08.12.2016 | Автор: kotick.roman Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Прикол ВСУ: 12 суддів ВСУ відмовили засудженому у касаційній скарзі, а 13-й суддя Кузьменко О.Т на всяк випадок цю постанову також підписала, хоча згідно тексту участі у розгляді не брала (Постанова ВСУ)

Фабула судового акту: «Приколы нашего городка!». Постанова ВСУ начебто така ж як і сотні інших. Проте, якщо ми порівняємо шапку та підписи суддів, то побачимо, що справу розглядало 12 суддів, а підписало 13 суддів. Цією 13-ю суддею є Кузьменко Олена Тимофіївна. Для порівняння :

У шапці: - "головуючого  суддів:  за участю: заступника Голови Верховного Суду України -секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М.,"

а підписи сторін:

"Головуючий                                                  А.І. Редька

Судді:

С.М. Вус М.Є. Короткевич  Л.Ф. Глос В.І. Косарєв  В.В. Заголдний О.Т. Кузьменко  Г.В. Канигіна В.Ф. Пивовар  М.Р. Кліменко Б.М. Пошва  Є.І. Ковтюк А.М. Скотарь"

Для бажаючих перевірити по ЄДРСУ: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39891949

Аналізуйте судовий акт: «Беремо приклад з Привату», або забезпечення позову, яке просто забороняє ВСІМ банкам та органам виконавчої служби із правонаступниками арештувати чи списувати кошти ПАТ КБ «Приватбанк» до вирішення справи по суті (201/5111/15ц,суддя Наумова О. С.)

Жадность губит Приватбанк: для клиента не порождают долги, штрафы, пени незакрытые карточки, выданные на основании анкеты – заявки, памятки клиента и т.п. (Дніпровський районний суд міста Києва від 05 липня 2016 р., справа № 755/6745/15-ц)

Читайте також: 10 сумасшедших судебных исков, которые на первый взгляд кажутся вымыслом

Самые нелепые судебные иски этого года в США

Американец подал в суд на экс-невесту за отказ вернуть кольцо стоимостью $30 тысяч

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26 червня 2014 року                                                                                                                                                                                       м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого  суддів:  за участю:заступника Голови Верховного Суду України -секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В. та засудженої ОСОБА_14,розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою засудженої ОСОБА_14 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2014 року,

установила:

Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від  23 травня 2012 року ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судиму, засуджено за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) у редакції на час вчинення злочину до позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах і організаціях державної форми власності й в органах державної влади і управління, на строк три роки та з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

На підставі статті 79 КК ОСОБА_14 звільнено від відбування основного і додаткових покарань з випробуванням з іспитовим строком три роки та з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 і 4   частини першої статті 76 цього Кодексу.

ОСОБА_14 визнано винною у тому, що вона, обіймаючи посаду судді Солом'янського районного суду м. Києва та будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, у січні й лютому 2011 року вимагала і одержала від підсудного ОСОБА_15 за призначення йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, хабар у розмірі 1000 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України на час вчинення злочину становило 7 942, 22 грн.  

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 17 квітня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_14 змінив, виключив із резолютивної частини вироку рішення про призначення засудженій додаткових покарань у виді конфіскації всього майна, яке є її власністю, та позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах і організаціях державної форми власності й в органах державної влади і управління. У решті вирок залишив без зміни.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 лютого 2014 року вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_14 залишив без зміни.

У заяві про скасування зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування частини другої статті 368 ККзасуджена ОСОБА_14 стверджує, що докази її винуватості у вимаганні та одержанні хабара відсутні, й просить кримінальну справу щодо неї направити на новий касаційний розгляд. Також посилається на порушення вимог кримінального процесуального закону протягом розслідування та судового розгляду справи.

На підтвердження неоднаковості у правозастосуванні засуджена посилається на ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2011 року і 23 лютого 2012 року. Першою залишено без зміни вирок апеляційного суду, яким суддю місцевого суду за відсутністю події злочину виправдано у вимаганні та одержанні хабара за призначення підсудному менш суворого покарання. Другою з вироку апеляційного суду про засудження судді місцевого суду, який вимагав і одержав хабар за призначення підсудному покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, виключено кваліфікуючу ознаку «вимагання хабара», оскільки дії засудженого, за які він отримав хабар, були спрямовані на задоволення інтересів хабародавця, що суперечили закону.

Крім того, на обґрунтування своєї позиції засуджена ОСОБА_14 долучила до заяви ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2012 року і 9 квітня та 7 травня 2013 року, у яких за обставин, які, на думку заявниці, подібні до інкримінованого їй суспільно небезпечного діяння, кваліфікуюча ознака частини другої статті 368 КК «вимагання хабара» виключалася, а також ухвалу від 23 липня 2013 року, якою залишено без зміни рішення судів нижчої ланки у частині виправдання особи в одержанні хабара за браком доказів.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення засудженої ОСОБА_14, яка просила ухвалу суду касаційної інстанції щодо неї скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК, пояснення прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви засудженої, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила викладені в заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Кримінальна справа про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою засудженої ОСОБА_14 допущена до провадження Верховного Суду України у порядку, визначеному пунктом 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і главою 32-1 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року).

Згідно зі статтею 40011 КПК 1960 року Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40012 КПК 1960 року підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення  покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Предметом перегляду даної справи є неоднакова правова позиція суду касаційної інстанції щодо розуміння такої кваліфікуючої ознаки одержання хабара як його вимагання.

Відповідно до положень пункту 4 примітки до статті 368 КК (в редакції, яка була чинною на момент вчинення злочину засудженою) вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа змушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Правова позиція з цього питання раніше неодноразово висловлювалась Верховним Судом України у постановах: № 5-14кс12 від 4 жовтня 2012 року, № 5-13кс13 від 23 травня 2013 року, № 5-14кс13 від 30 травня 2013 року,        № 5-28кс13 від 5 вересня 2013 року.

Так, Верховний Суд України констатував, що вимагання хабара виключається, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, уникнути заслуженої відповідальності, тощо. На відміну від цього, у разі, якщо винна особа з метою одержання хабара погрожує вчиненням або невчиненням дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, але вимушена дати хабар із метою запобігання шкідливим наслідкам для своїх прав чи законних інтересів, дії одержувача хабара слід розглядати як такі, що поєднані з вимаганням останнього. Тобто законність прав та інтересів, які хабародавець захищає шляхом дачі хабара, є однією із основних і обов'язкових ознак вимагання.

У кримінальній справі, в якій заперечується рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що, схиляючи підсудного ОСОБА_15 до давання хабара у розмірі 1000 доларів США, суддя ОСОБА_14 після першого ж судового засідання ініціювала з ним розмову, в ході якої повідомила про свій намір призначити йому за частиною другою статті 263 КК покарання у виді позбавлення волі, тоді як санкція цієї норми кримінального закону передбачає й інші менш суворі види покарання. При цьому вона дала зрозуміти, що обставини, які, на думку підсудного, дають підстави для обрання йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, будуть враховані нею лише за умови передачі їй обумовленої суми грошей. Усвідомлюючи, що результат розгляду справи, у тому числі й визначення виду і міри покарання, залежить від судді, ОСОБА_15 одразу звернувся до правоохоронних органів із заявою, в якій зазначив, що ОСОБА_14 вимагає у нього гроші, погрожуючи протиправним розглядом кримінальної справи щодо нього.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і відкритий розгляд кримінального обвинувачення проти нього упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Усупереч зазначеним вимогам Конвенції суддя ОСОБА_14 у розмові з підсудним заздалегідь ще до розгляду справи по суті висловила свою позицію щодо належної йому міри покарання, таким чином визнавши наперед його винуватість у пред'явленому обвинуваченні. При цьому ініціатором розмови була вона сама і погрожувала у разі невиконання її вимоги про передачу хабара призначити ОСОБА_15 найбільш суворе покарання з передбачених санкцією кримінального закону за вчинений ним злочин. Намагаючись захистити своє право на справедливий і неупереджений суд та постановлення законного рішення, ОСОБА_15 одразу звернувся до правоохоронних органів із заявою про неправомірні дії судді. Отже, дії ОСОБА_14 щодо одержання хабара правильно кваліфіковані як такі, що поєднані з вимаганням останнього.

Натомість, як убачається з ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2012 року, на яку зроблено посилання на підтвердження неоднаковості у правозастосуванні, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння полягали в одержанні суддею хабара за призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, підсудному, який обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною другою статті 187 КК. Суд касаційної інстанції обґрунтовано виключив з вироку апеляційного суду кваліфікуючу ознаку «вимагання хабара», оскільки дії судді, за які він одержав хабар, були спрямовані на задоволення явно незаконних інтересів хабародавця, який шляхом давання хабара намагався допомогти своєму синові уникнути законного покарання за вчинений ним злочин. При цьому ініціатива неправомірного вирішення зазначеного питання належала саме хабародавцеві, який звернувся за допомогою до правоохоронних органів лише тоді, коли його намагання зібрати необхідну суму грошей виявилися марними.    

Так само ухвалами касаційного суду від 13 листопада 2012 року і 9 квітня та 7 травня 2013 року з рішень судів нижчої ланки виключено кваліфікуючу ознаку частини другої статті 368 КК «вимагання хабара», оскільки вимоги засуджених про давання хабара було спрямовано на задоволення протизаконних інтересів хабародавців.

За таких обставин при певній подібності суспільно небезпечних діянь в оспореному і порівнюваних судових рішеннях вони обґрунтовано отримали різну правову оцінку суду касаційної інстанції: в діях ОСОБА_14 встановлено кваліфікуючу ознаку частини другої статті 368 КК «вимагання хабара» у зв'язку з посяганням на законне право особи на справедливий і неупереджений суд, а в діях інших осіб у рішеннях, наданих для порівняння, така ознака відсутня з огляду на незаконність інтересів хабародавців.

Висновки суду касаційної інстанції, висловлені в ухвалах від 16 червня 2011 року та від 23 липня 2013 року, не можуть бути підставами для порівняння правильності застосування норми матеріального права, оскільки у цих рішеннях суд дійшов висновку про невинуватість особи у зв'язку з відсутністю події суспільно небезпечного діяння та недоведеністю вини за браком доказів.

Стосовно посилання у заяві ОСОБА_14 на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2013 року, якою ухвалу апеляційного суду скасовано з направленням справи на новий апеляційний розгляд, то зазначена ухвала не може служити прикладом для порівняння, оскільки вона не є остаточним рішенням у справі та не містить висновку про правильне чи неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність за вимагання й одержання хабара.

Перевірка доводів засудженої про порушення вимог кримінального процесуального закону при розслідуванні та судовому розгляді справи щодо неї перебуває за межами законодавчо визначених повноважень Верховного Суду України.

Керуючись пунктом 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК і статтями 400-12400-20400-21400-23 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

постановила:

відмовити у задоволенні заяви засудженої ОСОБА_14

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

Головуючий                                                  А.І. Редька

Судді:

С.М. ВусМ.Є. Короткевич  Л.Ф. ГлосВ.І. Косарєв  В.В. ЗаголднийО.Т. Кузьменко  Г.В. КанигінаВ.Ф. Пивовар  М.Р. КліменкоБ.М. Пошва  Є.І. КовтюкА.М. Скотарь      

1
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.