Про представництво в суді без повноважень

Тематика «представництва у суді без повноважень» одразу вказує на те, що вектор дослідження має бути спрямований на визначення і оцінку дій адвоката у відповідному провадженні. Адже саме адвокат здійснює представництво, оскільки відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства тощо.

Проте питання представництва без повноважень варто розглянути і щодо інших учасників процесу. Так, у кримінальному процесі доцільно оцінити діяльність без відповідних повноважень прокурора, слідчого. Фактично питання представництва у суді має дві сторони. Кожна із цих сторін потребує окремої уваги.

Тож варто розглянути не лише питання про доцільність спеціальної криміналізації представництва адвокатом у суді без повноважень, а й оцінити масштабність і процесуальні наслідки здійснення функцій без відповідних повноважень іншими учасниками процесу.

Читайте статтю: Коли адвокату доведеться підтверджувати своє право на подання скарги в інтересах клієнта?

Представництво у суді без повноважень адвокатом

Відомо, що КК пропонується доповнити ст. 400-1, яка б встановлювала відповідальність за «Представництво у суді без повноважень».

Свою позицію щодо доцільності появи у КК статті 400-1 висловив комітет законотворчих ініціатив НААУ, вказавши на те, що відповідна норма звужує права захисників. Відповідно до позиції Верховного Суду України, «Представництво у суді без повноважень» не становить істотної суспільної небезпеки та не є настільки поширеним, щоб установлювати кримінальну відповідальність за такі дії.

У будь якому процесі адвокат здійснює представництво на підставі повноважень, що виникають з низки документів. Так, документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Сам факт можливого існування кримінальної відповідальності за здійснення представництва без повноважень навряд чи звужує права захисників. Разом з тим питання про те, а чому ж йдеться про виділення окремої статті у КК саме для такого суб’єкта як адвокат, однозначно виникає.

У пропонованій ст. 400-1 йдеться про встановлення кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само за невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги.

Для того, щоб визначити доцільність криміналізації певних дій науковцями прийнято визначати наявність так званих підстав криміналізації. Зазвичай аналізують об’єктивні та системно-правові підстави криміналізації. До об’єктивних підстав належать суспільна небезпека, поширеність, потреба регулювання кримінально-правовими методами, готовність суспільства до криміналізації діянь, а до системно-правових – передусім, узгодженість у межах кримінального права.

Користуйтесь консультацією: Правове регулювання надання інформації за адвокатським запитом

Якщо аналізувати пропоновану новелу із позиції узгодженості у межах кримінального права, то варто згадати про існування у КК ст. 358, у частині 2 якої йдеться про кримінальну відповідальність за складання чи видачу … адвокатом…, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків. У ч. 4 цієї статті йдеться про використання завідомо підробленого документа.

Тож якщо адвокат подає суду відповідні завідомо підроблені «паперові» документи, то потенційно може йтися про вчинення злочину, передбаченого ст. 358 КК України.

Пропонована ст. 400-1 у частині відповідальності адвоката буде спеціальною нормою. Однак доцільність в її існуванні навряд чи є, адже буде створена невиправдана конкуренція між існуючою і пропонованою нормою.

Щодо криміналізації представництва у суді без повноважень у випадках, коли адвокатом не подано суду жодних документів на підтвердження свого правового статусу, то виникає запитання із роллю такої особи у процесі. Адже, у кожному випадку суд повинен з’ясувати правовий статус кожного учасника процесу. За словами відомого класика, - «без документу – ти комаха».

Не варто забувати і про потенційну можливість притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Адже, для прикладу, однією із підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності ст. 34 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає порушення правил адвокатської етики. Водночас, ст. 14 Правил адвокатської етики встановлено, що адвокат надає правову допомогу відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги.

Заради повноти аналізу варто вказати, що можливі випадки, коли адвокат здійснює представництво на підставі дійсних документів, однак до закінчення провадження його повноваження щодо представництва припиняються. У такому випадку підстав для кваліфікації дій за згаданою ст. 358 КК немає. Однак, видається, що санкції, які можуть бути застосовані до адвоката у результаті притягнення його до дисциплінарної відповідальності достатні для застосування у такій ситуації.

Хоча висловлені аргументи щодо недоцільності доповнення КК України ст. 400-1 «Представництво в суді без повноважень» відрізняються від тих, які висловлені певними інституціями (НААУ, ВСУ), все ж висновок аналогічний. Підстав для окремої криміналізації таких дій немає.

Користуйтесь консультацією: Пам’ятка для адвокатів на випадок перешкоджання правомірній професійній діяльності

Здійснення функцій без повноважень прокурором

Водночас необхідно зупинитися на «межуючій» проблемі. Йдеться про виконання певних дій іншими учасниками процесу без відповідних повноважень. Так у кримінальному процесі стороною кримінального провадження з боку обвинувачення виступають передусім слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор.

Очевидно, що для проведення слідчих дій слідчий, або ж керівник органу досудового розслідування повинні мати відповідні повноваження. Водночас, на практиці часто трапляються випадки, коли певна слідча дія проводиться особою, яка, наприклад, не входить у слідчу групу. Значення такого доказу, вочевидь, втрачається. Адже, докази, отримані неуповноваженою особою є недопустимими.

Виконання прокуратурою функції підтримання державного обвинувачення у суді, теж не завжди є якісним. Відомо, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. Окрім цього, у разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Водночас, якщо проаналізувати низку ухвал апеляційної інстанції, якими суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, то у величезній кількості таких ухвал серед істотних порушень вимог КПК, фігурує таке порушення як здійснення судового провадження за відсутності прокурора. При чому часто представник прокуратури «фізично» був присутній на всіх засіданнях, однак «якісно» його не було, оскільки він не мав відповідних уповноважуючих документів.

Загалом прокурори, які представляють сторону обвинувачення, здійснюють свої повноваження належно і відповідально. Однак, на жаль, трапляються такі особи, які дискредитують інститут прокуратури.

Читайте статтю: Способи повернення прокурору обвинувального акту

З яких мотивів деякі прокурори йдуть у судове засідання (одноразово, чи протягом певного періоду часу) без повноважень? Відповідей може бути декілька. Можливо вони просто упустили цей момент і банально халатно забули про необхідність підтвердження повноважень. Можливо вони хочуть перевірити пильність суду або ж іншої сторони процесу. Однак може бути найгірший випадок – можливо вони вже на етапі судового розгляду, ще задовго до постановлення судом рішення готують аргументи для наступного його скасування через істотне порушення вимог КПК. Цей варіант є найгіршим, оскільки провокує недовіру і до суду, і до прокуратури.

Чи потрібно окрему статтю у КК, яка б встановлювала кримінальну відповідальність за вчинення прокурором наведених вище дій? Мабуть наслідки «представництва без повноважень» прокурором не є менш небезпечні, ніж представництво адвокатом у суді без повноважень.

Відповідь однозначна – окремої спеціальної норми не потрібно. Хоча наш КК не ідеальний, однак він все ж має достатній потенціал норм, щоб оцінити відповідну діяльність недобросовісного прокурора. Залежно від конкретних обставин справи, винному можуть бути інкриміновані ст. 366, або ж навіть склад підкупу, якщо такий буде мати місце. Проте потенціал ст. 364 або 367 КК скоріш за все не може бути задіяний, оскільки зловживання владою або службовим становищем є матеріальним складом злочину.

Водночас не варто забувати й про дисциплінарну відповідальність, до якої можна притягнути прокурора за вчинення аналізованих дій.

Загалом, і адвокатом, і прокурорам необхідно пам’ятати, що вони не просто прийшли у конкретне судове провадження, а про те, що руками кожного ж них твориться довіра суспільства до системи правосуддя у державі загалом. Конституція України вперше у межах розділу присвяченого правосуддю, назвала поряд із судом прокуратуру та адвокатуру. Відновлення довіри суспільства до системи правосуддя у державі – це не лише функція суду. Довіра суспільства відновиться тоді, коли належно і якісно паралельно функціонуватимуть суд, прокуратура і адвокатура.

Автор статті: Наталія Антонюк

Источник: Судебно-юридическая газета