ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2023 року

м. Київ

справа № 420/12858/22

адміністративне провадження № К/990/8143/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді касаційної інстанції касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 (ухвалене судом у складі головуючого судді Самойлюк Г.П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2023 (прийняту судом у складі: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів: Косцової І.П., Скрипченка В.О.) у справі № 420/12858/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області (далі-відповідач, УПСЗН Одеської РДА Одеської області), в якому позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати їй разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року в розмiрi п`яти мінімальних пенсій за віком;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000 грн.

Крім того, позивач просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомоги в розмірі 2000, 00 грн.

Позов обґрунтовує тим, що у 2022 році вона отримала одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". На думку позивача після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 вона набула право на допомогу до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, передбачену частиною 5 статті12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач вважає, що відповідачем порушено її право на отримання разової грошової допомоги відповідно до чинного законодавства.

Крім того, вказувала, що неправомірними діями відповідача їй спричинена моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях, що пов`язані із обмеженням її соціальних прав.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2022, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2023, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач діяв правомірно, так як враховуючи положення статті 64 Конституції України, частини другої статті 20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" № 389, частини сьомої статті 20 та абзацу 3 підпункту 2 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня мала здійснюватися у розмірах, визначених в додатку до Порядку, затвердженого Постановою № 540.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року позивач звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2023, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована існуванням необхідності відступлення від висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 580/2869/22. Заявник касаційної скарги вказує, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 не вводились обмеження прав і свобод громадян України, зокрема, в частині розміру одноразової грошової допомоги до 5 травня, яка передбачена статтями 12-16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", через що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №540 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Верховний Суд ухвалою від 22.03.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до посвідчення від 05.08.2020 серії НОМЕР_1 , є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - учасників бойових дій.

21.09.2022 позивач звернулася до відповідача із письмовою заявою щодо нарахування та виплату їй грошової допомоги до 5 травня 2022 у розмірі п`яти ти мінімальних пенсій за віком.

Однак, відповідач своїм листом від 26.04.2022 №01-11/1064 за результатами розгляду вказаної заяви щодо перерахунку та виплати разової грошової допомоги до 5 травня в 2022, як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, повідомив про те, що грошова допомога до 5 травня за 2022 була призначена та виплачена їй у відповідності до вимог чинного законодавства у розмірі - 1491 грн.

Не погодившись із виплаченою сумою одноразової грошової допомоги, позивач звернулася до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справі, яка розглядається, ключовим є питання визначення в умовах воєнного стану розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу № 560/8064/22 в касаційному порядку, у постанові від 13.06.2023 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 580/2869/22 щодо застосування положень статті 13 Закону № 3551-XII, частини другої статті 20 Закону № 389-VІІІ, частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та Порядку № 540 у подібних правовідносинах щодо нарахування та виплатити щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному вказаним Порядком, з огляду на те, що Судом не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, оскільки вони є такими, що суперечать статті 17 Основного Закону та спеціальному законодавству, яке регулює забезпечення державою соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства, а мають бути застосовані саме положення статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону України № 367-ХІV, згідно із якою щорічна разова грошова допомога до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни виплачується у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Так, у постанові від 13.06.2023 у справі №560/8064/22 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував наступний висновок:

« 1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;

(2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону № 3551-ХІІ;

(3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;

(4) Уряд в додатку до Порядку № 540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, зокрема, інвалідам війни здійснюється у розмірах: I групи - 4421 гривня, II групи -3906 гривень, III групи - 3391 гривня, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону № 3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році;

(5) виплата інвалідам війни щорічної разового грошової допомоги до 5 травня у 2022 році має здійснюватися відповідно до статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV, у таких розмірах:

I групи - десять мінімальних пенсій за віком;

II групи - вісім мінімальних пенсій за віком;

III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, Судова палата виходить із того, що оскільки на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 13 Закону № 3551-XII і Порядку № 540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення частини третьої статті 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022 році слід застосовувати не Порядок № 540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.

Окрім того, Судова палата вважає безпідставними доводи скаржника про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідно до абзацу другого підпункту 2 пункту 2 постанови № 540 виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій.»

Застосовуючи наведені вище правові висновки Судової палати Верховного Суду до правовідносин, які виникли у справі, що розглядається, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 12 Закону №3551-XII і Порядку № 540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення частини третьої статті 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2022 році слід застосовувати не Порядок № 540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.

Отже, позивач має право на отримання щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права при ухваленні судових рішень.

Аналогічна правова позиція за подібних правовідносин викладена в постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі справа № 580/4476/22.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій із прийняттям нового рішення про задоволення позову в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди дослідженню підлягають докази на підтвердження факту заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, дій, якими могли бути спричинені моральні страждання відповідачем.

Судами попередніх інстанцій ці докази та фактичні обставини не досліджувались, через те, що позовні вимоги в цій частині визнані похідними від вимог, у задоволенні яких було відмовлено.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Отже, у зв`язку із скасуванням рішень судів попередніх інстанцій в частині оскарження дій та зобов`язання нарахувати і виплатити грошову допомогу у належному розмірі та задоволення позову в цій частині, суди мають надати оцінку тому, чи негативні емоції позивача, пов`язані з виплатою щорічної одноразової допомоги не в повному обсязі, досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не містять в собі право досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити касаційним судом правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, у зв`язку з чим в цій частині судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомоги в розмірі 2000, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомоги в розмірі 2000, 00 грн. позивач надала копію договору про надання правничої допомоги, звіту про виконані адвокатом роботи (надані послуги), та квитанції про оплату, відповідно до яких розмір гонорару становить 2000 грн. у фіксованому розмірі.

Вказані докази не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій.

Крім того, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 540/2505/19

Відповідач звертався до суду із заявою про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, яка мотивована тим, що заявлений розмір витрат є неспівмірним зі складністю та типовістю справи.

Заява відповідача також не була предметом дослідження у судах попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частинами 1-4 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною 2 статті 73 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Верховний Суд зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору.

Суд касаційної інстанції, з огляду на вимоги статті 341 КАС України, не може самостійно усунути вказані недоліки та встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі та щодо розподілу судових витрат, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною 4 статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом першої інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, які не були усунуті судом апеляційної інстанції та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень цих судів в частині позовної вимоги про стягнення моральної шкоди та розподілу судових витрат з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2023 у справі № 420/12858/22 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області щодо нарахування то виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року в розмiрi п`яти мiнiмальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управлiння соціального захисту населення Одеської районної державної адмiнiстрацiї Одеської областi нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мiнiмальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2023 у справі № 420/12858/22 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди та в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець