Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього документа автора (Київський апеляційний господарський суд, справа № 910/15982/16 від 01.02.17 )

Фабула судового акту: Між ТОВ"Інвест Еволюшн" (рекламодавець, відповідач) та ТОВ Телерадіокомпанія "Міст ТБ" (телекомпанія, позивач) було укладено Договір про надання рекламних послуг, відповідно до умов якого телекомпанія на замовлення рекламодавця зобов’язалась надавати йому за плату рекламні послуги, а рекламодавець приймати та оплачувати їх. Проте відповідачем були порушені свої зобов'язання за Договором в частині оплати за надані позивачем послуги, внаслідок чого утворилась його заборгованість перед рекламодавцем в розмірі 32 542,26 грн., що і стало підставою для стягнення основного боргу, пені та штрафу.

Заперечуючи проти позову, апелянт (відповідач) зазначає, що позивачем, в порушення умов Договору, не направлялись рахунки на оплату за надані послуги, проте, цей аргумент апеляційним судом був відкинутий, оскільки матеріали справи містять скановані копії електронного листування між сторонами, з яких вбачається, що позивач направляв на електронну адресу відповідача рахунки на оплату послуг з розміщення реклами № 24/04 від 27.05.2016 на суму 9 000,00, № 05/05 від 05.05.2016 на суму 4 200,00 грн., № 27/05 від 27.05.2016 на суму 19 342,56 грн.

Разом з тим, матеріали справи містять докази отримання відповідачем вказаних вище рахунків, що вбачається з електронного листування між сторонами, а це має вирішальне значення з огляду на наступні норми законів.

Електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.

Отже, у суду апеляційної інстанції були всі підстави визнати доведеним належними доказами як факт направлення відповідачу рахунків на оплату послугі, так і факт отримання їм вказаних документів.

З огляду на наведене позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 32 542,26 грн. задоволені.

Довідка: подібну позицію судів можна назвати усталеною, про що свідчить ряд рішень Вищого господарського суду України. Наприклад, в постанові від 17 січня 2017 року у справі № 924/473/16 ВГСУ зазначив: «Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом».

Це ж випливає з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.11.15 у справі № 6-24167ск15, постанови Вищого адміністративного суду України від 18.09.2012 у справі № к-13877/10-с.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа№ 910/15982/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Дмитрусь Л.Я. за дов. № б/н від 16.01.2017.

від відповідача: Легенький М.А. за договором № 2016/09/21 від 21.09.2016.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Еволюшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/15982/16 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - Телекомпанія "МІСТ ТБ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Еволюшн"

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 року позовні вимоги задоволено повністю, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Еволюшн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - Телекомпанія "МІСТ ТБ" заборгованість в розмірі 32 542,26 грн., пеню - 2 185,24 грн., штраф - 6 508,45 грн., 3% річних - 197,75 грн., судового збору - 1 378,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Також, апелянт посилається на те, що позивачем, в порушення умов Договору, не направлялись рахунки відповідачу на оплату за надані послуги, а рахунки направлені позивачем по електронній пошті, направлялись з метою перевірки правильності вказання в них відомостей.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 01.02.2017.

В судовому засіданні 01.02.2017 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва № 910/15982/16 від 19.10.2016 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в з-адоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 01.02.2017 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження, просив рішення Господарського суду міста Києва № 910/15982/16 від 19.10.2016 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Еволюшн" (надалі - рекламодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю - Телерадіокомпанія "Міст ТБ" (надалі - телекомпанія, позивач) було укладено Договір про надання рекламних послуг № 2704/16 (далі - Договір), відповідно до умов якого телекомпанія на замовлення рекламодавця надає йому за плату рекламні послуги, а рекламодавець приймає та оплачує їх (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору вартість рекламних послуг, що їх надає рекламодавцеві телекомпанія за цим Договором визначається в додатках (медіа планах) до даного Договору.

Між сторонами Договору 27.04.2016 був укладений Додаток № 1 медіа-план до Договору, відповідно до змісту якого сторони визначили, що вартість наданих телекомпанією послуг, згідно цього додатку, становить 4 200,00 грн., які мають бути сплачені рекламодавцем у безготівковій формі шляхом перерахування на банківський рахунок телерадіокомпанії, в строк до 20.05.2016.

Між сторонами Договору 24.05.2016 був укладений Додаток № 2 медіа-план до Договору, відповідно до змісту якого сторони визначили, що вартість наданих телекомпанією послуг, згідно цього додатку, становить 9 000,00 грн., які мають бути сплачені рекламодавцем у безготівковій формі шляхом перерахування на банківський рахунок телерадіокомпанії, в строк до 06.06.2016.

Між сторонами Договору 24.05.2016 був укладений Додаток № 3 медіа-план до Договору, відповідно до змісту якого сторони визначили, що вартість наданих телекомпанією послуг, згідно цього додатку, становить 19 342,26 грн., які мають бути сплачені рекламодавцем у безготівковій формі шляхом перерахування на банківський рахунок телерадіокомпанії, в строк до 06.06.2016.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов Договору, з урахуванням всіх додатків, виконані зобов'язання належним чином, а саме, надані послуги, передбачені Договором та додатками до нього.

Проте відповідачем були порушені свої зобов'язання за Договором в частині оплати за надані позивачем послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 32 542,26 грн.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як визначено ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як встановлено ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір за своїм змістом та юридичною природою є договором про надання послуг.

У відповідності до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в якості доказу надання послуг відповідачу, надані належним чином засвідчені копії підписаних сторонами Актів надання послуг № 30-06-22 від 30.06.2016 на суму 4 200,00 грн., № 30-06-23 від 30.06.2016 на суму 19 342,26 грн., № 30-06-24 від 30.06.20146 на суму 9 000,00 грн.

Апелянт зазначає, що позивачем, в порушення умов Договору, не направлялись рахунки відповідачу на оплату за надані послуги, проте, апеляційний суд вважає, що вказане твердження є безпідставним, оскільки матеріали справи містять скановані копії електронного листування між сторонами, з яких вбачається, що позивач направляв на електронну адресу відповідача рахунки на оплату послуг з розміщення реклами № 24/04 від 27.05.2016 на суму 9 000,00, № 05/05 від 05.05.2016 на суму 4 200,00 грн., № 27/05 від 27.05.2016 на суму 19 342,56 грн.

Разом з тим, матеріали справи містять докази отримання відповідачем вказаних вище рахунків, що вбачається з електронного листування між сторонами.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлюються Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Як передбачено ч. 1 та 2 ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було належним чином доведено суду факт направлення відповідачу рахунків на оплату послуг, наданих позивачем за Договором.

В свою чергу, відповідачем не було надано жодного належного та допустимого доказу на спростування позиції позивача.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу послуг за Договором на загальну суму 32 542,26 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 32 542,26 грн., підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 2 185,24 грн., штраф в розмірі 6 508,45 грн. та 3% річних в розмірі 197,75 грн.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Як встановлено ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України вбачається, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до п. 6.6 Договору у випадку порушення визначених даним Договором строків оплати, рекламодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а якщо прострочення триватиме 20 і більше банківських днів - також штраф в розмірі 20% від суми заборгованості.

Апеляційний господарський суд, щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, зазначає наступне.

Як визначено ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, встановлений такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Апеляційним господарським судом здійснене перерахунок заявленої до стягнення з відповідача суми пені та штрафу, з урахуванням умов Договору, та встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 2 185, 24 грн. та штраф в сумі 6 508,45 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи наявність факту порушення відповідачем свого грошового зобов'язання за Договором, позовні вимоги про стягнення 3% річних є обґрунтованими.

Апеляційним господарським судом здійснене перерахунок розрахунку 3% річних та встановлено, що позивачем вірно визначено розмір вказаного показника, а тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 197,75 грн.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суджу першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 32 542, 26 грн., пені в розмірі 2 185,24 грн., штрафу в розмірі 6 508,45 грн. та 3% річних в розмірі 197,75 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Еволюшн", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/15982/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Еволюшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/15982/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/15982/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15982/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка