Збитки як відповідальність за шкоду природному середовищу і збитки у вигляді відновлювальної вартості є різними сумами та можуть стягуватись окремо за знищення дерев та інших зелених насаджень (Постанова ВГСУ №36/394)

Фабула судового акту: Позивачем (Державною екологічною інспекцією м. Києва) було встановлено незаконне знищення відповідачем (ТОВ) дерев та інших зелених насаджень, про що складено акт та виставлено вимогу про відшкодування збитків. Зокрема було встановлено, що замість дозволених 65 дерев, відповідач знищив 194 дерева. Цей факт був підтверджений постановою Солом‘янського районного суду м. Києва. Відповідач вимогу оплатив і вважає, що збитки завдані державі відшкодовані у повному обсязі. Проте позивач звернувся із окремим позовом про стягнення збитків у вигляді відновлювальної вартості незаконно знищених дерев.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив вважаючи, що відповідач відшкодував збитки у повному обсязі і ніхто не може бути двічі притягнутим до відповідальності за одне правопорушення.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції обґрунтовуючи це тим, що сплачені відповідачем збитки є відповідальністю за шкоду, завдану природньому середовищу і розраховані на підставі Постанови КМУ № 599 від 08 квітня 1999р. Відшкодування шкоди у повному обсязі відбудеться лише тоді, коли відповідач оплатить відновлювальну вартість знищених ним дерев та інших зелених насаджень.

Суд касаційної інстанції погодився із судом апеляційної інстанції і зокрема зазначив наступне: шкода, яка полягає у витратах, що повинні бути понесені для відновлення порушеного права та які обчислюються згідно Методики визначення відновної вартості об‘єкту благоустрою, затвердженою наказам Мінбуду № 356 від 26 жовтня 2006 р. також підлягає відшкодуванню відповідачем.

Користуйтесь консультацією: Порядок вирубки зелених насаджень в межах населених пунктів або за їх межами

Аналізуйте судовий акт: Видалення (зрізка) дерев здійснюється за рішенням власника земельної ділянки без сплати їх відновної вартості (Житомирський ОАС, суддя Ракалович В. М.)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України в складі колегії

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.11.2008 (суддя: Т.Трофименко) в позові про стягнення збитків завданих знищенням зелених насаджень відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що прокуратурою Солом'янського району м. Києва встановлено факт незаконного знесення зелених насаджень, засвідченого актом комісії від 10.06.2008, за що відповідач згідно платіжного доручення від 06.06.2008 сплатив збитки згідно виставленої вимоги Державної екологічної інспекції м. Києва від 02.06.2008. Таким чином, завдані державі збитки відшкодовані відповідачем. Вимоги позову про стягнення збитків є безпідставними, не ґрунтуються на законодавстві, тому в позові належить відмовити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 (судді: Б.Отрюх, А.Верховець, А.Тищенко) апеляційне подання задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 03.11.2008 скасовано. Позов задоволено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що сплачені відповідачем збитки є відповідальністю за шкоду, завдану природному середовищу і розраховані згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 599 від 08.04.1999, а не відшкодуванням шкоди у повному обсязі. Тому вимоги позову обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити без зміни.

Скаржник стверджує, що відшкодував завдану шкоду згідно виставленої вимоги Державної екологічної інспекції м. Києва від 02.06.2008, а вимоги позову є фактично повторним притягненням до відповідальності. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував обставин здійснення відновлення відповідачем зелених насаджень. Не враховані обставини не перебування знесених дерев на балансі позивачів, невстановлена кількість та якість видалених дерев, до яких включені дерева, законно видалені відповідачем згідно ордеру № 309 від 24.04.2008. Не враховано роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 № 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища". Апеляційною інстанцією не враховано акт від 17.12.2004, а покладений в основу акт від 10.06.2008 складений з порушенням вимог законодавства.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представника скаржника, який вимоги скарги підтримав, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позову є стягнення збитків у вигляді відновлювальної вартості незаконно знесених зелених насаджень.

Судом встановлено, що управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на підставі акту № 69 від 17.03.2008 відповідачу видано ордер № 309 від 24.04.2008, згідно якого надано дозвіл на видалення 65 дерев за адресою: м. Київ, Кадетський гай.

Прокуратурою Солом'янського району м. Києва встановлено факт знесення зелених насаджень в кількості 194 дерев за адресою: м. Київ, Кадетський гай.

Неправомірність знесення зелених насаджень без відповідного рішення місцевого органу державної виконавчої влади та спеціального дозволу встановлена судом на підставі акта від 10.06.2008, протоколу огляду місця події від 10.06.2008, постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 11.07.2008 у справі № 1-729/08.

Таким чином, встановлено факт порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов’язані відшкодувати збитки та іншу шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою та охорони навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, установлених законодавством України.

Згідно ст. 19 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" збитки, завдані об’єкту благоустрою в результаті порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягають відшкодуванню в установленому порядку. У випадках пошкодження чи знишення елементів благоустрою, визначених пунктом 2 частини другої цієї статті, винна юридична чи фізична особа усуває пошкодження (відновлює елементи благоустрою) власними силами або за домовленістю з балансоутримувачем перераховує на його рахунок суму відновної вартості.

Згідно ст. 42 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" шкода, завдана внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс, методик, розрахунків щодо обрахування шкоди. Відсутність таких такс, методик, розрахунків не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому разі шкода компенсується за фактичними витратами, затвердженими в установленому порядку рішенням органу місцевого самоврядування, на облаштування одного квадратного метра території міста або базової вартості одного квадратного метра землі на відновлення порушеного стану об'єкта благоустрою або довкілля.

Згідно ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Норма ст. 40 Закону України "Про рослинний світ" передбачає дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ, у тому числі і за протиправне знищення і пошкодження об'єктів рослинного світу.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, апеляційна інстанція правомірно дійшла висновку, що втрати у зв'язку із знищенням або пошкодженням дерев, які були визначені відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 559 від 08.04.1999 та сплачені відповідачем є відповідальністю, а не відшкодуванням шкоди в повному обсязі. Саме шкода, яка полягає у витратах, що повинні бути понесені для відновлення порушеного права та які обчислюються згідно Методики визначення відновної вартості об'єкта благоустрою, затвердженої Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 26.10.2006 № 356, і підлягає відшкодуванню відповідачем.

За таких обставин висновок господарського суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, касаційна інстанція визнає правомірним.

Доводи скаржника щодо недопущення подвійної юридичної відповідальності за одне і теж правопорушення відхиляються, оскільки застосована до відповідача відповідальність, як вбачається із вищенаведеного, до одного і того ж виду юридичної відповідальності не відноситься.

Відповідно до положень ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Інші доводи скаржника по суті є намаганням встановити інші обставини, ніж ті, що встановлені судом, довести неправильне застосування норм матеріального права на підставі іншої оцінки доказів у справі, що суперечить визначеним ст.1117 Господарського процесуального кодексу України межам перегляду справи касаційною інстанцією.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 у справі№ 36/394 господарського суду м. Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.

Головуючий В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун