10.10.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram

Для притягнення до цивільної відповідальності власника ТЗ суд повинен встановити виконання водієм в момент ДТП трудових обов’язків, а не тільки наявність цих обов’язків (трудового договору) (ВСУ у справі № 6-1376ц16 21 вересня 2016р.)

Фабула судового акту: Ще за радянських часів, коли «почиталась  защита прав трудящихся» було введене чітке і зрозуміле правило: водій який перебуває за кермом і пов'язаний трудовими відносинами з власником транспортного засобу у випадку ДТП не відповідає перед потерпілим навіть при наявності власної вини. Шкоду заподіяну водієм відшкодовує юридична особа, яка є власником ТЗ. При цьому максимальна відповідальність водія перед юридичною особою (де він працює) середньомісячний заробіток.  Тобто, судам було достатньо встановити тільки факт наявності трудових відносин між водієм та власником ТЗ, щоб покласти цивільну відповідальність на власника ТЗ у випадку вини водія при скоєнні ДТП.

Але цією постановою ВСУ  черговий раз всіх спантеличив. Тепер для покладання відповідальності за ДТП на власника ТЗ суду необхідно також встановити, що водій в момент ДТП виконував саме трудові обов’язки  (передбачені договором або посадовою інструкцією), а не їхав, наприклад, на службовому автомобілі на свою дачу.   

Багатьох, ця постанова ВСУ розчарує. Але з боку власника ТЗ вона обгрунтована та справедлива.  Адже, чому власник повинен відповідати за шкоду у ДТП, яке трапилось, наприклад, при поїздці на службовому автомобілі на рибалку. Тому, враховуємо, що ВСУ у подібних справах скасовує три попередні рішення і відправляє на новий розгляд.  

Аналізуйте судовий акт: Умови відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ВССУ від 30 травня 2016р. у справі № 607/18544/14-ц)

Навіть якщо автомобіль був застрахований шкода заподіяна при ДТП може бути відшкодована судом у загальному порядку без звернення потерпілого до страховика (ВСУ від 20 січня 2016р.)

Матеріальна відповідальність власника за наслідками ДТП, який не перебував за кермом, а не водія 

Водій, який працює за цивільно-правовим договором, а не за трудовим договором, не може де-юре завдати шкоду третій особі під час виконання трудових обвязків і далі перекласти її відшкодування на роботодавця (ВССУ від 2 грудня 2015р.)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-933цс16: Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду заподіяно нею у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.

Аналізуйте судовий акт: МТСБУ відшкодовує шкоду заподіяну у ДТП потерпілому невстановленим транспортним засобом, який втік та зник (ВССУ у справі № 6-2328св13)

                                                                                                                                                                                                      

                                                                                                         П О С Т А Н О В А

                                                                                                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

21 вересня 2016 року                                                                                                                                                                             м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

 

 

суддів:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

 

Сімоненко В.М.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «АСАТ», третя особа – ОСОБА_3, про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «АСАТ» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 30 квітня 2013 року
о 20 год. 5 хв. на вул. АДРЕСА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки ЗАЗ, який належить товариству з обмеженою відповідальністю «АСАТ» (далі – ТОВ «АСАТ»), під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля Volkswagen Jetta, власником якого є ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_2.

Унаслідок вчинення ДТП автомобіль ОСОБА_1 зазнав пошкоджень.

Личаківський районний суд м. Львова постановою від 4 вересня 2013 року визнав винним ОСОБА_3 у вчинені вищезазначеного правопорушення.

Посилаючись на те, що розмір страхового відшкодування, перерахованого страховиком ТОВ «АСАТ» – приватним акціонерним товариством «Кримська страхова компанія» (далі – ПрАТ «КСК»), не покриває реальних збитків на відновлення пошкодженого автомобіля, ОСОБА_1 не має можливості здійснити його ремонт і, як наслідок, вільно їм користуватися, що завдало їй також і моральної шкоди.

Окрім того, ОСОБА_2 понесла витрати на проведення експертного дослідження та на послуги евакуатора, що теж на думку позивачів, підлягають стягненню з ТОВ «АСАТ» на користь ОСОБА_2.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили стягнути з ТОВ «АСАТ» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 22 тис. 964 грн 54 коп. та на відшкодування моральної шкоди – 7 тис. грн; стягнути з ТОВ «АСАТ» на користь ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду в розмірі 550 грн.

Франківський районний суд м. Львова рішенням від 10 листопада 2015 року позов задовольнив частково, ухвалив: стягнути з ТОВ «АСАТ» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 22 тис. 954 грн 54 коп.; витрати на правову допомогу в розмірі 2 тис. 500 грн; судовий збір у розмірі 243 грн 60 коп.; стягнув з ТОВ «АСАТ» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 550 грн.

Апеляційний суд Львівської області рішенням від 11 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив; рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу змінив, зменшивши розмір витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з ТОВ «АСАТ» на користь ОСОБА_1 з 2 тис. 500 грн до 1 тис. 203 грн 49 коп.; у решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

У заяві ТОВ «АСАТ» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та закриття провадження у справі з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 129 Конституції України, статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ТОВ «АСАТ» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

6 квітня 2016 року у справі за позовом фізичної особи до страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія», товариства з обмеженою відповідальністю «Антекс» (далі – ТОВ «Антекс») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (№ 6-33764св15);

13 січня 2016 року у справі за позовом фізичних осіб до публічного акціонерного товариства «Євраз Суха Балка» (далі – ПАТ «Євраз Суха Балка») про відшкодування майнової та моральної шкоди (№ 6-28638св15);

23 березня 2016 року у справі за позовом фізичної особи до державного підприємства «Одеська залізниця» про відшкодування шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки (№ 6-33009св15);

Крім того, ТОВ «АСАТ» у заяві про перегляд судових рішень посилається на судові рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від:

18 лютого 2009 року у справі за позовом фізичних осіб до міжрайонної адміністрації Луганської міської ради Кам’янобрідського та Ленінського районів м. Луганська, фізичної особи про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП (№ 6-19953св08);

28 січня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агротекс» до державного підприємства «Оникіївське лісове господарство» та фізичної особи про відшкодування шкоди (№ 6-229цс14).

Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-33764св15 суд касаційної інстанції постановив ухвалу про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог до ТОВ «Антекс» та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на те, що обов’язковими умовами для покладення матеріальної відповідальності за завдану працівником шкоду на роботодавця згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України є доведеність перебування останніх у трудових відносинах та виконання особою, яку визнано винною, у цей час трудових обов’язків. На порушення вимог статей 212–214, 303, 315 ЦПК України позивач не надав, а суди не навели доказів перебування ТОВ «Антекс» та фізичної особи у трудових відносинах і виконання останьою своїх трудових обов’язків під час вчинення ДТП.

Постановляючи ухвалу № 6-28638св15 та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд керувався тим, що за змістом статті 261 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV) страховиком відшкодовується потерпілому – фізичній особі, яка зазнала ушкодження здоров’я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю. Тому для ухвалення  законного й обґрунтованого рішення у цій справі, суди повинні були з’ясувати ліміт страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю, передбачений договором, визначити розмір моральної шкоди, який страховик має відшкодувати страховиком у визначеному спеціальним законом розмірі, і, відповідно встановити, яка частина позовних вимог підлягає задоволенню шляхом стягнення коштів з ПАТ «Євраз Суха Балка» як власника автобуса. Однак суди повністю не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В ухвалі № 6-33009св15 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, керувався тим, що суд не перевірив, чи всі пошкодження, зазначені у висновку експертного автотоварознавчого дослідження, були спричинені автомобілю позивача саме під час ДТП, яка відбулась 6 листопада 2014 року; не звернув уваги на розбіжності, які містяться у протоколі огляду транспортних засобів та висновку експертного автотоварознавчого дослідження стосовно пошкоджень автомобіля, визначення у зв’язку із цим розміру матеріальної шкоди; не врахував умов дорожньої обстановки, зокрема не перевірив, чи міг водій уникнути ДТП; взагалі не дослідив наявності чи відсутності вини, грубої необережності в діях позивача.

В ухвалі № 6-19953св08 суд касаційної інстанції постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з фізичної особи, виходили з факту заподіяння нею шкоди не під час виконання трудових обов’язків, а при самовільному використанні автомобіля для особистих потреб у неробочий час.  Однак, застосовуючи положення частини третьої статті 61 ЦПК України, суди не звернули уваги на те, що обставини щодо умов зберігання автомобіля й організації порядку його використання не були предметом судового дослідження, а судове рішення не містить висновків з цього питання.

У постанові № 6-229цс14 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що відповідно до положень статті 1172 ЦК України відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкода заподіяна особою у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.

Натомість у справі, яка переглядається, суди ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, виходили з того, що
ТОВ «АСАТ» зобов’язане сплатити ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, оскільки зазначені матеріальні збитки завдані працівником товариства під час виконання ним службових обов’язків.

Порівняння змісту наданих для прикладу ухвал суду касаційної інстанції № 6-28638св15, № 6-33009св15 зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами і однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Однак наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норми матеріального права (статті 1172 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях № 6-33764св15, № 6-19953св08, № 6-229цс14.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 30 квітня 2013 року о 20 год. 5 хв. на вул. АДРЕСА_1 сталася ДТП за участю автомобіля марки ЗАЗ, який належить ТОВ «АСАТ», під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля Volkswagen Jetta, власником якого є ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_2.

Личаківський районний суд м. Львова постановою від 4 вересня 2013 року визнав винним ОСОБА_3 у вчинені вищезазначеного правопорушення, встановивши, що останній, керуючи автомобілем ЗАЗ, який належить
ТОВ «АСАТ», рухаючись по крайній частині дороги в напрямку
вул. АДРЕСА_2 та перестроюючись з однієї смуги для руху на іншу, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод для інших учасників руху, унаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Volkswagen Jetta, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив пункти 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України.

ОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах з ТОВ «АСАТ», що підтверджується наказом від 14 січня 2013 року про прийняття на роботу останнього на посаду регіонального менеджера товариства.

Цивільно-правова відповідальність ТОВ «АСАТ» була застрахована у ПрАТ «КСК». Згідно з полісом від 16 січня 2013 року ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого), становить 50 тис. грн, розмір франшизи складає 510 грн.

Суди також установили, що внаслідок ДТП, яка відбулася 30 квітня 2013 року, автомобіль Volkswagen Jetta отримав технічні пошкодження. Вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Volkswagen Jetta згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження НОМЕР_1 від 28 червня 2013 року становить 71 тис. 890 грн 91 коп.

На підставі заяви ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування від 21 жовтня 2013 року щодо ДТП, яка сталася 30 квітня 2013 року, ця подія була визнана страховим випадком, про що було складено страховий акт, і ПрАТ «КСК» виплатила ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 49 тис. 490 грн з урахуванням ліміту відповідальності в розмірі 50 тис. грн та з вирахуванням франшизи в розмірі 510 грн, а також вартість експертизи в розмірі 400 грн.

Розмір страхового відшкодування, перерахованого страховиком ТОВ «АСАТ» – ПрАТ «КСК», не покриває фактичного розміру шкоди на відновлення пошкодженого автомобіля ОСОБА_1.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За положеннями частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Отже відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.

Саме такі висновки щодо застосування положень статті 1172 ЦК України висловлені Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року (№ 6-229цс14), яка надана заявником для порівняння.

Як убачається з матеріалів справи, ДТП сталася 30 квітня 2013 року о 20 год. 5 хв., однак суди не встановили, чи здійснював ОСОБА_3, під час скоєння цієї ДТП, свої трудові (службові) обов’язки, що має значення для правильного вирішення справи.

Висновки судів, у справі яка переглядається, зроблені без урахування зазначених вимог закону.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «АСАТ» про перегляд судових рішень задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 січня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

13
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення