Оскільки непроведення виплати пенсії відбулося з вини держави  (її органів), то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ВС КАС № 460/8138/20 від 08.11.2021 р.)

Особі не виплачували пенсію, тому, отримавши в суді позитивне рішення про поновлення виплати такої - вона вимагала, також, проведення індексації та нарахування компенсації втрати частини доходів - відповідно до Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон №2017), Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 3 липня 1991 року № 1282-XII(далі - Закон №1282), Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"(далі - Закон №1058) та Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050). У суді касаційній інстанції пенсіонер добилась компенсації втрати частини доходів, а ось позовні вимоги стосовно індексації пенсії були визнані передчасними.

Фабула судового акту: Пенсіонеру, яка проживала в Ізраїлі було поновлено пенсію за рішенням суду. Проте рішення не виконувалось. Згодом, представником позивача за довіреністю надіслано заяву Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) про поновлення пенсії. Однак, рішенням ПФУ відповідної області відмовлено у поновленні виплати пенсії з підстав відсутності особистого звернення чи звернення законногопредставника. Повторне звернення представника не дало результату.

Отже, пенсіонер звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ПФУ в якому просила: скасувати рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії позивачу, зобов'язати ПФУ поновити виплати пенсії та здійснювати виплату такої на вказаний нею банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Разом із тим, позивач висувала вимогу стягнути відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн., яка не була задоволена судом.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав протиправним рішення ПФУ про відмову поновити пенсію, зобов’язав ПФУ поновити таку. Суд виходив із того, що позивач, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, має такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, так як КонституціяУкраїні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Однак, в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача при проведенні поновлення виплати пенсії, здійснювати виплату такої з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав їх передчасними. Не погоджуючись із цією частиною рішення, пенсіонер подала касаційну скаргу.

ВС КАС, розглядаючи питання щодо виплати пенсії з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, дійшов наступних висновків:

Щодо індексації - ВС КАС погодився із висновками судів попередніх інстанції про передчасність такої вимоги, враховуючи наступне:

Механізм проведення індексації грошових доходів населення з метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін встановлений Законом №1282та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України іякі не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Однак, згідно зі статтею 4 Закону №1282індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з урахуванням внесених змін - 103 відсотка). Відповідно до статті 6 Закону №1282- саме у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, здійснюється перегляд розмірів, у тому числі, пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Керуючись абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Таким чином, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою. При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону №1282та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку №1 Порядку №1078, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Отже, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до повноважень пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. А у разі незгоди з діями відповідача щодо індексації, позивач має права звернутися до суду. Отже вимоги позивача є передчасними.

Щодо зобов`язання ПФУ провести виплату поновленої пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів - ВС КАС погодився із позивачем.

Так, частиною другою статті 46 Закону №1058передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону №2050 - підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Такакомпенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (з 01.01.2001р.).

Отже у цій справі: Оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону 1058.

Аналізуйте судовий акт: При призначенні пенсії за вислугу років поліцейському, враховується і час служби в календарному обчисленні і час служби в пільговому обчисленні (ВС КАС справа № 300/2497/19 від 02.12.2021 р.);

Не проведення атестації робочих місць з вини роботодавця НЕ впливає на призначення пільгової пенсії (ВС/ВП № 520/15025/16-а від 19.02.2020);

ВС/КАС: Посвідчення учасника бойових дій є належним документом для підтвердження права на отримання дострокової пенсії. Довідка про період участі у бойових діях НЕ потрібна (ВС/КАС у справі № 340/576/19 від 09.06.2021);

Відсутність в архіві пенсійної справи не може бути підставою для відмови в поновленні раніше призначеної пенсії (КАС/ВС у справі № 200/3663/16-а від 10.12.2020)

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2021 року

Київ

справа №460/8138/20

адміністративне провадження № К/9901/27589/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М.,судді Желєзного І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргоюВадима Меламеда в інтересах ОСОБА_1

на рішенняРівненського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року (ухвалене у складі головуючого судді Щербакова В.В.) тапостанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Гуляка В.В., суддів Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1.У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також - відповідач), в якому просила:

визнати бездіяльність відповідача щодо непоновлення та невиплати пенсії позивачу протиправною та дискримінаційною;

визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладеного у рішенні відповідача від 10 квітня 2020 року та 31 серпня 2020 року;

зобов`язати відповідача вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачу з 7 жовтня 2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

стягнути з відповідача кошти в сумі 100 000 гривень на відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 10 квітня 2020 року №83/03.15-24 та 31 серпня 2020 року №7381-7564/Г-03/8-1700/20; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 7 жовтня 2009 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"та здійснити виплату відповідної пенсії. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3.Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, має такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, так як КонституціяУкраїні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

4.Суди попередніх інстанцій врахували, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі №460/2074/19, яке набрало законної сили та яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення раніше призначеної пенсії та у встановлений законодавством строк прийняти відповідне рішення по суті порушеного заявником питання.

5.Проте, таке рішення не було виконано, а тому суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування рішень відповідача про відмову у поновленні пенсії позивачу від 10 квітня 2020 року №83/03.15-24 та 31 серпня 2020 року №7381-7564/Г-03/8-1700/20, зобов`язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 7 жовтня 2009 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"та здійснити виплату відповідної пенсії.

6.В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача при проведенні поновлення виплати пенсії позивачу з 7 жовтня 2009 року, здійснювати виплату пенсії з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав їх передчасними.

7.Стосовно позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то суди дійшли висновку про відмову у їх задоволенні, так як позивачем не надано до суду ані обґрунтування, ані доказів в обґрунтування заявленої суми завданої моральної шкоди.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

8.Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник позивача звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким позов задовольнити, зокрема зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходу.

9.В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування позивачу індексації та компенсації втрати частини доходу є хибним з огляду на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, положень статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 9 липня 2003року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

10.Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій, не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, та подібні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 липня 2020 року у справі №461/5775/16-а, від 30 липня 2020 року у справі №802/798/18-а, які, головним чином, полягають у тому, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009без обмеження її виплати жодними строками з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

11.Стосовно оскарження в частині вимог про врахування індексації при виплаті пенсії скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано положення статті 18, частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III(далі - Закон № 2017-III) та статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII(далі - Закон № 1282-XII), а також висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, згідно з яким, механізм індексації має універсальний характер.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

12.Касаційна скарга надійшла до суду 27 липня 2021 року.

13.Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №460/8138/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

14.Ухвалою Верховного Суду від 5 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 8 листопада 2021 року.

15.При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

16.1 вересня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

17.Відповідач, зокрема зазначає, що аналіз законодавства України дає можливість дійти висновку, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадку, якщо відповідні виплати бути нараховані, проте є виплачені. В даному випадку позивачеві нарахування пенсійних виплат не здійснювалося, що свідчить відсутність законних підстав для виплати компенсації.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

18.Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 .

19.Згідно з копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 25 квітня 1998 року призначена пенсія за віком.

20.Представником позивача Меламедом В. за довіреністю надіслано заяву від 14 лютого 2019 року до відповідача про поновлення пенсії позивачу з 7 жовтня 2009 року.

21.Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 10 квітня 2020 року №83/0315-24 відмовлено у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з підстав відсутності особистого звернення чи звернення законного представника.

22.Листом №7381-7564/Г-03/8-1700/20 від 31 серпня 2020 року ГУ ПФУ в Рівненській області надало відповідь ОСОБА_1 на її звернення від 27 серпня 2020 року стосовно поновлення виплати раніше призначеної пенсії, яким повідомило про відсутність підстав для поновлення виплати раніше призначеної пенсії з огляду на відсутність особистого звернення для ідентифікації, а також звернення законного представника.

23.Представник позивача 28 серпня 2020 року повторно звернувся з запитом стосовно поновлення та виплати раніше призначеної пенсії. До даного звернення додано нотаріально посвідчені копії документів.

24.Листом від 16 вересня 2020 року за №1700-0802-8/28229 відповідач повідомив позивачу, що відділом з питань перерахунку пенсій №14 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Рівненській області на виконання рішення суду від 22 листопада 2019 року у справі №460/2074/19 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії (копія рішення про відмову в поновленні виплати пенсії від 10 квітня 2020 року №83/03.15-24 додається).

25.Не погоджуючись з відмовою відповідача стосовно непоновлення виплати пенсії позивачу з 7 жовтня 2009 року, позивач звернулася із позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

26.Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

27.Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

28.Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

29.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

30.Крім того, стаття 2та частина четверта статті 242 КАС Українивстановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31.Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

32.Згідно із частиною другою статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

33.Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

34.З доводів та вимог касаційної скарги вбачається, що скаржник погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, водночас вважає, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходу.

35.Тому, враховуючи вимоги статті 341 КАС України, рішення судів попередніх інстанцій будуть переглядатися лише в оскаржуваних частинах, а саме стосовно правомірності відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходу.

36.Так, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог стосовно проведення індексації та компенсації втрати частини доходу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що такі вимоги є передчасними.

37.Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правильними тільки в частині, що стосуються вимог стосовно проведення індексації пенсії ОСОБА_1 , водночас помилковими в частині відмови у задоволенні вимог стосовно компенсації втрати частини доходу, виходячи із наступного.

38.Механізм проведення індексації грошових доходів населення з метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією Українигарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України встановлений Законом №1282-XIIта Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078(далі - Порядок №1078).

39.Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XIIіндексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

40.Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XIIіндексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

41.Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XIIіндексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з урахуванням внесених змін згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року103 відсотка). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

42.Відповідно до статті 6 Закону №1282-XIIу разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому закономпорядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

43.Згідно з абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

44.Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

45.Таким чином, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

46.При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону №1282-XIIта зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку №1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

47.Приймаючи до уваги наведені норми, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до повноважень (обов`язку) пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо розміру нарахованої індексації, позивач не позбавлений права звернутися до суду із заявою у порядку, визначеному статтею 383 КАС України.

48.З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та не можуть бути задоволенні, а тому колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 18, частини другої статті 19 Закону № 2017-III, статей 1, 2 Закону № 1282-XII, а також неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17.

49.Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у подібних правовідносинах у справі № 815/1226/18 (постанова від 20 травня 2020 року, пункт 87), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції.

50.Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести виплату поновленої пенсії позивачу з 7 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до частини другої статті 46 Закону1058-IV, то колегія суддів зазначає таке.

51.Частиною другою статті 46 Закону №1058-IVпередбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

52.Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III(далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

53.Згідно з частиною першою-другою статті 2 Закону №2050-IIIкомпенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законіслід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), сума індексації грошових доходів громадян.

54.Враховуючи зазначені вище норми та обставини цієї справи, колегія суддів доходить висновку, що оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону1058-IV.

55.Таким чином, у вказаній частині рішення суддів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог стосовно зобов`язання відповідача провести виплату поновленої пенсії позивачу з 7 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

56.Зазначені висновки суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 30 липня 2020 року у справі №461/5775/16-а, від 30 липня 2020 року у справі №802/798/18-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 0240/3646/18-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 806/1754/18.

57.Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 46 Закону № 1058-IVта неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №461/5775/16-а, від 30 липня 2020 року у справі №802/798/18-а, знайшли своє підтвердження.

58.Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС Українисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

59.Конституцією України(частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

60.Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів"(статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

61.Згідно з частиною першою статті 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

62.Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України»встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

63.Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

64.Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

65.Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

66.Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

67.Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 рокуОсновний Закон України(Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

68.Частиною другою статті 6та частиною першої статті 7 КАС Українипередбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституціїта законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

69.Відповідно до статей 1та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"(метою цього Законує впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

70.Враховуючи зазначені положення Конституціїта законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

71.У статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених закономабо загальними принципами міжнародного права.

72.Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи («Sporrong and Lonnroth v. Sweden», № 7151/75, №7152/75, п. 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності («Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium»), № 17849/91, п. 33).

73.Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).

74.У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена закономнорма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

75.Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

76.Важливо наголосити, що низка рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

77.ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

78.Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

79.Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

80.До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

81.Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

82.Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

83.Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

84.Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85.Відповідно до статті 351 КАС Українисуд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексумежах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

86.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення законуабо застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

87.За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають частковому скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Висновки щодо розподілу судових витрат

88.Відповідно до частини шостої статті 139 КАС Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

89.Частиною третьою статті 139 КАС Українипередбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

90.Оскільки судом першої інстанції вирішувалося питання про розподіл судових витрат, то судом касаційної інстанції буде вирішено питання стосовно сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

91.Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був сплачений судовий збір до суду апеляційної інстанції в розмірі 1261,20 грн, що підтверджується квитанцією від 26 березня 2021 року №45444 та до суду касаційної інстанції в розмірі 1681,60 грн, що підтверджується квитанцією від 22 липня 2021 року №9144, а в цілому 2942,8 гривень.

92.Отже, оскільки судом касаційної інстанції задоволено половину вимог, заявлених скаржником в касаційній скарзі, то з відповідача належить стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 1471 (одна тисяча чотириста сімдесят одна) гривні 40 коп.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вадима Меламеда в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з проведенням компенсації втрати частини доходу та у вказаній частині ухвалити нове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 7 жовтня 2009 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"та здійснити нарахування і виплату відповідної пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходу.

В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (РНОКПП 21084076) у розмірі 1471 (одна тисяча чотириста сімдесят одна) гривні 40 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: В.М. Бевзенко

І.В. Желєзний