Застосування Закону України “Про захист прав споживачів” у сфері споживчого кредитування. Несправедливість умов кредитного договору.

Не дивлячись на досить чіткі та прозорі позиції у судовій практиці у питанні захисту прав споживачів у сфері кредитних правовідносин все ж таки мають місце звернення споживачів фінансових послуг до суду за захистом своїх порушених прав як з підстав по яким вже є стала судова практика, так і з підстав, які є новими для судової практики.

Однією з підстав для звернення до суду за захистом своїх прав споживачі найчастіше є відсутність, як вважають споживачі, повідомлення їх про сукупну вартість кредиту при отриманні, порушення їх прав у зв'язку із наданні їм кредиту у іноземній валюті, що начебто створюють дисбаланс у правовідносинах між сторонами та не відповідає принципу справедливості при укладанні договору. Не дивлячись на такі позиції споживачів відносно кредитних договорів, які були укладені між ними та фінансовими установами, все ж таки позиції суду свідчить про те, що будь — які права споживачів при укладанні кредитних договорів порушено не було.

Так, наприклад, у справі № 404/7125/15-ц, в ухвалі від 15.03.2017р.(http://reyestr.court.gov.ua/Review/67294678), Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суди, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), урахувавши положення Закону України «Про захист прав споживачів», правильно виходили із того, що чинним на час укладення договору законодавством банкам не заборонялось надавати кредити в іноземній валюті, крім того, відповідач мав таку ліцензію. Також чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалось попередження споживача при укладенні кредитного договору в іноземній валюті про те, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. Також суди вірно виходили із того, що підписавши кредитний договір, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови.

У справі № 369/6271/16-ц, в ухвалі від 19.07.2017р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/67855486), Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає: Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про те, що відповідно до положень ст. ст. 203 215 ЦК України не введення об'єкту інвестування до експлуатації не є підставою для визнання окремих умов договору про участь у фінансуванні будівництва недійсними. Крім того, позивачкою не надано належних та допустимих доказів, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10 60 ЦПК України), про те, що згідно зі ст. ст. 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» спірні пункти договору про участь у фінансуванні будівництва є несправедливими та порушують її права як споживача, так як умовами договору передбачено права позивачки та відповідні механізми захисту її порушених прав. Суди дійшли вірного висновку про те, що відповідно до ст. 6 627 ЦК України сторони у спірному договорі врегулювали свої відносини, погодили його умови, визначили, права обов'язки та відповідальність, з чим позивачка була ознайомлена й погодилась, що підтверджується її підписом у договорі про участь у фінансуванні будівництва.

Оскільки правовідносини між кредиторами та споживачами фінансових послуг у своїй більшості врегульовані положеннями Цивільного кодексу України, то необхідно зазначити, що стаття 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Можливість укладати договори на свій власний розсуд і відступати від положень Цивільного кодексу України передбачена частиною 1 статті 627 цього ж кодексу - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 статтю 627 Цивільного кодексу України було доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011р., який набрав чинності 16.10.2011р., у частині 2 статті 2 зазначено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, в той час, як більшість спірних договір було укладено до цієї дати. Частинами 1-3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. На час укладання кредитних договорів будь-яких обмежень, щодо надання або отримання кредитних коштів у іноземній валюті законодавство не передбачало, а також будь-які заборони відступати від положень законодавства були відсутні, тому сторони врегулювали свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Окремо необхідно зазначити, що Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» передбачено загальні гарантії фінансової стабільності іпотечного кредитування, зокрема у частині 1 статті 4 передбачено наявність інфляційного застереження - інфляційним застереженням є обумовлений сторонами договору про іпотечний борг спосіб збереження реальної вартості грошових вимог та доходів кредитодавця. Таке застереження має забезпечувати індексацію платежів за договором про іпотечний борг при сплаті основного зобов'язання. У зв’язку із тим, що кредитодавці мали забезпечити індексацію платежів за кредитним договором, кредитні договори укладались у іноземній валюті, що було способом забезпечення індексації платежів за договором про іпотечний борг при сплаті основного зобов'язання.

Таким чином обставин, які б вказували на наявність несправедливих умов у кредитних договорах щодо споживача фінансових послуг ще не знаходять свого місця у судовій практиці, оскільки зміна курсу іноземних валют відносно гривні є загальним економічним явищем і однаково впливає на всіх суб’єктів фінансових відносин у країні - не змінює загальної вартості фінансової послуги та ціни дговору, а правовідносини між кредитодавцем та споживачем фінансових послуг врегльовано Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» і їх положення не суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».

Автор статті: Алімов Артур Сергійович