06.03.2017 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Фабула судового акту:

Аналізуйте судовий акт: Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього документа автора (Київський апеляційний господарський суд, справа № 910/15982/16 від 01.02.17 )

Повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні в порядку, передбаченому статтею 1212 ЦК України (Господарський суд м. Києва, суддя Пригунов А. Б.)

Оплата робіт прив’язана до фінансування замовника коштами з бюджету НЕ є подією, яка має неминуче настати ,тому виконавець може вимагати її негайно (ВГСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 910/1459/16)

Борги в іноземній валюті не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

ДІУ стягнула відсотки за користування чужими грошовими коштами з ПАТ "КБ "Надра" у розмірі 228 14 млн. грн. (ВГСУ судді: Кот О. В., Кочерова Н. О., Саранюк В. І.)

 

                                                                                                       Державний герб України

                                                                      ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                             ___________________________________________________________________________

                                                                                              ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                                      РІШЕННЯ

23 лютого 2017 р.                                                                                                                                                               Справа № 902/130/17

 

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Хімпродукт", м. Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Самист", с. Зарванці, Вінницький район, Вінницька область

про  стягнення 32 865,74 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 16.01.2017 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "Хімпродукт" заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самист" про стягнення 32 865,74 грн заборгованості з яких 30 000,00 грн основного боргу, 631,00 грн 3 % річних, 2 054,74 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 30.01.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/130/17 та призначено до розгляду на 23.02.2017 р.

Відповідач в судове засідання 23.02.2016 р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 30.01.2017 р. надіслання та отримання якої стверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 2102900564338, яке знаходиться в матеріалах справи.  

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України  ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р.                                          № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи,  її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р.  (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.3865 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги  приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 23.02.2017 р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Хімпродукт" подано заяву від 23.02.2017 р. (вх. 06-52/1668/17 від 23.02.2017 р.) про відмову від позову в частині стягнення 631 грн 00 коп. 3 % річних та 2 054 грн 74 коп. інфляційних втрат за період з 05.05.2016 р. по 16.01.2016 р.

Вказана заява приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Самист" 10 02.2016 р. надано Товариству з обмеженою відповідальністю "ТД Хімпродукт"  рахунок № 14 на оплату товару  "Sodium lauryl ether sulfate SLES 70%" (а.с. 12, т.1).

Відповідно до платіжного доручення від 12.02.2016 р. № 341 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Хімпродукт"  перераховано попередню оплату в сумі 6 000,00 грн  в рахунок майбутньої поставки товару "Sodium lauryl ether sulfate SLES 70%" вагою 1 000 кг (а.с.10, т. 1).

Також 23.02.2016 р. згідно платіжного доручення № 370 позивачем перераховано остаточну оплату в сумі 24 000,00 грн в рахунок майбутньої поставки зазначеного товару (а.с. 11, т. 1).

28.04.2016 р.  позивачем була надіслана відповідачу претензія № 01 з вимогою  здійснити поставку оплаченого товару або повернути сплачені кошти в сумі 30 000,00 грн на рахунок позивача, яка залишена без задоволення (а.с.13, т.1).

20.07.2016 р. позивачем повторно надіслано відповідачу претензію № 03 з вимогою у триденний строк здійснити поставку оплаченого товару або повернути сплачені кошти (а.с.14, т.1).

Матеріали справи не містять доказів надання відповідачем відповіді на заявлену претензію чи повернення грошових коштів позивачу.

Непроведення поставки товару та розрахунків відповідачем в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія     особи, спрямована на набуття, зміну     або припинення     цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин     може вчинятися  усно  або  в письмовій  формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.  

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських     відносин при     здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь     другої сторони     або     утриматися     від певної дії,     а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.    

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин,     регулюються Цивільним  кодексом України.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України      господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Із матеріалів справи слідує, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо поставки товару, відповідно до якої позивач, як замовник та покупець, зобов'язався прийняти та оплатити товар, а відповідач-як постачальник, передати покупцю цей товар.

Дії сторін щодо виставлення рахунку на оплату  № 14 від 10.02.2016 р. та проведення позивачем оплати цього рахунку  свідчать про виникнення між ними зобов'язання, яке регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

При цьому в правовідносинах за договором поставки зобов'язаною стороною по сплаті грошових коштів являється позивач, а зобов'язаною стороною по поставці продукції відповідно відповідач.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 662-664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530  ЦК України.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.  

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу Українист.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

На момент проведення судового засідання 23.02.2017 р. матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем позивачу товару, а також доказів повернення попередньої оплати.

Таким чином, станом на день розгляду справи в суді борг відповідача перед позивачем за оплачену, але не поставлений товар становить 30 000 грн 00 коп.

Виходячи із встановлених обставин справи і наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення коштів в розмірі  30 000 грн 00 коп. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

При прийнятті рішення за вказаною позовною вимогою судом враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р.                      № 3-127гс11, яка в силу статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Зокрема у вказаній постанові зроблено висновок про те, що зі змісту ч.2 ст.693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобовязання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму предявлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як  шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обовязком особи, яка потребує такого захисту.

Також в засіданні суду розглянуто заяву позивача від 23.02.2017 р. про відмову від позову в частині стягнення 631,00 грн 3 % річних та 2 054 грн 74 коп. інфляційних втрат за період з 05.05.2016 р. по 16.01.2016 р.

Давши оцінку даній заяві суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.

Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився  від  позову і  відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення 631,00 грн 3 % річних та 2 054 грн 74 коп. інфляційних втрат за період з 05.05.2016 р. по 16.01.2016 р. приймається судом, оскільки відмова позивача від позову в цій частині не суперечить чинному законодавству, не порушує  прав  і охоронюваних законом  інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи.

При цьому суд враховує, що заяву про відмову від позову підписано уповноваженим представником позивача (ОСОБА_1. А.А.) зміст довіреності якої (б/н від 16.01.2017 р.) свідчить про наявність прав у представника, з поміж іншого, на відмову від позову.

В зв'язку з цим провадження у справі в частині стягнення 631,00 грн 3 % річних та 2 054 грн 74 коп. інфляційних втрат за період з 05.05.2016 р. по 16.01.2016 р.  підлягає припиненню  на підставі п.4 ч.1 ст.80  ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.333443 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення остаточних розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України.        

23.02.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-34-52232333436434449, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.828485,  87115116  Господарського процесуального кодексу України, суд-  

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Самист", вул.Хмельницьке шосе, 7 км, с. Зарванці, Вінницький район, Вінницька область, 23223

(ідентифікаційний код - 37028791) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Хімпродукт", вул.Дегтярівська, 26, корпус А, квартира, 80,  м.Київ, 04119  (ідентифікаційний код - 39793980) - 30 000 грн 00 коп. - боргу, 1 600 грн 00 коп.  - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 2 054 грн 74 коп. інфляційних витрат та 631 грн 00 коп. 3 % річних.

4. Провадження у справі в частині стягнення  2 054 грн 74 коп. інфляційних витрат та 631 грн 00 коп.  3 % річних припинити згідно п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 28 лютого 2017 р.

                              Суддя                                                             О.О. Банасько

1
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення