Зупинення провадження: ВС змінює застосування норм ЦПК щодо військових? ( справа №466/8799/22)

Цивільний процесуальний кодекс (п.2. ч.1 ст.389) допускає можливість оскарження в касаційному порядку далеко не всіх ухвал суду першої інстанції. Деякі з них можуть переглядатися лише в апеляції. Одним із таких випадків обмеженого оскарження є ухвали суду щодо зупинення провадження у справі (п.14 ч.1 ст.353 ЦПК).

Серед підстав зупинення провадження у цивільному процесі під час війни є перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

І Верховний Суд слідує цьому правилу. Так, наприклад, у справі №127/25906/23 міський суд зупинив провадження на час перебування сторони у складі ЗСУ. Апеляційна інстанція залишила це рішення без змін. Коли була подана касаційна скарга, колегія суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду (ухвала від 05.02.2024) відмовила у відкритті провадження, адже скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Аналогічна позиція відображена в ухвалах ВС від 22.01.2024 (справа №342/901/23), від 19.10.2023 (справа №607/12036/23), від 29.09.2023 (справа №165/3060/22), від 28.09.2023 (справа № 708/468/23).

А у справі № 396/1471/23 ВС навіть додатково розтлумачив (ухвала від 05.01.2024), що за змістом ст.389 ЦПК, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень, вбачається, що ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, переглянуті апеляційним судом, не можуть бути оскаржені у касаційному порядку (п.14 ч.1 ст.353 ЦПК).

Тому вельми дивною видається протилежна позиція ВС у справі №466/8799/22. Суд першої інстанції зупинив провадження у справі про розірвання шлюбу до звільнення відповідача з військової служби. Таке рішення залишила в силі апеляційна інстанція. Але ВС вирішив переступити через норму статті 389 ЦПК та відкрив провадження, посилаючись на зазначене заявником порушення норм процесуального права.

Пізніше ВС постановою від 14.02.2024 задовольнив касаційну скаргу. Скасувавши ухвали нижчих судів, він направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вбачається, що таке застосування норм процесуального закону очевидно переходить межі розумного та дає привід вважати про необов’язковість норм ЦПК.

Адвокатам, які в такій ситуації були переконані у правомірності своєї позиції, залишається лише розводити руками і пояснювати клієнту національні традиції судової практики.