

Отже, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об'єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 цієї статті ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 цієї статті ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Дарвинкон-М" (Продавець) було укладено договір від 03.03.2014 №2014-1, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати (поставити) Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму на умовах, що передбачені дійсним Договором.

Умовами Договору встановлено, що поставка товарів здійснюється силами Продавця, якість товарів повинна відповідати стандартам України, оплата проводиться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця, або готівкою в касі підприємства.

Підтверджуючи реальність здійсненої господарської операцій між позивачем та ТОВ "Дарвинкон-М", до суду надано вищезазначений договір, податкові та видаткові накладні. На підтвердження отримання на склад товару позивачем наданий договір відповідального зберігання, укладеного з ПП "Крайман Шугарт Компані", відповідно до якого останній зберігає на складі підприємства товар, куплений позивачем у ТОВ "Дарвикон-М". На підтвердження виконання цього договору позивач надав акт прийому-передачі товару на зберігання та довіреність на отримання ТМЦ за договором відповідального зберігання.

Разом з тим, апеляційним судом зауважено, що до цього вказаний товар за документами зберігався на цьому ж складі, зокрема на підставі договору відповідального зберігання, укладеного ПП "Крайман Шугарт Компані" з ТОВ "Дарвикон-М". Згідно договорів відповідального зберігання адреса місця зберігання - м. Сімферополь.

З наведених обставин та пояснень представника позивача суди вбачали, що при здійсненні господарської операцій між позивачем та ТОВ "Дарвикон-М" товар нікуди не переміщувався, а залишався на складі ПП "Крайман Шугарт Компані", з березня 2014 року товар позивачем будь-яким чином не використовувався та оплата за нього не проводилась.

Судами констатовано, що під час проведення перевірки та розгляду справи в суді позивачем не надано доказів руху активів у процесі здійснення вищезазначених господарських операцій. Не спростовані твердження відповідача щодо відсутності можливостей ТОВ "Дарвикон-М" для вчинення господарських операцій, за якими виписані податкові накладні, надані позивачем. При цьому, на пропозицію суду, позивачем не було надано доказів, які б свідчили про те, що саме ТОВ "Дарвикон-М" постачав товар згідно умов вищезазначеного договору, котрий був покупцем використаний в діяльності, що приносить дохід, що є необхідною ознакою витрат та належною підставою для віднесення сум податку, сплаченого у ціні придбаних послуг, до складу податкового кредиту підприємства. Також, позивачем не підтверджено оплату отриманого від ТОВ "Дарвинкон-М" товару, транспортування вказаного товару, не надано докази подальшої реалізації, отриманого від ТОВ "Дарвинкон-М" товару або використання його у власній господарській діяльності; сертифікати якості товару, докази щодо складського обліку та бухгалтерського обліку купленого товару.

Як встановлено судами, порушення, що викладені в акті перевірки, були встановлені, окрім іншого, також на підставі отриманої податкової інформації, відповідно до якої, зокрема, встановлено, що по підприємству ТОВ "Дарвикон-М" встановлено штучне формування податкового кредиту третім особам (Покупцям) та сприяння в отриманні податкової вигоди у вигляді заниження сплати суми ПДВ, що підлягала б сплаті до бюджету (можливі втрати бюджету) у відповідному періоді, а саме лютий, березень 2014 року. Також встановлено, що операції не підтверджуються у зв'язку з відсутністю майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, контрагентів які могли б надати підприємству в оренду складське приміщення для зберігання ТМЦ, невідповідність задекларованих сум по сплаті ПДВ митним органам, даним фактурної вартості імпортованого товару, невідповідність номенклатури імпортованого товару по номенклатурі реалізованого товару від контрагента ТОВ "Дарвикон-М", які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності.

Апеляційний суд правильно погодився з позицією суду першої інстанції, яким відхилено доводи позивача щодо того, що надані позивачем договір, податкові та видаткові накладні є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні виконаних робіт. Вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне постачання товару вищезазначеним контрагентом, на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування.

Всі вищенаведені обставини в сукупності надали судам обґрунтовані підстави до висновку про безтоварних характер вказаних операцій та, як, наслідок правомірність дій податкового органу донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб.

Касаційний суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Вірною є позиція судів попередніх інстанцій, що надані позивачем документи не можна вважати такими, що підтверджують здійснення господарської операції, виходячи з чого показники податкового обліку позивача по даним відносинам не підтверджені у встановленому порядку. Позивачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та підтверджують факти господарської діяльності, яка здійснюється з розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару/надання послуг особою, яка ніколи не продавала товару/не надавала послуг, тощо).

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваного рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи, суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має

права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргумент Бізнес Груп" залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.....................................

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна

Судді Верховного Суду