Обґрунтовуючи стан сп'яніння, суд вправі посилатись не лише на висновок експертизи, а й на інші докази, зокрема, і медичні документи (акти судово-медичних досліджень, довідки, видані медичними установами тощо) (ВС ККС, справа № 400/1498/18 від 09.02.2023 р.)

Фабула судового акту: За вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Він, як встановлено судами - перебуваючи у стані сп’яніння за кермом - не вибрав безпечної швидкості, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобіля та допустив виїзд за межі проїзної частини, де в’їхав у дерево. У результаті ДТП, один з пасажирів загинув, а інші отримали тілесні ушкодження різної тяжкості. Вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і стягнення моральної шкоди апеляційним судом було скасовано та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а моральна шкода не 150 тис., а 200 тис. грн кожному.

У своїй касаційній скарзі захисник, оскаржуючи рішення, зауважував, що місцевим судом в основу вироку було покладено акти судово-медичних досліджень, що, на переконання сторони захисту, є неприпустимим, оскільки в силу вимог ст. 84 КПК України та згідно постанови Верховного Суду від 13 листопада 2018 року в справі № 697/1276/15-к акти судово-медичних досліджень не замінюють висновок експертизи, тому не можуть визнаватися доказами у кримінальному провадженні. При цьому, посилаючись на недопустимість наведених документів, захисник наголошує, що експерт, який проводив судово-медичні дослідження, не попереджався про кримінальну відповідальність, що є грубим порушенням вимог процесуального закону. Також захисник звертає увагу, що прокурором не було долучено до матеріалів справи процесуального рішення, яке стало підставою для проведення таких досліджень.

Розглядаючи цей аспект, ВС ККС не погодився зі доводами захисника і зазначив наступне:

Частиною 2 ст. 242 КПК України встановлено, що слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи щодо: 1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень; 3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності; 4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості; 6) визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що диспозиція вказаної норми кримінального процесуального закону не містить імперативних посилань на необхідність проведення експертизи з метою встановлення перебування особи у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18 (провадження № 51-10433 кмо 18), обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч. 1 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми.

Отже у цій справі: ВС виснував, що системне тлумачення норм кримінального процесуального закону, а також позиції об`єднаної палати Верховного Суду в частині вирішення питання обов'язковості проведення експертизи з подальшим складенням відповідного висновку експерта свідчить про те, що суд, обґрунтовуючи свою позицію щодо перебування особи у стані алкогольного сп`яніння, вправі досліджувати та посилатись не лише на висновок експертизи, а й на інші докази, зокрема, і медичні документи, які підтверджують такий факт (акти судово-медичних досліджень, довідки, видані медичними установами тощо).

При цьому факт того, що експерт, який проводив судово-медичні дослідження, не попереджався про кримінальну відповідальність, у даному випадку не вказує на недопустимість їх як доказів, оскільки відповідно, до Форми № 171/0, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 серпня 1999 року № 197, під час складення акту судово-медичного дослідження не передбачено попередження про кримінальну відповідальність. Наведене також повністю узгоджується з положеннями ст. 102 КПК України, відповідно до якої саме у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Аналізуйте судовий акт: Нетверезий стан працівника або наркотичне (токсичне) сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими доказами, яким суд має дати відповідну оцінку (ВС/КЦС, у справі № 640/17224/15-ц,23.01.18);

Перебування винної особи у стані навіть легкого алкогольного сп'яніння не можна не враховувати при призначенні покарання (ВС/ККС № 484/3291/16 від 29.05.2018);

У разі відмови водія від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння (справа № 139/808/18, 26.09.18);

Показники приладу Алкофор № 307 НЕ можуть вважатися допустимим доказом щодо стану алкогольного сп'яніння водія (Справа № 404/2267/18 від 3 липня 2018р).

Постанова

іменем України

09 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 400/1498/18

провадження № 51-2993 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

потерпілої в режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2021 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року у кримінальному провадженні № 12018120000000087 від 19 травня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди по 150 000 грн кожному.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 травня 2018 року приблизно о 01:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 2107», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Святковій в смт Петрове зі сторони м. Кривий Ріг у напрямку м. Олександрія Кіровоградської області, на відстані 82,7 км від будинку № 1, порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 2.9 (а), 12.1, 21.1 Правил дорожнього руху, проявив особисту неуважність до забезпечення елементарних вимог безпеки, чим позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати автомобілем, а також не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість постійно контролювати рух транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобіля та допустив виїзд за межі проїзної частини, а саме на праве узбіччя щодо напрямку руху, де здійснив наїзд на перешкоду у вигляді дерева. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля марки «ВАЗ 2107», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку зі смертю останнього. Крім того, пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними в момент заподіяння, пасажир ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажири ОСОБА_14 та ОСОБА_15 отримали легкі тілесні ушкодження.

Вироком Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляційні скарги прокурора ОСОБА_16 та спільну апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалено новий вирок, за яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено повністю. Ухвалено стягнути з обвинуваченого на користь потерпілих на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн кожному.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що місцевим судом було допущено ряд істотних порушень, які апеляційний суд проігнорував, не надавши їм відповідної юридичної оцінки.

Аргументуючи свою позицію, захисник ОСОБА_6 зазначає, що судами попередніх інстанцій, в порушення вимог КПК України, було безпідставно відмовлено стороні захисту у дослідженні доказів, які мали істотне значення для прийняття законного і вмотивованого рішення. Зокрема, не навівши належного обґрунтування, місцевий і апеляційний суди відмовили стороні захисту у призначенні судово-імунологічної експертизи та повторному допиті свідка ОСОБА_17 . Також захисник наголошує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_15 щодо обставин, які стали наслідком виникнення ДТП.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зауважує, що місцевим судом в основу вироку було покладено акти судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1808, 1809, 1810, що, на переконання сторони захисту, є неприпустимим, оскільки в силу вимог ст. 84 КПК України та згідно постанови Верховного Суду від 13 листопада 2018 року в справі № 697/1276/15-к акти судово-медичних досліджень не замінюють висновок експертизи, тому не можуть визнаватися доказами у кримінальному провадженні. При цьому, посилаючись на недопустимість наведених документів, захисник наголошує, що експерт, який проводив судово-медичні дослідження, не попереджався про кримінальну відповідальність, що є грубим порушенням вимог процесуального закону. Також захисник звертає увагу, що прокурором не було долучено до матеріалів справи процесуального рішення, яке стало підставою для проведення таких досліджень.

Одночасно захисник ОСОБА_6 посилається на недопустимість як доказу акту судово-медичного дослідження від 24 травня 2018 року № 1807, яким було встановлено факт перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, аргументуючи свою позицію тим, що зразок крові обвинуваченого було отримано з порушенням встановленого законом Порядку відбору від живих осіб зразків біологічного матеріалу, поводження з ними та організації проведення токсикологічних досліджень з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а сама кров, яку було відібрано у ОСОБА_7 19 травня 2018 року, не була визнана речовим доказом.

Також захисник вказує, що судами попередніх інстанцій безпідставно було визнано обставиною, яка обтяжує ОСОБА_7 покарання, вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, оскільки показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які були покладені в основу такого висновку суду, ґрунтуються на припущеннях. При цьому захисник зауважує, що відібрання зразків крові у обвинуваченого для проведення експертного дослідження на стан алкогольного сп`яніння було здійснено з порушенням встановленого законодавством порядку. Крім того, захисник, посилаючись на відповідь з КЗ «Петрівська ЦРЛ», надану на адвокатський запит, зазначає, що 19 травня 2018 року у приміщенні лікарні обстеження ОСОБА_7 на наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння не проводилось, тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що обвинувачений перебував у стані алкогольного сп`яніння не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Разом з тим у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує, що судами не було надано належної оцінки показанням свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 щодо обставин відібрання у ОСОБА_7 зразків крові та направлення їх на дослідження для встановлення наявності ознак алкогольного сп`яніння.

Водночас захисник посилається на недопустимість як доказу довідки від 19 травня 2018 року, виданої КЗ «Петрівська ЦРЛ», про перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, обґрунтовуючи свої висновки тим, що у даному медичному документі відсутня вказівка на особу, яка встановила такий факт. Крім того, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про джерело та спосіб її отримання, при цьому, як убачається з показань свідка ОСОБА_17 , який в день події був черговим лікарем, останній такої довідки не підписував та не видавав. Також захисник зазначає, що вказана довідка була складена до внесення відомостей в ЄРДР, а тому в силу ч. 3 ст. 214 КПК України, вона не може враховуватися судом як доказ.

Крім того, захисник ОСОБА_6 наголошує, що судами попередніх інстанцій було проігноровано його клопотання про недопустимість як доказів актів судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1808, 1809, 1810, довідки від 19 травня 2018 року, протоколу огляду трупа від 19 травня 2018 року та протоколу огляду місця ДТП від 19 травня 2018 року.

Також захисник вказує, що суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_7 покарання, належним чином не врахували дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, є особою з інвалідністю другої групи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, частково відшкодував потерпілим моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. При цьому захисник стверджує, що судами було проігноровано і висновок органу пробації, згідно якого виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення або обмеження волі.

Разом з тим у своїй касаційній скарзі захисник зауважує, що апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, належним чином зазначені в ній доводи не перевірив та не спростував. Зокрема, на переконання захисника, поза увагою апеляційного суду залишились доводи щодо порушення медичними працівниками встановленої законом процедури відібрання крові, її зберігання та направлення на експертизу. Одночасно апеляційним судом було проігноровано посилання сторони захисту на упередженість головуючого судді ОСОБА_19 , оскільки потерпіла ОСОБА_8 є працівником Петрівського районного суду Кіровоградської області та працює на посаді секретаря судді ОСОБА_20 .

При цьому захисник вказує, що в ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції стороною захисту в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України було заявлено клопотання про проведення судового слідства, повторного допиту свідка ОСОБА_17 , призначення судово-імунологічної експертизи та надання оцінки письмовим доказам, однак суд, в порушення наведеної норми процесуального закону, проігнорував таке клопотання.

Також захисник не погоджується і з визначеним апеляційним судом розміром заподіяного потерпілим морального збитку, посилаючись на те, що останні не надали суду належного та вмотивованого обґрунтування заявленої суми позовних вимог.

Від учасників касаційного розгляду заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 та потерпіла ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги, просили вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , повною мірою не дослідили докази, які мали істотне значення для прийняття законного і обґрунтованого рішення. Зокрема, на переконання сторони захисту, судами не було надано належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 щодо обставин відібрання у обвинуваченого зразків крові, а також показанням обвинуваченого ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_15 щодо обставин, які стали наслідками ДТП.

Однак колегія суддів вважає, що зазначена позиція захисника в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах кримінального провадження доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочину, тобто сторона захисту, оскаржуючи вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду, посилається на невідповідність їх висновків фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцем яких вони були.

Заслухавши вказаних осіб, місцевий суд дійшов висновку, що їх показання є достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. При цьому суд критично поставився до показань обвинуваченого в частині того, що він в момент ДТП не перебував у стані алкогольного сп`яніння, обґрунтовуючи свої висновки тим, що така позиція ОСОБА_7 направлена на уникнення ним відповідальності за скоєний злочин, оскільки факт наявності такої обставини підтверджується дослідженими судом доказами. Також суд відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про повторний допит свідка ОСОБА_17 , аргументуючи свою позицію тим, що вказаний свідок, який був викликаний за клопотанням сторони захисту, допитувався в суді першої інстанції та обвинувачений і його захисник не були позбавлені можливості задавати всі питання, які вважали за необхідне.

В ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що допит обвинуваченого, свідків та потерпілих було проведено з дотриманням положень статей 351 352 353 КПК України.

Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_7 фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду місця ДТП від 19 травня 2018 року; у протоколі огляду трупа від 19 травня 2018 року; у актах судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1809, № 1808, № 1810; у висновках судово-медичних експертиз від 21 червня 2018 року № 189, від 03 жовтня 2018 року № 160, від 05 листопада 2018 року № 159; у висновку інженерно-транспортної експертизи від 10 вересня 2018 року № 3585/18-27; у довідці КЗ «Петрівська ЦРЛ» від 19 травня 2018 року; у листі КЗ «Кіровоградського обласного бюро судово-медичної експертизи» від 15 липня 2019 року № 1831; у листі КЗ «Петрівська ЦРЛ» від 16 липня 2019 року № 898 та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку.

Що стосується доводів сторони захисту про недопустимість покладених місцевим судом в основу вироку доказів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що акти судово-медичних досліджень, на які у вироку посилається суд першої інстанції, в силу положень ст. 84 КПК України та згідно постанови Верховного Суду від 13 листопада 2018 року в справі № 697/1276/15-к не є доказами у кримінальному провадженні, оскільки вони не замінюють висновок експертизи, а тому не можуть бути враховані судом під час постановлення рішення.

Частиною 2 ст. 242 КПК України встановлено, що слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи щодо: 1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень; 3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності; 4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості; 6) визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що диспозиція вказаної норми кримінального процесуального закону не містить імперативних посилань на необхідність проведення експертизи з метою встановлення перебування особи у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18 (провадження № 51-10433 кмо 18), обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч. 1 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми.

Системне тлумачення норм кримінального процесуального закону, а також позиції об`єднаної палати Верховного Суду в частині вирішення питання обов`язковості проведення експертизи з подальшим складенням відповідного висновку експерта свідчить про те, що суд, обґрунтовуючи свою позицію щодо перебування особи у стані алкогольного сп`яніння, вправі досліджувати та посилатись не лише на висновок експертизи, а й на інші докази, зокрема, і медичні документи, які підтверджують такий факт (акти судово-медичних досліджень, довідки, видані медичними установами тощо).

Як убачається з матеріалів провадження, місцевим судом в основу вироку було покладено акти судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1808, № 1809, № 1810, згідно яких у обвинуваченого ОСОБА_7 , а також у ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_24 у крові було виявлено етиловий спирт. При цьому зазначені дослідження були проведені на підставі направлення лікаря КЗ «Петрівська ЦРЛ» ОСОБА_17 , судовим експертом-токсикологом відділення судово-медичної токсикології, який має кваліфікаційний клас судового експерта.

При цьому факт того, що експерт, який проводив судово-медичні дослідження, не попереджався про кримінальну відповідальність, у даному випадку не вказує на недопустимість їх як доказів, оскільки, як убачається із досліджених місцевим судом доказів, а саме відповіді на адвокатський запит з КЗ «Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 15 липня 2019 року № 1831, відповідно до Форми № 171/0, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 серпня 1999 року № 197, під час складення акту судово-медичного дослідження не передбачено попередження експерта про кримінальну відповідальність. Наведене також повністю узгоджується з положеннями ст. 102 КПК України, відповідно до якої саме у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про допущення місцевим судом істотних порушень вимог КПК України в частині дослідження та врахування актів судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1809, № 1808, № 1810, оскільки, в силу вищенаведеного, такі документи можуть бути враховані судом для підтвердження факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння.

При цьому Суд зауважує, що посилання у вироку суду першої інстанції на вказані акти судово-медичних досліджень як на висновки судово-медичних експертиз, в даному випадку не свідчить про їх неналежність та недопустимість.

Одночасно посилання у касаційній скарзі захисника на постанову Верховного Суду від 13 листопада 2018 року в справі № 697/1276/15-к (провадження № 51-1496 км 18) як на додатковий аргумент, який свідчить про недопустимість як доказів актів судово-медичних досліджень з підстав того, що вони не замінюють висновку експерта, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказане рішення було ухвалено судом касаційної інстанції з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від встановлених обставин у даному кримінальному провадженні. Зокрема, Судом було визнано недопустимим доказом акт іхтіологічного дослідження (згідно з оригіналом - акт дослідження знарядь лову) з підстав того, що зазначений документ було складено в довільній формі, на ньому відсутня печатка, дата його складання та відомості про особу, яка його склала, а саме чи наявні в неї спеціальна освіта та досвід роботи, при цьому зміст цього акту є не конкретизованим та містить протиріччя.

Також Верховний Суд не погоджується з доводами захисника про недопустимість як доказу акту судово-медичного дослідження від 24 травня 2018 року № 1807 з підстав того, що зразок крові ОСОБА_7 , який передано на дослідження, було отримано з порушенням встановленого законом порядку отримання зразків крові.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказані твердження сторони захисту були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження. Зокрема, за результатами перевірки доводів захисника про порушення порядку відібрання зразків крові, суди попередніх інстанцій зазначили, що свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 підтвердили факт отримання крові обвинуваченого у приміщенні КЗ «Петрівська ЦРЛ» в один флакон місткістю 15 см3, який був належним чином опечатаний. При цьому суди встановили, що вказані зразки крові були відібрані медичною сестрою ОСОБА_18 у присутності лікаря ОСОБА_17 , які одразу їх опечатали та скріпили своїми підписами. Одночасно суди також встановили, що направлений на дослідження зразок крові відповідав нормам, встановленим законом, був належно збережений, опечатаний та без будь-яких порушень цілісності упакування, оскільки в іншому випадку експерт склав би акт про неналежність наданих біологічних зразків крові, що в свою чергу спростовує версію сторони захисту про фальсифікацію крові обвинуваченого, яку було направлено на дослідження.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про необґрунтованість врахування судами попередніх інстанцій актів судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1809, № 1808, № 1810 та погоджується з висновками судів щодо їх належності і допустимості, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Що ж стосується доводів захисника про недопустимість як доказу довідки, виданої КЗ «Петрівська ЦРЛ» від 19 травня 2018 року, про перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди попередніх інстанцій на підтвердження факту перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп`яніння, з-поміж іншого, послалися на додану до матеріалів провадження прокурором довідку від 19 травня 2018 року, згідно якої ОСОБА_7 було доставлено швидкою допомогою після ДТП до КЗ «Петрівська ЦРЛ» у стані алкогольного сп`яніння.

Водночас, колегія суддів вважає, що місцевий суд, враховуючи вищенаведений доказ, не оцінив його з точки зору належності та допустимості, не встановив джерело його походження, не перевірив на відповідність вимогам до офіційних документів, а також не надав оцінку в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. При цьому наведені порушення також не були усунуті й апеляційним судом.

Вказані обставини свідчать про слушність доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що довідка, видана КЗ «Петрівська ЦРЛ» від 19 травня 2018 року, про перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння не може бути визнана допустимим доказом.

Однак колегія суддів вважає, що хоч суди у своїх рішеннях і послалися на вказану довідку, проте вона не є вирішальною для встановлення факту вчинення ОСОБА_7 злочину у стані алкогольного сп`яніння. Так, як убачається з вироку місцевого суду та вироку апеляційного суду, на підтвердження вказаної обставини суди також послалися і на поданий стороною обвинувачення акт судово-медичного дослідження від 24 травня 2018 року № 1807, згідно якого в крові ОСОБА_7 виявлено етиловий спирт у кількості 2,87 г/дм3, та на показання потерпілої ОСОБА_13 і свідка ОСОБА_14 , які пояснювали, що обвинувачений незадовго до ДТП був у нетверезому стані. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до рішень судів попередніх інстанцій, вказані докази є належними, допустимими і повною мірою спростовують доводи касаційної скарги захисника про безпідставне визнання судами обставиною, яка обтяжує ОСОБА_7 покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Також у своїй касаційній скарзі захисник, посилаючись на допущення істотних порушень вимог процесуального закону, стверджує, що судом першої інстанції було проігноровано подані стороною захисту клопотання про недопустимість наданих стороною обвинувачення доказів.

Однак колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 20 жовтня 2020 року захисником ОСОБА_6 було заявлено клопотання про недопустимість як доказів актів судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1808, 1809, 1810, протоколу огляду трупа від 19 травня 2018 року та протоколу огляду місця ДТП від 19 травня 2018 року.

Під час прослуховування технічних записів судових засідань від 20 жовтня 2020 року та 19 січня 2021 року Суд встановив, що вказані клопотання захисника були прийняті до розгляду судом першої інстанції. Разом з тим, заслухавши думку учасників судового процесу щодо заявлених клопотань, суд зазначив, що оцінка наведеним доказам на предмет їх належності та допустимості буде надана в нарадчій кімнаті після судового розгляду. При цьому відповідно до вироку суду першої інстанції вказані докази були досліджені, оцінені, перевірені та враховані судом під час прийняття остаточного рішення.

Крім того, колегія суддів також не погоджується і з посиланнями захисника на те, що місцевий суд без належного обґрунтування відмовив стороні захисту у проведенні судово-імунологічної експертизи, оскільки такі твердження спростовуються ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2021 року, згідно якої суд повною мірою перевірив доводи зазначені у клопотанні, та відмовив у його задоволенні, належним чином мотивувавши своє рішення.

Що стосується доводів сторони захисту про те, що судовий розгляд у суді першої інстанції здійснювався упереджено, оскільки потерпіла ОСОБА_8 є працівником Петрівського районного суду Кіровоградської області, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як убачається з рішень судів попередніх інстанцій, а також касаційної скарги захисника, потерпіла ОСОБА_8 є працівником Петрівського районного суду Кіровоградської області та займає посаду секретаря судового засідання у судді ОСОБА_20 . При цьому відповідно до матеріалів справи суддя ОСОБА_20 не приймав участі у судовому розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 .

Водночас Суд звертає увагу, що судовий розгляд даного кримінального провадження у місцевому суді здійснювався суддею ОСОБА_19 при секретарі ОСОБА_25 . При цьому суддя ОСОБА_19 не мав жодного впливу на ОСОБА_8 як на потерпілу чи секретаря судового засідання.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав, які б вказували на упередженість суду першої інстанції, з підстав того, що потерпіла ОСОБА_8 є працівником Петрівського районного суду Кіровоградської області, оскільки, згідно матеріалів справи, остання в рамках кримінального провадження, приймала участь лише у статусі потерпілої, а наявність факту того, що потерпіла ОСОБА_8 є працівником суду, в якому здійснюється судовий розгляд не може беззаперечно свідчити про його необ`єктивність та упередженість.

Посилання у касаційній скарзі захисника на незаконність рішення суду апеляційної інстанції з тих підстав, що суд всупереч вимогам КПК України проігнорував клопотання сторони захисту про дослідження доказів, на переконання Суду, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду стороною захисту було заявлено клопотання про проведення судового слідства, перевірку письмових доказів на предмет їх належності і допустимості, дослідження письмових пояснень свідка ОСОБА_17 та здійснення його повторного допиту, а також призначення судово-імунологічної експертизи.

Зазначене клопотання було оголошено в судовому засіданні, та апеляційним судом ставилось на обговорення учасників судового провадження питання про необхідність проведення відповідних процесуальних дій. При цьому як сторона захисту, так і сторона обвинувачення без обмежень у часі мали можливість висловитись з приводу доцільності дослідження доказів, вказаних у клопотанні захисника, та проведення експертного дослідження (звукозапис судового засідання від 31 січня 2022 року).

За результатом обговорення вказаного клопотання апеляційний суд відмовив у його задоволенні, посилаючись на те, що захисник належним чином не мотивував своїх вимог та не навів обґрунтованих доводів наявності підстав для проведення судового слідства та повторного допиту свідка, як того вимагають положення ст. 404 КПК України. При цьому суд зазначив, що під час судового розгляду в суді першої інстанції було досліджено наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази, а також допитано свідків, зокрема, і ОСОБА_17 , та сторони не були позбавлені можливості з метою встановлення обставин справи задавати їм всі необхідні питання.

Водночас апеляційний суд також відмовив і у задоволенні клопотання захисника про призначення судово-імунологічної експертизи, аргументуючи свої висновки тим, що матеріали кримінального провадження містять всі необхідні дані щодо встановлення порядку відібрання у ОСОБА_7 зразків крові, передачі їх на дослідження та встановлення факту перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп`яніння, а оцінка таким доказам буде надана у нарадчій кімнаті.

Під час дослідження звукозапису судового засідання апеляційного суду колегія суддів не встановила процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання, а тому доводи касаційної скарги в цій частині вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи захисника про те, що апеляційний суд залишив поза увагою його клопотання про дослідження доказів та призначення експертизи є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень судом апеляційної інстанції під час касаційного розгляду встановлено не було, а безпосередня наявність клопотання не є підставою для обов`язкового його задоволення.

Доводи захисника про безпідставне задоволення цивільного позову, на думку Суду, є необґрунтованими.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилається на те, що судами попередніх інстанцій безпідставно було задоволено цивільний позов потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, оскільки останні не надали належного обґрунтування заявленої ними суми позовних вимог.

Однак з такою позицією захисника колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, із застосуванням норм цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як убачається з вироку місцевого суду, цивільний позов потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до ОСОБА_7 було задоволено частково та ухвалено стягнути з обвинуваченого на користь потерпілих на відшкодування моральної шкоди 150 000 грн кожному.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції за спільною апеляційною скаргою потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , із вищенаведеними висновками місцевого суду в частині вирішення цивільного позову не погодився та постановив стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілих на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн кожному.

Обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд послався на те, що потерпілі перенесли значний душевний біль та пережили емоційний стрес, що призвело до вимушених, тяжких і негативних змін у їх житті та сприйнятті навколишнього світу, оскільки у ДТП, яка виникла внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 , вони втратили єдиного сина, брата та нащадка.При цьому судом також було враховано характер і глибину душевних і емоційних страждань, які зазнали потерпілі у зв`язку із втратою близької людини.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо необхідності стягнення з обвинуваченого на користь потерпілих 200 000 грн кожномуна відшкодування моральної шкоди.На переконання Суду, така позиція є обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 1167 ЦК України, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, особу ОСОБА_7 , стан здоров`я обвинуваченого та наявність у нього позитивних характеристик.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому, суд визнав щире каяття, а також те, що ОСОБА_7 є особою з інвалідністю другої групи. Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому, суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного основного покарання, зазначив, що суд першої інстанції недостатньо врахував обставини вчинення злочину, а саме характер порушень Правил дорожнього руху, а також те, що ОСОБА_7 свідомо сів за кермо транспортного засобу в стані алкогольного сп`яніння та рухався в межах населеного пункту, що могло спричинити більш тяжкі наслідки.

Крім того, суд апеляційної інстанції також не погодився з висновками місцевого суду щодо наявності обставини, яка пом`якшує обвинуваченому покарання, а саме щирого каяття, аргументуючи свою позицію тим, що ОСОБА_7 не визнав усіх обставин кримінального правопорушення, фактично заперечував свою винуватість у скоєнні ДТП, а також не визнавав факту керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, формально вказавши на визнання своєї вини.

Ураховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку що призначене ОСОБА_7 місцевим судом основне покарання, наближене до мінімальних меж, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі на строк 4 роки, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через м`якість.

Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд, ухвалюючи вирок та призначаючи ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, врахував те, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких. Одночасно судом було враховано тяжкість наслідків, заподіяних протиправними діями ОСОБА_7 , а також особу обвинуваченого, зокрема, його вік, стан здоров`я, те, що він є особою з інвалідністю другої групи та потребує хірургічного втручання, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Що стосується доводів захисника про безпідставне неврахування судами під час призначення засудженому покарання висновку органу пробації, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки в силу положень ст. 314-1 КПК України досудова доповідь органу пробації носить виключно рекомендаційний характер, що не зобов`язує суд враховувати його під час призначення покарання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 апеляційним судом покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Крім того, Верховний Суд також не погоджується з твердженнями захисника про те, що засудженим було відшкодовано потерпілим моральну шкоду у розмірі 10 000 грн, оскільки матеріали кримінального провадження не містять відповідних документів, які б підтверджували такий факт. Водночас Суд звертає увагу, що навіть з урахуванням вказаних доводів сторони захисту, з огляду на обставини вчинення злочину, тяжкість його наслідків, а також на встановлений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди, відшкодована засудженим сума не свідчить про необхідність призначення йому менш тяжкого покарання, ніж те, що було визначено судом апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Положеннями статей 370 420 КПК України передбачено, що вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах захисника, прокурора та потерпілих доводам, ретельно їх перевірив та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування вироку місцевого суду лише в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та вирішення питання заявленого потерпілими цивільного позову, належним чином мотивувавши своє рішення.

При цьому порушень норм матеріального і процесуального права, про що захисник вказував у своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд не встановив.

Крім того, апеляційним судом також не було встановлено будь-яких обставин, які б свідчили про упередженість суду першої інстанції, про що у своїй скарзі наголошував захисник.

За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання сторони захисту, виразилось у залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та у ненаданні відповіді на доводи апеляційної скарги захисника, в ході касаційного розгляду не встановлено.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене ОСОБА_7 покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2021 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3