ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2023 року

м. Київ

справа №826/15775/17

касаційне провадження № К/9901/29300/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Епель О.В.; судді - Губська Л.В., Мєзєнцев Є.І.)

у справі № 826/15775/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Азіатський міст»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Азіатський міст» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 листопада 2017 року № 0037071207.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 06 вересня 2018 року позов задовольнив.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу залишив без руху у зв`язку з тим, що вона подана без додержання вимог пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - не додано документ про сплату судового збору.

Внаслідок неусунення недоліків апеляційної скарги Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 грудня 2018 року повернув її контролюючому органу.

04 травня 2020 року, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження, ГУ ДПС у м. Києві повторно звернулося до суду з апеляційною скаргою. Одночасно відповідачем порушено питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалами від 30 червня 2020 року відмовив, зокрема, в задоволенні клопотання ГУ ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу залишив без руху та запропонував контролюючому органу протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали, але не пізніше десяти днів з дня закінчення карантину, зазначити обґрунтовані підстави для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

На виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДПС у м. Києві подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яку обґрунтовано неможливістю своєчасної сплати судового збору у зв`язку з відсутністю фінансування. Крім того, контролюючий орган звертав увагу на великий обсяг навантаження та малу чисельність відповідальних осіб за супроводження судових справ.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 жовтня 2020 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою ГУ ДПС у м. Києві на рішення суду першої інстанції.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року та направити справу для розгляду по суті до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог ГУ ДПС у м. Києві посилається на порушення судом норм процесуального права. При цьому наголошує на об`єктивності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року.

Верховний Суд ухвалою від 28 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено порядок і строки апеляційного оскарження судових рішень.

Враховуючи викладене, учасники справи у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями суду першої інстанції, можуть скористатися правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений процесуальним законом строк та у визначеному порядку.

Статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документа про сплату судового збору.

Зі змісту положень Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» та Кодексу адміністративного судочинства України надання документа про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі є одним із процесуальних обов`язків для реалізації права на звернення до суду, зокрема з апеляційною скаргою, та не є обмеженням гарантованого права на доступ до суду.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, не обмежена в праві в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише в разі його пропуску з поважних причин.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, Суд вважає, що невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Належними доказами поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою, є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій контролюючого органу з моменту виникнення права на апеляційне оскарження, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що суб`єкт владних повноважень дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справі в найкоротші строки.

При цьому такі дії повинні вчинятися у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту виникнення права на апеляційне оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої апеляційної скарги до дати повторного звернення з апеляційною скаргою тощо.

Утім, відповідачем не подано суду апеляційної інстанції доказів вчинення дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору за подання апеляційної скарги безпосередньо у справі № 826/15775/17 фінансування з Державного бюджету України у взаємозв`язку вказаних часових інтервалів.

Труднощі в організації своєчасного виконання обов`язків представників суб`єкта владних повноважень також не є об`єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити судове рішення в межах встановленого законодавством строку апеляційного оскарження.

Невжиття суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок виконувати функції і завдання держави, заходів щодо своєчасного оскарження судового рішення не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми процесуального права, відтак підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги контролюючого органу без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова