ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року

м. Київ

справа № 420/2013/22

адміністративне провадження № К/990/31518/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику учасників справи у касаційній інстанції справу № 420/2013/22

за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілянда Оксана Іванівна,

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Кравця О.О., суддів: Зуєвої Л.Є., Коваля М.П.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач), де з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправними дії державного виконавця Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Похвалітова Олександра Юрійовича (далі - державний виконавець Похвалітов О.Ю.) щодо винесення постанови від 29.11.2021 НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в сумі 33220,18 грн та постанови від 14.01.2022 №67764431 про відкриття провадження з виконання постанови державного виконавця Похвалітова О.Ю. від 29.11.2021 НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 33220,18 грн;

1.2. визнати протиправними та скасувати постанову державного виконавця Похвалітова О.Ю. від 29.11.2021 НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 33220,18 грн та постанову державного виконавця Похвалітова О.Ю. від 14.01.2022 №67764431 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови державного виконавця від 29.11.2021 НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 33220,18 грн.

2. В обґрунтування позовної заяви позивач указує, що прийнята 29.11.2021 відповідачем постанова ВП № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 14.01.2022 з виконання постанови № НОМЕР_2 від 29.11.2021 про стягнення виконавчого збору є, на його думку, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, в тому числі через не звернення державним виконавцем стягнення на майно боржника та не стягнення суми в рахунок погашення боргу за виконавчим листом.

2.1. Позивач наголошує, що виконавче провадження було розпочато до 28.08.2018 (дата відкриття ВП № НОМЕР_2 14.09.2017), тобто до внесення змін Законом №2475-VІІІ від 03.07.2018, проте сума виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, була визначена державним виконавцем, виходячи з положень Закону №1404-VIII у редакції Закону №2475-VІІІ від 03.07.2018.

2.2. На переконання позивача, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувана зазначених у виконавчому документі сум або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом, та виконавчий збір в редакції Закону №1404-VIII до 28.08.2018 обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум або вартості переданого майна.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. На виконанні у Другому Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3983/11, виданого 04.11.2014 Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 332 201,81 грн.

4. Постановою державного виконавця Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Поляковим О.Г. від 14.09.2017 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання вказаного виконавчого листа.

5. Постановою від 29.11.2021 державного виконавця Похвалітова О.Ю. у ВП № НОМЕР_2 було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

6. При цьому, під час перебування виконавчого документа № 2-3983/11 на примусовому виконанні державним виконавцем не було здійснено стягнення на користь стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

7. Далі державним виконавцем Похвалітовим О.Ю. 29.11.2021 у ВП НОМЕР_2 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 33 220,18 гривень.

8. Постановою державного виконавця Похвалітова О.Ю. від 14.01.2022 відкрите виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 із виконання постанови від 29.11.2021 № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 33220,18 грн.

9. Також державним виконавцем Похвалітовим О.Ю. 14.01.2022 у ВП № НОМЕР_1 прийнято постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 позов задоволено:

10.1. визнано протиправними дії державного виконавця Похвалітова О.Ю. щодо винесення постанови від 29.11.2021 № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в сумі 33220,18 грн та постанови від 14.01.2022 № НОМЕР_1 про відкриття провадження з виконання постанови державного виконавця від 29.11.2021 № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 33220,18 грн;

10.2. визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Похвалітова О.Ю. від 29.11.2021 № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 33220,18 грн; визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Похвалітова О.Ю. від 14.01.2022 № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови державного виконавця від 29.11.2021 № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 33220,18 грн.

11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

11.1. Суд першої інстанції зауважив, що відповідно до пункту 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

11.2. Суд першої інстанції також врахував, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Разом з тим, обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень , наслідком яких стало його фактичне виконання.

11.3. Таким чином, за висновком суду цієї інстанції, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум або вартості переданого майна.

11.4. Оскільки, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 у період з дня відкриття виконавчого провадження та до моменту винесення постанови про стягнення виконавчого збору, і органами державної виконавчої служби у примусовому порядку з позивача не було стягнуто суму коштів за виконавчим документом, тобто примусового виконання судового рішення фактично не відбулося, суд першої інстанції дійшов до висновку, що правові підстави для справляння виконавчого збору відсутні.

12. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022 апеляційну скаргу Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задоволено: рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 скасоване та ухвалене у справі нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

12.1. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив із того, що постанова державного виконавця Похвалітова О.Ю. від 29.11.2021 № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 33220,18 грн є обґрунтованою, прийнята відповідачем у межах та у спосіб передбачені чинним законодавством. Крім того, апеляційний суд зауважим, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами, з огляду на що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови державного виконавця від 29.11.2021 № НОМЕР_2 є також законною.

12.2. Таких висновків суд дійшов, врахувавши позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 02.06.2021 у справі №160/4481/20 та від 04.08.2020 у справі № 200/13920/19-а, згідно якої початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови, в тому числі про стягнення основної винагороди із зазначенням відсотка суми, що підлягає стягненню. Крім цього, законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження ,яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

13. Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілянда Оксана Іванівна, 14.11.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022, де сторона позивача, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

13.1. Зазначена касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

13.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не було ураховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.04.2020 у справі № 520/11908/18, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, від 11.08.2021 у справі № 300/3260/20, від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18 щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII (в редакції до внесення змін Законом № 2475-VIII).

13.3. Скаржник звертає увагу, що у справі № 400/878/20 Верховний Суд, аналізуючи положення статті 27 Закону № 1404-VIII, зазначив, що з урахуванням редакцій цього Закону, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалася, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 (з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII) - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. За висновком Суду, оскільки внесені Законом № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VIІІ погіршили становище боржника, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, то у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору.

13.4. Адвокат Ілянда О.І. зауважує, що вказану позицію суд касаційної інстанції сформував стосовно правової ситуації, за якої виконавче провадження було розпочато до 28.08.2018, а постанова про стягнення виконавчого збору ухвалена після зазначеної дати, тобто за аналогічних обставин із цією справою.

13.5. Сторона позивача підкреслює, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувана зазначених у виконавчому документі сум або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум або вартості переданого майна.

13.6. Таким чином, скаржник переконує, що висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції у межах спірних правовідносин, суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII в подібних правовідносинах, викладеним у вищевказаних постановах.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.02.2023 відкрите касаційне провадження №К/990/31518/22 за вищевказаною касаційною скаргою.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 14.06.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без виклику часників справи.

Позиція інших учасників справи

16. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.02.2023 про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою надіслано до «Електронного кабінету» відповідача 20.02.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Водночас правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

19. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання (не)правомірності винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) та постанови про відкриття виконавчого провадження для реалізації вказаного стягнення.

21. Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом неодноразово викладалися висновки у подібних правовідносинах щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII, в редакції діючій до 28.08.2018 (постанови 14.05.2020 у справі №640/685/19, від 29.07.2020 у справі №1340/5050/18, від 12.08.2020 у справі №1340/5053/18, від 15.10.2020 у справі №280/5959/19, від 28.10.2020 у справі №400/878/20, від 21.01.2021 у справі №640/3430/19, від 28.01.2021 у справі №420/769/19 та від 20.05.2021 у справі №640/32814/20), які підлягають застосуванню у цій справі.

22. Практика Верховного Суду у цій категорії спорів є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.

23. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

24. За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

25. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

26. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

27. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

28. Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №52436960 від 14.09.2017), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

28.1. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

29. За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:

- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

- у разі виконання рішення приватним виконавцем;

- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

30. Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

31. Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

32. За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

33. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

34. Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

35. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

36. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

37. Водночас Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, за змістом яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

38. Таким чином, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалася, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

39. З установлених судами обставин цієї справи слідує, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови від 29.11.2021 за ВП НОМЕР_2 визначив суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника у розмірі 33220,18 грн, тобто, 10 % від суми зазначеної у виконавчому документі - виконавчому листі № 2-3983/11 виданому 04.11.2014 Київським районним судом м. Одеси про стягнення грошової суми у розмірі 332201,81 грн.

40. Тож державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.

41. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

42. Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

43. У постановах від 28.01.2021 у справі № 420/769/19, від 22.01.2021 у справі № 400/4023/19, від 21.01.2021 у справі № 640/3430/19, від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20 Верховний Суд констатував, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

44. При цьому, судом першої інстанції було установлено, що під час перебування виконавчого документа № 2-3983/11 на примусовому виконанні державним виконавцем не було здійснено стягнення на користь стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

45. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 33220,18 грн.

46. Верховний Суд констатує, що факт повернення виконавчого документа стягувачу є належною та достатньою підставою для стягнення з боржника виконавчого збору, водночас, за обставин цієї справи, розмір такого виконавчого збору становить 10 відсотків фактично стягнутої суми, а не суми що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.

47. Таким чином, Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та вважає помилковими мотиви, якими керувався цей суд, відмовляючи у задоволенні позову, який своєю чергою неправильно визначив редакцію статті 27 Закону № 1404-VІІІ, яка має застосовуватися до спірних правовідносин, тобто до 28.08.2018, не врахувавши при цьому, що у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України.

48. Посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.06.2021 у справі № 160/4481/20 та від 04.08.2020 у справі № 200/13920/19-а є помилковими, позаяк вони стосуються правовідносин, що виникли після внесення змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ (після 28.08.2018).

49. На підставі вищевикладеного Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який повно та правильно встановив обставини справи, вірно застосував норми матеріального права та надав їм системне тлумачення.

50. Підсумовуючи колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

51. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

52. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

53. На підставі наведеного касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022 підлягає скасуванню, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 - залишенню в силі.

54. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілянда Оксана Іванівна, задовольнити.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 420/2013/22 скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов О.В. Калашнікова