Недопустимим є поєднання в позові вимоги про припинення права на частку одного співвласника та визнання права на ту ж частку за іншим співвласником одночасно (ВС КЦС № 169/740/20 від 31.05.2023 р.)

Фабула судового акту: Що тільки не зроблять іноді родичі за квадратний метр. Навіть якщо їх всього шість - все одно не погоджуватимуться і перешкоджатимуть розумному розподілу майна, абсолютно забуваючи, що власність створює не тільки права, а і обов’язки по її утриманню. Так, у цій справі співвласник 32/36 частки житлового будинку звернулася до суду з позовом до іншої співвласниці - 4/36 частки цього будинку про припинення її права на маленьку частку у спільному майні за компенсацію. Так, будинок позивачу - загальною площею 58.3 кв. м., перейшов за договором дарування і в порядку спадкування. Оскільки частка відповідачки (4/36) є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування будинком є неможливим, оскільки відповідач не бере участі в утриманні спільного майна, не цікавиться його станом, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам останньої, яка має на праві власності інше житло, просила:

• припинити право власності відповідачки на 4/36 частки житлового будинку;
• визнати за позивачкою право власності на 4/36 частки вказаного житлового будинку;
• стягнути з неї, як з позивача, на користь відповідача 15 990 грн грошової компенсації вартості 4/36 часток житлового будинку, що вже були нею внесені на депозитний рахунок районного суду.

Відповідачка (власниця 4/36 будинку), не могла втратити - мабуть що - ті 6 квадратних метрів будинку, і звернулася до суду із зустрічним позовом, жаліючись, що позивач позбавила її можливості користуватися спірним житловим будинком і вказуючи, що провести поділ будинку технічно неможливо, просила встановити порядок користування житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, шляхом виділення їй у користування кімнати площею аж 10,8 кв., коридор і кладову, надвірні будівлі та споруди залишити у спільному користуванні (невідомо на якій підставі збільшивши собі квадратуру).

Задовольняючи первісний позов і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що позивач і відповідач не можуть досягти згоди щодо спільного володіння і користування майном, між ними склалися неприязні відносини. Реальний виділ 4/36 частини спірного житлового будинку є технічно неможливим, що сторонами не заперечується. Припинення права власності відповідачки на 4/36 частини будинку у цьому випадку не завдасть їй істотної шкоди у зв`язку з перебуванням у її власності іншого житла. Але ж - ні, це рішення відповідачку не влаштувало, і вона подала касаційну скаргу. ВС КЦС, не вирішив між ними справу, а знайшовши підстави - рішення першої та апеляційної інстанції скасував та відправив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія пояснила так:

Згідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

• припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку;
• рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов`язує набуття для іншого (інших) співвласника(-ів) права на частку;
• визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні. Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб`єктивне право;
• у співвласника, який тільки пред`являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб`єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб`єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права;
• недопустими є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України) одночасно.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див. зокрема., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).

Щодо практики ЄСПЛ: Європейський суд з прав людини вказав, що «апеляційний суд, ухвалюючи рішення про припинення права заявника на частку у квартирі, посилався на статей 364 та 365 ЦК України від 2003 року. Проте, як було підтверджено роз`ясненням Верховного Суду України, ці положення не можуть бути застосовані одночасно за тих самих обставин, оскільки вони стосуються різних юридичних питань. А саме, можливість припинення права особи на частку в спільному майні без її згоди передбачена статтею 365 Кодексу, тоді як стаття 364 стосується ситуації, коли співвласник бажає виділення частки зі спільної власності та не проти одержання компенсації за свою частку в спільному майні. Навіть припускаючи, що, попри неоднозначність у рішенні апеляційного суду, статті 365 Кодексу була юридичним положенням, застосовним у справі заявника, і що умову пункту першого було дотримано, Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 365 протилежна сторона повинна була завчасно внести вартість частки заявника у квартирі на депозитний рахунок суду першої інстанції. Це було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні. У справі заявника протилежна сторона не внесла вартість частки на рахунок. Конкретні та відповідні аргументи заявника стосовно нездійснення протилежною стороною необхідного платежу національні суди не взяли до уваги. У цьому контексті Суд зазначає, що положення ЦК від 2003 року, про яке йдеться, є достатньо чітким і не дає підстав для суперечливого тлумачення. Крім того, це положення відображає конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану. Як свідчить відповідна практика національних судів - хоча йдеться про рішення, винесені у період після подій у справі, що розглядається,- вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди (ANDRIY RUDENKO v. UKRAINE, № 35041/05, § 41 - 43, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Щодо практики ВС: У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21) зроблено висновок, що: «аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном. […] Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім`ї».

Отже, у цій справі: ВС скасував рішення судів попередніх інстанції та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на наступне:

• при ухваленні рішення про визнання за позивачкою права власності на 4/36 частки житлового будинку поза увагою судів залишилось те, що у співвласника, який тільки пред`являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб`єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб`єктивного права неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права. Тому недопустими є поєднання конструкції позову про припинення права на частку та визнання права одночасно. За таких обставин суди зробили помилковий висновок про задоволення таких позовних вимог як визнання права власності на 4/36 частки в праві спільної власності на житловий будинок.
• аналіз оскаржених рішень свідчить, що при визначенні розміру компенсації вартості 4/36 частки у справі спільної власності на житловий будинок суди послалися на довідку про надання інформаційно-консультативних послуг, видану суб`єктом оціночної діяльності, згідно з якою оціночна вартість спірного житлового будинку становить 143 860 гривень. Але суди не врахували, що у відзиві на позов відповідачка заперечувала проти розміру вартості спірного житлового будинку у розмірі 143 860,00 грн. Суди не розглянули її клопотання та не надали оцінки аргументам відповідачки за первісним позовом про вартість спірного житлового будинку;
• суди не надали оцінки доводам відповідачки, яка вказувала, що припинення її права на частку у спірному будинку завдасть їй та членам її сім`ї істотної шкоди, оскільки вона є особою з інвалідністю ІІ групи, її квартира у перебуває в іпотеці, що свідчить про те, що вона і її сім`я потребує покращення житлових умов (цікаво, чому рішення про іпотеку прийняте відповідачкою добровільно, має стосуватися позивачки, і ставиться у противагу її законним інтересам).

Аналізуйте судовий акт: Власники нежитлових ізольованих приміщень у багатоквартирних будинках теж є співвласниками будинку, тому мають оплачувати послуги затвердженої на зборах управляючої компанії, навіть за відсутності договору з такою. (ВС КГС, справа № 920/1343/21 від 23.03.2023 р.);

Щоб визнати приміщення допоміжними, і витребувати їх на користь співвласників, суд, як мінімум, має дослідити технічні та юридичні х-ки приміщень, чи розміщено в них обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація його є неможливою, чи використовувались приміщення для обслуговування будинку (ВС КЦС, справа №638/5304/21 від 12.04.2023 р.);

Здійснюючи виділ (поділ) спільного майна, суд враховує не усталений порядок користування майном, а розмір часток та технічну можливість виділу (поділу), так щоб це найбільше відповідало ідеальним часткам співвласників. (ВС КЦС, справа №712/1852/19 від 15.02.2023 р.);

Витрати співвласників нерухомого майна повинні бути розподілені між сторонами, відповідно до їх часток у спільній частковій власності (ВС КЦС, справа №1527/2-109/11 від 07.02.2023 р.).

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 169/740/20

провадження № 61-774св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 05 жовтня 2022 року у складі судді Хвіц Г. Й. та постанову Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви ОСОБА_1 .

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2002 року та договору дарування частини житлового будинку від 06 вересня 2004 року вона є власником 32/36 часток житлового будинку з відповідними частками надвірних будівель та споруд загальною площею 58.3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .

Співвласником іншої частини (4/36 частки) будинку є ОСОБА_2 . Вказувала, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування будинком є неможливим, оскільки відповідач не бере участі в утриманні спільного майна, не цікавиться його станом, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам останньої, яка має на праві власності інше житло.

У зв`язку з наведеним просила:

припинити право власності ОСОБА_2 на 4/36 частки житлового будинку «А-1» з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ;

визнати за нею право власності на 4/36 частки вказаного житлового будинку;

стягнути з неї на користь відповідача 15 990 грн грошової компенсації вартості 4/36 часток житлового будинку «А-1» з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , що внесені на депозитний рахунок Турійського районного суду Волинської області.

Зміст вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 .

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування нерухомим майном.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 позбавила її можливості користуватися спірним житловим будинком, що перебуває у їхній спільній частковій власності, і користується ним одноосібно.

Вказуючи, що провести поділ будинку технічно неможливо, вона просила встановити порядок користування житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, розташованим за на АДРЕСА_1 , шляхом виділення їй у користування кімнати площею 10,8 кв. м, а кімнати площею 10,4 кв. м і 14,1 кв. м - виділити ОСОБА_1 ; коридор і кладову, надвірні будівлі та споруди залишити у спільному користуванні.

Короткий зміст рішення і постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 05 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_2 на 4/36 частки житлового будинку «А-1» з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 4/36 частки житлового будинку А-1 з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 58.3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 4/36 часток житлового будинку «А-1» з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , в розмірі 15 990,00 грн, що відповідно до квитанції від 02 вересня 2020 року внесені на депозитний рахунок Турійського районного суду Волинської області.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи первісний позов і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач і відповідач не можуть досягти згоди щодо спільного володіння і користування майном, між ними склалися неприязні відносини. Реальний виділ 4/36 частини спірного житлового будинку є технічно неможливим, що сторонами не заперечується. Припинення права власності ОСОБА_2 на 4/36 частини будинку у цьому випадку не завдасть їй істотної шкоди у зв`язку з перебуванням у її власності іншого житла, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 17).

Відповідно до квитанції від 02 вересня 2020 року ОСОБА_1 сплатила на депозитний рахунок Турійського районного суду Волинської області 15 990,00 грн (а. с. 2).

Заперечення ОСОБА_2 проти первісного позову з посиланням на те, що припинення її права на частку у спільному майні завдасть їй істотної шкоди з урахуванням того, що належна їй на праві власності квартира в АДРЕСА_2 , перебуває в іпотеці, є необґрунтованими, оскільки перебування квартири в іпотеці не позбавляє її власника права користуватися нею.

Аргументи учасників

У січні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що припинення її права власності на частку у спірному будинку не завдасть їй істотної шкоди у зв`язку з перебуванням у її власності іншого житла, оскільки вона є особою з інвалідністю ІІ групи, квартира у АДРЕСА_2 перебуває в іпотеці, що свідчить про те, що вона і її сім`я потребує покращення житлових умов.

Вона не порушує будь-яких прав і законних інтересів ОСОБА_1 . У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заявляла про призначення технічної інвентаризації та оцінки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , однак це клопотання не було розглянуте, що свідчить про неповноту дослідження доказів у справі.

Позивач не довела належними та допустимими доказами факт, чи дійсно є неможливим виділ належної їй частки у натурі та чи не допускається такий виділ згідно із законом. На її переконання, довідка про надання інформаційно-консультативних послуг, видана суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 , не містить об`єктивну оцінку спірного будинку, оскільки вона охоплює оцінку лише житлового будинку без надвірних будівель і споруд. Суди неправильно застосували положення статті 365 ЦК України до спірних правовідносин.

У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому вона вказує, що відповідач є власником 4/36 житлового будинку «А-1» площею 58,3 кв. м на АДРЕСА_1 , тобто її частка становить 6,48 кв. м, що свідчить про те, що така частка є незначною і її виділ у натурі є неможливим. Після смерті матері сторін у 2014 році, після якої відповідач успадкувала 4/36 частки будинку, ОСОБА_2 жодної участі в утриманні будинку не бере. Відповідач є власником іншого житла - квартири АДРЕСА_2 , тому припинення права власності на належну їй незначну частку у спірному будинку не завдасть їй істотної шкоди. Покращення житлових умов відповідача за рахунок 6,48 кв. м у спірному будинку є неможливим.

Отримані у цій справі кошти як компенсації дасть змогу відповідачу погасити частково кредит, забезпечений іпотекою квартири у місті Луцьку, і пришвидшити припинення договору іпотеки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі

№ 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, від 08 травня 2019 року у справі № 343/2271/16-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц, від 17 травня 2021 року у справі № 183/4432/16-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 289/398/16, від 07 лютого 2019 року у справі № 686/17974/17, від18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 428/7432/20, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2002 року та договору дарування частини житлового будинку від 06 вересня 2004 року ОСОБА_1 є власником 32/36 часток житлового будинку з відповідними частками надвірних будівель та споруд загальною площею 58,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8-11).

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок розташований на АДРЕСА_1 , до його складу входить: житловий будинок «А-1» загальною площею 58,3 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, прибудова «а», літня кухня «В-1», гараж «Г-1», хлів «Д-1», вбиральня «Ж», огорожа «1-2». Будинок складається з трьох кімнат площею 10,4 кв. м, 10,8 кв. м, 14,1 кв. м, коридору, кладової та кухні (а. с. 19 -24).

Співвласником інших 4/36 частини цього будинку є ОСОБА_2 (а. с. 15-16).

Відповідно до довідки, виданої суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , оціночна вартість спірного житлового будинку становить 143 860,00 грн (а. с. 25).

ОСОБА_2 є власником квартири в АДРЕСА_2 .

У відзиві на позов ОСОБА_2 просила постановили ухвалу, якою призначити технічну інвентаризацію та оцінку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 (а. с. 66 зворот).

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України).

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку;

рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов`язує набуття для іншого (інших) співвласника(-ів) права на частку;

визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні. Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб`єктивне право;

у співвласника, який тільки пред`являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб`єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб`єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права;

недопустими є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України) одночасно.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див. зокрема., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).

Європейський суд з прав людини вказав, що «апеляційний суд, ухвалюючи рішення про припинення права заявника на частку у квартирі, посилався на статей 364 та 365 ЦК України від 2003 року. Проте, як було підтверджено роз`ясненням Верховного Суду України, ці положення не можуть бути застосовані одночасно за тих самих обставин, оскільки вони стосуються різних юридичних питань. А саме, можливість припинення права особи на частку в спільному майні без її згоди передбачена статтею 365 Кодексу, тоді як стаття 364 стосується ситуації, коли співвласник бажає виділення частки зі спільної власності та не проти одержання компенсації за свою частку в спільному майні. Навіть припускаючи, що, попри неоднозначність у рішенні апеляційного суду, статті 365 Кодексу була юридичним положенням, застосовним у справі заявника, і що умову пункту першого було дотримано, Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 365 протилежна сторона повинна була завчасно внести вартість частки заявника у квартирі на депозитний рахунок суду першої інстанції. Це було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні. У справі заявника протилежна сторона не внесла вартість частки на рахунок. Конкретні та відповідні аргументи заявника стосовно нездійснення протилежною стороною необхідного платежу національні суди не взяли до уваги. У цьому контексті Суд зазначає, що положення ЦК від 2003 року, про яке йдеться, є достатньо чітким і не дає підстав для суперечливого тлумачення. Крім того, це положення відображає конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану. Як свідчить відповідна практика національних судів - хоча йдеться про рішення, винесені у період після подій у справі, що розглядається,- вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди (ANDRIY RUDENKO v. UKRAINE, № 35041/05, § 41 - 43, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21) зроблено висновок, що: «аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном. […] Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) від вказано, що «право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім`ї».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що частка у праві спільної власності ОСОБА_2 є незначною (4/36), не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування будинком є неможливим, оскільки відповідач не бере участі в утриманні спільного майна, не цікавиться його станом, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам останньої, яка має на праві власності інше житло. Тому ОСОБА_1 просила: припинити право власності ОСОБА_2 на 4/36 частки у праві спільної власності на житловий будинок; визнати за нею право власності на 4/36 частки у праві спільної власності на житловий будинок; стягнути з неї на користь відповідача 15 990 грн грошової компенсації вартості 4/36 частки у справі спільної власності на житловий будинок;

при ухваленні рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на 4/36 частки житлового будинку поза увагою судів залишилось те, що у співвласника, який тільки пред`являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб`єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб`єктивного права неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права. Тому недопустими є поєднання конструкції позову про припинення права на частку та визнання права одночасно;

за таких обставин суди зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 4/36 частки в праві спільної власності на житловий будинок;

аналіз оскаржених рішень свідчить, що при визначенні розміру компенсації вартості 4/36 частки у справі спільної власності на житловий будинок суди послалися на довідку про надання інформаційно-консультативних послуг, видану суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , згідно з якою оціночна вартість спірного житлового будинку становить 143 860 гривень (а. с. 25);

суди не врахували, що у відзиві на позов (а. с. 65, 66) ОСОБА_2 заперечувала проти розміру вартості спірного житлового будинку у розмірі 143 860,00 грн, посилаючись на те, що: ОСОБА_1 вираховує лише належну ОСОБА_2 частку у праві спільної власності на будинок, свідомо упускаючи належну ОСОБА_2 частку у праві спільної власності на надвірні будівлі та споруди; позивачем долучено копію технічного паспорта на житловий будинок від 28 квітня 2015 року, який є застарілим з огляду на можливі зміни будинку. Крім того, ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідно до довідки про надання інформаційно-консультативних послуг, виданої суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , оцінено лише житловий будинок без надвірних будівель та споруд, про які вказано у технічному паспорті на житловий будинок від 28 квітня 2015 року. ОСОБА_2 вважала, що вказана довідка є неналежним та недопустимим доказом, оскільки не є звітом про оцінку майна. У зв`язку із цим у відзиві на позов ОСОБА_2 (а. с. 66 зворот) просила постановили ухвалу, якою призначити технічну інвентаризацію та оцінку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 ;

суди не розглянули клопотання ОСОБА_2 та не надали оцінки аргументам відповідачки за первісним позовом про вартість спірного житлового будинку;

суди не врахували, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном;

суди не надали оцінки доводам ОСОБА_2 , яка вказувала, що припинення її права на частку у спірному будинку завдасть їй та членам її сім`ї істотної шкоди, оскільки вона є особою з інвалідністю ІІ групи, квартира у АДРЕСА_2 перебуває в іпотеці, що свідчить про те, що вона і її сім`я потребує покращення житлових умов;

за таких обставин суди зробили передчасний висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні та стягнення компенсації. Тому судові рішення у цій частині належить скасувати;

оскільки суди відмовили у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення порядку користування нерухомим майном у зв`язку із задоволенням первісного позову про припинення права на частку у спільному майні, то оскаржені рішення у частині зустрічного позову також належить скасувати.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення скасувати; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 4/36 частки в праві спільної власності на житловий будинок відмовити; в іншій частині позовних вимог передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 05 жовтня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 рокускасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 4/36 частки в праві спільної власності на житловий будинок відмовити.

Передати справу № 169/740/20 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні, стягнення компенсації та позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення порядку користування нерухомим майном на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Турійського районного суду Волинської області від 05 жовтня 2022 року та постанова Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук