Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КАС ВП від 15.01.2019 року у справі №826/11727/16 Ухвала КАС ВП від 15.01.2019 року у справі №826/11...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України



ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №826/11727/16

адміністративне провадження №К/9901/1009/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Першого заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К. від 13 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегія суддів: Чаку Є.В., Вівдиченко Т.Р., Мєзєнцева Є.І. від 11 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Перший заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - прокурор, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України, відповідач), за участі третіх осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - треті особи), у якому просить:

- визнати дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт (реконструкція житлового будинку) від 09 грудня 2015 року за № РВ 082153431384 та реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 07 липня 2016 року за № РВ 142161890175 по об'єкту будівництва по АДРЕСА_1 протиправними.

- визнати незаконною та скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт (реконструкція житлового будинку) від 09 грудня 2015 року за № РВ 082153431384 по об'єкту будівництва по АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконною та скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 07 липня 2016 року за № РВ 142161890175 по об'єкту будівництва по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що третіми особами було здійснено не реконструкцію існуючого, а будівництво іншого будинку, оскільки площу було збільшено в 11 разів. При цьому, прокурор вказує на те, що таке будівництво відбувалося без оформлення та видачі містобудівної документації. Також позивач стверджує, що будівництво нового житлового будинку на місці попереднього унеможливлене віднесенням земельної ділянки до певної зони, в якій не передбачено розміщення житлових будинків, окрім тих, що вже існують.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, зокрема: зобов'язано Державну архітектурно-будівельну інспекцію України скасувати декларацію про початок виконання будівельних робіт від 09 грудня 2015 року № РВ 082153431384 та декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № РВ 142161890175 від 07 липня 2016 року.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем безпідставно було зареєстровано декларації, якими було передбачено здійснення капітального будівництва без наявних містобудівних обмежень, оскільки треті особи здійснювали не реконструкцію об'єкта у межах існуючого фундаменту та без зміни його площі, а будівництво нового об'єкта, що виключає можливість здійснення будівельних робіт без одержання містобудівних умов та обмежень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 04 січня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Мороз Л.Л.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/11727/16 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

Разом з касаційною скаргою ОСОБА_2 подані клопотання про забезпечення участі її представника під час касаційного розгляду справи у судовому засіданні, а також про зупинення виконання оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій до закінчення розгляду справи у касаційному порядку. У задоволенні цих клопотань відмовлено ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 03 грудня 2015 року до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області надійшла для реєстрації декларація про початок виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 , яку 09 грудня 2015 року зареєстровано за № РВ 082153431384.

При цьому, в даній декларації було зазначено, що містобудівні умови та обмеження не потребуються, з посиланням на наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України № 109 від 07 липня 2011 року.

23 червня 2016 року до Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області надійшла для реєстрації декларація про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до I-III категорії складності «Реконструкція житлового будинку по АДРЕСА_1», яку було зареєстровано 07 липня 2016 року за № РВ 142161890175.

До вказаних декларацій було додано в якості підтвердження наявності прав власності чи користування земельною ділянкою витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що ДАБІ України в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області під час реєстрації декларацій про початок будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації діяло у межах своїх повноважень у той час, як позивач не довів належними та допустимими доказами, що третіми особами здійснювалось будівництво нового об'єкта, а не реконструкцію існуючого.

Від прокурора Рівненської області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у яких зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки судами правильно встановлено порушення відповідачем положень законодавства під час реєстрації декларації про початок будівельних робіт та про готовність до експлуатації об'єкта, що стало підставою для скасування відповідної реєстрації.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження ДАБІ України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що реєстрація декларації про початок будівництва є обов'язковою умовою для початку виконання будівельних робіт. Відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної в декларації, несе замовник будівництва (особа, яка подає декларацію).

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про початок виконання будівельних робіт замовникові для усунення виявлених недоліків, якщо у декларації не відображено інформації, зокрема, щодо містобудівних умов та обмежень (крім об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються), з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації. Після усунення недоліків декларація розглядається органом державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, передбаченому для її реєстрації.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у декларації про початок виконання будівельних робіт замовниками будівництва - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначено, що отримання містобудівних умов та обмежень не потрібне з посиланням на наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 «Про затвердження Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст» (далі - Порядок № 109, чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 25 Порядку № 109 отримання містобудівних умов та обмежень не потрібне, зокрема, на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення.

Поняття реконструкції надано у ДБН А .2.2-3-2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», затверджених наказом Мінрегіонрозвитку України від 03 березня 2012 року № 98.

Так, у пункті 3.10 ДБН А.2.2-3-2012 визначено, що реконструкція - це перебудова введених експлуатацію в установленому порядку об'єктів будівництва, яка передбачає удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації для проживання, якості послуг, зміну основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри тощо).

Реконструкція передбачає збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин.

Саме виходячи із сутності поняття реконструкції об'єкта, неможливості виходу забудовника за межі площі забудови, законодавець встановив певні виключення щодо наявності у такого забудовника права власності чи користування земельною ділянкою.

Нове будівництво - це будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об'єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об'єктів незавершеного будівництва.

Згідно з ДБН А.2.2-3-2014 до об'єктів будівництва віднесені будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси або їх частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури, що свідчить про те, що елементи благоустрою не є об'єктами будівництва.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що листом Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» від 16 червня 2016 року № 416, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано дерев'яний будинок площею 66,1 кв. м.

Також судами встановлено що у деклараціях про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації треті особи повідомили про будівництво об'єкта загальною площею 738,8 кв. м. На цій підставі прокурор Рівненської області дійшов до висновку, що на вказаному об'єкті здійснювалось нове будівництво, а не реконструкція будинку площею 66 кв. м, оскільки таку реконструкцію об'єктивно неможливо здійснити без зміни зовнішньої конфігурації.

В силу викладеного колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що замовник будівництва повинен був отримати містобудівні та обмеження, оскільки фактично проведені будівельні роботи не підпадають під ознаки реконструкції, визначені пунктом 25 Переліку № 109.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 815/5987/16, від 12 вересня 2018 року у справі № 815/7110/14.

Відповідно до частини другої статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

При цьому, за умови наявності зареєстрованої декларації про початок будівельних робіт обставини виявлення у вказаних деклараціях недостовірних даних, які дозволяють кваліфікувати об'єкт як самочинне будівництво, є підставою для скасування реєстрації цих декларацій самою інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю.

Тобто підставами для скасування реєстрації декларацій про початок будівельних робіт чи про готовність об'єкта до експлуатації є виявлення у деклараціях недостовірних даних, внесених замовником, які дають підстави кваліфікувати об'єкт будівництва як самочинне будівництво.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування та будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Частиною четвертою статті 26, частинами першою-третьою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження, технічні умови, завдання на проектування. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Відповідно до статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» однією з підстав вважати об'єкт самочинним будівництвом є виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, зокрема, якщо він збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Одним із таких документів у силу статті 26 цього ж Закону є містобудівні умови та обмеження.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відомості, викладені у декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованій 09 грудня 2015 року № РВ082153431384, та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованій 07 липня 2016 року за № РВ 142161890175, містяться недостовірні дані щодо відсутності необхідності в отриманні містобудівних умов та обмежень, що є підставою для повернення декларацій на доопрацювання. Відтак, оскільки ДАБІ у Рівненській області, всупереч вимогам частини четвертої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не було повернуто на доопрацювання вказані декларації та здійснено їх реєстрацію, є підстави для скасування реєстрації цих декларацій у судовому порядку.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз





logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст