ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2019 року

Київ

справа №2а-1970/59/11

адміністративне провадження №К/9901/5834/18, №К/9901/5837/18,

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І. Я.,

суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року (судді: Коваль Р. Й. (головуючий), Гуляк В. В., Судова-Хомюк Н. М. ) у справі № 2а-1970/59/11 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій, податкових повідомлень,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Тернопільська ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області) про скасування: податкового повідомлення-рішення від 24 червня 2010 року № 0001221704/0, яким йому визначено податкове зобов'язання із податку з доходів фізичних осіб на суму 7 338,00 грн; податкового повідомлення-рішення від 24 червня 2010 року № 0001211704/0, яким йому визначено податкове зобов'язання із податку на додану вартість на суму 136 158,00 грн; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 24 червня 2010 року № 0000072303, яким щодо позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 1 200,00 грн; податкове повідомлення від 14 травня 2010 року № 0004751701/0, яким позивачу пред'явлено до сплати 1 370,38 грн з податку з доходів фізичних осіб; податкове повідомлення від 9 червня 2010 року № 0004751701/0/0/34490, яким позивачу пред'явлено до сплати 2 420,51 грн з податку з доходів фізичних осіб.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, податкові рішення, та рішення про застосування штрафних санкцій діяв всупереч та не у відповідності до вимог законодавства, оскільки відповідач зробив висновки про порушення позивачем чинного податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на відповідні обставини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 24 червня 2010 року № 0001221704/0, від 24 червня 2010 року № 0001211704/0, рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000072303 від 24 червня 2010 року, податкові повідомлення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 14 травня 2010 року № 0004751701/0 та від 9 червня 2010 року № 0004751701/0/0/34490. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, податкові рішення та рішення про застосування штрафних санкцій діяв всупереч та не у відповідності до вимог законодавства, оскільки відповідач зробив висновки про порушення позивачем чинного податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на відповідні обставини, а також не довів правомірності прийнятого наказу та вчинюваних дій.

4. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Тернопільська ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просила скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі.

5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року апеляційну скаргу Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області задоволено частково. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2012 року скасовано, адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби від 24 червня 2010 року № 0001221704/0 за платежем "Податок з доходів фізичних осіб" на суму 6 324,52 грн (основний платіж).

Визнано протиправним і скасовано рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби № 0000072303 від 24 червня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби № 0004751701/0 від 14 травня 2010 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що контролюючий орган правомірно застосував приписи Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" щодо доходів позивача, отриманих у 2007 році, які перевищують граничні обсяги виручки від здійснення підприємницької діяльності, встановлені Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та обґрунтовано надіслав позивачу податкове повідомлення від 9 червня 2010 року № 0004751701/0/0/34490. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24 червня 2010 року № 0001211704/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із ПДВ на суму 136 158,00 грн, діяв в межах та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Тернопільська ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2012 року у справі № 2а-1970/59/11.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований 23 березня 1995 року як фізична особа-підприємець, перебуває на податковому обліку в Тернопільській ОДПІ. До основних видів господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, крім інших, відноситься "здавання в оренду власного нерухомого майна".

У період з 28.05.2010 року по 10.06.2010 року контролюючим органом було проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по
31.03.2010, про що складено акт від 10.06.2010 № 6754/17-426/2724700112.

За результатами проведеної перевірки та відповідно до встановлених порушень відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення № 0001221704/0 від
24.06.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із ПДФО в сумі 7
338,00 грн; податкове повідомлення-рішення № 0001211704/0 від 24.06.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із ПДВ в сумі 136 158,00 грн; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000072303 від 24.06.2010, яким щодо позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 1 200,00 грн. Також, контролюючий орган надіслав позивачу податкові повідомлення від 14.05.2010 № 0004751701/0 та від 09.06.2010 № 0004751701/0/0/34490, якими позивачу пред'явлено до сплати ПДФО в сумі 1 370,38 грн та 2 420,51 грн.

За результатами адміністративного оскарження Тернопільська ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області скасувала податкове повідомлення-рішення № 0001211704/0 від 24.06.2010, в частині визначення податкового зобов'язання із ПДВ в сумі 95,90 грн.

Суд апеляційної інстанції у рішенні зазначив, що підставами для винесення оскаржуваних рішень і повідомлень були висновки контролюючого органу про те, що позивачем завищено валові витрати за відповідні звітні періоди, що в свою чергу призвело до порушення частин другої та третьої статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", а також підпункту "а)" пункту 19.1 статті 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Також контролюючий орган зазначив, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат суму орендної плати за земельну ділянку в розмірі 6 271,18 грн, що надана йому в користування та в господарській діяльності не використовується, безпідставно включено до складу валових витрат витрати по комунальних платежах (газ, електроенергія, використання води), оскільки такі витрати не передбачені договором оренди, укладеним позивачем з СПД ОСОБА_2, а також безпідставно включено до складу валових витрат вартість ремонту та технічного обслуговування автомобіля, який не використовується в господарській діяльності. Крім того, при перевищенні розміру виручки в 500 тис. грн у 2007 році, позивач не зареєструвався платником ПДВ.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач з 01.04.2007 по 31.12.2007 і з 01.01.2009 по 31.12.2009 перебував на спрощеній системі оподаткування, а з
01.01.2008 по 31.12.2008 - на загальній системі оподаткування. Згідно з вказаним актом перевірки, у період з 01.01.2010 по 31.03.2010 позивач перебував на загальній системі оподаткування. Однак, з постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 липня 2010 року в адміністративній справі № 2а-2305/10/1970, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2012 року, та постанови Тернопільського міськрайоного суду від 12 серпня 2010 року судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 01.01.2010 по 31.10.2010 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомості від 11.11.2004 позивач придбав у сільськогосподарського виробничого кооперативу "Калинівка" нежитловий об'єкт загальною площею 3476,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, с. Калинівка, Жовтневого р -ну Миколаївської області. У зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно та з урахуванням договору оренди земельної ділянки від 26.10.2006, укладеного позивачем із Калинівською сільською радою, позивач набув право користування земельною ділянкою, що знаходиться під цим нерухомим майном та земельною ділянкою, що необхідна для обслуговування цього майна. Вказаний договір оренди земельної ділянки був укладений позивачем, як громадянином, а не як суб'єктом підприємницької діяльності, оскільки за приписами частини 2 статті 93 Земельного кодексу України до переліку осіб, земельні ділянки яким можуть передаватися в оренду, суб'єкти господарювання (зокрема, фізичні особи-підприємці) не відносяться. Згідно договору оренди за № 004/1 від
26.05.2008 позивач передав в оренду частину зазначеного вище нежитлового приміщення суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_2 для здійснення нею підприємницької діяльності, за що остання зобов'язувалась сплачувати орендну плату. Суди зазначили, що разом з правом користування частиною нежитлового приміщення до СПД-ФО ОСОБА_2 перейшло право користування відповідною земельною ділянкою. Судом апеляційної інстанції встановлено, що зі змісту договору оренди нежитлових приміщень, усі витрати на утримання житлових приміщень (вартість спожитих газу, електроенергії, комунальних платежів та ін. ) сплачуються орендарем самостійно напряму їх постачальникам на підставі укладених з ними угоду. За встановлених обставин (а також за результатами аналізу змісту договору № 004/1 оренди нежитлових приміщень від 26.05.2008), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем безпідставно до складу валових витрат було віднесено вартість сплачених комунальних послуг (електроенергія, газ, водопостачання), що понесені на утримання нерухомого майна, яке в свою чергу передано в оренду в межах підприємницької діяльності.

Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що висновок контролюючого органу щодо неправомірності формування валових витрат за рахунок понесених витрат в сумі 14 100,00 грн на ремонт та технічне обслуговування автомобіля у 2010 році є безпідставним, оскільки такі витрати були понесені позивачем у зв'язку з здійсненням ним господарської діяльності та були документально підтверджені.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. В доводах касаційної скарги Тернопільська ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області цитує норми процесуального права, вказує на порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, в частині завищення витрат, на неврахування судом апеляційної інстанції окремих положень Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а також того, що позивач з 01.01.2008 по 31.12.2008 та з 01.01.2010 по 01.03.2010 перебував на загальній системі оподаткування, що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішення.

9. В доводах касаційної скарги ФОП ОСОБА_1. цитує норми матеріального та процесуального права, вказує на неврахування судом апеляційної інстанції окремих положень Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема, щодо відсутності у позивача обов'язку подавати звітність з ПДВ за період перевіряємий контролюючим органом.

10. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

11. Земельний кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

11.1. Частина друга статті 93.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

12. Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

12.1. Підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2.

Платником податку є:

Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

12.2. Підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

12.3. Підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

12.4. Пункти 9.3,9.4 статті 9.

Особи, які підпадають під визначення Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.

Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання та ввозять товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно з митним законодавством, сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України, без їх реєстрації як платники цього податку.

Якщо особа, на яку не поширюється дія Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", така реєстрація провадиться за її заявою.

Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

13. Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва":

13.1. Пункт 1.

Установити, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

13.2. Пункт 5.

У разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

13.3. Пункт 6.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва); плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору до Державного інноваційного фонду; збору на обов'язкове соціальне страхування; відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; комунального податку; податку на промисел; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

14. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

15. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що контролюючий орган при прийнятті ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 24 червня 2010 року № 0001211704/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із податку на додану вартість на суму 136
158,00 грн діяв у межах та у відповідності до положень податкового законодавства та вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Указу Президента України від 03.07.1998 № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", тоді як, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам контролюючого органу щодо того, що обсяг виручки від провадження господарської діяльності позивачем за 2007 рік перевищив граничний рівень - 500 000 грн (встановлений п. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98), а тому ФОП ОСОБА_1 повинен був перейти на загальну систему оподаткування починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) відповідно до вимог пункту 5 вказаного Указу (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів зазначає, що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців-платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, - передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне встановлену законом відповідальність. Фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності, отримавши в ході реалізації товару на виконання договорів комісії на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує дозволений Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) розмір виручки, а саме - 500 000 грн, повинен перейти на загальну систему оподаткування.

У справі, що розглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач протягом 2007 року, будучи платником єдиного податку, отримав виручки в межах здійснення ним господарської діяльності в сумі 526 197,00 грн. Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що у зв'язку з перевищенням обсягу виручки за 2007 рік (понад 500 тис. грн) та на виконання вимог положень пункту 5 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" позивач повинен був з 1 кварталу 2008 року перейти на загальну систему оподаткування. Крім того, оскільки сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) за 2007 рік сукупно перевищує 300 тис. грн (без урахування ПДВ), на виконання вимог підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) повинен був зареєструватись як платник ПДВ і подавати до контролюючого органу податкові декларації з ПДВ, однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач заяву про реєстрацію платником ПДВ та податкові декларації до відповідача не подавав.

16. Щодо посилань контролюючого органу на порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції, виходячи з встановленого факту перебування позивача у 2010 році на спрощеній системі оподаткування, дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для скасування рішення контролюючого органу від 24.06.2010 № 0000072303 про застосування штрафних санкцій за порушення ним у І кварталі 2010 року вимог частин 1 , 2 статті 3 Закону України "Про патентування певних видів підприємницької діяльності", оскільки у цей період позивач не зобов'язаний був придбавати торговий патент згідно положень пункту 6 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Крім того, враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання неправомірним податкового повідомлення від 14 травня 2010 року № 0004751701/0, яким позивачу нараховано до сплати 1 370,38 грн податку з доходів фізичних осіб за І квартал 2010 року, оскільки у цей період позивач перебував на спрощеній системі оподаткування і не був платником вказаного податку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

17. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційні скарги Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року слід залишити без задоволення.

18. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

19. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341,343,349,350,355,356,359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року у справі № 2а-1970/59/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

І. Я. Олендер

І. А. Гончарова

Р. Ф. Ханова,

Судді Верховного Суду